Водні ресурси: стан та використання

Водні ресурси являють собою частину природних запасів води, яка безпосередньо приймає участь або може приймати участь у сус­пільному виробництві в конкретних історичних умовах при певному розвитку продуктивних сил. Це визначення характеризує водні ресурси не тільки як природне явище, але й як соціально-економічну категорію, що тісно пов'язана з рівнем розвитку людського суспільства.

Водні ресурси характеризуються специфічними особливостя­ми, що відрізняють їх від інших природних ресурсів — землі, надр, лісів. Усім видам запасів води притаманна висока динамічність і взаємозв'язок, що пояснюється об'єктивними процесами кругообігу води в природі. Завдяки цим властивостям існує можливість багатора­зового і багатоцільового використання певних обсягів водних ресурсів, що розкриває шляхи раціонального використання води.

Враховуючи велике значення водних ресурсів для життя суспільс­тва, їх можна розглядати у вигляді водогосподарської інфраструктури, що обслуговує виробничу і соціальну сфери суспільної діяльності.

Головна функція водних ресурсів, як виробничої інфраструктури, полягає в тому, що в результаті надання послуг специфічного виду, вона

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

забезпечує безперервність обороту всіх форм і частин суспільного про­дукту, охоплюючи всі стадії, починаючи від стадії виробництва до спожи­вання, сприяє нормальному функціонуванню промисловості, будівниц­тва, сільського господарства, інших видів діяльності. Водні ресурси, як виробнича інфраструктура, не створюють ні предметів праці, ні продуктів споживання, лише створюють сприятливі умови для розвитку матеріаль­ного виробництва. Праця, що реалізується в таких умовах, є продуктив­ною і має суспільно необхідний характер, а діяльність, що пов'язана з ви­робничим обслуговуванням галузей народного господарства, збільшує вартісне значення сукупного продукту і національного доходу.

Функціональне призначення водних ресурсів як соціальної інф­раструктури пов'язано із створенням соціальних умов для життєдіяль­ності людей в результаті задоволення потреб у воді з метою підвищен­ня рівня життя. Як соціальна інфраструктура водні ресурси непрямим чином (побічно) впливають на процес матеріального виробництва, створюють важливі умови для розширеного відтворення, зростання продуктивності праці.

В процесі виконання функціональних обов'язків у вигляді інфра­структури висвітлюються складні відносини між органами управління економікою країни в цілому і окремими територіями, підприємствами, господарствами, що визначають стан, перспективи та ефективність ви­користання водних ресурсів в народному господарстві, склад заходів, що забезпечують зберігання води як природного ресурсу.

Доцільно, виходячи з цього, ввести поняття «водогосподарська система» (ВГС), що відображає всю сукупність існуючих відносин у суспільстві. Водогосподарська система являє собою специфічний вид соціально-економічних відносин, що склалися між органами управлін­ня водним господарством, галузями народного господарства — спожи­вачами і користувачами водних ресурсів, місцевими органами влади окремих регіонів і територій в процесі використання водних ресурсів, населенням країни, створення та експлуатації водогосподарських спо­руд, забезпечення охорони вод.

У народному господарстві існує багатоцільове використання вод­них ресурсів. Значними споживачами води є міста та населені пункти,

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

промисловість, будівництво, енергетика, сільське господарство. Ви­користовують водні ресурси для виробничих цілей водний транспорт і рибне господарство. Ці та інші галузі економіки є учасниками во­догосподарської системи і в результаті своєї виробничо-економічної діяльності створюють водогосподарські комплекси (ВГК) — складні споруди багатоцільового призначення, що включають греблі, елект­ростанції, шлюзи, водосховища тощо. Водогосподарські комплекси призначені для вирішення декількох завдань: виробництво електро­енергії, забезпечення роботи промисловості, сільського господарства, транспорту, забезпечення постачання води для міст, населених пунктів, створення умов для життя, праці та відпочинку людей.

Використання та охорона водних ресурсів регламентується низ­кою законів та інших правових нормативних документів. Серед них «Водний кодекс України» (1995 р.), «Про меліорацію земель» (2000 p.), «Про питну воду та питне водопостачання» (2002 р.) та ін.

