Товарний баланс

Товарний баланс - звіт збагачувальної фабрики про надходження і переробку вихідної сировини, про випуск продуктів збагачення, що містять цінні компоненти.

Основне призначення товарного балансу - контроль виробництва з метою усунення можливих втрат цінних компонентів і визначення показників роботи фабрики. Товарний баланс служить для визначення витягання корисного компоненту, для фінансових розрахунків.

У звіті вказують всі необхідні дані для розрахунку показників балансу цінних компонентів за контрольний період:

М - маси всіх продуктів, що враховуються;

α - масові долі цінних компонентів у всіх продуктах, що враховуються;

W_t^r - вологість всіх продуктів, що враховуються.

Ці показники в абсолютному виразі використовують для всіх видів планових і економічних розрахунків і порівнянь.

Товарний баланс складають для якого-небудь контрольного періоду Т (зазвичай Т = 1 місяць). Попередні товарні баланси складають подекадно.

Для ЗФ повинні виконуватися рівняння:

(19.8);

(19.9),

де М_к-т і К_к-т - відповідно маса концентрату і i-го компоненту в ньому;

М_від і К_від - відповідно маса відходів і i-го компоненту в них;

М_п і К_п - відповідно маса втрат і i-го компоненту в них;

М_вих і К_вих - відповідно маса вихідної сировини і i-го компоненту в ній;

М_кін і К_кін - відповідно маса продукту в ємкостях і i-го компоненту в них на кінець контрольного періоду;

М_поч і К_поч - відповідно маса продукту в ємкостях і i-го компоненту в них на початок контрольного періоду.

Ці рівняння виконуються в ідеальному випадку, коли точно виконані всі вимірювання, коли враховані всі вхідні продукти, всі продукти, що виходять, у всіх ємкостях. Але на фабриках немає ідеальних умов. Оскільки існують невраховані втрати і погрішності у визначенні вказаних величин, існує нев'язка Δ.

Нев'язка Δ називається різниця між лівою і правою частиною рівнянь (19.8) і (19.9).

Нев'язка - специфічний показник, що відображає масу неврахованих втрат компоненту, що визначається, і погрішності визначення всіх складових товарного балансу.

Нев'язка по масі:

(19.10).

Нев'язка по i-му компоненту:

(19.11).

Нев'язка необхідна для оцінки відмінності фактичних умов вимірювання мас продуктів і компонентів на фабриці від ідеальних умов.

Нев'язка виникає, якщо у формулі не враховані:

- які-небудь вхідні або вихідні продукти;

- так звані, механічні втрати;

- маса продуктів в яких-небудь ємкостях;

- продукт, маса або компонент якого змінюються за контрольний період;

- є погрішності вимірювання всіх величин, що входять в товарний баланс.

Відмінність між технологічним і товарним балансами полягає в тому, що технологічний баланс складається з використанням результатів зважування і даних про вміст компонентів, що враховуються, у всіх продуктах збагачення і у вихідній сировині.

Товарний баланс обов'язково складається з використанням як даних аналізу, так і результатів зважування і визначення компонентів, що враховуються, у всіх вхідних і вихідних продуктів збагачення. В тому числі і продукції, що відвантажується фабрикою, і продуктів, що знаходяться в ємкостях фабрики.

Товарний баланс охоплює роботу і стан всієї фабрики, а технологічний баланс може бути складений для будь-якої частини технологічного процесу.

Література до лекції № 21: [2] с. 189 – 227; [3] с. 247 – 249.

ЧАСТИНА 5 ВІДБІР ПРОБ НА ШАХТАХ І РОЗРІЗАХ

Лекція № 20

20 ВІДБІР ЕКСПЛУАТАЦІЙНИХ ПРОБ

20.1 Відбір проб бурінням свердловин на розрізах

На деяких родовищах, де розробляють вугілля відкритим способом без селективної виїмки потужні пласти з кутом падіння 0 - 45°, проби для оцінки якості вугілля, що відвантажується споживачам, відбирають методом буріння свердловин.

