Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Провадження за нововиявленими Обставинами






 

ПРОВАДЖЕННЯ В ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЯХ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ

  • провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів
  • провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій
  • провадження у справах щодо уточнення списку виборців
  • провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум
  • провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу
  • провадження у справах щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України
  • провадження у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності
  • провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби
  • провадження у справах за адміністративними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання
  • провадження у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання

 

25. Вимоги до актів публічної адміністрації.

Основні вимоги:

  • Акти публічної адміністрації мають відповідати законам і підзаконним актам органів державного управління вищого рівня.
  • Має бути прийнятий компетентним органом у межіх його повноважень
  • Видаватися у певному порядку з додержанням процесуальних правил
  • Додержання певної форми акта (письмова і конклюдентна)

Додаткові:

  • Можуть бути видані лише за наявності спеціального дозволу вищого органу
  • Можуть бути прийняті лише в межах певного терміну
  • Деякі вимагають затвердження вищестоящим органом

За порушення цих вимог акт публічної адміністрації може бути визнано неправомірним.

 

26. Вищий адміністративний суд України.

 

27. Відмежування адміністративного права від інших галузей права.

 

28. Громадяни як суб’єкти адміністративного права.

Головною особливістю становища громадян як суб’єктів адміністративного права є те, що вони виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті, загальногромадянські права та обов’язки у сфері державного управління, а не права та обов’язки виконавчо-розпорядчих органів, громадських організацій чи посадових осіб.

Адміністративна правоздатність – це здатність мати суб’єктивні права та обов’язки, передбачені нормами адміністративного права. Вона виникає з народженням громадянина і припиняється з його смертю. Може бути повною і обмеженою. Обмеження правоздатності полягає в тому, що в результаті дії адміністративно – правових норм відбувається: звуження кола прав, покладання на громадян додаткових обов’язків.

Адміністративна дієздатність – це здатність громадянина реалізовувати надані права і виконувати покладені на нього обов’язки.

Права громадян, які зумовлені адміністративним законодавством: 1) соціально – економічні; 2)політичні права і свободи; 3) особисті права і свободи.

Адміністративн-правові обов’язки громадян – це встановлені державою і адресовані громадянам вимоги діяти в певних рамках та межах.

 

29. Державне управління.

Державне управлінняце специфічна діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до публічних інтересів інтересів.

Державне управління є частиною соціального публічного управління. Основні компоненти системи державного управління це: суб’єкт – ним є держава в цілому, об’єкт – ним є організоване суспільство в цілому, керуючий вплив – йому притаманний державно – владний характер, дістає вияв у переважно адміністративно – правовій формі, а також має безперервний характер

Ознаки державного управління: 1) виконавчо – розпорядчий характер; 2) підзаконність; 3) масштабність і універсальність; 4) ієрархічність; 5) безпосередньо організуючий характер; 6) державно – владний характер.

Принципи державного управління - це основоположні, керівні ідеї, відправні засади, які покладені в основу організації та діяльності механізму державного управління.

Основні групи принципів державного управління:

1. соціально – політичні: демократизм, народність, законність, гласність, об’єктивність, врахування громадської думки, рівність усіх перед законом.

2. організаційні принципи побудови апарату державного управління: галузевий, функціональний, територіальний;

3. організаційні принципи функціонування апарату державного управління: нормативність діяльності, колегіальність (обговорення важливих питань колективами спеціалістів, думка яких враховується у разі прийняття рішень), поділ управлінської праці, відповідальність за прийняті рішення, оперативна самостійність, єдиноначальність (орган державного управління очолює конкретна особа).

30. Докази у справах про адміністративні проступки.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторонни мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

 

Види:

  • Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників
  • Показання свідка
  • Письмові докази
  • Речові докази
  • Висновок експерта

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

 

31. Завдання адміністративного судочинства.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи
несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

 

32. Загальна характеристика Концепції адміністративної реформи.