На Україні тисячі великих і малих річок, в складі яких 117 річок дов­жиною понад 100 км. Найбільш водоносні, економічно важливі за значен­ням — Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Тиса, Десна, Прип'ять, Дунай, Прут. Місцевий річковий стік у середньому за водніс­тю році — 50 км³. Якщо в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській областях на одного жителя припадає від 2 до 7 тис. м³ місцевого стоку, то в Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Херсонській — лише від 0, 13 до 0, 4 тис. м³. Основна водна артерія — Дніпро, стік якого дорівнює близько 65% стоку всіх річок України.

Нерівномірний розподіл останніх по її території пояснюється не­однаковими кліматичними умовами, різним характером рельєфу, гео­логічною структурою окремих районів тощо. Уся річкова мережа, що забезпечує водними ресурсами всі регіони, складається з дев'ятьох основних водозабірних басейнів: Вісли (на північний захід); Дунаю (сюди відносяться ріки Закарпаття); Дністра; Південного Бугу; Дніпра; Сіверського Дінця; водозабірні басейни між Дунаєм та Південним Бу­гом; між Дніпром і Доном. Окремий басейн утворюють річки Криму.

При плануванні використання водних ресурсів слід брати до уваги значні коливання об'єму за тривалий період, а також протягом року.

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

В маловодні роки ресурси місцевого стоку річок дорівнюють 90% ре­сурсів року, середнього за водністю, у вкрай маловодні — тільки 44%. Найбільша вода спостерігається в квітні-травні, найменша — в липні-серпні. Розподіл стоку по місяцях визначається кліматичними фактора­ми, зміною кількості опадів і температури повітря.

Важливі для народного господарства малі річки. Це не лише джерело водопостачання підприємств, міст, селищ, але і транспортні магістралі, найкраща можливість розвитку рибальства. Відчутнішою стає значення малих річок при збільшенні обсягів споживання води населенням.

Значна роль приділяється озерам, котрі також є резервуарами про­мислового та сільськогосподарського водопостачання, використову­ються для судноплавства, рибальства. В озерах сконцентровано 2, 3 км³ прісної та 8, 6 км³ солоної води.

Важливе значення має використання підземних вод, що знахо­дяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори. Підземні води, як правило, задовольняють пот­реби людей в питній воді, розвідані запаси цих джерел досить значні і зосереджені, головним чином, в Дніпропетровському, Донецькому і Волинсько-Подільському артезіанських басейнах.

Режим річкового стоку протягом річного періоду характеризується значною нерівномірністю й не відповідає рівневі споживання води насе­ленням та галузями народного господарства. Для резервування води та рівномірного використання створюються спеціальні комплекси та схови­ща. На Україні таких понад 250 із загальним об'ємом 50 км³, до яких від­носиться каскад на Дніпрі (об'єм 43 км³), утворюваний Дніпропетровсь­ким, Каховським, Дніпродзержинським, Кременчуцьким, Канівським і Київським водосховищами. Вода звідси потрапляє до багатьох міст.

Незаперечним є позитивний вплив водосховищ на розвиток про­дуктивних сил суспільства, але не можна не помітити негативних на­слідків, коли затоплюються родючі землі, підвищуються ґрунтові води, формується інший мікроклімат тощо. Крім великих комплексів, дію­чих на Дніпрі, тривалий час успішно функціонує канал Сіверський Донець — Донбас. Став до ладу канал Дніпро — Донбас з водово­дом, який щороку подає 3 км³ води харків'янам, а ще — жителям міст

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

Характер суспільного виробництва, результати господарської діяльності суттєво впливають на стан використання водних ресурсів. Для аналізу стану використання водних ресурсів на території окре­мих регіонів України використані статистичні дані за 15 років. За виз­начений період обсяг споживання свіжої води зменшився в 2, 6 рази (з 30, 2 км³ до 11, 6 км³) і відмічається у всіх сферах діяльності: у сфері комунально-побутовому використанні, у промисловості, у сільському господарстві. Впровадження економічної реформи, формування нових економічних відносин у суспільстві, зміни обсягів та характеру про­мислового та сільськогосподарського виробництва — все це принципо­во вплинуло на кількість та якість використання водних ресурсів. Спо­живання свіжої води на території окремих регіонів наведено в табл. 3.3 та на рис.3.1.