Проби відбирають з верхньої площадки робочого уступу, що підготовлено до виїмки (осушеного, зачищеного від порід крівлі) і має довжину фронту робіт не менше 50м. Розташування рядів свердловин точкових проб залежно від ширини заходки приведені в таблиці 20.1.

Таблиця 20.1 – Розташування точкових проб

Перед відбором проб встановлюють параметри блоку, що випробується, (довжину, висоту, уступу, ширину заходки) і розмічають розташування бурових свердловин - місць відбору точкових проб (рис. 20.1).

Число точкових проб, що відбираються в об'єднану пробу, і відстань між свердловинами в кожному ряду залежно від коефіцієнта варіації, ширини заходки і довжини блоку, кута падіння пласта визначають по таблиці 20.2. У чисельнику - число точкових проб при довжині блоку 50 м, в знаменнику - 100 м.

Рис. 20.1 - Схема розташування бурових свердловин

Таблиця 20.2 - Число точкових проб при бурінні свердловин

Розрахункову масу точкової проби визначають по формулі:

, м (20.1),

де - щільність, що здається, вугілля в пласті, кг/м³;

- діаметр свердловини, м;

- потужність пласта, що випробується, м.

Точкову пробу скорочують до маси не менше 10 кг, упаковують, проставляють номер свердловина і відправляють в проборозділювальні приміщення.

20.2 Відбір експлуатаційних проб

При розробці норм показників якості вугілля, що здобувається, для визначення гранулометричного складу, зольності, зміст мінеральних домішок (породи) проводиться відбір експлуатаційних проб (по ГОСТ 16094-78 [10]).

Проби відбирають від палива, що здобувається в лавах, блоках, уступах і інших виробленнях прохідних по пласту. Відбір проб здійснюється не рідше за один раз в півріччя, а при витриманій будові пласта - не рідше за один раз на рік.

Відбір експлуатаційних проб проводиться за умови, що пласт експлуатується відповідно до паспорта кріплення і затвердженої технології, тобто за нормальних гірничотехнічних умов.

Число точкових проб, що відбираються в об'єднану пробу, повинне бути не менше 30. Маса точкової проби залежить від розміру максимальних шматків (табл. 20.3).

Таблиця 20.3 - Маса точкових проб пластів

Експлуатаційні проби відбираються з потоку палива, в місцях перепаду, з транспортних засобів і т.п.

При відборі проб вручну від матеріалу, завантаженого в транспортні засоби, допускається відбирати проби з поверхні палива в один або декілька прийомів викопуванням лунки.

Точкові проби, що відбираються в експлуатаційну пробу, розподіляються рівномірно по всьому циклу очисних робіт, а при проходженні підготовчих вироблень тільки по корисній копалині. Експлуатаційні проби відбираються по лаві, ділянці, крилу і в цілому по шахті.

При однорідній структурі і стабільній якісній характеристиці пласта відбирають одну експлуатаційну пробу від усіх вибоїв, лав, що ведуться по даному пласту. Кількість точечних проб повинно бути пропорційним плановій участі вибоїв, лав у загальному видобутку по пласту.

Допускається відбирати експлуатаційну пробу в місцях концентрації потоків палива, яке поступає із різних вибоїв даного пласта. В цьому випадку в об’єднану пробу відбирають протягом суток точечні проби, які рівномірно розподілені по всьому об’єму матеріалу.

Якщо пласт на різних ділянках мають різну структуру, якісну характеристику і умови залягання, то від кожної характерної ділянки окремо відбирають експлуатаційну проб.

При відборі, доставці до міста дослідження і зберігання проби необхідно дотримувати міри по попередженню її засмічення, подрібнення або втрати.

Після відбору експлуатаційної проби складають акт (додаток В).

