Основні теорії лідерства

Здавна люди намагалися знайти відповідь на питання, який набір конкретних якостей повинен мати керівник, щоб ефективно управляти підлеглими. В давнину існувала притча про те, що спочатку Бог наділив людину трьома основними якостями: талантом, волею і порядністю. А потім з якихось невідомих нам причин передумав і залишив кожному представникові роду людського тільки по дві якості. Говорять, що відтоді і ходять по Землі: порядні і вольові, але безталанні; талановиті і порядні, але безвольні; вольові і талановиті, але непорядні. Кожен же керівник через свою професійну діяльність зобов'язаний мати і організаторський талант, і розвинену волю, і бездоганну порядність. Як же добитися гармонії в поєднанні цих " спочатку цих" якостей? Які їх додати?

Різні учені намагалися виділити необхідні риси або характеристики, якими повинен володіти той або інший керівник. Цій проблемі приділяється пильна увага, передусім, в зарубіжній психології управління. Спочатку наукові пошуки знайшли своє втілення в так званій " теорії рис" (іноді її називають " харизматичною" теорією, від слова " харизма", тобто щось дане людині від бога).

Відповідно до цієї теорії лідером, керівником не може бути будь-яка людина, але лише такий, який має певний набір природжених особових якостей, набір або сукупність певних психологічних рис. Управління - це не наука, а своєрідне мистецтво, стверджують прибічники цієї теорії. Управлінець - це свого роду артист, діяльність якого грунтується на його природному таланті. " Ніхто не може навчитися керувати, і ми не віримо, щоб цьому можна було навчити, - стверджував американський психолог Д. Бойд. - Мистецтво керівництва не є чимось, чого можна навчитися ззовні; воно йде від вашого серця і власної сили". Аналогічну позицію займав Е. Шумахер, що відмічав, що дії із здійснення керівництва " відносяться швидше до області поезії, ніж до точних наук".

На основі приведених поглядів пізніше формуються теорії " еліти і натовпу". Згідно з ними, обов'язковою умовою життя всякого суспільства виступає його диференціація на два шари - на " еліту", привілейовану правлячу групу, члени якої покликані керувати, і на " натовп", іншу масу людей, які сліпо йдуть за лідерами

Погодитися з такою точкою зору - означає визнати непотрібними спроби виявити закономірності ефективного управління, якості якими повинен володіти керівник. Проте вивчення практики показує, що певні закономірності існують, типові риси є. Ось чому пізніше психологи-біхевіористи обґрунтовують положення про те, що лідерські риси не можна вважати цілком природженими. Деякі з них можуть бути сформовані в результаті навчання і накопичення досвіду. У цьому напрямі проводяться численні дослідження, спрямовані на виявлення універсальних рис, які є необхідністю, мають бути властиві лідерам.

Особливо ретельно набори рис розроблялися в США, тому що вони повинні були стати основою для побудови системи тестів для відбору осіб, " придатних" для керівництва. Проте незабаром з'ясувалося, що завдання це важко вирішуване. Почавши з декількох фундаментальних якостей, ряд учених в процесі дослідження довели їх кількість до двох сотень і більше. У 1940 р. американський психолог К. Берд склав список з 79 рис і якостей, що згадуються різними дослідниками як " лідерські".

Проте його збентежила " різниця" цих рис у різних авторів: 65 % названих рис було взагалі згадано лише одного разу, 16-20 % - двічі, 4-5 % - тричі і лише 5 % рис було названо чотири рази. Крім того, не можна було ігнорувати і інші спостереження з практики здійснення керівництва: було немало випадків, коли особи, що не мають " найважливіших рис", успішно справлялися з усіма функціями лідера. Навпаки, наявність цих рис не завжди перетворювала людину на ефективного лідера. Усе це зумовило появу інших точок зору.

Досить поширеною в зарубіжній психології є " ситуаційна теорія". У ній акцент перемістився з рис лідера на аналіз ситуації і об'єкту управління, тобто лідерство виникає як відповідь на вимогу ситуації. Іншими словами, в цьому підході зменшується роль активності особи, її рис і в ранг вищої сили виводяться обставини. Риси розглядаються лише як одна з " ситуаційних" змінних. До інших належать: розмір і структура організації, вид виконуваної діяльності, індивідуальні особливості членів організації (зокрема, їх очікування), час ухвалення рішень, психологічний клімат організації та ін. У одних умовах від лідера вимагається одна лінія поведінки, в інших - зовсім інша. Тому дитина може бути лідером у дворі, але веденою - в класі, а керівник - лідером на роботі, але не в сім'ї.

Проте часто зустрічаються люди, чия компетентність цілком задовольняє вимоги ситуації, вони є хорошими професіоналами, але не здатні до керівної діяльності. Крім того, на практиці при зміні завдань, що стоять перед організацією, а отже, при зміні ситуації, надто частої зміни лідерів не відбувається. При усіх очевидних недоліках " ситуаційної теорії" прогресивним є визнання того, що для лідерства важливі не лише певні якості особи, але і інші чинники.

Нині в західній соціальній психології домінуючою є " синтетична концепція лідерства". Згідно цієї теорії, лідерство є процес організації міжособових стосунків в групі, а лідер є суб'єктом управління цим процесом. При такому підході лідерство є функцією групи, тому і вивчати його необхідно, передусім, з точки зору цілей і завдань групи. В той же час особа лідера, його якості не повинні скидатися з рахунку.

Отже, ця теорія відрізняється комплексним підходом до усього процесу управління. На характер здійснення лідерської ролі чинить вплив взаємозв'язок трьох змінних: якості лідера, якості послідовників або ведених і характер ситуації, в якій здійснюється лідерство. З одного боку, лідер впливає на ведених і ситуацію, з іншої - такі ж істотні і їх дії на лідера.