Стан та розвиток агропромислового комплексу

Агропромисловий комплекс являє собою складову частину ви­
робничої сфери, об'єднує напрями діяльності, які мають важливе
значення для забезпечення населення продуктами харчування, про­
мисловість — сировиною. і

У структурі сільськогосподарського виробництва — елемента агропромислового комплексу виділяють дві складові: рослинництво і тваринництво. Рослинництво, в свою чергу, об'єднує такі галузі як

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

рільництво (за напрямами культур: зернові, технічні, картопля, овочі, баштанні, кормові культури), плодівництво, виноградарство, квітництво, луківництво. Тваринництво об'єднує такі галузі: скотарство, свинарс­тво, вівчарство, козівництво, птахівництво, хутрове звідництво, ставко­ве рибництво, конярство, кролівництво, бджільництво, шовківництво.

Для оцінки стану, вивчення існуючих тенденцій у розвитку сільсь­когосподарського виробництва залучають такі основні показники:

• кількість діючих сільськогосподарських підприємств, в тому числі за окремими організаційно-правовими формами господарювання;

• питома вага підприємств сільського господарства за окремими організаційно-правовими формами господарювання в загальній кількості діючих підприємств;

• загальний обсяг продукції сільського господарства, в тому числі продукції рослинництва та тваринництва;

• питома вага обсягу продукції сільського господарства (в тому чис­лі продукції рослинництва та тваринництва) підприємств за окре­мими організаційно-правовими формами господарювання;

• обсяг продукції сільського господарства, що приходиться на одно­го жителя;

• загальна площа сільськогосподарських угідь, використання цієї площі під окремими культурами, урожайність, валовий збір сіль­ськогосподарських культур;

• показники, що характеризують результати економічної діяль­ності: доходи, витрати, собівартість продукції, продуктивність праці тощо.

Співвідношення у розвитку окремих галузей сільського господарс­тва постійно змінюються в залежності від змін в організації суспіль­ного виробництва під впливом трансформації державного управління та змін у державній політиці. Незважаючи на еволюційний характер розвитку сільського господарства, ця галузь матеріального виробниц­тва завжди була провідною сферою виробничої діяльності незважаю­чи на суттєві зміни в системі державного управління. Принциповою особливістю сільського господарства є безпосередня залежність його Розвитку від природних умов.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

В період планово-централізованого державного управління зем­лекористування було представлено господарствами державної та ко­лективної формами власності. До складу господарств державної влас­ності входили радгоспи, радгоспи-агрофірми дослідних господарств і станцій, підсобні господарства підприємств та інших сільськогоспо­дарських формувань. Основу державної форми власності становили радгоспи, що утворилися на землях великих землевласників. Очолю­вали радгоспи директори, призначені вищими за підпорядкуванням органами. Виробники сільськогосподарської продукції у радгоспах належали до категорії робітників. Власником землі і майна радгоспу є держава, яка через своїх представників у районних і обласних управ­ліннях сільського господарства, державних об'єднаннях, міністерстві сільського господарства і продовольства України здійснювали управ­ління виробництвом.

До колективної власності належала власність колгоспів, колгос-пів-агрофірм, промислових артілей, селянських спілок та інших колек­тивних господарств. Колективна форма власності виникла на основі об'єднання земель і майна селян в колективні господарства. Керував колгоспом голова правління колгоспу, що вибирався на загальних збо­рах колгоспників. Голова колгоспу залишався розпорядником землі і майна колективного господарства.

Новий етап організації сільськогосподарського виробництва на­ступив з моменту проголошення України незалежною, суверенною державою. В результаті трансформації економічних відносин, зміни форм власності на селі було зруйновано велико товарне виробництво, ліквідовано крупне землекористування. Склалися нові форми власності такі, як колективна, приватна, змішана.

В результаті роздержавлення існуючих державних та колектив­них господарств — держгоспів та колгоспів — виникли нові органі­заційно-правові форми господарювання. Були створені фермерські господарства, господарські товариства, господарства, що засновані на орендних формах використання землі. Самостійного розвитку набуло особисте сільське господарство. Селяни стали власниками землі, ма­ють право вільного вибору форм господарювання. Створення нових

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

господарських структур надало можливість поєднати індивідуальні, сімейні та колективні форми організації праці.

