Філософія К.Маркса: матеріалістичне розуміння історії. Вплив марксизму на світову філософію та соціальну практику.

Маркс - видатний філософ, вчений, економіст 19 ст. Продовжив традиції раціоналістичної та гуманістичної ф-ії, Просвітництва. Він виступив як реформатор ф-ії. Найбільш відомими є праці – “Критика Гегелівської ф-ії і права”, Економічно-філ. рукописи 1844 р.”, ”Тезиси про Фейєрбаха”, ”Маніфест”, Капітал.”

Основний внесок М.: гуманістична версія людини і її природи, критика відчуження, дегуманізації, ідея практики як основи людського буття, з цим поєднується нове розумінняя буття, соц. ф-я. М. Поєднав діалектичний метод Гегеля і історичний матеріалізм. У сусп. житті центральне місце посідає ідея про існування обєктивної закономірності історії і про вирішальну роль матеріальних умов життя людей. За М., спосіб виробництва-це продуктивні сили -знаряддя праці, предмети праці. Виробничі відносини-відносини власності, розподілу матеріальних благ та обміну. Економічні відносини становить економ. Базис суспільства, над яким утворюється надбудова. Єдність базиса і надбудови- соц. економічна формація. Марксистська філософія сформувалася на багатому грунті попередніх філософських систем. З одного боку її поява була обумовлена попередніми вченнями, а з другого стала їх діалектичним запереченням. Послідовно проводить думку, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ. Основне місце в філософії марксизму посідає проблема людини, розглядають яку не лише як продукт природи, а й соціальний феномен. Причому акцент робиться на її соціальних характеристиках. Людина постає як носій соціальної активності, суб'єкт діяльності, творець матеріальних і духовних цінностей.

Проблема людини органічно пов'язана з теоретичним осмисленням такого суспільного елемента як відчуження, під яким розуміється складне явище, змістом якого є перетворення самого процесу діяльності і її результатів в силу, що панує над людиною, тисне на неї, диктує певні вимоги, силу, протилежну її бажанням і прагненням.

Однією з характерних рис марксистської філософії є її безпосередня спрямованість на захист потреб та інтересів пролетаріату.

Эрих Фромм – видный американский мыслитель и философ XX века. В своей работе “Концепция человека у Маркса” Фромм раскрыл особенности философско-антропологического мышления Маркса, показав, что для него история человечества - это, прежде всего летопись постоянного развития человека и одновременно растущего отчуждения. При раскрытии понятия отчуждения Фромм проводит параллели со служением идолам. Идолы – это вещи, сотворенные человеком и которым он преклоняется. Фромм подчеркивает, что Маркс не считает первоисточником отчуждения порядок распределения доходов. Равенство доходов или их полная принадлежность государству не избавляет человека от отчужденного труда, т.е. такой его формы, которая превращает человека в вещь, разрушая его личность. Основным средством преодоления отчуждения труда является соблюдение принципа, гласящего, что человек всегда должен быть сам себе целью и никогда не становится средством достижения целей. Фромм замечает, что трудно более четко выразить разницу между взглядами Маркса и воззрениями коммунистов тоталитарного толка. Жизнь человека, по Марксу, не должна стать средством даже его индивидуального бытия; и уж тем более не средством обеспечения бытия класса, нации или средство государства.