Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Основні напрями вдосконалення системи регіонального управління






За роки незалежності України сталися кардинальні зміни у всій системі територіальної організації влади. Відбувся відхід від радянсь­кої централізованої структури органів державного управління, консти­туційно закріплена нова модель організації влади, що базується на при­нципах демократії, верховенства права, розподілу влади на законодав­чу, виконавчу та судову, визнання місцевого самоврядування.

Практика, однак, свідчить, що реформування механізму управління розвитком регіонів, підвищення ролі місцевого самоврядування як голо­вного елемента процесу децентралізації, не привело до відчутних пози­тивних результатів. Недостатньо вирішувались питання щодо надійного матеріального, фінансового, кадрового та іншого ресурсного забезпечення завдань та функцій публічної влади на регіональному та місцевому рівнях.

Ефективність діяльності органів місцевого самоврядування у вирі­шенні економічних та соціальних питань можна оцінити за допомогою такого показника: «кількість звернень громадян до владних структур із заявами та скаргами». Вивчення звернень до Верховної Ради України та місцевих органів влади показало, що вони були викликані невдово­ленням громадян станом у соціальній сфері, підвищенням цін на това­ри, дорожнечею товарів і послуг, порушенням законодавства про опла­ту праці, незадовільним медичним обслуговуванням та забезпеченням житлом, комунальними послугами, неналежним правовим захистом че­рез недосконалість судової системи тощо. Упродовж 2001 р. до Верхов­ної Ради України звернулося 97, 3 тис. громадян, що на 1, 3 тис. більше, ніж у попередньому році. До місцевих рад усіх рівнів, їх виконавчих органів та державних адміністрацій звернулися понад 6, 1 тис. грома­дян, що на 600 тис. більше. На особистому прийомі побували 3, 1 млн. відвідувачів [Голос України, № 28, 12 лютого 2002 p.]


Розділ 8 СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

У своїх зверненнях громадяни найчастіше порушують питання со­ціального захисту (31, 5 % загальної кількості питань), забезпечення за­конності та охорони правопорядку (16, 1 %), реформування економіки, ринкових відносин, приватизації, політики цін і податків, діяльності ко­мерційних структур (9, 3 %). Серед парламентських комітетів найбіль­ше звернень громадян розглянуто в комітетах у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів; з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією; прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин; національної безпеки і оборони.

Розвиток самоврядування здійснюється в складних умовах фор­мування демократичного суспільства, в умовах, коли відчувається необхідність у підвищенні відповідальності органів місцевого са­моврядування за вирішення долі населення, що проживає на певній території. Реформування місцевої влади на засадах самоврядування відбувається непросто. Продовжується тенденція подальшого посту­пового підпорядкування діяльності органів місцевого самоврядуван­ня органам державної влади у всіх питаннях, в тому числі місцевого значення.

В сучасних умовах існує надмірна централізація державного уп­равління, що відображена у відповідних законах України, яка обмежує виконання органами місцевого самоврядування своїх функцій у здійс­ненні активного впливу на усі сторони життя місцевих громад, на роз­виток місцевого виробництва, на розширення торговельно-економіч­них зв'язків між містом та селом, докорінного покращення медичного обслуговування населення, соціального забезпечення людей, особливо похилого віку, впровадження освітніх програм.

Українська модель місцевого самоврядування в сучасному її виг­ляді визначається фахівцями як модель із слабкою радою. На рівні міст, селищ, сіл це пов'язано із суміщенням в особі міського, селищного, сільського голови як функцій головуючого у раді, так і керівника її ви­конавчого органу. В реальному житті голова ради більше уваги приді­ляє вирішенню поточних проблем територіальної громади, ніж органі­зації діяльності ради. Голова не зацікавлений у здійсненні контрольних повноважень ради, оскільки контролю з боку представницького органу


 



Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

підлягають результати діяльності виконавчого органу місцевого самов­рядування, який очолює сам голова.