Лекція № 21

21 ВІДБІР ПЛАСТОВИХ ПРОБ

21.1 Загальні положення

Для визначення технологічних властивостей і якості вугілля і сланців в пластах (а також рудних родовищ) відбирають проби пластів.

Проба пласта характеризує будову і якість пласта і його складових частин в точці відбору в межах потужності пласта, що виймається. Відбір пластових проб здійснюється за ГОСТ 9815-75 [8].

До прошарків відносять породи, включаючи і вуглисті, з зольністю вище встановленої кондиціями балансових запасів даного виду палива по родовищу.

Прошарки вважають складовою частиною вугільних пачок відповідно з таблицею 21.1. В цьому випадку пробу відбирають як від одної пачки вугілля.

Таблиця 21.1 – Відповідність прошарків вугільним пачкам

Якщо в пласті складної будови вугільні пачки товщиною до 0, 1 м чергуються з одним або декількома породними прошарками, то від цих вугільних пачок і породних прошарків допускається відбирати пробу як від одної пачки пласта.

До несправжньої покрівлі відносять відокремлений за своїм складом, кольором і іншими признаками шар гірничої породи, що залягає безпосередньо над пластом і обвалюється одночасно з виїмкою корисної копалини.

До несправжньої підошви відносять шар породи, що залягає безпосередньо над пластом і відрізняється схильністю до здимання і руйнування при русі виймального механізму.

21.2 Підготовка до відбір проб

Пластові проби відбирають від кожного пласта, в кожній очисній або підготовчій виробці в міру їх посування, а також при зміні будови і якісній характеристиці пласта.

В місцях геологічних порушений, а також у вибоях, в яких довгий час (більше 6 місяців) не здійснювались гірничо-очисні роботи, проби не відбирають.

У першому випадку відбір переносять в непорушену зону, у другому – освіжують вибій відбивкою відслоненої поверхні пласта не менше чим на 0, 25 м.

У тих випадках, коли зоні порушень представляють собою значні ділянки, що підлягають виїмці, виконують відбір пластових проб також і в зонах порушень.

При наявності несправжньої покрівлі і несправжньої підошви від них окремо відбирають проби для більш повної характеристики гірничо-геологічних умов розробки пласта.

При витриманій будові і потужністю пласта в кожній очисній виробці відбирають не менше однієї проби в квартал, а в підготовчому забої не більш, ніж через 300 м.

Якщо будова пласта і характеристика його якості різко змінюється, а також якщо сумарна потужність всіх порідних прошарків складає більше 20% загальної потужності пласта, то число проб збільшують до 3-х, вони розташовуються рівномірно по всій лінії забою, а підготовчих виробках - не більш, ніж через 100 м. У місцях геологічних порушень проби не відбирають.

Від потужних пластів, що виймаються в два і більше шарів, пластові проби відбирають окремо від кожного шару.

При витриманій будові пласта відбирають одну пробу: на пологих пластах – по всій висоті уступу; на крутопадаючих – в нижній частині кожного уступу.

При невитриманій будові пласта, який відробляється розрізом, відбирають не менше двох проб. На пластах пологого падіння одну пробу відбирають у робочого, другу – у неробочого борта. На пластах крутого падіння одну пробу відбирають у верхній, а другу – у нижній площадки уступу.

Товщина пласта, а також вугільних пачок і прошарок визначають попереднім заміром в 10-15 точках, і на розрізах не менше чим в двох точках, рівномірно розташованих по всій лінії вибою. По результатам заміру визначають середнє значення товщини і встановлюють точку відбору проби.

21.3 Відбір і обробка проб

В точках відбору пластових проб відсунену поверхню пласта вирівнюють від впадин і виступів, ретельно відчищають підошву вибою і розстилають брезент (або іншу щільну тканину) з таким розрахунком, щоб увесь матеріал проби падав на цей брезент.

