Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Децентралізація публічної влади зумовлює необхідність більш активного залучення самоврядних організацій до системи надання адміністративних послуг.






У зв’язку з цим доцільно прискорити вирішення таких важливих завдань, як уточнення правового статусу професійних самоврядних організацій та визначення переліку адміністративних функцій, що можуть бути делеговані самоврядним професійним асоціаціям. Головним критерієм даного напряму модернізації державного управління має стати інституційна готовність власне самоврядних організацій до виконання публічних послуг належної якості.

В умовах післякризового відновлення економіки важливу роль у подоланні соціально-економічних диспропорцій розвитку регіонів відіграє спроможність жителів громад до солідарних дій, спрямованих на досягнення спільних цілей розвитку територіальних громад. Одним із найбільш ефективних засобів зміцнення їх ресурсного потенціалу є партнерство та співпраця на місцевому рівні, що реалізуються в результаті міжмуніципального співробітництва. Поширення позитивного досвіду реалізації міжмуніципальних проектів з метою вирішення спільних питань різних територіальних громад суттєво гальмується відсутністю необхідного законодавства. Так, Бюджетним кодексом України передбачений тільки трансферт деяких ресурсів для виконання спільних повноважень органів місцевої влади. Про створення спільних органів управління, конкретних наглядових процедур – жодного юридичного припису. Водночас запровадження та організація міжмуніципального співробітництва потребує системної державної підтримки його розвитку, а саме: визначення центрального органу виконавчої влади, уповноваженого на реалізацію міжмуніципального співробітництва; упровадження механізму практичної реалізації укладених угод про міжмуніципальне співробітництво, конкретних заходів щодо його фінансового стимулювання.

Асоціації органів місцевого самоврядування мають стати активними учасниками нормотворчих процесів. Сучасна вітчизняна практика взаємодії представників органів державної влади та асоціацій органів місцевого самоврядування в обговоренні законопроектів, концепцій реформування, публічних звернень до центральних органів влади має часто декларативний характер через відсутність обов’язку владних структур узгоджувати з інтересами асоціацій органів місцевого самоврядування проекти нормативно-правових актів, що зачіпають питання місцевого самоврядування.

Такий стан зумовлює необхідність підвищити авторитет асоціацій громад у представництві інтересів локальних спільнот на державному рівні та забезпеченні соціальної солідарності у спосіб розширення їх організаційно! правових важелів впливу на досягнення балансу соціально-владних інтересів.

Водночас перспективи децентралізації ускладнюються низкою таких чинників:

• неефективний адміністративно-територіальний устрій, що припускає взаємне підпорядкування територіальних громад одного рівня, а також наявність значної кількості малих територіальних громад (населення половини з яких становить менше 1 тис. осіб), які не володіють належною ресурсною базою для здійснення місцевого самоврядування;

• централізована та недостатньо прозора система міжбюджетних відносин на тлі складної фінансової ситуації у країні. Як наслідок, держава надає обмежені ресурси територіальним громадам для реалізації власних повноважень без урахування їхньої реальної вартості. Непрозорість міжбюджетних відносин виявляється у процесі розподілу субвенцій на реалізацію цільових програм та інвестиційних проектів, що часто має вибірковий характер і залежить від політичної лояльності органів місцевого самоврядування. Традиційною проблемою є також недофінансування делегованих повноважень;

• відсутність належної інституційної бази місцевого самоврядування на регіональному й субрегіональному рівнях. Районні та обласні ради не мають можливості утворювати власні виконавчі органи, незалежні від державних адміністрацій. Натомість практика делегування більшості повноважень районних та обласних рад місцевим державним адміністраціям, а також можливість висловлення недовіри керівникам місцевих державних адміністрацій представницькими органами є джерелом політичних конфліктів між цими інститутами публічної влади.

Як наслідок, органи місцевої влади виявляються неспроможними ефективно надавати громадянам України соціальні послуги.

Основними завданнями реформи місцевого самоврядування і територіальної організації влади у найближчій перспективі є такі.

1. Стимулювання мешканців територіальних громад до активізації їхньої безпосередньої участі у процесах управління місцевим розвитком. Для цього передбачається підвищення юридичного статусу і визначення процедури зборів мешканців громади й органів самоорганізації населення, створення громадських консультативно-дорадчих органів при органах місцевого самоврядування, визначення предмета, умов ініціювання, процедур проведення та способів імплементації місцевих референдумів.

2. Розвиток власної ресурсної бази місцевого самоврядування та вдосконалення міжбюджетних відносин, виходячи з об’єктивних потреб органів місцевої влади, закріплених за ними повноважень. У 2012 р. запрацював новий інструмент бюджетної політики у цій сфері – Державний фонд регіонального розвитку. Цей механізм спрямований на підкріплення власної матеріальної бази регіонів для реалізації інвестиційних проектів і програм. У 2012 р. Фонду було виділено понад 1 млрд гривень.

Надалі матеріальна база місцевого самоврядування розширюватиметься та вдосконалюватиметься за рахунок поширення юрисдикції місцевих рад на сільськогосподарські угіддя; регламентації принципів міжбюджетних трансфертів, що дасть змогу знизити корупційні ризики в міжбюджетних відносинах.