На рівні областей і районів взагалі немає виконавчого органу. Об­ласні та районні ради змушені відповідно до діючих законів делегува­ти самоврядні повноваження державній структурімісцевій держав­ній адміністрації. Обласні та районні державні адміністрації є розпо­рядниками бюджету і управляють власністю відповідної обласної чи районної ради. Ради в цих умовах мають обмежений вплив на процеси, що відбуваються на певній території. Такий стан суперечить Консти­туції України, де визначено, що принципи децентралізації влади тіс­но пов'язані з розвитком місцевої демократії, суттєвим підвищенням якості соціальних та адміністративних послуг, що надаються населен­ню в системі місцевого самоврядування та на регіональному рівні.

Основними причинами такого стану є:

• недоліки у законодавчому регулюванні щодо місцевого самовря­дування, особливо в частині чіткого розмежування повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, великої кількості так званих делегованих повно­важень, що позбавляє суб'єкти місцевого самоврядування органі­заційно-правової самостійності;

• недосконалість статусу органів місцевого самоврядування регіо­нального рівня, які фактично позбавлені власних виконавчих ор­ганів;

• невизначеність з питань фінансово-економічних основ розвитку місцевого самоврядування;

• наявність недосконалого механізму і процедури розв'язання ком-
петенцій них спорів і конфліктних ситуацій на місцевому і регіо­
нальному рівнях, передусім у судовому порядку.
Вдосконалення системи регіонального управління та місцевого са­
моврядування передбачає здійснення пріоритетних заходів такою змісту:

створення правових, економічних та організаційних умов для фор­
мування територіальних громад, які б володіли матеріальними, фі­
нансовими та іншими ресурсами в обсязі, достатньому для ефек­
тивної реалізації завдань та функцій місцевого самоврядування;



Розділ 8 СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ


• реформування системи місцевого самоврядування (запровад­ження в практику місцевого самоврядування різних форм прямої демократії, безпосередньої участі громадян у здійсненні місце­вого самоврядування; вдосконалення порядку формування ви­конавчих органів місцевого самоврядування; вирішення питань підготовки дієвих кадрів для органів місцевого самоврядування, посилення ролі вищих навчальних закладів, які здійснюють під­готовку фахівців для органів місцевого самоврядування; забез­печення виконання рішень органів місцевого самоврядування з питань законності, правопорядку, охорони прав і законних ін­тересів громадян);

• розподіл повноважень між органами місцевого самоврядування та органами державної влади (із сфери компетенції органів держав­ної виконавчої влади мають бути вилучені та передані органом місцевого самоврядування повноваження, які можуть бути реалі­зовані на рівні територіальної громади; трансформація функцій місцевих державних адміністрацій, вилучення у них повноважень організаційно-господарського характеру та передача цих повнова­жень органам місцевого самоврядування; фінансове, матеріальне забезпечення виконання органами місцевого самоврядування де­легованих їм окремих повноважень державних органів виконавчої влади);

• визначення статусу об'єктів комунальної власності (законодав­чо закріпити об'єкти комунальної власності за територіальними громадами, заборонити приватизацію об'єктів комунальної влас­ності, якщо наслідком цього стане скорочення обсягу та погіршен­ня якості послуг, що надаються населенню);

• подальше вдосконалення бюджетної системи та міжбюджетних відносин, забезпечення реальної самостійності місцевих бюд­жетів;

• зміцнення правових гарантій прав територіальних громад, органів та посадових осіб місцевого самоврядування шляхом вдоскона­лення механізмів відповідальності посадових осіб місцевого са­моврядування перед державою та територіальною громадою.


           
   
 
     
 
 


Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА


Конкретні кроки, пов'язані із вдосконаленням системи регіональ­ного управління та місцевого самоврядування, почали здійснювати в 2006 р. з впровадженням парламентсько-президентської форми дер­жавного управління замість президентсько-парламентської, що існува­ла раніше. Основою для принципово важливої трансформації держав­ної влади служить Закон України «Про внесення змін до Конституції України» (2004 p.). Почалася нова епоха владних відносин у державі, налагоджується взаємодія між гілками влади, взаємодія між централь­ними органами і структурами влади на місцях. На часі задоволення потреб суспільства в прозорості дій влади, залучення громадян як дже­рела влади до впровадження демократичних методів управління, як і мають стати обов'язковими для різноманітних сфер та ланок суспіль­ства, кожного громадянина.

Контрольні запитання та завдання для самоперевірки:

1. Розкрийте поняття " місцеве самоврядування".