Виробництво врубу при відборі проби здійснюють перпендикулярно до напластування в вигляді борозни однаково поперечного перетину по всій товщині пласта (шару) за допомогою спеціального механізму або ручного відбійного інструмента (обушка, зубила і т.п.).

Перед відбором проб вимірюють потужність пласта, вугільних пачок і порідних прошарків на шахтах в 10-15 точках, а на розрізах не менше, чим в 2 точках, рівномірно розташованих по всій лінії забою. За наслідками вимірювань визначають середнє значення потужності і встановлюють точки відбору проб.

У вибоях, в яких понад 6 місяців не проводилися гірничо-очисні роботи, відбір проб пластів проводять після відбою шаруючи не менше 0, 25-0, 5 м від голої поверхні пласта. В намічених точках відбору проб голу поверхню вирівнюють, очищають ґрунт забою і розстилають брезент або іншу тканину, щоб уникнути втрати матеріалу проби.

Вруб проводять перпендикулярно до нашарування, починаючи зверху від крівлі до ґрунту. Перетин врубу повинен бути прямокутним із сторонами 100x100 мм. При механізованому врубі його форма і розміри можуть бути іншими, але обов'язково з рівними сторонами (стінками) і постійною площею перетину борозни по всій потужності пласта.

Пробу виймають ретельно по всьому перетину борозни, щоб її стінки були без виступів і поглиблень.

При умовній будові пласта від кожної пачки вугілля (горючого сланцю) і порідного прошарку відбирають проби окремо, не допускаючи змішування. Потім з них виділяють 1/2 частини в загальну пробу в цілому по пласту.

Обробку проб пластів проводять в наступному порядку:

1. Для пластів простої будови всю пробу подрібнюють до крупності 0-3 мм і виділяють лабораторну пробу для визначення показників, які вказані в акті (додаток Г, п.8);

2. Для пластів складної будови кожну пачку вугілля і порідного прошарку дроблять до крупності 0-3 мм окремо і ділять за допомогою дільника на дві частини (розбіжність мас не повинна перевищувати 5%). Потім з однієї частини кожної пачки і прошарку окремо виділяють лабораторні проби для визначення показників якості, які вказані в акті (додаток Г, п.8), а іншу частину кожного прошарку і пачки змішують для визначення якісної характеристики в цілому які вказані в акті (додаток Г, п.9).

Приготування проби для лабораторних досліджень – по ДСТУ 4096-2002.

При необхідності визначення фракційного аналізу пласта з відібраної проби виділяють фракційну для пласта пробу. Для фракційного аналізу в пробу направляють клас 0-13 мм, клас +13 мм дроблять і додають в клас 0-13 мм. В цьому випадку загальна маса пластової проби повинна бути не менше 12 кг.

21.4 Обробка результатів

Середньозважені значення показників якості пластів складної будови визначають за формулою:

(21.1)

де Х – показник якості кожної вугільної пачки і прошарку;

m – товщина кожної вугільної пачки і прошарку, м;

ρ – дійсна щільність кожної вугільної пачки і прошарку, кг/м³.

Розходження між результатами аналізу проб для визначення зольності в цілому по пласту і середньозваженої по пачкам і прошаркам не повинно перевищувати 10 % середньозваженої зольності. При розходженні більше 10 % пробу відбирають знову.

Показники якості пластово-фракційної проби розраховують за формулою:

(21.2)

де в_л, в_с, в_т – вихід відповідно легких, середніх і важких фракцій, %;

Х – показник якості відповідно легких, середніх і важких фракцій.

Результати фракційного аналізу і характеристику якості окремих фракцій заносять в акт (додаток Г).

Література до лекції № 22: [1] с. 115 - 130; [3] с. 57 – 68; [8] с. 2 – 6.

