Філософська система Г.Гегеля. Її загальна характеристика, розробка теорії діалектики.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) народився у місті Штутгарді, навчався на теологічному факультеті, закінчив свій шлях ректором Берлінського університету. У своїх працях надав ідеям класичної філософії системно-завершений вигляд.

За своїми філософськими поглядами − він є представником об’єктивного ідеалізму. Він вважав, що основою світу є духовна субстанція − абсолютна ідея, яка є єдністю свідомості та самосвідомості.

Це означає, що абсолютна ідея усе породжує, усе охоплює, все залучає у поле свого інтелектуального споглядання (рефлексія). Виходить так, що абсолютна ідея відбудовує реальність сама із себе. Вона весь час збагачується, нарощує своє змістове наповнення, залишаючись єдиною, всеохоплюючою.

Принцип гегелівської філософії:

1. Принцип тотожності мислення і буття.

2. Принцип всезагального зв’язку.

3. Принцип розвитку.

У своєму розвитку абсолютна ідея проходить 3 стадії: абсолютний дух, об’єктивний дух і суб’єктивний дух. При розгортанні змісту треба наповнити цей розгляд конкретними процесами. Гегель робить це дуже вдатно, водночас і дуже складно.

Протиріччя постають „душею” всієї конструкції гегелівської філософії. Гегелівську філософію характеризують як діалектичну, а самого Гегеля − як видатного теоретика діалектики. Бо він не лише стверджує, а й уперше розкрив зміст та значення протилежних визначень реальності, створив вчення про протиріччя.

Життєвий цикл більш детальніше, схематично розглянутий у підручнику „Філософія” автор Петрусенко В.Л., „Новий світ” − 2000. с.154 -157.

2. Поняття закону в науковому пізнанні. Його загальна характеристика. Закони природи і закони суспільства.

Наука − це спеціалізований вид пізнавальної діяльності, спрямований на продуктування достовірних знань. В реальному житті суспільства наука постає у 3 виявленнях:

− як сукупність знань

− як спеціальна пізнавальна діяльність

− як сукупність соціальних організацій, інститутів, що забезпечують виконання такої діяльності.

Загальна характеристика законів полягає в тому, що при користуванні законами ми здобуваємо знання, які характеризуються всебічністю та необхідністю. Закони можна класифікувати на динамічні, статистичні. Кожен з них має особисту структуру та об’єкт пізнання. Різниця між законами природи та суспільства полягає в тому, що закони природи формуються стихійно, а в суспільстві свідомо. Закони суспільства пов’язані з потребами людей, класів, держав. Вони дуже складні і відображають не тільки спосіб матеріального виробництва, а й суспільні форми свідомості