2. Дайте визначення представницьких органів місцевого само­врядування.

3. Дайте визначення виконавчих органів місцевого самовряду­вання.

4. Що розуміють під поняттям «органи самоорганізації насе­лення»?

5. Які органи входять до складу регіональних (обласних) органів державного управління?

6. Розкрийте зміст повноважень міських, сільських, селищних рад.
1. Розкрийте зміст повноважень обласних та районних рад.

8. Які повноваження органів місцевого самоврядування у сфері со­ціально-економічного розвитку території?

9. Які повноваження органів місцевого самоврядування у сфері ре­гіонального планування?

10. Яким чином органи місцевого самоврядування впливають на розвиток підприємницької діяльності?



Розділ 9 ПЛАНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ


11. Яким чином органи місцевого самоврядування впливають на за­безпечення працевлаштування населення?

12. Які повноваження органів місцевого самоврядування у галузі формування та виконання місцевого бюджету?

13. Які повноваження органів місцевого самоврядування у галузі управління комунальною власністю?

14. Які повноваження органів місцевого самоврядування у галузі житлово-комунального господарства?

15. Які повноваження органів місцевого самоврядування у галузі побутового та торговельного обслуговування?

16. Які повноваження органів місцевого самоврядування у галузі будівництва?

17. Які повноваження органів місцевого самоврядування у сфері освіти?

18. Які повноваження органів місцевого самоврядування у сфері охорони здоров'я?

19. Які повноваження органів місцевого самоврядування у сфері со­ціального захисту населення?

20. Які повноваження органів місцевого самоврядування у сфері охорони навколишнього природного середовища?

21. Розкрийте зміст повноважень місцевої (обласної) державної адміністрації.

22. Яка існує система підготовки кадрів для органів регіонального управління?

23. Розкрийте зміст позитивних і негативних сторін в існую­чій системі підготовки кадрів для органів регіонального управління.

24. Які напрями вдосконалення системи регіонального управління?


 


 



Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА



Розділ 9 ПЛАНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ — ОСНОВА РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

 


9.1. Планування — центральна функція управління. Сутність поняття планування

В управлінні економічним та соціальним розвитком реї іону пла­нування займає основне місце, являє собою організаційний початок процесу реалізації обґрунтованих рішень.

Планування — це процес формування мети регіональної соціаль­но-економічної діяльності, визначення пріоритетів, засобів, методів до­сягнення мети, а також ресурсів, необхідних для виконання конкретних завдань у встановлені терміни.

План — це конкретне завдання з визначеними вихідними даними, очі­куваними результатами (метою), обумовленим способом його розв'язання. В плані відображають комплекс завдань, робіт, методів, способів їх вико­нання, необхідні фінансові, матеріальні, трудові, інші ресурси, розміри і напрями використання інвестицій, а також управлінські рішення і заходи для їх реалізації. Прийняті в плані рішення повинні забезпечити досяг­нення мети в заплановані терміни при мінімальних затратах.

Відповідно до Законів України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (2000 р.) та «Про державні цільові програми» (2004 р.) об'єктами про-нозування та планування є такі види діяльності:

економічна;

науково-технічна;

соціальна;

екологічна.



Розділ 9 ПЛАНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ


Економічна діяльність. Головне завдання планування економічної діяльності полягає в плануванні діяльності підприємств, розташованих на певній території, визначення обсягів виробництва та реалізації про­дукції, надання послуг, підвищення ефективності виробництва та його якісних характеристик, забезпечення ресурсозбереження.

Науково-технічна діяльність. Планування науково-технічної діяль­ності охоплює фундаментальні наукові дослідження для народногос­подарських науково-технічних проблем, створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів тощо.

Соціальна діяльність. Планування соціальної діяльності забез­печує розв'язання проблем підвищення рівня та якості життя людей, покращення побутових умов, забезпечення освітніх, культурних та сі­мейних потреб кожної людини.

Екологічна діяльність в регіоні направлена на зниження і ком­пенсацію негативного впливу виробництва на навколишнє середови­ще. Ця діяльність спрямована на здійснення контролю за діяльністю підприємств, які не дотримуються встановлених норм раціонального використання водних, земельних, лісових ресурсів, спрямована на за­безпечення відшкодувань збитків підприємствами, завданих природі та суспільству в результаті протиправної їх діяльності.