Лекція № 22

22 ВИЗНАЧЕННЯ НОРМ ПОКАЗНИКІВ ЯКОСТІ НА ШАХТІ

22.1 Розрахунок норм показників по шахті

Нормуванню підлягають наступні основні показники якості:

- зольність - експлуатаційна, середня (розрахункова), гранична;

- масова частка робочої вологи - середня і гранична;

- масова частка мінеральних домішок М - гранична;

- масова частка загальної сірки - середня і гранична.

Розрахунок показників якості проводяться з точністю до 0, 1%, а виходів до 0, 01%.

Експлуатаційна норма зольності для очисних вибоїв визначається по формулі:

, % (22.1),

де - середня зольність частини пласта, що виймається, %;

- середня потужність частини пласта, що виймається, м;

- середня щільність частини пласта, що виймається, т/м³;

- середня зольність бічних порід %;

- допустимі засмічення бічними породами, м (визначається по таблиці, залежно від виїмкової техніки, кріпості бічних порід і потужності пласта);

- середня щільність бічних порід, що потрапляють у вугілля, т/м³.

Середні значення зольності і щільності визначаються, як середньовиважене по формулах.

Якщо видобуток вугілля ведеться з припиненням бічних порід або наявністю помилкової крівлі, то експлуатаційна крівля розраховується з урахуванням потужності присічки або помилкової крівлі плюс нормоване засмічення по ґрунту або крівлі. Присічки бічних порід і помилкової крівлі в середню норму зольності не включається.

Середня норма зольності по лаві або шахті визначається по експлуатаційних пробах (без присічок і помилкової крівлі) без урахування видимої породи (мінеральних домішок):

, % (22.2),

де - середня норма зольності по лаві або шахті, %;

- вміст мінеральних домішок, що допускається, крупністю більш 25 мм (2, 5%), %;

- вміст мінеральних домішок (по лаві або шахті), %;

- зольність мінеральних домішок, %;

- експлуатаційна зольність (по лаві або шахті), %.

Експлуатаційна зольність вугілля, що видається з підготовчих вибоїв, визначається по формулі:

, % (22.3),

де , - зольність бічних порід і пласта, %;

, - площа перетину бічних порід і пласта, м²;

, - дійсна щільність бічних порід і пласта, т/м³.

При здійсненні присічки бічних порід або виїмці помилкової крівлі або ґрунту середня зольність розраховується по формулі:

, % (22.4).

Середня норма зольності в підготовчих виробках визначається:

, % (22.5),

де - допустиме збільшення зольності вугілля в підготовчих виробках (%), залежить від способу проведення (комбайновий, буропідривний, відбійні молотки) і потужності пласта.

Експлуатаційна зольність вугілля по шахті визначається по формулі:

, % (22.6),

де Д - планова здобич по вибоях (т або тис. т).

Середня норма зольності вугілля по шахті або кар'єру (%) визначається зі встановлених розрахункових норм для ділянок (%) і запланованої участі С (%) кожної ділянки в здобичі шахти (кар'єра):

, % (22.7).

Розрахункова зольність для кожної ділянки встановлюється за результатами аналізу проб пластів і даними показників якісної характеристики пластів вугілля з урахуванням їх участі в здобичі, а також з урахуванням допустимого засмічення бічними породами.

Величина засмічення вугілля бічними породами обумовлюється міцністю шаруючи породи М_бп (м), яка потрапляє в здобич з крівлі або підошви пласта в результаті довільного обрушення при нормальному веденні очисних робіт (без штучного подрублення крівлі або підошви пласта). Величина засмічення вугілля бічними породами розраховується по формулі:

м (22.8),

де (м), (кг/м³) (%) - відповідно середньовиважені міцність, щільність і зольність вугільного пласта, на ділянці, яка підлягає переробці в наступний період;

- зольність гірської маси, яка відповідає загальній зольності експлуатаційної проби (приймається за результатами ситового аналізу, який проводиться при зважуванні гірської маси), %;

(кг/м³), (%) - щільність і зольність бічних порід, які залягають безпосередньо в крівлі або підошві пласта.

