Темперамент та індивідуальний стиль діяльності

Те, що ми, спостерігаючи за людиною, сприймаємо як ознаки її темпераменту (різноманітні рухи, реакції, форми поведінки), часто є відбитком не стільки темпераменту, скільки індивідуального стилю діяльності, особливості якого можуть збігатися і розходитися з темпераментом.
Ядро індивідуального стилю діяльності визначає комплекс наявних у людини властивостей нервової системи. Серед тих особливостей, що належать до самого індивідуального стилю діяльності, можна виділити дві групи:
1. Набуті в досвіді і такі, що мають компенсаторний характер стосовно недоліків індивідуальних властивостей нервової системи людини.
2. Сприятливі для максимального використання наявних у людини задатків та здібностей, у тому числі корисних властивостей нервової системи.

Темперамент і стиль діяльності
Індивідуальний стиль діяльності - це доцільна, відповідна особливостям темп6ерамента система способів і прийомів виконання діяльності, що забезпечує найкращі її результати.
Розвиваючи думку про стиль діяльності, ряд дослідників провели експерименти з метою встановлення залежності між способом виконання дій і особливостями темпераменту. У цих дослідженнях розглядався індивідуальний стиль діяльності як досягнення результатів або спосіб вирішення певних завдань, обумовлених головним чином типом темпераменту, а точніше типом нервової системи.
Експерименти з вивчення зв'язку між стилем роботи і властивостями темпераменту в 50-х роках минулого століття були проведені Є.А. Клімовим, який досліджував залежність між рухливістю нервових процесів і стилем роботи ткаль.
Спостереження за поведінкою ткаль проводилися на текстильному комбінаті під час їх роботи на ткацьких верстатах. Спостереженню підлягали тільки ті працівниці, які попередньо при лабораторних випробуваннях отримали відповідну оцінку рухливості нервових процесів, що розглядалося автором як одна з властивостей темпераменту, що характеризує часовий аспект поведінки. При спостереженні за поведінкою ткаль враховувалися такі показники: кількість виконуваних завдань за одиницю часу, швидкість переходу від одного виду діяльності до іншого, кількість і швидкість переходів від одного ткацького верстата до іншого, число контрольних дій, індивідуальні відмінності в орієнтовною діяльності та ін
На підставі проведених експериментів Є.А. Клімов прийшов до висновку, що продуктивність професійної роботи ткаль не залежить від особливостей поведінки, що вважаються проявами рухливості нервових процесів. У теж час рухливість нервових процесів пов'язана зі стилем роботи і властивостями темпераменту.
Стиль діяльності виступив на перший план і при порівнянні результатів роботи водіїв автобусів - представників сильної і слабкої нервової системи. Не мали аварій і серйозних порушень не «сильні», як слід було б сподіватися, а «слабкі» водії. Останні більше уваги приділяли плануванню й організації своєї роботи: своєчасно «програвали» маршрут, особливо на складних ділянках дороги, частіше проводили технічний огляд автомобілів [2, 410].
Загалом, індивідуальний стиль діяльності схиляється до так званого середнього типу. Його існування було встановлено під час повторних вимірювань властивостей нервової системи (лабільності, рухливості, динамічності) в одних і тих же дослідженнях. Виявилося, що серед груп з високими, низькими і середніми результатами в першому дослідженні в подальшому найбільш стабільною виявилася середня група, тоді як показники полярних груп змінювалися по відношенню з вихідним рівнем в бік показників «середніх». Одночасно саме від вихідного рівня залежала динаміка (напрямок, величина і швидкість) різних психічних явищ (від простих реакцій до структури спілкування). Тому стиль діяльності довелося змінювати саме представникам полярних груп.
У всіх згаданих випадках індивідуальний стиль діяльності має як би компенсаторне значення: врівноважує якості індивіда з вимогами його професії. У дійсності, коли такі вимоги стають досить високими (передбачають швидкість реагування або велику тимчасову тривалість) індивідуальний стиль може не виробитися.
Наприклад, для оволодіння навичками жонглювання необхідно таке якість нервової системи, як рухливість, тому жонглерами не можуть стати носії інертної нервової системи. Ще більше значення має лабільність: лабільні індивіди навчаються жонглювати удвічі-троє швидше, ніж рухомі. У кінці першого курсу «інертні» учні циркового училища жонглювали лише 3-4 предметами, тоді як лабільні - 5-7.
Таким чином, існує коло професій, якими неможливо успішно оволодіти лише за рахунок індивідуального стилю діяльності. Очевидно, що такі властивості темпераменту, як висока тривожність, ригідність, емоційність, низький темп реакцій, не сприяють успішності в екстремальній діяльності, якою, наприклад, є діяльність диспетчера в аеропорту, залізниці чи на підприємствах великих енергосистем; льотчика-випробувача; космонавта; гірського рятувальника. Це відноситься до спортсменів міжнародного класу, які під час змагань відчувають надзвичайний напруження фізичних і психічних сил. Тут необхідна професійна придатність - сукупність певних властивостей темпераменту індивіда, що обумовлюють успішність складної професійної діяльності.
Що ж стосується навчальної діяльності, то оскільки вона не відноситься до екстремальних видів діяльності, то вона несе на собі опосередкований вплив властивостей нервової системи та темпераменту.
М.Р. Щукін проводив експерименти з метою простежити, чи існує залежність між ходом орієнтовною діяльності, виконавчої діяльності та рухливістю нервових процесів при засвоєнні початкових умінь і навичок у роботі.
Виконання поставленого перед учнями завдання, яке вимагало розвиненою орієнтовною діяльності і умілих виконавчих дій, протікало по-різному в залежності від певних властивостей темпераменту. Учні з високою рухливістю нервових процесів виконували завдання швидше, ніж інертні. У міру повторення дій відмінності зменшувалися, стаючи несуттєвими. Процес засвоєння у інертних більше розтягнуто в часі. Порівнюючи спосіб виконання дій у рухомих і інертних отримані такі результати: у рухливих безсумнівно цінних якістю є швидке засвоєння матеріалу і виконання різних завдань, однак дуже часті пропуски елементів завдання через тенденції швидше виконати його; у інертних - повільне засвоєння, а також виконання завдання є небажаним, але пунктуальність виконання засвоєного завдання є цінною властивістю.
Я. Стреляу відзначає, що людські дії поділяються на головні, тобто безпосередньо ведуть до досягнення певної мети (отримання результату), та допоміжні, тобто що впливають на протікання головних дій [5, 176].
Функція допоміжних дій полягає в організації умов для виконання головних дій: їх забезпеченні, спрощення, підготовці, скорочення, контроль тощо За кількістю і типом допоміжних дій існують значні відмінності між людьми, навіть за умови, що вони мають однаково високою мотивацією і все в рівній мірі прагнуть до гарних результатів. Як у дорослих, так і в учнів, стиль діяльності проявляється тільки в тих ситуаціях, де існує свобода вибору способів виконання дій чи умов, засобів, що ведуть до досягнення мети. Експериментально підтверджено, що якщо людині нав'язувати організацію діяльності, яка суперечить можливостям, обумовленим властивостями темпераменту, і не допускає ніяких змін, то це, як правило, веде до зниження продуктивності його праці, а часто навіть до деструктивної поведінки. Таким чином, нав'язування певної моделі діяльності може негативно позначитися на результатах цієї діяльності. Це відбувається в тих випадках, коли нав'язувана модель не відповідає індивідуальним стилем діяльності.