Таблиця 3.3

Споживання свіжої води по регіонах

Найбільші обсяги води використовуються в Степовому регіоні — 37-42% загального обсягу та Донбаському регіоні — 20%, особливо ^в Дніпропетровській, Запорізькій та Донецькій областях, де зосеред­жені потужні промислові підприємства та розвинута експлуатація меліоративних систем.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

Зменшення обсягів спожитої води відмічено на території усіх ре­гіонів. Особливо така тенденція стосується Степового регіону, де ко­ефіцієнт загальної водоємності зменшився в 3 рази, Донбаського ре­гіону — в 2, 6 рази, в Криму — в 2, 7 рази. В інших регіонах коефіцієнт загальної водоємності зменшився в 2, 3-2, 4 рази.

В Україні сформовано потужні народногосподарські комплекси металургійної, машинобудівної, легкої, харчової та інших галузей. Ши­рокого розвитку набули сільськогосподарське виробництво, капітальне будівництво, транспорт, зв'язок.

Усі види водозабезпечення розподіляють на дві категорії. До пер­шої відносяться галузі, де користування водою пов'язано з вилученням з річок, озер, водосховищ (промисловість, комунальне господарство, сільськогосподарське зрошування). У такому разі частина води з тієї, що надходить, втрачається, ставши частиною промислової та сільськогоспо­дарської продукції, решта — випаровується. До другої категорії відно­сять галузі, які для виконання своїх виробничих завдань користуються виключно водними ресурсами. Серед найбільш значущих назвемо гідро­енергетику, водний транспорт, рибне господарство, водний туризм.

Комунально-побутове споживання. Питома його вага порівняно невелика (приблизно 16-25%), однак має надзвичай­но важливе значення. При цьому береться до уваги такий, наприклад, вагомий показник, як постійна зміна чисельності міського населення, особливо міст з числом жителів від 200-500 тис. чол.

Аналіз комунально-побутового споживання води свідчить, що протягом останніх років спостерігається стабілізація у використанні води на території окремих регіонів. В той же час слід відмітити де­які характерні ознаки і відмінності. На територіях Поліського, Поділь­ського та Карпатського регіонів для вказаних цілей води використо­вується менше, ніж у середньому по Україні: на території Полісся — на 10-42%, на Поділлі — на 41-52%, в Карпатському регіоні — на 40%. В окремих областях спостерігається ще більш ощадливе відношення до витрат води для комунально-побутових потреб. В Поліському регіоні, наприклад, такі процеси спостерігаються у Волинській та Чернігівсь­ку областях, де коефіцієнт водоємності у комунально-побутовій сфері

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

складає 38+40 м³/чол., що на 45+50% менше ніж в середньому по регіо­ну. В Подільському регіоні такі процеси спостерігаються на території Тернопільської та Вінницької областей, де коефіцієнт водоємності у комунально-побутовій сфері дорівнює 32+38 м³/чол.. що на 20+30% менше, ніж у середньому по регіону. У Карпатському регіоні найменше використання води для комунально-побутових потреб спостерігається у Закарпатській області — в середньому 32 м³/чол., що на 35+37% мен­ше, ніж в середньому по Карпатському регіону.

На території Степового, Донбаського регіонів та Криму води ви­користовується значно більше, ніж в середньому по Україні: в Степово­му регіоні — на 16+23%; в Донбаському — на 40+49%; в Криму — на 12+19%). В окремих областях спостерігаються більш інтенсивні витрати води для комунально-побутових потреб, ніж в середньому по регіону. В Степовому регіоні, наприклад, це спостерігається у Дніпропетровській та Запорізькій областях, де коефіцієнт водоємності у комунально-побу-товій сфері складає 106+І48% м³/чол., що на 10+40% більше, ніж в се­редньому по регіону і на 60+90% більше, ніж в середньому по Україні. В Донецькій області коефіцієнт водоємності у комунально-побутовій сфері складає 105+144 м³/чол., що на 9-10%о більше, ніж у середньому по регіону і на 50+60% більше, ніж в середньому по Україні.