За основне джерело засмічення вугілля бічними породами береться безпосередня крівля пласта за винятком випадків, коли підошва представлена дуже слабкими («піддувними» або «повзучими») породами. На таких ділянках щільність і зольність бічних порід визначаються як по крівлі, так і по підошві пласта з урахуванням їх дольової участі в засміченні вугілля (встановлюється експертним шляхом за даними експлуатації).

Розрахункова норма зольності для кожної ділянки (%) на наступний період встановлюється з середньовиваженої зольності пласта з урахуванням допустимого засмічення вугілля породами і визначається по формулах:

- при відвантаженні вугілля на збагачення

м (22.9),

де - зниження зольності за рахунок проведення заходів, які намічені на запланований період %;

- при відвантаженні вугілля іншим споживачам відповідно до вимог стандартів по видах споживання розрахункова норма зольності для ділянки коректується на допустимий вміст мінеральних домішок з розміром кусків більше 25 мм:

(22.10),

де С₊₂₅, А₊₂₅ - загальний вміст і зольність видимої породи з кусками розміром більше 25 мм, які приймаються за даними ситового аналізу, %;

С_доп - допустимий вміст породи крупності більше 25 мм %.

Гранична норма зольності вугілля по шахті встановлюється залежно від коливань зольності, які мали місце в минулому періоді (не менше 6 місяців). При цьому величина відхилення зольності не повинна перевищувати значень, які вказані в таблиці 22.1.

Таблиця 22.1 - Допустимі відхилення зольності вугілля від середньої норми

Середня норма змісту сірки (%) для вугілля, що відвантажується, визначається по формулі:

(22.11),

де - фактичний вміст сірки в товарному паливі за минулий період (не менше 6 місяців) %;

, - вміст сірки у вугільних пластах на поточний і минулий періоди %.

Гранична норма вмісту сірки встановлюється залежно від коливань цього показника у відвантаженому паливі, що мали місце не менше ніж за 6 місяців. При цьому величина відхилення від середньої норми не повинні перевищувати 20 %.

Середні норми вмісту дрібниці (0-6 мм) в антрациті і напівантрацитах, що поступають на збагачення і розсортовування, встановлюються за результатами ситового аналізу палива, яке відвантажується, при заданій участі пластів в здобичі.

Граничні норми вмісту дрібниці (0-6 мм) в паливі, на яке розповсюджуються вимоги стандартів по видах споживання, повинні задовольняти цим вимогам.

Норми вмісту мінеральних домішок крупності більше 25 мм встановлюються відповідно до вимог стандартів, що діють, по видах споживання.

Гранична норма зольності вугілля, що відвантажується на збагачувальні фабрики галузі визначається по формулі:

%, (22.12).

Додаток А

ТЕРМІНИ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ У ЗБАГАЧЕННІ

Аналітична проба - проба, отримана в результаті підготовки об'єднаної або лабораторної проби до крупності 0, 1-0, 2 мм і призначена для проведення аналізів.

Безпородна маса – вугільна маса щільністю менше 1800 кг/м³ для вугілля кам’яного і менше 2000 кг/м³ для антрациту.

Верхній клас крупності – над решітний продукт сита з максимальним розміром отворів.

Відсадження – процес гравітаційного збагачення вугілля, заснований на розділенні зернистого матеріалу за щільністю у вертикальному пульсуючому потоці води або стисненого повітря знакоперемінної швидкості.

Відсів – дрібний клас вугілля (0 – 6 мм або 0 – 13 мм), який відсівається від рядового вугілля для використання в незбагаченому вигляді окремо від крупносортового палива, переважно збагаченого.

Відходи збагачення – продукт збагачення вугілля, в якому вміст негорючих компонентів більш високий, ніж у вихідному вугіллі і проміжному вугіллі.

