Тяглість козацького (малоросійського) патріотизму. Українські автономісти під час російсько-французької війни 1812 р. Українське масонство.

У своїх мемуарах Наполеон згадував, що у разі перемоги над Росією він мав намір створити “європейську асоціацію, засновану за одними принципами і таку, що діяла б за одними засадами”. Невід’ємною складовою образу Росії стали уявлення щодо південно-західної частини цієї імперії. Урядові Франції вдалося згромадити певну кількість інформації стосовно кожного з-поміж чотирьох її уявних регіонів. Найдокладніше було охарактеризовано ситуацію Південно-Західного краю. В оповідях переважала тенденція зображати Волинь, Поділля й, особливо, “польську Україну”. Польські інформатори французького уряду також мали свідомість, що ці краї могли зацікавити Наполеона насамперед як джерело поповнення його армії, тому оповідали про їхнє населення у тому світлі, в якому уява імператора вже була готовою привласнити їхній образ.

Наполеон у своєму зверненні до представників “Генеральної конфедерації Польського королівства” висловив сподівання, що “Волинь, Поділля й Україна надихатимуться тим самим

Оскільки у джерелах інформації уряду Наполеона українських козаків здебільшого описано як організовану військову силу, то є підстави вважати, що інтерес французьких офіційних чинників до козацтва був насамперед воєнно-стратегічним. В основі зацікавлення французького уряду українським козацтвом лежало бажання дослідити одну зі складових військової могутності Російської імперії, збагнути механізм підпорядкування козацьких військ царській владі, оцінити ступінь прив’язаності та відданості козаків останній.

У уяві урядовців Наполеона козаки постали як військове нас; вони українців відокремлювалм від малоросів, які ввжались мирним нас аграрного типу.

Масонство вважало релігію важливим елементом ідеологічного впливу на маси, при цьому не надаючи переваги жодному віровченню, стверджуючи, що всі вони рівні між собою, однаково минущі і недосконалі. Ще за Катерини II, Павла I та, Олександра I високопосадові особи належали до масонської організації. Серед них - граф П.О. Строганов (ложа «Великий Схід Франції»), граф М.М. Новосильців (ложа " Об’єднані друзі”), О.Д. Балашів (ложі " Об’єднані друзі” і " Палестина”), граф В.П. Кочубей (ложа " Мінерва) та ін.

Про наміри " реформувати російське православ’я за допомогою масонства”→ масон граф Сперанський, із 1808 пропонував для реалізації цих планів заснувати особливу масонську ложу та зобов’язати найбільш " здібних” священнослужителів брати участь в її діяльності. Ритуал для такої ложі був розроблений керівником ложі " Полярна зірка” Фесслером та обговорений на її засіданні у 1810 році. Однак, новостворена масонська ложа у Троїце-Сергієвській Лаврі проіснувала недовго. Її було оголошено єретичною і невдовзі закрито.

На початку XIX ст. у Російській імперії запрацювали масонські організації " Філадельфійська церква” та " Біблійне товариство”, у роботі яких брали участь православні ієрархи.У Росії було засновано 289 відділів цього товариства, очолюваних масонами.

Серед учасників масонських лож були і представники українського православного духовенства, -Феодосій Левицький, Федір Лисевич та ієромонах Феофіл.

У 1826 указ про заборону всіх таємних товариств і гуртків, передусім масонських.

33. Харківські романтики. «Ідеологічна» функція літературної творчості І. Котляревського і Т. Шевченка.

На поч XIX століття Харків став першим центром справжнього літературний) життя в країні.
у 30-х рр XIX в Харкові з'являється гурток, який об'єднав бажаючих працювати в наукових галузях і літературі. Харківська школа романтиків ", складався переважно з людей, безпосередньо пов'язаних з університетом, і став видатним явищем у суспільному житті.
До його складу увійшли Л. І. Боровиковський, А. Л. Метлинський, М. І. Костомаров, І. І. Срезневський, Я. І. Щоголів та ін. Одним з найактивніших членів " Школи" був Костомаров, історик, політичний діяч, письменник, поет.Книга буття українського народу" - найважливіший програмний твір Кирило-Мефодіївського братства.
Амвросій Метлинський, професор " русского языка и словесности, псевдонімом " А. Могила", оспівував улюблені образи: козака, гайдамаку, чумака. Ізмаїл Срезневський, який разом з І. В. Розновщенком видав у 1831 році " Український альманах". Пізніше, у 1833-1838 роках, вийшли у світ 6 збірників " Запорожской старины".