Широкого розповсюдження набуло фермерство. Законом України «Про фермерське господарство» (2003 р.) визначено, що фермерське господарство є форма підприємницької діяльності громадян, які вияви­ли бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, зай­матися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на зе­мельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Фермерське господарство в системі народного господарства є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, ко­лективними, орендними та іншими підприємствами. Виробничо-еко­номічні відносини з підприємствами та організаціями будуються на ос­нові договорів. Розрахункові операції проводяться як на безготівковій основі, так і готівкою. Не допускається втручання держави чи інших органів в господарську діяльність фермерського господарства. За де­ржавними органами залишається лише право контролю за діяльністю фермерського господарства.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієз­датний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажан­ня та пройшов професійний відбір. Умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання у власність або оренду земельної Ділянки має бути висновок спеціальної комісії місцевого органу влади. Для ведення фермерського господарства передаються у приватну влас­ність або надаються у користування земельні ділянки, розмір яких не по­винен перевищувати 100 гектарів. Порядок надання земельних ділянок встановлений Земельним кодексом України. Фермерське господарство зобов'язане ефективно використовувати землю за цільовим її призна­ченням, підвищувати родючість землі, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не погіршувати екологічну обстановку тощо.

Плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного подат­ку або орендної плати, що визначається в залежності від якості і місце­положення земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель. ^аконодавством поширюються пільги для новостворених фермерських ^господарств — вони звільняються від плати за землю протягом трьох

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

років з часу передачі земельної ділянки у їх власність або надання у користування.

Крім землі у власності осіб, які ведуть фермерське господарство знаходяться жилі будинки, предмети домашнього господарства, худо­ба, птиця, посіви та посадки сільськогосподарських культур, засоби ви­робництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, кошти, акції. Фермерське господарство діє в умовах самоокупності, самостійно виз­начає напрямки своєї діяльності, організує виробництво сільськогоспо­дарської продукції, її переробку та реалізацію. Має право на добровіль­них засадах укладати з підприємствами, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, договори на продаж своєї продукції. Обов'язковим зобов'язанням є дотримання діючих норма­тивів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог.

Широкого масштабу набуло використання земель у сільськогос­подарському виробництві на правах оренди. Оренда землі — це засно­ване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Оренда землі оформляється договором, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земель­ну ділянку у володіння і користування на певний строк. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Значення нового змісту набуває особисте селянське господарс­тво, яке не відноситься до такої форми діяльності, як підприємниць­ка. До особистого селянського господарства належить господарська діяльність, яка проводиться фізичною особою індивідуально або осо­бами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають. Метою такої діяльності є задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням особистого майна. Члени особистого селянського господарства здійс­нюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах порядку встановлено­го нормативно-правовими умовами господарювання.

РОЗДІЛ 4

ВИРОБНИЧА СФЕРА

Для ведення особистого селянського господарства використову­ють земельні ділянки розміром 2 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду. Розмір земельної ділянки особистого селянсь­кого господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю). Для ведення особистого селянсь­кого господарства використовують майно. Це жилі будинки, госпо­дарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби. До власності членів селянського гос­подарства належать сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки тощо.

Члени особистого селянського господарства мають право: само­стійно господарювати на землі, укладати угоди, реалізовувати надлиш­ки виробленої продукції, самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва, відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити, надавати послуги з використанням май­на особистого селянського господарства, отримувати трудову пенсію, брати участь в конкурсах, об'єднаннях.

Характеристика процесу роздержавлення та створення у сус­пільному господарстві підприємств різних організаційно-правових форм господарювання розкривається з використанням даних, наве­дених в табл. 4.4.