Випробування в збагаченні - комплекс операцій по відбору проб і підготовці їх до аналізу для контролю технологічних процесів і основних характеристик сировини (корисних копалин, продуктів їх збагачення, допоміжних матеріалів, використовуваних при збагаченні).

Виробничі показники якості вугільних продуктів збагачення – очікувані середні і очікувані граничні показники якості вугільних продуктів збагачення на запланований календарний рік, що затверджені керівником вугільної промисловості.

Вихід вугільних продуктів збагачення – відношення маси вугільних продуктів збагачення до маси вихідного вугілля, виражене у відсотках.

Втрати вугілля з відходами – вміст вугілля у відходах, обумовлений неповнотою його вилучення у вугільні продукти збагачення.

Вугілля – тверда горюча копалина органічного походження. Розрізняють вугілля буре, кам’яне, антрацит.

Гравітаційне збагачення вугілля – збагачення вугілля, засноване на різниці щільності компонентів, що розділяють.

Живлення флотації – вугілля, що подається на збагачення у флотаційні машини.

Засмічення вугільних продуктів збагачення – вміст у вугільних продуктах збагачення компонентів, що відрізняються від видаленого продукту за прийнятою граничною густиною розділення, граничною крупністю, класифікацією тощо.

Збагачення вугілля – обробка вугілля з метою підвищення концентрації в ньому горючої маси шляхом відокремлення від породних домішок у збагачувальних апаратах.

Збагачення у важких середовищах – розділення вугілля за щільністю у гравітаційному або відцентровому полях у важкосередовищній суспензії заданої густини.

Збагачуваність – здатність вугілля до розділення на продукти збагачення за заданими показниками якості.

Зростки – групування мінеральних компонентів, що виникають у наслідок зростання.

Клас крупності – розмірна характеристика кусків вугілля, що визначається розмірами отворів сит, застосованих для відокремлення цих кусків.

Контрольний період (період випробування) - період часу, протягом якого випробується маса. На збагачувальних фабриках використовуються періоди: година, зміна, доба, місяць, іноді рік.

Концентрат – продукт збагачення вугілля, в якому вміст цінного компонента вищий, ніж у вихідному вугіллі.

Лабораторна проба - проба, отримана в результаті підготовки об'єднаної проби до крупності 0-3 (0-10) мм і призначена для лабораторних випробувань і для підготовки аналітичних проб.

Масив, що випробується (маса, що випробується) - маса матеріалу, для якої необхідно встановити чисельне значення деяких характеристик (гранулометричний склад, фракційний склад, збагачуваність, зольність, вміст сірки, вміст вологи, щільність, вихід летючих речовин, вміст металу (для руд) і т.ін.).

Машинний клас крупності – клас крупності з граничними верхнім і нижнім розмірами зерен, які зумовлені технічними можливостями збагачувального устаткування.

Мінімальна маса проби (q_м) - -найменша маса при заданому способі відбору проб, що відображає властивості масиву з допустимою погрішністю.

Некласифіковане вугілля – вугілля, що надходить на збагачення без розділення на машинні класи.

Необхідна (достатня) маса проби (q_д) - маса проби, достатня для виконання вимірювань, аналізів або досліджень.

Оборотна вода – вода, яка багаторазово використовується у технологічному процесі збагачення вугілля.

Об'єднана (загальна, складена) проба - проба, що складається з необхідної кількості точкових проб, які відбираються безпосередньо від партії палива і характеризують його середню якість.

Партія палива - кількість палива, яке вироблене і відвантажене споживачам за певний проміжок часу (зміну, добу і т.п.), середня якість якого характеризується однією об'єднаною пробою. Партією вважається матеріал одного типу або сорту, що поставляється по одному сертифікату.

Поточний період – період з початку року до моменту подання проектів очікуваних показників якості на розгляд у визначені терміни.

Початкова маса проби (q_н) - фактично відібрана при випробуванні маса.