 

Зміст адміністративної реформи полягає, з одного боку, в комплексній перебудові існуючої в Україні системи державного управління всіма сферами суспільного життя. З другого, у розбудові деяких інститутів державного управління, яких Україна ще не створила як суверенна держава.

Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй впливовим чинником у світі та Європі. Її метою також є формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей.

Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення має бути розв’язано ряд завдань:

  • формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;
  • формування сучасної системи місцевого самоврядування;
  • запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;
  • організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;
  • створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;
  • запровадження раціонального адміністративно – територіального устрою.

Концепція адмін. Реформи передбачає, що вона має здійснюватись у п’яти напрямах за три етапи. Ці напрями включають:

  • створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні;
  • формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління;
  • кадрове забезпечення нової системи державного управління;
  • зміцнення та формування нових фінансово – економічних основ функціонування державного управління;
  • наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.

 

33.Законодавство про адміністративні правопорушення

Законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо. Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена
законами, ще не включеними до Кодексу. Питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України"

 

34.Заходи адміністративного попередження.

Ці заходи застосовуються з метою попередження правопорушення за умови, якщо його вчинення лише передбачається.

Сутність попередження правопорушень полягає, по-перше, в тому, щоб не допустити протиправної поведінки з боку конкретних осіб, які до такої поведінки схильні; по-друге, в усуненні причин, що сприяють вчиненню правопорушень і утворенню умов, які виключають протиправну поведінку.

Види:

  • перевірка документів.
  • Безперешкодний вхід у житлові приміщення громадян, які перебувають під адміністративним наглядом.
  • Відвідання підприємств, закладів, організацій для виконання профілактичних функцій.
  • Опечатування приміщень, використовуваних як каси, місця зберігання документів, товарно – матеріальних цінностей; опечатування вимірювальних приладів і пристроїв.
  • Вилучення для проведення аналізу проб продукції, яка призначена для реалізації населенню.
  • Заборона або обмеження у встановленому порядку руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів з метою забезпечення громадської безпеки.
  • Заборона експлуатації транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці руху.
  • Тимчасова заборона доступу громадян на окремі ділянки місцевості або об’єкти з метою забезпечення громадського порядку і громадської безпеки.

 

35. Заходи адміністративного припинення.

Їх призначення полягає:

  • В припинення протиправної поведінки
  • В усуненні шкідливих наслідків протиправної поведінки
  • У створенні необхідних умов для можливого в майбутньому притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.

Заходи адміністративного припинення можуть застосовуватися як самостійні, так і разом з іншими заходами адміністративного примусу, зокрема, з адміністративними стягненнями.

Заходи адміністративного припинення закріплюються в нормативному порядку. Вони зафіксовані в КУпАП.

З метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпані інші заходи впливу, встановлення особи, складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складання його на місці вчинення правопорушення, якщо складання протоколу є обов’язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ і виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення допускається адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд і вилучення речей і документів.

 

34.Звернення громадян як спосіб забезпечення законності

Звернення громадян до органів держави з питань забезпечення законності є їх конституційним правом.

Під зверненням громадян слід розуміти викладені в письмовій або в усній формі пропозиції, заяви і скарги.

Пропозиція – звернення громадян, де висловлюється порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально – культурної та інших сфер діяльності держави та суспільства.

Заява – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією України та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки про поліпшення їх діяльності.

Скарга – звернення з вимогою щодо поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями, рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об’єднань громадян, підприємств, посадових осіб.

 

37.Зміст постанови по справі про адміністративний проступок

1. Постанова складається з:

1)вступної частини із зазначенням:

дати, часу та місця її прийняття; найменування адміністративного суду, прізвищ та ініціалів судді (суддів) і секретаря судового засідання; імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; предмета адміністративного позову;

2)описової частини із зазначенням:

короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом;

3)мотивувальної частини із зазначенням:

встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався;

4)резолютивної частини із зазначенням:

висновку суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково; висновку суду по суті вимог; розподілу судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження.