Надзвичайно важливим є економне витрачання води, особливо для побутових потреб. Нині приблизно 20%) питної води втрачається через несправність санітарно-технічного обладнання житлових будин­ків. Бездумному марнотратству треба протиставити удосконалене пла­нування, облік і контроль за використання водних ресурсів, економічні методи управління. Позитивно позначаться на стані санітарно-техніч­ного обладнання досягнення науково-технічного прогресу, що забез­печить економію води в побуті, поліпшить очистку для багаторазового використання, дасть змогу механізувати і автоматизувати водоподачу.

Для управління об'єктами міського водопостачання створюються автоматизовані системи, що забезпечують управління технологічними процесами (АСУ ТП), централізований диспетчерський контроль. До­свід впровадження в Харкові та інших містах підтверджує їх високу ефективність.

S4

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» (2002 р.) визначена система стандартів у сфері питної води та питного водопостачання яка охоплює державні стандарти України та міжнарод­ні стандарти. До її складу входять:

• державний стандарт на питну воду;

• державний стандарт на фасовану питну воду;

• методи, методики і засоби контролю та оцінки якості питної води. Державні стандарти на питну воду визначають перелік органолеп­тичних, хімічних, мікробіологічних та радіологічних показників якості питної води, що підлягають обов'язковому контролю, їх гранично до­пустимі величини, додержання яких є безпечним для життя і здоров'я людини.

Державні стандарти на питну воду періодично (один раз на п'ять років) переглядаються з метою врахування та впровадження новітніх наукових досягнень у сфері впливу забруднюючих речовин на здоров'я людини, нових технологій очищення питної води і засобів контролю її якості. У процесі розроблення та перегляду стандартів на питну воду враховуються показники державних санітарних правил і норм, а також нормативні вимоги щодо якості питної води, прийняті в Європейсько­му Союзі.

Нормування показників якості питної води здійснює центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я шляхом встановлен­ня гранично допустимих рівнів в ній забруднюючих речовин.

У сфері питної води та питного водопостачання встановлюються такі норми:

• норми питного водопостачання;

• екологічні норми якості води джерел питного водопостачання;

• технологічні норми використання питної води;

• технічні умови у сфері питної води та питного водопостачання. Порядок розроблення та затвердження норм питного водопоста­чання встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Для оцінки екологічного стану джерел питного водопостачання, визначення водоохоронних заходів цих об'єктів встановлюється еколо­гічна норма якості води джерел питного водопостачання, яка містить

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

науково обгрунтовані допустимі значення забруднюючих речовин і по­казники якості води. Ця норма встановлюється з урахуванням вимог державних гігієнічних та протиепідемічних правил і норм.

Для оцінки та забезпечення раціонального використання води встановлюються відповідно до закону поточні та перспективні тех­нологічні норми використання питної води. Ці норми розробляються кожним підприємством питного водопостачання, погоджуються з міс­цевими органами виконавчої влади з питань екології та природних ре­сурсів, водного господарства та затверджуються органами місцевого самоврядування.

У технічних умовах зазначають:

а) найменування та адреса об'єкта, замовника, проектувальника, вид
будівництва, нормативні терміни проектування і будівництва;

б) відомості про джерела питного водопостачання;

в) місце приєднання до водопровідних мереж, вимоги до обладнан­
ня, вузлів приєднання;

г) основні розрахункові інженерні параметри системи питного водо­
постачання, що включають: гарантовану кількість і якість питної
води; тиск у місці підключення; умови водовідведення;

д) вимоги до встановлення лічильників обліку споживання питної
води.

Порядок розроблення та затвердження технічних умов у сфері пит­ної води та питного водопостачання встановлюється центральним ор­ганом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Вода у промисловому виробництві — це охолоджен­ня агрегатів і механізмів, забезпечення санітарно-гігієнічних умов, за­доволення особистих потреб працюючих. Витрати залежать переважно від характеру виробництва і засобів водопостачання.