Форми планування. Види платежів

В період переходу економіки до ринкових відносин розвивають­ся наукові основи планування, вдосконалюються його форми і методи, змінюється склад і зміст планових документів.

На практиці використовують наступні системи планування: 1. За змістом планування є:

• директивне;

• індикативне.

Директивне планування — це процес переробки планів, які мають силу закону, є обов'язковими для забезпечення їх виконання, вміщують комплекс заходів щодо забезпечення їх виконання. Дирек­тивні плани носять адресний характер, посадові особи несуть відпові­дальність за виконання планових завдань.



Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА


Індикативне планування являє собою поширену у всьому світі форму державного планування, є засобом реалізації соціально-еконо­мічної політики держави, основним методом її впливу на хід функціо­нування ринкової економіки. Індикативний план не має обов'язкового для виконання характеру. Основу індикативного плану складають обов'язкові завдання, але їх число обмежене і в цілому план носить рекомендаційний, спрямований характер.

Як інструмент регіонального управління, індикативне планування найчастіше використовується на макрорівні. Завдання індикативного плану називаються індикаторами. Індикатори — це параметри, які харак­теризують стан і напрями розвитку економіки, розроблені органами де­ржавного управління в ході формування соціально-економічної політики. Індикатори відображають види та напрями державного впливу на еконо­мічні та соціальні процеси з метою досягнення вказаних параметрів.

В якості індикаторів використовують показники, які характеризу­ють структуру, динаміку, ефективність економіки, стан фінансів, гро­шовий обіг, зайнятість та якість життя населення. 2. За змістом планових рішень та в залежності від термінів, на які

розробляється план, розрізняють:

• стратегічне планування;

• поточне (тактичне) планування.

Стратегічне планування — це процес здійснення сукупності сис­тематизованих і взаємопов'язаних заходів щодо визначення довгостро­кової мети, напрям діяльності окремих галузей економіки. Суть стра­тегічного планування полягає у виборі головних пріоритетів розвитку економіки, визначенні шляхів розвитку тої чи іншої галузі та термінів досягнення довгострокової мети. Стратегічне планування здійснюєть­ся в процесі розробки довгострокових та середньострокових планів.

Перспективне планування охоплює період в 5, 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію науково-технічного, економічного та соціального розвитку. Перспективний план розроб­ляють на основі попереднього прогнозування. Прогнозування — це процес передбачення, побудований на ймовірнісних, науково обгрун­тованих судженнях про перспективу розвитку регіону чи певної галузі



Розділ 9 ПЛАНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ


економіки в майбутньому. На етапі прогнозування виявляють альтерна­тивні варіанти розвитку певної соціально-економічної системи і обґрун­товують вибір найбільш оптимального. В такому розумінні прогнозу­вання є одним з етапів перспективного планування, може виступати як самостійна функція управління.

Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. Показники першого року розробляють більш детально, обґрун­товують низку заходів, спрямованих на раціональне використання всіх видів ресурсів, розвиток виробництва, покращення роботи організацій та установ соціального спрямування, отримання максимальних со­ціально-економічних результатів.

Поточне (тактичне) планування передбачає розробку програм еко­номічної та соціальної діяльності, направлених на виконання завдань стра­тегічного плану при забезпеченні раціонального використання всіх видів ресурсів та забезпечення високих якісних характеристик діяльності.

9.2. Теоретичні основи планування розвитку регіональних соціально-економічних процесів

Згідно теорії управління перспективи розвитку кожного регіону визначаються обгрунтованим прогнозом та на його основі конкретними планами, спрямованими на обов'язкове виконання. Позитивний вплив на загальну систему планування економічного і соціального розвитку мають методологічні та методичні положення, що висвітлені в Законі України «Про державне прогнозування та розроблення програм еконо­мічного і соціального розвитку України». В законі визначені правові, економічні та організаційні засади формування цілісної системи про­гнозних і програмних документів економічного і соціального розвит­ку України, окремих галузей економіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць. Законом встановлений загальний порядок розроблення, затвердження та виконання зазначених прогнозних і програмних документів, а також права та відповідальність учасни­ків державного прогнозування та розроблення програм економічного


Е. А. Зіиь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

і соціального розвитку. Законом визначені такі поняття як «державне прогнозування економічного і соціального розвитку» та «програма економічного і соціального розвитку».

Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунту­вання вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень ор­ганами законодавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів. Державне прогнозуван­ня економічного і соціального розвитку — науково обгрунтоване перед­бачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окре­мих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану еконо­міки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку.

Програма економічного і соціального розвитку України — доку­мент, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціаль­ного розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоуз-годжена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очіку­вані зміни у стані економіки та соціальної сфери.

Слід зауважити, що останнім часом в офіційних документах стали використовувати слово «програма», уникаючи слова «план». З враху­ванням вказаної заміни система прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку складається з:

• прогнозів економічного і соціального розвитку України, Автоном­ної Республіки Крим, областей, районів та міст на довгостроковий (на 10-15 років), середньостроковий (на 5 років) на короткостро­ковий (на наступний рік) періоди;

• Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період;

• прогнозів розвитку окремих галузей економіки на довгостроковий та середньостроковий періоди;

• програм економічного і соціального розвитку Автономної Респуб­ліки Крим, областей, районів та міст на короткостроковий період;


Розділ 9 ПЛАНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ

програм розвитку окремих галузей економіки на короткостроко­
вий період.

Державне прогнозування та розроблення програм економічного і со­ціального розвитку регіону базуються на таких основних принципах:

• еволюційність економічного та соціального розвитку — перед­бачає врахування того, що виробничо-економічні та соціальні процеси не відбуваються раптово, негайно. Для усвідомлення но­вих спрямувань, прийомів, змін суспільних відносин, втілення їх у життя необхідна зміна психології людей та людських відносин, а для цього потрібний певний період часу. До небажаних негатив­них результатів приводять рішення, що спрямовані на негативні впровадження принципово нових змін у людських відносинах;

• цілісність — забезпечується розроблення взаємоузгоджених про­гнозних і програмних документів економічного і соціального роз­витку України, окремих галузей економіки та окремих адміністра­тивно-територіальних одиниць на коротко- та середньостроковий періоди;

• об'єктивність — прогнозні та програмні документи економічно­го і соціального розвитку України розробляються на основі даних органів державної статистики, уповноваженого центрального ор­гану виконавчої влади з питань економічної політики, інших цен­тральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також звітних даних із офіційних видань На­ціонального банку України;

• соціальна спрямованість — означає, що в прогнозних та програм­них документах головна увага приділяється необхідності враху­вання інтересів людей, забезпеченню соціальних потреб;

• науковість, оптимальність — прогнозні та планові документи розробляють на основі використання економічних законів розвит­ку суспільства і в планах відображаються науково обґрунтовані, оптимальні рішення на рівні підприємства, окремої території, держави в цілому, які забезпечують досягнення максимального соціально-економічного ефекту. Застосування наукового методу дозволяє об'єктивно оцінити тенденції, обґрунтувати перспективи


       
 
   
 


Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА


розвитку регіону, розробити прогнози і гехніко-економічне обгрунтування темпів і пропорцій росту, визначити пріоритет­ність в реалізації окремих рішень, що обумовлена державними та регіональними інтересами;

• пропорційність та збалансованість економічного розвитку — за­безпечення потреб населення у виробництві продукції, надання послуг, що може бути реалізований в результаті загальнодержав­ного та загально регіонального планування. Реалізація цього при­нципу передбачає:

• еквівалентний обмін результатів виробничої діяльності у всіх сфе­рах народного господарства;

• рівновагу попиту та пропозиції, що стосується всіх галузей вироб­ництва;

раціональне співвідношення між мінімально необхідними потре­бами і наявними ресурсами;

• самостійність — регіональні органи влади та органи місцевого са­моврядування в межах своїх повноважень відповідають за розроб­лення, затвердження та виконання прогнозних і програмних доку­ментів економічного і соціального розвитку відповідних адміністра­тивно-територіальних одиниць. Прогнозування та розроблення цих програм забезпечує координацію діяльності органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

• гласність — прогнозні і програмні документи є доступними для громадськості. Інформування про цілі та показники цих доку­ментів забезпечує суб'єктів підприємницької діяльності необхід­ними орієнтирами для планування власної виробничої діяльності;

• дотримання загальнодержавних інтересів — органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні здійснювати розроблення прогнозних і програмних докуменгів економічного і соціального розвитку виходячи з необхідності забезпечення реалізації загальнодержавної соціально-економічної політики та економічної безпеки держави.