В результаті трансформації сільськогосподарського виробниц­тва в Україні найбільшого поширення набула фермерська форма гос­подарювання. У загальній кількості сільськогосподарських підпри­ємств — 72, 6% складають фермерські господарства. Найбільша їх кількість створена на території Степового регіону — 84, 1 % від загаль­ної кількості сільськогосподарських підприємств, особливо в Одесь­кій (88%), Миколаївській (86%), Дніпропетровській (85%) областях. Значна кількість фермерських господарств функціонує на території Криму — 75, 9%о від загальної кількості сільськогосподарських під­приємств, менша їх питома вага в Поліському (53, 9 %) та Подільсько-^МУ (58, 2%) регіонах, особливо в Житомирській (43%), Чернігівській (38 %), Тернопільській (50 %) областях.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Таблиця 4.4

Кількість діючих в 2004 р. сільськогосподарських підприємств за регіонами

На другому місці за кількістю сільськогосподарських підпри­ємств становлять господарські товариства — 14% від загальної кіль­кості підприємств по Україні. Значна їх кількість створена на території Поліського регіону (22, 1 %) та Подільського регіону (21, 7%), особливо на території Житомирської (28 %), Чернігівської (31 %), Хмельницької (23 %) та Вінницької (26%) областей.

Підприємств державної форми власності залишилося усього 400 одиниць, шо складає 0, 7% від загальної кількості сільськогоспо­дарських підприємств.

Узагальнюючі показники, що характеризують стан розвитку сіль­ського господарства в цілому в Україні та на території окремих ре­гіонів — це «загальна вартість сільськогосподарської продукції» ^та «продукція сільського господарства на одну особу». Загальну вартість

Розділ 4

ВИРОБНИЧА СФЕРА

сільськогосподарської продукції визначають як суму обсягу продукції рослинництва і тваринництва, виражених у грошовому вимірі. Гро­шовий вираз продукції сільського господарства відкриває можливості для визначення загальних результатів діяльності підприємств сільсько­го господарства, для оцінки ефективності цієї діяльності на території окремих регіонів, а також в часі, порівнюючи досягнуті результати за певний часовий період.

Обсяги виробництва сільськогосподарської продукції залежать від сукупності природно-географічних, соціально-економічних, полі­тичних та інших факторів. Зміна обсягів виробництва продукції сіль­ського господарства за регіонами протягом п'ятнадцяти років наведена в табл. 4.5, а динаміка цих змін — на рис. 4.4.

Таблиця 4.5

Виробництво продукції сільського господарства за регіонами

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Закінчення табл. 4.5

Джерело: [130].

Результати економічних перетворень, заміни на нові рішення існу­ючих організаційно-правових форм господарювання негативно вплину­ли на виробництво продукції у сільському господарстві. Протягом 1990-2004 pp. відмічено значне скорочення як загального обсягу виробництва в цілому по Україні — на 36, 6%, так і обсягу продукції на одну особу — на 31, 7%. Скорочення обсягів виробництва продукції сільського госпо­дарства відмічено на території всіх регіонів. Так в Поліському регіоні

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

загальний обсяг продукції скоротився на 39, 1 %, продукції на одну особу — на 34, 2% (особливо в Житомирській та Сумській областях), в Подільському регіоні відповідно на 39% та 33, 9% (особливо в Тер­нопільській та Вінницькій областях), в Степовому регіоні відповідно на 33% та 27% (особливо в Запорізькій, Миколаївській та Харківській областях), в Карпатському регіоні відповідно на 25, 2% та 23, 3%» (особ­ливо у Львівській та Чернівецькій областях), в Донбаському регіоні від­повідно на 35, 7%о та 28%. В Криму загальний обсяг виробництва сіль­ськогосподарської продукції скоротився більше, як в два рази.

Рис. 4.4

Динаміка обсягів виробництва продукції сільського господарства за регіонами

Наведені статистичні дані дають можливість зробити ще один важ­ливий висновок. Протягом тривалого часу залишаються стабільними тенденції, коли питома вага загального обсягу виробництва продукції

Е. А. Зінь РеГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

сільського господарства на території областей Поліського, Подільсько­го та Степового регіону не змінюється і залишається на рівні 72-73 % загального обсягу виробництва продукції по Україні. Значними зали­шаються обсяги виробництва продукції на одну особу в Чернівецькій, Київській областях на Поліссі, В Черкаській та Вінницькій областях Подільського регіону, в Кіровоградській, Миколаївській та Херсонсь­кій областях в Степовому регіоні.