До найбільш водомістких галузей відносяться хімічна, нафтохіміч­на, целюлозно-паперова, чорна і кольорова металургія, машинобуду­вання. Значні обсяги води, більше ніж решта галузей, використовують теплові (ТЕС) та атомні (АЕС) електростанції для утворення пари в котлах та одержання електроенергії, охолодження масла, газу, повітря, а при роботі ТЕС на вугіллі — для видалення золи і шлаку. Великого

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

поширення набувають ТЕС із оборотними системами, охолоджувачами яких є озера, ставки, градирні.

Основні споживачі води зосереджені у Київській області, на те­риторіях Степового та Донбаського регіонів (відповідно 45-50% та 16-20% від загального обсягу), особливо в Дніпропетровській, Запорізь­кій, Донецькій, Харківській областях. Цим регіонам має бути приді­лена найбільша увага на етапі планування, контролю та економічного стимулювання в системі водокористування.

За допомогою показника «водомісткість у промисловому вироб­ництві» встановлюють залежність обсягів використаних водних ре­сурсів від розвитку виробництва. В результаті реформування системи управління економікою, впровадження ринкових відносин на території деяких регіонів при наявності спаду виробництва збереглося інтен­сивне використання водних ресурсів, що значно випереджає існуючі виробничі потреби. Такі тенденції існують в Волинській, Чернігівсь­кій, Тернопільській, Дніпропетровській, Херсонській, Луганській та Харківській областях, де витрати водних ресурсів випереджає обсяги промислового виробництва в 1, 5-2 рази.

На підприємствах набули поширення прямоточні, послідовні й оборотні системи. При прямоточній системі насосна станція подає воду з водойми до об'єктів. Після використання вона по каналізацій­них трубах надходить до очисних споруд, а потім знову потрапляє до водойми. При послідовній системі вода використовується кілька разів у цехах, а далі — для гідравлічного видалення шлаку і золи. Тепла вода обігріває житлові приміщення, парники. Дефіцит її значно зменшиться при заміні прямоточного постачання на оборотне.

Оборотні системи водопостачання впроваджені на підприємствах Донецька, Макіївки, Єнакієвки, Харцизька, на всіх підприємствах Кри­ворізького залізорудного басейну, куди вода надходить каналом Дніп-ро-Кривий Ріг. Застосовані такі системи в Миколаєві, Сімферополі, Черкасах, Сумах, Рівне та інших містах.

Впровадження прогресивних систем стало можливим у резуль­таті досліджень та розробок, виконаних науковими установами, про­ектними організаціями, вищими навчальними закладами. Розроблено

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

конструктивно-технологічні схеми для різних підприємств, способи очистки стоків, нормативні матеріали по проектуванню, плануванню робіт й експлуатації нового обладнання.

На промислових підприємствах є або власні системи водопос­тачання, або воду сюди подають комунальні водопроводи. На вироб­ничо-технологічні потреби витрачається третина питної води, що не завжди виправдано. Тому великого значення набуває спорудження про­мислових водопроводів, забезпечуючи підвищення ефективності ви­користання цього природного ресурсу. У багатьох випадках індивіду­альне постачання «беруть на себе» сучасні загальноміські, групові чи районні господарські споруди відповідного призначення, спільний ма­гістральний водопровід і колектор, спільні очисні системи. Очевидний ряд переваг: скорочуються транспортні витрати, вода використовуєть­ся раціональніше. Великі підприємства, ТЕС, АЕС, які територіально значно віддалені від інших користувачів і потребують значних обсягів води, перебувають на індивідуальному постачанні.

Збереження води обумовлено масовим впровадженням у про­мисловість здобутків науково-технічного прогресу, розробкою техно­логічних й організаційних заходів по збільшенню можливостей пов­торного використання, заміні водного охолодження повітряним, поліп­шенню очищення стоків та скороченню негативного впливу інших споживачів на умови водозабезпечення.