 

38.Іноземці як суб’єкти адміністративного права

Іноземець – особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято. Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.

Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Паспортний документ - національний паспорт або документ, який його замінює.

Імміграція – це прибуття в Україну чи залишення в України у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію – рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Посвідка – це документ, що стверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Біженець – це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

 

39. Інстанційна підсудність адміністративних справ

Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди), а також Вищий адміністративний суд України у випадках, встановлених КАСУ, вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції.

Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних адміністративних судів), які
знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. У випадку,
визначеному частиною шостою статті 177 (Судами апеляційної інстанції є відповідні апеляційні адміністративні суди. Судом апеляційної інстанції у справах, розглянутих відповідно до частини третьої статті 172 цього Кодексу (Рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії щодо встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму оскаржуються до Вищого
адміністративного суду України. Усі інші рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії оскаржуються до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.) окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, є Вищий адміністративний суд України.) цього Кодексу, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюєтьсяна місто Київ.

Верховний Суд України переглядає судові рішення адміністративних судів за винятковими обставинами.

 

40.Інститут представників Президента України. Загальна характеристика

Важливу роль у забезпеченні здійснення ПУ повноважень у сфері виконавчої влади відіграє інститут представників ПУ.

Представники ПУ функціонують:

  • В АР Крим – очолює Постійний представник ПУ в АР Крим
  • Конституційному суді
  • ВРУ
  • КМУ
  • На ЧАЕС

Представництво утворюється ПУ і безпосередньо йому підпорядковується

Постійний Представник ПУ на ЧАЕС. Представник Президента України на Чорнобильській АЕС представляє Президента України у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями з питань, що виникають у зв'язку зі зняттям з експлуатації Чорнобильської АЕС, перетворенням зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС на
екологічно безпечну систему, а також з питань забезпечення соціального захисту персоналу Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутич.

На Представника Президента України покладається здійснення постійного аналізу стану реалізації заходів із вирішення організаційних, економічних, соціальних, технічних, екологічних та інших питань, що виникають у зв'язку зі зняттям з експлуатації Чорнобильської АЕС, перетворенням об'єкта " Укриття" на екологічно безпечну систему, забезпеченням соціального захисту персоналу Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутич, та підготовка за результатами такого аналізу пропозицій Президентові України.

Представника Президента України призначає на посаду ізвільняє з посади Президент України. Представник Президента України підпорядковується Президентові України. Представник Президента України є за посадою членом Національної ради з проблем ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Представник Президента України здійснює свої посадові обов'язки переважно за місцем розташування Чорнобильської АЕС.

 

Постійний представник ПУ у ВРУ є особа, яка уповноважується ПУ забезпечувати взаємодію між ПУ і ВРУ. Він призначається ПУ на строк повноважень Президента і може виконувати свої обов’язки на громадських засадах.

Основними завданнями Постійного представника ПУ у ВРУ є:

1. участь у забезпеченні здійснення повноважень ПУ у ВРУ;

2. представлення на засіданнях ВРУ, її комітетів та тимчасових комісій проектів законів, пропозицій до законів, повернутих ПУ для повторного розгляду, а також інших документів, внесених ПУ;

3. інформування ПУ про хід та результати розгляду у ВРУ, а також її органах, внесених ПУ документів.

Постійний представник ПУ у Конституційному суді України є посадовою особою, уповноваженою ПУ представляти ПУ у КСУ як суб’єкта права на конституційне подання з питань прийняття рішень та дачі висновків КСУ.

Завдання:

1. бере участь у підготовці проектів конституційних подань ПУ до КСУ і представляє їх ПУ.

