Джерела фінансування інвестиційної діяльності

Інвестиційний процес – сфера економічної діяльності, що включає розроблення інвестиційної стратегії щодо інвестиційного середовища, аналіз фінансово-інвестиційного ринку, формування і керування інвестиційним портфелем, оцінювання ефективності ін-вестиційної діяльності.

Інвестиційна політика – частина економічної політики держави, що визначає обсяг, структуру і напрям капіталовкладень, зростання основного капіталу (основних фондів) і їх відновлення на основі найважливіших досягнень науки і техніки.

Інвестиційне середовище – сукупність правових, економічних та інституціональних умов, що визначають правила функціонування різних типів цінних паперів на ринку, умови їх купівлі і продажу, тенденції динаміки цін, а також особливості руху капіталів і зміни у сфері нерухомості.

Мета і завдання інвестиційної політики визначаються шляхом оцінювання всіх можливих джерел фінансових ресурсів для залучення інвестицій.

Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави, спрямовані на реалізацію інвестицій.

Інвестиційний цикл – комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту, зокрема науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, прийняття інвестиційних рішень, планування і проектування, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень.

Послідовність повторюваних інвестиційних циклів визначається як інвестиційний процес.

Об’єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх сферах господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права.

Суб’єктами інвестиційної діяльності (інвесторами й учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі урядів.

Інвестори – це суб’єкти інвестиційної діяльності, що приймають рішення щодо вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

Інвестори можуть бути в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Права усіх інвесторів, незалежно від форми власності, рівні,
і розміщення інвестицій у будь-які об’єкти є їх невід’ємним правом, що охороняється законом.

Учасники інвестиційної діяльності – громадяни і юридичні особи України, інших держав, що забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Інвестор визначає мету, напрями й обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі і шляхом організації конкурсів
і торгів. Держава й посадові особи не мають права втручатися
в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад свою компетенцію.

Фінансові ресурси являють собою грошові кошти, що перебувають в розпорядженні суб’єкта господарювання і спрямовуються на розвиток підприємницької діяльності, утримання об’єктів невиробничої сфери та на споживання і створення резервів.

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» № 1560 – XII від 18.09.1991 р. інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок:

– власних фінансових ресурсів інвестора (прибутку, амортизаційних відрахувань, відшкодування збитків від аварій, стихійних лих, грошових нагромаджень і заощаджень громадян, юридичних осіб тощо);

– позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційних позик, банківських та бюджетних кредитів);

– залучених фінансових коштів інвестора (коштів, отриманих від продажу акцій, пайових та інших внесків громадян і юридичних осіб);

– бюджетних інвестиційних асигнувань;

– безоплатних і благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Джерела фінансування інвестицій доцільно поділяти на дві групи: іноземні та внутрішні (рис. 1.4).

Вибираючи те чи інше джерело фінансування інвестиційних проектів, варто звертати увагу на їх особливості. Так, наприклад внутрішні (власні кошти), такі як амортизація і прибуток, мають такі переваги:

– простоту і швидкість залучення;

– високу віддачу за критерієм норми прибутковості інвестиційного капіталу (відсотки і дивіденди не виплачуються);

– істотне зниження ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства у разі їх використання;

– повне збереження важелів управління в компетенції засновника підприємства.

Варто додати, що в складних економічних умовах України частка прибутку як джерела фінансування незначна, тому її найчастіше використовуюся для здійснення невеликих інвестицій (банківські депозити, цінні папери, інтелектуальні вкладення). Саме тому пос- тійно зростає економічна і податкова роль амортизаційних відрахувань.

У практиці дедалі активніше використовують форми зовнішніх (позикових і залучених) коштів, незважаючи на наявність таких недоліків, як складність залучення та оформлення; значний термін залучення; втрата частини прибутку від інвестиційної діяльності
у зв’язку з необхідністю сплачувати відсотки і дивіденди; підвищений ризик банкрутства з причини несвоєчасного погашення боргу; часткова втрата управлінських функцій.

Рис.1.4. Класифікація джерел фінансування інвестицій

Акціонування використовують для фінансування великих інвестиційних проектів з тривалими строками окупності витрат. Привабливість такої форми фінансування полягає в тому, що основний обсяг необхідних ресурсів надходить на початку його реалізації, а це дає можливість профінансувати нові підприємства, які не мають прибутку, амортизації, заставного майна для одержання бан-ківського кредиту.