Вода у сільському господарстві — це використан­ня води у зрошувальному землеробстві та меліорації, для водозабезпе­чення сіл, селищ, населених пунктів. Збільшення площ, які потребу­ють зрошування, наявність систем централізованого водопостачання населеним пунктам вимагають додаткових водних ресурсів. А це, в свою чергу, зумовило необхідність регулювання річкового стоку, спо­рудження водосховищ, впровадження агротехнічних заходів. В числі великих зрошувальних систем, що стали до ладу останнім часом: Пів-нічно-Кримський канал, Каховська, Червонознам'янська, Інгулецька, Бортницька, Північно-Рогачинська, Татарбунарська, Фрунзенська, Ду-най-Дністровська та ін. Канал Сіверськии Донець-Донбас довжиною 125 км обслуговує промислових і сільськогосподарських споживачів,

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

Дніпро-Кривий Ріг — 26 тис. га сільгоспугідь. Завершено зведення осушувальних систем — Трубізької, Ірпінської, Остерської, Тисмени-цької, Золотоніської, Смолянської, Турської та ін. Близько 60% осуше­них земель оснащені гончарним дренажем.

Із застосуванням прогресивних конструкцій прокладено про­тифільтраційні облицьовувальні канали, впроваджено прогресивну технологію поливу — дощування, автоматизований водорозподіл, на осушувальних системах побудований гончарний дренаж. Застосуван­ня меліоративних заходів збільшило оброблювальні площі, почали приносити користь освоєні землі посушливої зони та зони надмірної вологості. На території Степового регіону створена можливість для одержання декількох врожаїв на рік, зменшена залежність сільського господарства від несприятливих кліматичних умов. З появою великих зрошувальних систем та з концентрацією в господарствах значних зро­шувальних масивів створені зони гарантованого товарного виробниц­тва кормів, овочів, зерна.

Для визначених цілей на території Степового регіону використо­вується 55-60% загального обсягу водокористування у зрошувальному землеробстві. Особливо виділяються Дніпропетровська, Запорізька, Одеська та Херсонська області.

Велике значення має раціональне використання водних ресурсів, враховуючи, що на системах (особливо відкритого типу з розгалуже­ною мережею земляних каналів) досі значні втрати води. З цієї причини (головним чином в результаті фільтрації) ККД, наприклад, найбільших на Україні Інгулецької та Червонознам'янської зрошувальних систем становить тільки 0, 5-0, 6. Зведення технічно досконалих спеціальних споруд, застосування спеціальних лоткових і трубчастих мереж, ме­ханізований спосіб підйому води мають метою виправити становище.

Використання води залежить від використання обґрунтованих норм зрошування, які залежать від водомісткості культури, режи­му и техніки поливу угідь, від кліматичних умов та інших факторів. Особливий вплив на формування зрошувальної норми має поливаль­ний режим, різний для різних культур. Так люцерні необхідно 3-5 по-^ливів на рік, яровій пшениці — 2-6, озимій — 2-4. Відповідно норма

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

на цукрові буряки становить 2500-6000 м³/га, зернові — 1500-3500, овочі — 1200-4000, багаторічні трави — до 8000 м³/га, рис — 800-1500м³/га.

У сучасних умовах у сільськогосподарському господарстві вико­ристовують 28-35% загального обсягу води в Україні, що пов'язано із розвитком зрошувального землеробства та забезпечення водою насе­лення пунктів. Одночасно слід зауважити про наявність тенденції, що відображає останнім часом зменшення обсягів водокористування май­же в З рази у сільському господарстві взагалі, в тому числі у зрошуваль­ному землеробстві. Як правило, зменшення обсягів водокористування пов'язано із зменшенням обсягів сільськогосподарського виробництва

Використовуючи показник «коефіцієнт водоємності у сільсько­господарському виробництві» встановлюють залежність обсягів ви­користаних ресурсів від розвитку сільського господарства. Одночасно це дає можливість виявити ненормоване використання води. Вста­новлено, що на території деяких регіонів (Степовий регіон та Крим) спостерігається значне ненормоване, неекономне використання води в результаті порушення системи управління, зменшення економічно­го та організаційного впливу на водокористувачів. Наприклад, на те­риторії Степового регіону протягом 10 років коефіцієнт водоємності дорівнював 220-480 мVI000 ірн. сільськогосподарської продукції, шо в 2-*-2, 5 рази більше, ніж у середньому по Україні. Особливо значни­ми залишаються ненормовані витрати води у Херсонській області, де коефіцієнт водоємності у сільськогосподарському виробництві дорів­нював 730-4490 м VI000 грн. продукції, у Миколаївській області — 130-620 мVI000 грн., Одеській області — 160-470 м'/ЮОО грн. про­дукції. Особливо нераціонально використовується вода на території Криму, де коефіцієнт водоємності у сільськогосподарському вироб­ництві дорівнював 900-1700 м³/1000 грн., що в 5-9 разів більше, ніж в середньому по Україні.