3. Удосконалення механізму делегування повноважень. Ідеться про законодавче визначення порядку делегування повноважень органів державної влади органам місцевого самоврядування, а також порядку відмови від делегованих повноважень у разі неможливості їх реалізації.

У більш віддаленій перспективі реформування місцевого самоврядування і територіальної організації держави відбуватиметься у тісному зв’язку із конституційним процесом у країні. Реформа матиме комплексний характер і передбачатиме такі заходи.

1. Реформа адміністративно-територіального устрою. Передбачає укрупнення малих територіальних громад, визначення оптимальних меж. Критеріями реформи є, з одного боку, створення фінансово й організаційно спроможних суб’єктів місцевого самоврядування; із другого – визначення меж адміністративно-територіальних одиниць з погляду доступності громадянам соціальних послуг, що надаються відповідними органами місцевого самоврядування.

2. Створення правових умов для добровільного укрупнення територіальних громад. Слід зазначити, що у 2012 р. Верховна Рада України розглядала проект Закону України «Про об’єднання територіальних громад», внесений Кабінетом Міністрів України. Об’єднання, що утворювалося б на добровільних засадах, мало б формувати єдині органи місцевого самоврядування та об’єднаний місцевий бюджет. Однак цей законопроект не був повністю узгоджений з окремими формулюваннями Конституції України, зокрема щодо категорій адміністративно-територіальних одиниць, у т.ч. тих, які повинні мати власні органи місцевого самоврядування, а також із системою адміністративно-територіального устрою держави загалом. Як наслідок, він був відхилений до комплексного вирішення питання адміністративно-територіального устрою.

3. Реформа інститутів публічної влади на місцях. Упровадження повноцінного місцевого самоврядування на всіх рівнях адміністративно-територіального поділу держави. Утворення виконавчих органів районних та обласних рад із переданням їм більшості повноважень, що нині делегуються місцевим державним адміністраціям. Передусім це стосується ініціативи щодо розроблення бюджетів і програм розвитку. Своєю чергою місцеві державні адміністрації мають бути перетворені на наглядово-координаційні органи. Наглядова функція має зосереджуватися на таких аспектах, як законність рішень, ухвалених органами місцевого самоврядування; ефективність реалізації ними делегованих повноважень; відповідність місцевої бюджетної політики національній нормативно-правовій базі.

4. Зміна системи стримувань і противаг між органами державної влади.

Скасування делегування повноважень органів місцевого самоврядування органам державної виконавчої влади має супроводжуватися позбавленням можливості районних та обласних рад висловлювати недовіру відповідним місцевим державним адміністраціям.

5. Удосконалення системи державного та громадського контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування. Державний контроль має здійснюватися місцевими державними адміністраціями, а громадський – інститутами громадянського суспільства з використанням засобів місцевої безпосередньої демократії (громадських слухань, зборів, місцевих ініціатив і референдумів).

Реалізація зазначених реформ передбачає ухвалення Верховною Радою України нових нормативно-правових актів – Законів України «Про територіальний устрій України», «Про об’єднання територіальних громад», «Про місцеві референдуми», нових редакцій Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації», внесення змін до Бюджетного та Податкового кодексів України тощо.

Демократичне функціонування органів місцевого самоврядування, а також ступінь репрезентації ними інтересів громадян залежать від системи та процедур їх обрання.

Чинна система виборів до органів місцевого самоврядування та до Верховної Ради АР Крим діє з 2010 р. Сільські, селищні, міські голови та депутати сільських і селищних рад обираються за мажоритарною виборчою системою відносної більшості, депутати інших місцевих рад – за змішаною.

Упровадження чинної виборчої системи дало змогу збільшити вплив громадян на формування персонального складу місцевих рад. Водночас така виборча система зберігає низку недоліків, що стримують демократичний розвиток місцевого самоврядування:

• порушення права громадян на самовисування, оскільки право на висування кандидатів на посади міських голів і депутатів місцевих рад (крім сільських і селищних) знаходиться виключно у компетенції місцевих організацій політичних партій. До того ж така система сприяє політизації депутатського корпусу рад;

• обрання сільських, селищних, міських голів за системою відносної більшості призводить до перемоги кандидатів, наділених довірою порівняно незначної частини виборців, що негативно впливає на легітимність органів місцевого самоврядування, особливо тоді, коли перевага переможця виборів є мінімальною;

• недосконалість порядку призначення позачергових виборів депутатів місцевих рад, особливо сільських, селищних, міських голів. Відповідне рішення в кожному окремому випадку ухвалюється постановою Верховної Ради України. Унаслідок цього звичною практикою є вибірковий підхід до оголошення дострокових виборів, ухвалення відповідних постанов із погляду політичної доцільності.

Також існують проблеми в реалізації форм місцевої безпосередньої демократії, зумовлені переважно недосконалістю її нормативно-правової бази.

Як наслідок, деякі питання застосування інструментів місцевої демократії залишаються нормативно неврегульованими або недостатньо врегульованими.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.