2. здійснює як представник суб’єкта права на конституційне подання усі дії, передбачені ЗУ «Про КСУ», Регламентом КСУ і пов’язані з підготовкою та конституційним провадженням у справах;

3. вносить за дорученням ПУ зміни або уточнення до конституційних подань, внесених до КСУ, а також до тих питань, що перебувають у конституційному провадженні;

4. координує діяльність інших представників ПУ, призначених для участі у підготовці, конституційному провадженні у конкретно визначених справах.

5. інформує ПУ про хід та результати розгляду справ у КСУ.

Постійний представник ПУ у КМУ є посадовою особою, на яку покладається завдання здійснення постійного зв'язку між Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підпорядковується ПУ.

Завдання:

1. представляє на засіданнях КМУ, а також його консультативно – дорадчих та інших органів позицію ПУ з питань, що розглядаються;

2. інформує ПУ про хід та результати розгляду питань на засіданнях КМУ та його консультативно – дорадчих та інших органів;

3. вивчає акти, та в разі необхідності, проекти актів КМУ щодо їх відповідності актам та дорученням ПУ;

4. виконує інші повноваження за дорученням ПУ;

Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим є державним органом, утвореним відповідно до Конституції України з метою сприяння виконанню в Автономній Республіці Крим повноважень, покладених на Президента України. Представництво утворюється Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується. Представництво очолює Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим.

Завдання:

а) вивчає стан виконання в Автономній Республіці Крим Конституції і законів України, указів і розпоряджень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, вживає заходів до забезпечення належного виконання актів законодавства України Верховною Радою Автономної Республіки Крим і Радою міністрів Автономної Республіки Крим, районними державними адміністраціями і органами місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим;
б) сприяє додержанню конституційних прав і свобод людини і громадянина та досягненню міжнаціональної злагоди, соціально-економічної і політичної стабільності в Автономній Республіці Крим;

в) аналізує нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим щодо їх відповідності Конституції та законам України і в разі потреби вносить пропозиції про зміни, скасування або зупинення їх дії;

г) готує і подає на розгляд Президентові України аналітичні матеріали з питань розвитку соціально-економічних та політичних процесів в Автономній Республіці Крим;

д) сприяє Президентові України у вирішенні кадрових питань в Автономній Республіці Крим;

е) аналізує практику діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, релігійних організацій в Автономній Республіці Крим, сприяє їх взаємодії з органами державної влади України, а також узагальнює відомості про громадську думку щодо економічної та соціальної ситуації в Автономній Республіці Крим, інформує Президента України з цих питань.

 

41.Касаційна інстанція в адміністративному судочинстві

Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України.

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково.

2. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Заперечення протии інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

3. Підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

 

42.Компетенція адміністративних судів

1.Компетенція адміністративних судів поширюється на:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних
повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її
проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

2. Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

 

43.Контроль як спосіб забезпечення законності

Контроль є способом забезпечення законності, його сутність полягає в тому, що суб’єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об’єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції.

Класифікація контрольних функцій:

  • Залежно від суб’єкта:

1. контроль з боку законодавчої влади.

2. контроль з боку ПУ та його апарату

3. контроль з боку КМУ

4. контроль з боку центральних органів виконавчої влади

5. контроль з боку місцевих органів виконавчої влади

6. контроль з боку органів судової влади

7. контроль з боку органів місцевого самоврядування

8. контроль з боку громадськості.

  • Залежно від належності суб’єкта до державних або громадських структур:

1. державний контроль

2. громадський контроль

o залежно від адміністративно – правової компетенції суб’єкта:

1. загальний контроль

2. відомчий контроль

3. надвідомчий контроль

  • залежно від управлінської стадії, на якій здійснюється контроль:

1. попереджувальний контроль

2. поточний контроль

3. наступний контроль

§ залежно від спрямованості контролю:

1. зовнішній контроль

2. внутрішній контроль

  • залежно від призначення контролю:

1. загальний

2. цільовий

 

45. Метод адміністративного права

Метод адміністративного права – це сукупність прийомів та засобів, з допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі адміністративного права.