Проба - деяка частина масиву, вилучена для оцінки з допустимою погрішністю контрольованих властивостей цього масиву.

Проміжний продукт – продукт збагачення вугілля, в якому вміст зростків вугілля більш високий, ніж у вихідному вугіллі.

Ситовий аналіз – визначення гранулометричного складу вугілля методом просіювання проби через набір стандартних сит з отвором різних розмірів.

Сорт вугілля – клас вугільного продукту збагачення, який відрізняється певними межами крупності, що визначають його товарну цінність і вид споживання.

Точкова (часткова, разова) проба - кількість матеріалу, відібраного з одного місця одноразовим рухом пристрою для відбору проб. В неї потрапляють тільки розташовані поряд куски і вона характеризує тільки локально обмежену масу.

Флотаційні відходи – відходи збагачення вугілля, які отримано під час збагачення методом флотації.

Флотація – метод збагачення шламу у водному середовищі, який базується на різниці змочуваності водою часток вугілля, оброблених флотаційними реагентами, що спливають і скупчуються на поверхні пульпи.

Фракційний склад – кількісна характеристика вугілля за вмістом фракцій різної густини.

Шихта – суміш вугілля різного складу і якості для спільного збагачення.

Шлам – вугілля крупністю менше 0, 5 мм, яке міститься у вихідному вугіллі і утворюється у водах збагачувальних фабрик під час збагачення.

Додаток Б

ПЕРЕЛІК

державних і міжнародних стандартів на вугілля і продукти його переробки, які використовуються при оцінці їх якості

Додаток В

АКТ

відбору експлуатаційної проби №_____

дата відбору «______»___________2_____г.

1. Найменування підприємства _________________________________________

2. Найменування (умовне позначення) пласта і вибою______________________

3. Спосіб виїмки пласта (тип виймальної машини)_________________________

4. Спосіб і стан кріплення вибою________________________________________

5. Спосіб транспортування палива

а) по вибою________________________________________________________

б) від вибою_______________________________________________________

6. Характеристика пласта

а) кут падіння______________________________________________________

б) глибина залягання________________________________________________

в) вид (марка) корисного палива______________________________________

г) будова

д) експлуатаційна потужність________________________________________

7. Розмір максимальних кусків_________________________________________

8. Стислій опис метода і способу відбору точечних проб в пробу____________

_________________________________________________________________

1. Місце відбору точечних проб________________________________________

2. Кількість точечних проб і маса проби_________________________________

3. Відповідні за відбір проби___________________________________________

____________________ ____________________ __________________

____________________ ____________________ __________________

____________________ ____________________ __________________

Прізвище І.П. Посада Підпис

Додаток Г

АКТ

відбору пластових проб №_____

дата відбору «______»___________2_____г.

1. Найменування підприємства________________________________________

2. Точка (місце)відбору проби_________________________________________

3. Символ пласта____________________________________________________

4. Кут падіння пласта________________________________________________

5. Тип і стійкість порід:

а) покрівлі_______________________________________________________

б) підошви_______________________________________________________

6. Вид і тип видобувних машин, вид кріплення робочого простору і спосіб управління покрівлею_____________________________________________

___________________________________________________________________

7. Товщина (m, м) і зольність (А^d, %) пласта:

а) загальна_______________________________________________________

б) експлуатаційної частини_________________________________________

в) чистих пачок___________________________________________________

8. Диференційна характеристика пласта

Додаток – Перетин пласта в точці відбору проби

9. Характеристика якості пласта

	Аd, %	Vdaf, %		кДж/кг (ккал/кг)	у, мм	Рd, %	ρ, кг/м3	RI

10. Результати аналізу пластово-фракційної проби

(Печатка) Гол. інженер_____________________________(підпис)

Начальник ВТК___________________________(підпис)

(Печатка) Представник організації, яка контролює якість палива__________________________________(підпис)

(Печать) Зав. вуглехімічної лабораторії______________(підпис)

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