На вказаних територіях води витрачається в 1, 3-1, 9 рази більше, ніж отриманий обсяг валової продукції. Таким чином, впровадження науково обґрунтованих заходів має важливе значення для забезпечення раціо­нального використання водних ресурсів у сільському господарстві.

Розділ З

ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

Гідроенергетика — досить активний водокористувач. Щоб одержати електроенергію, через турбіни гідроелектростанцій (ГЕС) пропускають воду, накопичену у водосховищах після весняної повені та дотів. Що ж до гідроелектростанцій, то це основа вологосподарчого комплексу, оскільки вони беруть на себе головні матеріальні затрати по регулюванню стоку річок, освоєнню нових економічних районів. Набутий досвід свідчить про високу ефективність ГЕС. Собівартість виробленої електроенергії в 5-6 разів нижча порівняно з тепловими і атомними, питомі витрати металу при будівництві удвічі менші, ніж при спорудженні ТЕС, набагато нижча трудомісткість обслуговування.

Великий ефект одержують, створюючи великі енергетичні сис­теми, що складаються з гідравлічних, гідроакумулюючих, теплових і атомних електростанцій, оскільки забезпечується повніше використан­ня природних особливостей водосховищ.

Комплексному використанню водних ресурсів різними галузями народного господарства сприяє створення водосховищ. Вони викону­ють важливу роль у боротьбі з повенями, забезпечують багаторічне се­зонне та добове регулювання річкового стоку. Застосування для гідро­енергетичних цілей водосховищ не змінює кількості води і не впливає негативно на якість, однак характерне специфічними особливостями: при спорудженні каскаду гідроелектростанцій виникає можливість ба­гаторазового її використання.

Водний транспорт. В системі господарства країни вод­ний транспорт — один з головних водокористувачів, якому необхід­на в навігаційний період наявність гарантованих глибин. На території України існує розгалужена мережа внутрішніх судноплавних трас, Докорінно реконструйованих внаслідок комплексного гідротехнічного будівництва. Завершено спорудження великих гідротехнічних об'єктів на Дніпрі, виникли Каховське, Дніпровське, Дніпродзержинське, Кре­менчуцьке, Канівське і Київське водосховища. Прокладено глибокий судноплавний шлях протяжністю понад 1000 км. Дніпро став потуж-^{0ю маг}істраллю для перевезення пасажирів та вантажів.

У річкових басейнах судноплавство здійснюється і на магіст­ральних, і на малих річках (хоча умови в першому і другому випадках

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

істотно різняться), транспортний флот поповнився новими високоеко-номічними самохідними вантажними і пасажирськими суднами.

Можливості водного транспорту використовуються ще не повніс­тю, величезним резервом є збільшення пропускної здатності судно­плавних шляхів і, як наслідок, — вивільнення залізничного транспорту, зниження рівня транспортних витрат у показниках вартості продукції.

Роль річкового транспорту може бути вагомішою при значному розширенні транспортних зв'язків між великими промисловими цент­рами, розміщеними упродовж Дніпра, — Києвом, Черкасами, Кремен­чуком, Дніпропетровськом, Дніпродзержинськом, Запоріжжям, Херсо­ном. Поки ж для них головним постачальником вантажів є залізничний та автомобільний види транспорту. Збільшення перевезень водними магістралями зменшить навантаження на залізничний та автомобіль­ний види транспорту, прискорить вивезення напівфабрикатів, готової продукції промисловості і сільського господарства, особливо влітку, коли зростає потік зерна, овочів, фруктів.