Левко Боровиковський автор поеми " Маруся" написав, скориставшись із сюжетів балад Г. А. Бюргера " Леонора" і Жуковського " Светлана".
Гурток " харківських романтиків" розпався, але він дав поштовх утворенню цілої літературної школи і назавжди уславив історію літературного Харкова.

Творчість Котляревського як основоположника нової української літератури йлітературної мови висвітлюється в історії української літературноїмови певною мірою непослідовно й суперечливо. З одного боку, дослідники постійно підкреслюють величезну роль “Енеїди” Котляревського у процесах формування нової національної літератури й літературної мови на демократичній основі, з 2-го існує традиція негативної оцінки жанрової специфіки “Енеїди”. У багатьох дослідженнях мови “Енеїди” повторюється положення про те, що обраний Котляревським жанр бурлеску, травестійно-сміховий характер поеми значно обмежив можливості автора у використанні багатства народної мови й зумовив деяку збідненість і однобічність відібраного лексичного матеріалу.

Основним джерелом мовиШевченка є мова українського народу в його життєвій практиці, в його фольклорній творчості. Але Шевченконе копіював живу народну мову, що було типовим для його попередників і сучасників, а творчо опрацьовував її. Так, основу лексичного фонду поета становить загальновживана лексика, але в своїй багатогранній творчості він примушує звучати кожне слово всіма відтінками його значень.

34. «Ідея слов’янської взаємності та «український месіанізм». Руська трійця». Кирило-Мефодіївське товариство.

Збереження слов’янської ідентичності можливе через цілеспрямовану освіту і виховання, встановлену в межах національних держав.

У 30–х рр. XIX ст. у Львові Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький створили гурток, відомий в історії під назвою «Руська трійця». Усі вони були вихованцями Львівської семінарії За своїм характером «Руська трійця» була демократично–просвітительським гуртком, метою якого було перетворення народної мови на літературну.

У своїх творах «Трійця» звертала увагу на політичну історію, на докази самостійного політичного існування українського народу в минулому. Період від XIV до XVIII ст. на Україні, зокрема в Галичині, вона характеризувала як час утрати національної незалежності. Члени трійці вбачали в козацтві символ національно–визвольної боротьби народу. Вони першими вказали на соціально–національні причини руху опришків, показали, як свавілля польських панів спричиняло селянські виступи.

Кирило–Мефодіївське товариство виникло на початку 1840–х років у Києві як таємний гурток, створений групою студентів та молодих професорів. До товариства належали відомі українські діячі: М.Костомаров, Пантелеймон Куліш, М.Гулак–Артемовський, О.Навроцький, Панас Маркевич, В.Білозерський. Моральним авторитетом цього гуртка став Т.Шевченко. Свою основну мету гурток вбачав у боротьбі проти кріпацтва та за національне визволення українського народу.
У 1845 році цей гурток оформився в таємне товариство (братство) святого Кирила та Мефодія, яке займалося поширенням ідеї слов'янської спільності. Програму свого товариства братчики виклали у двох документах: «Книга буття українського народу» і «Статут слов'янського братства св. Кирила і Мефодія».
Автором «Книга буття українського народу» був Микола Костомаров. Програма складалася зі 109 положень релігійно–повчального та історико–публіцистичного характеру. Центральним місцем у програмному документі було поєднання християнських ідеалів з почуттям українського патріотизму.

Члени Кирило–Мефодіївського товариства стверджували, що саме Україні випала честь бути державним лідером у створенні федерації слов'янських народів.
У «Статуті слов'янського братства св. Кирила і Мефодія» були конкретизовані програмні цілі братчиків. Зокрема, ідеї рівноправності народів, держав і громадян майбутньої слов'янської республіканської федерації, планувалися стратегічні завдання щодо виховання молоді тощо. у статуті визначались організаційні принципи діяльності товариства. Основною діяльністю братчиків була просвітительська. Вони видавали книги та журнали, створювали у селах школи для народу.
На початку квітня 1847 р. за доносом провокатора, студента Петрова, товариство було викрите. Проіснувало воно 14 місяців. Братчики були засуджені до різних термінів ув'язнення.