Прогнозні та програмні документи розробляються на основі комплексного аналізу демографічної ситуації, що склалася на певний

474



Розділ 9 ПЛАНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ


адміністративно-територіальній одиниці, стану використання природ­ного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, конку­рентоспроможності вітчизняної економіки, аналізу досягнутого рівня розвитку економіки і соціальної сфери та з урахуванням впливу зов­нішніх політичних, економічних та інших факторів. Показники про­гнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку є орієнтиром для розроблення суб'єктами підприємницької діяльності власних прогнозів, планів та інших документів.

Програми економічного та соціального розвитку на короткостро­ковий період розробляються на основі відповідних прогнозів. Програми мають бути комплексними, розроблятися на науковій основі, визначати цілі та пріоритети економічного та соціального розвитку, враховували місцеві особливості діяльності підприємств кожної галузі, передбачати для виконання програм використання необхідних природних, трудових, матеріальних, фінансових ресурсів, передбачати також обгруніування необхідних резервів у промисловості, сільському господарстві, транс­порті для уникнення можливих соціальних та природно-кліматичних негараздів, мають враховувати досягнення конкретних позитивних зру­шень в економічній діяльності та соціальному забезпеченні людей. Такі програми мають бути оприлюдненні та позитивно сприйняті населен­ням певної території, тоді будуть підтримані; виконання буде спрямова­но на забезпечення реального економічного зростання в результаті кон­кретних дій органів регіонального управління, місцевого самоврядуван­ня та керівників підприємств. Таким чином, в програмах відображається відносна самостійність регіонів при вирішенні економічних, соціальних, екологічних проблем, як елемента державної регіональної політики.

Прогнози та програми економічного і соціального розвитку розроб­ляють Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Ці органи також кон­тролюють виконання відповідних показників програм економічного і со­ціального розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Методи планування являють собою сукупність способів і прийо­мів, за допомогою яких забезпечується розробка і обґрунтування пла­нових документів.



Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА


До основних методів планування відносяться: системний, балан­совий, нормативний, програмно-цільовий, математичні методи.

Системний метод. Поняття «система» визначається як впорядкована сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів, що утворюють єдине ціле. Система являє собою одне із основних понять кібернетики — науки про управління складними динамічними системами. До системи належить будь-яке ціле, що складається із пов'язаних між собою окре­мих елементів. Властивістю динамічної системи є те, що окремі елемен­ти утворюють єдине ціле з якісно новими властивостями. Розподіл сис­теми на окремі підсистеми та елементи здійснюється таким чином, що зберігається загальна цілеспрямованість у функціонуванні системи.

Елементи в системі об'єднані причинно-наслідковими зв'язками. Зміна стану окремих елементів або зв'язків протягом певного часу приво­дить до зміни стану самої системи. Це означає, що система функціонує.

Застосування системного методу дозволяє розглядати регіон як складну динамічну систему, дослідити та на етапі планування передба­чити вплив на розвиток економічних та соціальних процесів зовнішніх та внутрішніх факторів.

Балансовий метод в плануванні означає, що план виробництва матеріальних ресурсів, машин, обладнання, предметів споживання обґрунтовують в результаті розробки балансів, в яких визначають пот­реби і джерела задоволення цих потреб.

Макроекономічна збалансованість у суспільстві виступає як су­купність пропорцій між виробництвом і споживанням, ресурсами та їх використанням, пропозицією та попитом, факторами виробництва і його результатами, матеріальними і фінансовими потоками.

Сукупні потреби, як правило, більші можливих обсягів ресурсів. В процесі розробки конкретних балансів проводять ранжування пот­реб — розподіляють їх по рангах на першочергові і менш важливі. Відповідно визначають обсяг ресурсів, що задовільняють спочатку першочергові потреби, а згодом — інші потреби.