Рибне господарство — галузь, яка використовує виключ­но біологічні ресурси річок, озер, водосховищ, морів. Розвиток галузі значною мірою залежить від стану водного господарства, природних і штучних водоймищ. Основне рибогосподарське значення мають Чорне та Азовське моря, а також річки Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг та Сіверський Донець. У рибного господарства внутрішніх водо­ймищ особливі вимоги до кількості та якості води. Для нормального розвитку успішного відтворення порід риб вода потрібна без шкідли­вих домішок, з достатнім вмістом кисню. Необхідно забезпечити від­повідні глибини та температуру води, особливо в період нересту і рос­ту молоді.

Інтенсивне використання водних ресурсів безпосередньо пов'я­зано із спорудженням відповідних господарських комплексів і заре-гулюванням стоків греблями. Вони заважають міграції риб, змінюють режим річкового потоку, скорочують або збільшують водний простір, змінюють розміри і якість зон нересту й розвитку молодняку, рибо­ловні угіддя. Греблі по-своєму впливають на швидкість течії, тем­пературу, хімічний склад, ступінь каламутності, здатність річки до

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

самоочищення. Створення водогосподарських комплексів, де нема відповідних пристроїв (підйомників і т. д.), негативно позначається на умовах життя риб.

Рибні запаси різко скорочуються. Зазначене стосується і Дніпра, де поява гребель докорінно змінила біогідрологічний та температур­ний режими. Проте досвід експлуатації Каховського водосховища свід­чить: у річках, озерах, ставках можна організувати широкомасштабне риболовство. Правильне ведення господарства, виконання природо­охоронних вимог сприяють досить високій продуктивності водоймищ. Обов'язковою умовою її, зокрема, є: забезпечення охорони риби у міс­цях нересту, а також захист річок від забруднення стоковими водами, будівництво рибоводних заводів і нерестових господарств, передбачен­ня рибоходів у зоні ГЕС та рибозагороджувачів у іригаційних каналах, боротьба з незаконною ловлею риби.

У кілька разів зросте прісноводне рибальство, якщо до справи поставитися по-хазяйськи. Прісноводні риби — цінне національне ба­гатство, і суспільству не байдуже, як воно використовуватиметься. На жаль, запаси та улови прісноводних риб збільшуються дуже повільно. Як основний стримуючий (а подекуди навіть скорочуючий) фактор цьо­го фігурують переважно погіршення оточуючого середовища, надмір­на експлуатація водних ресурсів. Особливо небезпечними для живих організмів внутрішніх водоймищ є різні хімікати, шо застосовуються для лікування рослин та проти шкідників сільського й лісового госпо­дарства. Осушування лиманів, боліт і земель, які знаходяться поблизу гирла річок, також впливає на скорочення рибних запасів.

Зниження продуктивності водоймищ інколи намагаються видати за неминуче явище. Однак подібне пояснення зручне тільки для не­дбалих господарів. Висока продуктивність риборозведення у прісних Річках забезпечується за певних умов. Водна площа повинна бути до­статня для вільного розвитку потрібної кількості організмів, вода — мати сприятливу температуру, необхідну кількість розчиненого кисню ¹ поживних речовин.

Відчутно позначається на стані рибного господарства наявність Дповідних комплексів. Реконструкція річкових систем й створення

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

міських водосховищ супроводжується значними змінами гідрологіч­ного, гідробіологічного, гідрохімічного і температурного режимів рі­чок. Затоплюються нерестилища, з'являються отруйні синьо-зелені водорості. В зимовий період осідання льоду завдає шкоди мілководним ділянкам, де може бути риба. Часті випадки обсихання розміщених ни­жче гідровузлів нерестилищ та мілководь, особливо у весняний період, коли у водосховищах накопичується вода. Оскільки греблі перетнули шлях до місць нересту, доводиться передбачати в гідровузлах спеціаль­ні шлюзи, рибоходи, рибопідйомники.

Разом з тим гідротехнічне будівництво відкриває широкі можли­вості інтенсивному розвиткові рибного господарства у водосховищах, правильне користування якими дає значний економічний ефект. Неза­перечне рибопромислове значення дніпровських водосховищ, значно­го розвитку може набути ставкове рибоводсгво, збільшення кількості ставків за рахунок непридатних для сільського господарства земель, балок, мілководь, виробок торф'яних масивів і кар'єрів.