Загальні:

Імперативний і диспозитивний

Спеціальні:

Метод субординації – формує централізоване, імперативне регулювання, яке зверху до низу проводиться на владно – імперативних засадах. Юридична енергія надходить тільки зверху, від компетентних суб’єктів. Тому статус сторін, їхнє становище у правовідносинах насамперед характеризується субординацією чи підпорядкованістю.

Метод координації – формує децентралізоване, диспозитивне регулювання, що проводиться на паритетних засадах. Джерелом юридичної енергії за такого регулювання є будь – які суб’єкти правовідносин. Тому статус суб’єктів характеризується в першу чергу їх рівноправним становищем у правовідносинах.

Регулювання відносин у сфері публічного управління проводиться за допомогою адміністративно – правового методу.

 

46.Метод адміністративно – правового впливу

 

Адміністративно – правовий метод – це сукупність прийомів впливу, що містяться в адміністративно – правових нормах, за допомогою яких встановлюється юридично владне і юридично підвладне становище сторін у правовідносинах.

Відносини, що виникають під впливом адміністративно – правового методу регулювання, характеризуються, як правило, нерівністю сторін і мають назву «відносини влади і підпорядкування».

Прийоми адміністративно – правового методу:

Приписи – покладення прямого юридичного зобов’язання чинити ті чи інші дії за умов, передбачених нормою.

Заборони – фактично це також приписи, але іншого характеру, а саме: покладання прямих юридичних обов’язків не чинити тих чи інших дій за умов, передбачених правовою нормою.

Дозволи – юридичний дозвіл чинити за умов, передбачених нормою ті чи інші дії або утримуватися від їх вчинення за своїм бажанням.

 

47.Місце і строки розгляду справ про адміністративні проступки

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 - 126, статтями 128 - 129, частинами першою і
другою статті 130, статтею 132, частиною четвертою статті 133 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) КУпАП, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.
Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 і 178 КУпАП, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.

Адміністративними комісіями справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем проживання порушника. Законами України може бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

 

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42-2, частиною першою статті 44, 44-1, 106-1, 106-2, статтею 162, 173, 173-1, 178, 185 і частиною першою статті 185-3, статтями 185-7, 185-10, 188-22, 203 - 206-1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 160-2, 185-1, 212-7 - 212-20 – у триденний строк, статтями 46-1, 51 і 176 - у п'ятиденний строк, а статтями 101-103 КУпАП - у семиденний строк.

Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.

 

49.Місцеві органи виконавчої влади.

Місцеві органи виконавчої влади – це насамперед місцеві державні адміністрації. Місцеві державні адміністрації функціонують: в областях, в районах областей, в районах АР Крім, в містах Києві і Севастополі, районах міст Києва і Севастополя.

Місцева державна адміністрація у межах своїх повноважень, по-перше, здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно – територіальної одиниці; по-друге, реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. На будинках, у яких розміщуються місцеві державні адміністрації піднімається Державний прапор України, вивішуються таблички з зображенням Державного герба України та найменуванням розташованого там органу.

Основні завдання місцевих державних адміністрацій

Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:

1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Місцеві державні адміністрації є юридичними особами.

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань:

1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;

3) бюджету, фінансів та обліку;

4) управління майном, приватизації та підприємництва;

5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку;

6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх;
7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

8) зовнішньоекономічної діяльності;

9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.

Об'єкти управління місцевих державних адміністрацій

В управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку.

У разі делегування місцевим державним адміністраціям районними чи обласними радами відповідних повноважень в їх управлінні перебувають також об'єкти спільної власності територіальних громад.
Місцевим державним адміністраціям забороняється використовувати об'єкти державної власності, власності територіальних громад, що перебувають в їх управлінні, як заставу чи інші види забезпечення, а також здійснювати операції уступки вимоги, переведення боргу, прийняття переведення боргу, дарування, пожертвування.

 

50.Нагляд як спосіб забезпечення законності

Нагляд – це здійснення спеціально уповноваженими органами цільового спостереження за станом законності, фіксації його порушень і вжиття заходів щодо притягнення порушників до відповідальності.