Нормативний метод оснований на визначені та використанні в плануванні діяльності підприємства прогресивних норм і нормативів, які відображають досягнення науково-технічного прогресу, завдання



Розділ 9 ПЛАНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ


стосовно розвитку окремих галузей економіки, що мають важливе зна­чення для держави.

Використання прогресивних норм і нормативів виступає основою для забезпечення міжнародним стандартам рівня економічного та со­ціального розвитку, досягнення оптимальної збалансованості вироб­ництва та споживання, своєчасного пошуку резервів, їх ефективного використання, впровадження прогресивної організації праці.

Достовірність нормативної бази має бути особливо необхідною в умовах формування нових економічних відносин в Україні у зв'язку із здійсненням ринкових перетворень.

Необхідно відрізняти такі поняття як «норма» та «норматив».

Норма — це науково обгрунтована максимально допустима вели­чина абсолютних витрат сировини, матеріалів, палива, електроенергії, трудових затрат, інших ресурсів, необхідних для виготовлення одиниці продукції, виконання робіт, надання послуги заданої якості протягом планового періоду.

Норматив — відносний показник, що характеризує поелемент-ні складові норм витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, затрат праці на одиницю роботи, ступінь ефективного використання ресурсів (наприклад, витрати заробітної плати на 1 грн. готової продукції). Нор­матив встановлює величину параметрів, які визначають, регламенту­ють значення конкретної норми або певного завдання на виконання конкретної роботи.

Програмно-цільовий метод передбачає розробку цільових комп­лексних програм і призначений для обґрунтування вирішення крупних народногосподарських проблем, визначення шляхів розвитку провідних підприємств галузей економіки, що мають загальнодержавне значення.

Сутність методу полягає у виборі основної мети науково-техніч­ного, економічного та соціального розвитку, розробці основних заходів для їх досягнення у визначені терміни при збалансованому забезпечен­ні виробництва ресурсами.

Цільова комплексна програма — документ, в якому визначена мета та комплекс виробничих, організаційно-господарських, соціально-еконо­мічних та інших заходів, направлених на вирішення конкретної народно-


Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

господарської проблеми з врахуванням наявних трудових та матеріально-технічних ресурсів. За змістом цільові комплексні програми поділяють на науково-технічні, економічні, територіальні, соціальні, екологічні.

Науково-технічні програми передбачають вирішення наукових і технічних проблем, використання досягнень науки в народному гос­подарстві, впровадження інноваційних програм.

Економічні програми направлені на вирішення важливих галузе­вих та міжгалузевих проблем у виробництві, підвищення його ефек­тивності, розвиток нових видів виробництва продукції, технологічних процесів, впровадження нових транспортно-технологічних зв'язків.

Територіальні програми передбачають комплексний госпо­дарський розвиток виробничої сфери окремих регіонів, формування нових виробництв та на цій основі ствердження умов для зайнятості населення та покрашення умов життя людей.

Соціальні програми направлені на створення сприятливих со­ціальних умов для населення, покрашення матеріального і культурного життя населення, на розвиток науки, освіти, культури, мистецтв, націо­нальних традицій тощо.

Екологічні програми включають комплекс заходів природоохо­ронного характеру, що спрямовані на забезпечення раціонального ви­користання та охорону земельних, водних, лісових ресурсів, ліквідацію негативного впливу шкідливих виробництв на здоров'я людей.

Математичні методи дають можливість використовувати в пла­нуванні економіко-математичні моделі з метою забезпечення наукової обґрунтованості і оптимізації планів.

Процес планування виробництва на регіональному рівні вимагає систематичного вирішення великої кількості питань техніко-техно-логічного, організаційного, економічного, соціального та правового характеру. Оптимальне вирішення цих питань може бути досягнуто на основі використання економіко-математичних моделей, враховую­чи складність процесу планування та наявність значної кількості фак­торів, що впливають на кінцеві результати.

В залежності від змісту техніко-технологічних, організаційних та соціально-економічних задач для отримання оптимального плану


Розділ 9 ПЛАНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ

застосовують економіко-математичні методи, до складу яких входять ме­тоди математичного моделювання, лінійного, динамічного, стохастично-го та інших видів програмування, стохастичного моделювання, моделі, що побудовані на використанні теорії черг (масового обслуговування), теорії управління запасами, теорії ігор та інших математичних теорій.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.