Особливості розвитку західноєвропейської та української національної культур кінця XIX - початку XX ст.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Ірраціоналізм був стрижнем культурного розвитку кінця XIX – початку XX ст. Оскільки розчарування в силі розуму пізнати дійсність було однією з основних причин виникнення на початку XIX ст. романтизму, то подібні духовно-культурні процеси кінця XIX – початку XX ст. іноді називають неоромантизмом. Неоромантизм намагався синтезувати і переосмислити європейську культуру, знайти ідейні й психологічні орієнтири для її розвитку в умовах занепаду художньої культури, свідомості й моралі. Діячі культури цього періоду називали себе декадентами, тобто людьми, які творять культуру занепаду.

Авангардизм (фр. avant-gardisme – перед і варта) – загальна назва художніх напрямків 20 століття, для яких характерні пошук нових, невідомих, часто штучних форм і засобів художнього відображення, чи недооцінка повне заперечення традицій і абсолютизація новаторства. Породжений духовною атмосферою 20 століття з його грандіозними катаклізмами, ілюструє не тільки протиріччя між різними системами і техніками композиції, але і боротьбу світоглядних позицій. Одні теоретики і практики авангардизму декларують створення елітарного мистецтва, далекого соціальним задачам, інші, навпаки, шукають принципово нові виразні засоби для передачі настроїв соціального протесту, революційного змісту. Виділився головним чином не в закінчених формах, а в тенденціях до витиснення традиційних тим, сюжетів і принципів композиції, гіпертрофії умовності, сильної (звуковий, колірний, пластичної й інший) експресивності. Характеризується також руйнуванням об'єктивно обумовлених границь між видами і жанрами (проникнення поезії і музики в прозу і " прозаїзація" поезії, перенесення принципів музичної композиції на літературу й образотворче мистецтво).

Суперечлива природа авангардизму позначилася в тяжінні одних його напрямків до формалізму (перемога словесної образності і символіки над змістом у поезії і прозі, акцентация колориту, композиційної структури і безсюжетність у живописі, атональность і какофонія в музиці), а інших, навпаки, - до заперечення эстетической суті мистецтва й утилітаризму (злиття мистецтва з виробництвом, побутом і політичною публіцистикою). У своїх крайніх формах стуляється з декадентством, модернізмом, абстрактним мистецтвом. Талановиті представники авангардизму нач. 20 століття (футуризму, імажинізму, конструктивізму й ін.), що послідовно дотримували прогресивного світогляду, змогли перебороти вузькі рамки цих напрямків і збагатили культуру новими художніми цінностями.

У межах епохи неоромантизму розвивається естетична і літературно-художня течія - символізм. Визнаним лідером символізму був відомий французький поет кінця XIX ст. Малларме. Для символізму головним було непізнане в навколишньому світі й людській душі, яке можна було виразити лише туманними символами, подібних яким не існує в природі. Об'єкт зображення - світ таємниць й мрій. У їхній творчості дивовижно поєднувалося реальне й таємниче, міфологічне й містичне.

Ірраціональні засади символізму особливо помітні в поезії, живописі, театральному мистецтві. Корифеєм символізму вважається видатний німецький композитор Р. Вагнер, який у своїх «музичних драмах» поєднав музику, поезію, живопис, архітектуру, танок і режисуру. Лідером німецьких символістів був відомий поет С. Георге. У Франції послідовником Малларме став поет П. Фор, який у 1890 р. заснував у Парижі Художній театр і в різноманітних виставах - від п'єс-феєрій до літературних композицій - втілював естетичні принципи символізму. В Росії цю течію представляли поети О. Блок, В. Брюсов, А. Бєлий, композитор А. Скрябін.

В Англії символісти групувалися навколо журналу «Жовта книга». Послідовним символістом в англійському мистецтві був видатний режисер Г. Крег, постановник відомої опери «Дідона і Еней». Близьким до символізму був і письменник О. Уальд.