Суб’єктами здійснення нагляду є державні органи. Належність тієї чи іншої структури до суб’єктів нагляду визначається відповідними нормативними актами.

Повноваження суб’єктів нагляду:

1. з розробки норм і правил, виконання яких контролює суб’єкт

2. з організації та здійсненню нагляду

3. застосування заходів державного примусу

 

51.Об’єкт адміністративного проступку.

Об’єкт – це те, на що спрямоване посягання. Об’єктом адміністративного проступку, як і будь якого правопорушення, є суспільні відносини.

Об’єктом адміністративного проступку можуть бути лише такі суспільні відносини, які охороняються адміністративною санкцією.

Загальним об’єктом адміністративних проступків є суспільні відносини, що мають дві ознаки: по-перше, вони регулюються різними галузами права; по-друге, охороняються адміністративними санкціями.

Родовий об’єкт це однорідна група суспільних відносин, що є невід’ємною і самостійною частиною якогось цілого.

Видовий об’єкт це різновид родового об’єкту. Видовий об’єкт утворюють спільні для ряду проступків суспільні відносини.

Безпосередній об’єкт. Адміністративний проступок завдає шкоди конкретним суспільним відносинам, що охороняються адміністративною санкцією.

 

52.Об’єктивна сторона адміністративного проступку.

Об’єктивна сторона адміністративного проступку – це зовнішній прояв суспільно небезпечного посягання на об’єкт, що перебуває під охороною адміністративно – правових санкцій.

Протиправне діяння може бути простим і складним. Просте являє собою єдину дію або короткочасну бездіяльність, єдиний короткочасний акт протиправної поведінки. Складне діяння або складається з кількох самостійних дій, або розтягнуте в часі, або вчинюється групою осіб.

Види складних діянь:

  • З двома різними діями;
  • Такі, що складаються з альтернативних дій.
  • Збірні
  • Триваючі
  • Такі, що продовжуються.

 

53.Обставини, що виключають адміністративну відповідальність

Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Крайня необхідність

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Необхідна оборона

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання.

Неосудність

Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

 

54.Обставини, що виключають провадження в справах про адміністративні проступки

Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин:

1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;

4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;

6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення;

8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи;

9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження всправі.

 

55.Обставини, що обтяжують адміністративну відповідальність

Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осіб;

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

6) вчинення правопорушення в стані сп'яніння.

Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

 

56.Обставини, що пом’якшують адміністративну відповідальність

Обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:

1) щире розкаяння винного;

2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4) вчинення правопорушення неповнолітнім;

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими і обставини, не зазначені в законі.

 

57.Ознаки адміністративного проступку

Ознаки:

1. це виключно діяння, тобто дія чи бездіяльність. Думки, бажання чи інші вияви психічної діяльності юридичного значення не мають.

2. протиправність. Конкретне діяння визнається адміністративним правопорушенням, якщо воно передбачене як таке чинним адміністративним законодавством.

3. Винність.

4. Адміністративна караність

5. Посягання на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління.

 

58. Органи, що розглядають справи про адміністративні проступки

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються:

1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

2) виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;

3) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними, районними в містах комісіями в справах неповнолітніх;

4) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями);

5) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КУпАП..

 

59.Особливості здійснення виконавчої влади в місті Києві

Місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.
Система місцевого самоврядування у місті Києві

Система місцевого самоврядування у місті Києві включає:

  • територіальну громаду міста;
  • міського голову;
  • міську раду;
  • виконавчий орган міської ради;
  • районні ради;
  • виконавчі органи районних у місті рад;
  • органи самоорганізації населення.

Основні форми здійснення місцевого самоврядування

1. Місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи.

2. Члени громади мають право в установленому порядку організовувати і брати участь у зборах громадян за місцем проживання, ініціювати розгляд у раді будь-якого питання місцевого самоврядування, створювати органи територіальної самоорганізації населення.

3. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Представницькі органи місцевого самоврядування, порядок їх формування, повноваження

1. У місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради, які є юридичними особами.

2. Порядок формування та повноваження міської, районних у місті рад визначаються Законом України " Про місцеве самоврядування в Україні" з особливостями, передбаченими Законом «Про столицю України - місто-герой Київ».

Виконавчі органи місцевого самоврядування у місті Києві

Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Здійснення управління районами в місті Києві

1. Питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.

2. Київська міська рада може передавати районним у місті радам у власність або в управління об'єкти комунальної власності міста Києва в порядку, передбаченому законами України.

Президія Київської міської ради

1. Президія Київської міської ради є дорадчим органом ради, який попередньо готує узгоджені пропозиції і рекомендації з питань, які передбачається внести на розгляд ради. Рішення Президії мають рекомендаційний характер.

2. До складу Президії ради входять міський голова, його заступник по роботі в раді, голови постійних комісій ради, уповноважені представники депутатських груп і фракцій. Президія діє на основі положення про неї, що затверджується Київською міською радою.

 

60. Підстави адміністративної відповідальності

Підставою АВ вважається протиправна винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно – правовою нормою правило, але за своїм характером і наслідками не тягне за собою кримінального покарання.

АВ настає за порушення найменшої частини адміністративно – правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов’язків, тобто за вчинення адміністративних правопорушень.

АВ тягне за собою порушення тільки тієї норми адміністративного права, яка охороняється адміністративними санкціями.

Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав: нормативної, фактичної, процесуальної.

 

61.Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади

Загальні повноваження:

  • Президент призначає чергові вибори до ВРУ
  • ПУ може достроково припинити повноваження ВРУ
  • Йому належить право законодавчої ініціативи у ВРУ
  • Призначає членів КМУ за поданням Прем’єр – міністра, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їх повноваження на цих посадах.
  • Президент утворює суди у визначеному законом порядку
  • Здійснює перше призначення особи на посаду професійного судді
  • Призначає трьох членів Вищої ради Юстиції
  • Скасовує акти КМУ та акти РМ АРК
  • Призначає за згодою ВРУ Генерального прокурора та звільняє його з посади

У сфері виконавчої влади:

    • Формування структур виконавчої влади
    • визначення змісту діяльності структур виконавчої влади
    • забезпечення законності у сфері державного управління
    • видання указів та розпоряджень, які є обов’язковими до виконання на території України
    • укладання міжнародних договорів

 

62. поняття адміністративного позову

Адміністративний позов – ст.3 ч.6 КАСУ звернення до адмін. Суду про захист прав свобод та інтересів у публічно правових відносинах.

 

63.Поняття адміністративного права

Адміністративне право – це галузь права, засобами якої формуються публічно – управлінські відносини, а також організується і забезпечується публічно – управлінська діяльність.

Як фундаментальна галузь публічного права, воно є необхідним інструментом у регулюванні діяльності структур виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ, організацій.

Його норми регулюють діяльність структур виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ, організацій.

АП органічно пов’язане з виконавчою владою та державним управлінням. Воно виступає обов’язковим інструментом, здійснення державної виконавчої влади у формі державного управління. Його норми є правовою основою побудови й ефективного функціонування найбільш активної та потужної державної підсистеми – апарату державного управління.

Безпосередньо нормами адміністративного права встановлюються державно – владні управлінські відносини та закріплюються права і обов’язки громадян, а також інших суб’єктів, що не мають владних повноважень у відносинах з представниками держави; встановлюються організаційні та правові засади функціонування всієї системи державної адміністрації; здійснюється розподіл повноважень між органами державного управління та їх структурними одиницями; визначаються принципи, методи, форми державно – управлінської діяльності.

 

64.Поняття адміністративного примусу.

Адміністративний примус – це владне, здійснюване в односторонньому порядку та передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб’єктів правовідносин, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, заходів припинення правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно –правових установлень.