Позикові кошти як джерело фінансування застосовують для фінансування інвестиційних проектів з високою нормою прибутко-вості (яка перевищує ставку позикового відсотка) і нетривалими строками окупності витрат. Основою позикового фінансування
є інвестиційний кредит, що являє собою економічні відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходів на умовах повернення і, як правило, з виплатою відсотка. Ці відносини характеризуються переміщенням вартості (позикового капіталу) від кредитора до позичальника і навпаки.

Визначають такі форми інвестиційного кредиту:

– банківські інвестиційні кредити;

– державний інвестиційний кредит;

– податковий інвестиційний кредит;

– міжнародний інвестиційний кредит;

– андерайтинг;

– лізинг (товарний інвестиційний кредит).

Банківський інвестиційний кредит – це основна форма інвестиційного кредиту, за якої грошові кошти на фінансування інвестиційних проектів надаються банківськими або іншими фінансово-кредитними установами на принципах платоспроможності, зворотності, цільового характеру використання, забезпеченості і терміновості.

Основними формами банківського інвестиційного кредиту є термінові кредити підприємцям, револьверні кредитні лінії і проектні кредити.

Термінові кредити підприємцям надаються для фінансування довгострокових і середньострокових інвестицій, таких як придбання устаткування, будівництво споруд строком більше одного року.

Револьверне кредитування або револьверна кредитна лінія дозволяє фірмі-боржнику позичити кошти в межах певного ліміту, погашати всю суму запозичень або її частину і проводити в разі потреби повторне запозичення в межах терміну дії кредитної лінії. Як одна,
з найбільш гнучких форм інвестиційного кредитування вона часто надається без спеціального забезпечення і може бути короткостроковою або видаватися на період від трьох до п’яти років. Така форма кредитування особливо часто використовується у випадках, коли
клієнт не може точно визначити майбутні надходження готівки або розмір майбутніх потреб у кредитуванні. Револьверне кредитування вирівнює коливання в межах інвестиційного циклу проекту, надаючи можливість позичити додаткові суми в період скорочення обсягу продажів і виплачувати їх протягом періоду, коли надходження готівки є значними.

Розрізняють такі види кредитних ліній:

– поновлювальна («револьверна»), коли клієнт, використавши кошти і погасивши всю заборгованість по кредитній лінії, може знову користуватися нею;

– непоновлювальна, коли після видачі коштів і погашення заборгованості у межах кредитної лінії відносини між позичальником
і банком припиняються;

– «рамкова» кредитна лінія, що надається банком для оплати поставок певних товарів у межах одного контракту, який реалізується протягом року або більш тривалого періоду;

– кредитна лінія «з повідомленням» клієнту про верхню межу кредитування, коли перевищення межі кредитування неприпустиме або за нього стягуються великі відсотки;

– «підтверджена», коли щоразу клієнт погоджує умови конкретної суми позики в межах кредитної лінії.

Проектні кредити (найбільш ризиковані кредити) надаються на фінансування поповнення основного капіталу, яке у майбутньому забезпечить надходження грошових потоків. Вони можуть надаватися кількома банками, кількома кредиторами, якщо проекти широкомасштабні і спектр ризиків за ними великий.

Проектні кредити можуть надаватися: без права регресу на позичальника; з частковим регресом на позичальника; з повним рег-ресом на позичальника; на засадах консорціуму.

Регрес є правом кредитора ставити фінансові вимоги до по-зичальника. Це право унеможливлює припинення інвестиційного проекту.

Міжнародний інвестиційний кредит – це економічні відносини між державами, іноземними банками і фірмами з приводу фінансування інвестиційної діяльності на засадах повернення у певні строки і, як правило, з виплатою відсотка.

Одним із найперспективніших джерел інвестиційних ресурсів
є інвестиційний податковий кредит.

Податковий інвестиційний кредит є відстроченням сплати податку на прибуток, наданою суб’єкту підприємницької діяльності на певний строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інвестиційних (інноваційних) програм з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку в результаті загального зростання прибутку.

Використання податкового кредиту має ряд переваг порівняно
з іншими формами кредитування. Його впровадження не потребує додаткових кредитних ресурсів, оскільки в такому випадку ви-користовується ресурсний потенціал самого підприємства у вигляді прибутку, зокрема тієї її частини, яка має бути вирахувана у вигляді податку на прибуток. Тому введення інвестиційного податкового кредиту стимулюватиме підприємство підвищувати ефективність своєї діяльності й одержання прибутку.

Оренда – надання майна (землі) власником у тимчасове вико-ристання іншим юридичним або фізичним особам на договірних умовах та за відповідну плату.

Залежно від терміну, на який укладається договір оренди, роз-різняють три види орендних операцій:

– короткострокову оренду на термін до року – рейтинг;

– середньострокову оренду на термін від одного до трьох років – хайринг;

– довгострокову оренду на термін від трьох до двадцяти років – лізинг.