Ознаки адміністративного примусу:

  • якщо всі види державного примусу рівнозначні за своєю сутністю відповідному виду юридичної відповідальності, то АП і адміністративна відповідальність – різні правові явища. Адміністративна відповідальність є частиною АП.
  • Заходи АП встановлюються, змінюються, скасовуються актами управління залежно від потреби. Не існує єдиного акта, який би містив перелік примусових заходів.
  • Заходи АП застосовуються великою кількістю суб’єктів.
  • Заходи АП можуть застосовуватись як до правопорушників чи осіб, від яких можна чекати вчинення правопорушення, так і до осіб, які належать до категорії законослухняних, тобто не вчинюють і не збираються вчинювати будь – які проступки
  • Застосування АП заходів може бути звернене як до конкретних суб’єктів, так і до певної групи фізичних або юридичних осіб без їх персоніфікації.
  • застосування заходів АП передбачається різними за юридичною силою документами.
  • Заходи АП застосовуються як до фізичних, так і до юридичних осіб.
  • Усі заходи АП мають примусово- обов’язковий, державно – владний характер.

 

65.Поняття адміністративного проступку.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

 

66.Поняття адміністративного процесу.

Під адміністративним процесом розуміють порядок, правила за якими реалізуються матеріальні норми адміністративного права.

Для різних категорій адміністративних справ існують відповідні процедури. Кожна з таких процедур – це система встановлених державою обов’язкових правил. Ці правила закріплюються в нормативних актах і виступають як адміністративно – процесуальні норми.

Адміністративно –процесуальна норма – це встановлені чи санкціоновані державою обов’язкові правила, відповідно до яких регламентується порядок вирішення адміністративних справ, порядок реалізації матеріальних норм адміністративного права.

Діяльність виконавчо – розпорядчих органів з вирішення адміністративних справ на підставі адміністративно – процесуальних норм прийнято називати адміністративно – процесуальною діяльністю.

Адміністративно – процесуальну діяльність, здійснену у межах конкретної адміністративної справи прийнято називати провадженням у адміністративній справі або адміністративним провадженням.

Адміністративні провадження є структурними складовими адміністративного процесу, а їх сукупність – носієм ознак адміністративного процесу.

 

68. Поняття адміністративної відповідальності

Адміністративна відповідальність – це примусове, з додержанням встановленої процедури, застосування правомочним суб’єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником.

Ознаки АВ:

1. є засобом охорони встановленого державою правопорядку;

2. нормативно визначена і полягає в застосуванні санкцій правових норм;

3. є наслідком винного антигромадського діяння;

4. супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;

5. пов’язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками, яких він має зазнати;

6. реалізується у відповідних процесуальних формах;

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно – правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов’язків, тобто за вчинення адміністративних правопорушень.

Похідні ознаки АВ:

1. притягнення до АВ можливо тільки в результаті вчинення адміністративного проступку.

2. АВ полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень

3. мета АВ полягає: а) у вихованні особи в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття; б) запобіганню здійснення нових проступків;

4. право притягнення до АВ надано багатьом суб’єктам, серед яких – органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди.

5. акт про притягнення до АВ може прийматися: а) індивідуально; б) колегіально шляхом голосування.

6. законодавством встановлений особливий порядок притягнення до АВ.

7. норми, що регулюють АВ, містяться у різних за своєю правовою природою актах: а) кодексах; б) законах; в) правилах

 

70.Поняття державної служби

Інститут державної служби продовжує і завершує організаційне оформлення державного механізму, а найголовніше – робить цей механізм здатним практично вирішувати будь – які питання галузі державного управління.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Основні принципи державної служби

Державна служба грунтується на таких основних принципах:

  • служіння народу України;
  • демократизму і законності;
  • гуманізму і соціальної справедливості;
  • пріоритету прав людини і громадянина;
  • професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;
  • персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;
  • дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонал





© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.