Сучасне розуміння лізингу передбачає майнові відносини, за яких одна організація (користувач) звертається до іншої (лізингової компанії) із проханням придбати необхідне устаткування і передати його їй у тимчасове користування (можна включати й опціон на покупку устаткування).

Вважається загальновизнаним, що лізинг тісно пов’язаний з оренд- ним механізмом, але в діловому сенсі має більш широку, складну потрійну основу і містить у собі одночасно істотні властивості кредитної угоди, інвестиційної й орендної діяльності, що тісно сполучаться і взаємно проникають одна в одну, створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу.

Отже, економічна сутність лізингу полягає в тому, що орендодавець здійснює фінансування господарської діяльності орендаря. Це фінансування, за якого один суб’єкт (лізингодавець) одержує для іншого суб’єкта (орендаря) необхідне для його виробничої діяльності майно, і, зберігаючи право власності на це майно, передає його в користування для господарської експлуатації орендарю, одержуючи
з нього орендні платежі. Передача майна в оренду – визначальна основна роль лізингу, а допоміжну роль виконують відносини купівлі–продажу майна. Відносини купівлі–продажу передують передачі майна в користування і в ряді випадків завершують весь комплекс відносин, що укладаються за лізингом.

Розрізняють два основні види лізингу – оперативний та фінансовий.

Оперативний лізинг – угода, термін якої коротший за аморти-заційний період устаткування. Після завершення терміну дії угоди предмет договору може бути повернутий власнику або знову зданий
в оренду.

Фінансовий лізинг – угода, яка передбачає виплату протягом періо- ду своєї дії сум, що покривають повну вартість амортизації устаткування або більшу її частину (наприклад, 60 %), а також прибуток орендодавця. Після закінчення терміну дії такої угоди орендар може: повер- нути об’єкт оренди орендодавцю, укласти нову угоду на оренду цього устаткування, купити об’єкт лізингу за залишковою вартістю.

Традиційно учасниками будь-якої лізингової угоди є три суб’єкти: лізингодавець, лізингоотримувач і продавець лізингового майна.

Комерційний банк може брати участь у лізинговому бізнесі прямо та опосередковано (через фінансування лізингової компанії). Якщо для фінансування лізингового проекту банківська установа бере участь у лізинговому бізнесі, то, як правило, створюється власна до-чірня лізингова компанія, і банк здійснює її кредитне обслуговування.

З економічного погляду лізинг подібний до кредиту, що надається на придбання устаткування. Придбаваючи реальні активи у кредит, покупець вносить у встановлений термін платежі для погашення боргу, при цьому продавець реальних активів для забезпечення повернення кредиту зберігає за собою право власності на об’єкт, який кредитується, до повного погашення.

Основу грошового потоку лізингової заборгованості LCF складають авансовий лізинговий платіж (гарантований депозит) P і регулярні лізингові платежі LCF(t) за використання обладнання. Розрахунок виконують за формулою

LCF = P +

де i – середньорічна ставка позичкового відсотка на ринку капіталу (середня ставка відсотка за довгостроковим кредитом), виражена десятковим дробом, – ставка податку з прибутку, виражена десятковим дробом.

Андерайтинг – це операція з надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштабних проектів шляхом повного викупу випусків промислових облігацій, які емітуються ними. Найчастіше банкам надається право здійснювати операції андерайтингу тільки для провідних підприємств пріоритетних галузей України (літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість і т.ін.), продукція яких користується попитом на світовому ринку.

Андерайтинг надається зазвичай тільки підприємствам, які не мають перед банком зобов’язань за раніше отриманими позиками, і тільки для єдиного виду цінних паперів – іменних промислових облігацій з плаваючою процентного ставкою, номінал яких залежить від динаміки ринкової вартості монетарного металу (наприклад, золота), забезпечених договором застави майна позичальника, що не є заставним забезпеченням іншого зобов’язання (боргу), і для яких умовами випуску передбачено можливість конвертації облігацій у звичайні акції підприємства.

Такі облігації вважаються у світовій практиці найбільш привабливими для інвестора, вони надійно захищають права останнього з урахуванням інфляційних процесів.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення понять «проект», «програма», «план».

2. Розкрийте економічну сутність проектного аналізу.

3. Що являють собою інвестиції? Наведіть класифікацію інвестицій.

4. Що належить до суб’єктів та об’єктів інвестиційної діяльності?

5. Охарактеризуйте джерела фінансування інвестиційної діяльності.

6. Опишіть форми інвестиційного кредиту.