Функціональна класифікація витрат в управлінському обліку

Вступ

Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, аналізу та ефективного управління витратами. Тому загальна мета класифікації витрат, як і будь-якої іншої класифікації, полягає в створенні впорядкованої структури про витрати підприємства. Без такої структури не можливі ефективні ведення рахунків і прив'язання витрат до об'єкту. Класифікація витрат на виробництво, як об'єкт пізнання, детально досліджена в теорії обліку і аналізу. Дану проблему розглядали Ф.Ф. Бутинець, Л.К. Сук, В.П. Ярмоленко. Класифікація витрат має велике практичне значення. Групування видів витрат за окремими ознаками є основою обліку, аналізу та калькулювання собівартості продукції. До того ж, групування витрат допомагає знаходити рішення у нестандартних ситуаціях та у нових сферах діяльності.

Управління витратами – це процес цілеспрямованого формування витрат, постійний контроль їх рівня і стимулювання їх зниження. Управління витратами є важливою функцією економічного механізму кожного підприємства. Для ефективного управління витрати на підприємстві групуються за місцями їх виникнення і центрами відповідальності. Місце витрат – це певна функціональна сфера діяльності: видобуток корисних копалин (дільниця, цех) обслуговування виробництва (енергозабезпечення, ремонт та інше), управління. Кожне місце витрат має один або декілька центрів відповідності за їх рівень і обґрунтованість. Зниження витрат на виробництво продукції – це процес, який вимагає від всього трудового колективу дотримання запланованих витрат трудових і матеріальних ресурсів, ефективного використання обладнання, пошуку резервів економії ресурсів.

Мета роботи - дати обґрунтування класифікаційних ознак в розрізі управлінських функцій, визначити сутність функціонального обліку.

Функціональна класифікація витрат в управлінському обліку

Після опублікування наукових робіт ряду вчених з розвинених країн, класифікаційні ознаки витрат розширилися та по-іншому розглядаються нині. Організація управлінського обліку в країнах з розвиненою економікою передбачає різні варіанти класифікації витрат залежно від цільового призначення та напрямів обліку витрат.

У світовій практиці витрати прийнято класифікувати за такими ознаками [3, с. 63]:

• за складом: фактичні, планові або прогнозні;

• стосовно обсягу виробництва: змінні і постійні;

• за ступенем усереднення: загальні і середні (витрати на одиницю);

• за функцією управління: виробничі, комерційні та адміністративні;

• віднесення витрат на період генерації прибутків: на період та на продукцію. Заслуговує на увагу і класифікація витрат зарубіжних країн, де класифікація витрат

здійснюється за трьома напрямками: оцінка запасів та визначення фінансових результатів; прийняття рішень; контроль виконання.

Не зменшуючи переваг запропонованих класифікаційних ознак витрат зарубіжними країнами в управлінському обліку, вважаємо, що звуження можливостей управлінського обліку рамками тільки цих напрямків не зовсім відповідає вимогам сьогодення. Як відомо, управлінський облік покликаний досягати наміченої мети через свої функції. У кожній функції є своє призначення, мета, завдання, а також методи, прийоми і способи їх досягнення. У зв'язку з цим пропонуємо розширити напрями класифікації витрат, підпорядкувавши їх можливостям кожної функції управлінського обліку. При цьому необхідно мати на увазі, що одна і та ж класифікаційна ознака у різних напрямах може дати різний результат і навпаки.

Важливим моментом в управлінській діяльності є процес ухвалення рішень, в ході якого визначаються тактика і стратегія розвитку підприємства. Для цих цілей витрати в управлінському обліку поділяються на явні і альтернативні, релевантні і нерелевантні, ефективні і неефективні.

Пропоновану класифікацію витрат для управлінського обліку можна представити у наступному вигляді:

Таблиця 1

Класифікація витрат за функціями в управлінському обліку

Дамо характеристику вищенаведених класифікаційних ознак витрат з урахуванням функцій управління.

Важливим моментом в управлінській діяльності є процес ухвалення рішень, в ході якого визначаються тактика і стратегія розвитку підприємства. Для цих цілей витрати в управлінському обліку поділяються на явні і альтернативні, релевантні і нерелевантні, ефективні і неефективні.

Для ухвалення управлінських рішень важливе значення має їх розподіл на явні і неявні (альтернативні). Явні - це передбачувані витрати, які повинно нести підприємство при виконанні виробничої і комерційної діяльності. Витрати ж, обумовлені відмовою від одного товару на користь іншого, називають альтернативними (вміненими) витратами. Вони означають втрачену вигоду, коли вибір однієї дії виключає поява іншої дії. Альтернативні витрати виникають у разі обмеженості ресурсів. Якщо ресурси не обмежені, альтернативні витрати рівні нулю. Альтернативні витрати іноді ще називають додатковими.

Залежно від специфіки ухвалених рішень витрати підрозділяються на релевантні і нерелевантні. Релевантними (тобто істотними) витратами можна вважати тільки ті витрати, які залежать від даного управлінського рішення. Зокрема, витрати минулих періодів не можуть бути релевантними, оскільки вплинути на них вже не можна. В той же час, вмінені витрати (втрачена вигода) релевантні для ухвалення управлінських рішень.

Прикладом в сільськогосподарських підприємствах може бути варіант внесення добрив у ґрунт власними силами (трактори, сільськогосподарські машини, оплата праці працівників і т. ін.). Загальний обсяг таких витрат залежить від вибору керівника, тоді як обсяг і вартість внесених добрив чи використаного пального не залежить від його рішення. Враховуючи специфіку рослинництва, питання про вибір варіанту, що краще: побічні продукти від переробки при виробництві основної продукції реалізувати на сторону чи виробляти з цих відходів певний вид комбікорму, треба провести групування витрат на релевантні і нерелевантні та здійснити певні розрахунки.

Цю класифікацію недоцільно ототожнювати з групуванням на ефективні та неефективні. Тому деякі автори, зокрема В. Е. Керімов, розглядаючи питання групування витрат щодо прийняття управлінських рішень, обґрунтовано ділить витрати на релевантні та нерелевантні, ефективні та неефективні. На нашу думку, з цим слід погодитись, адже в конкретних умовах діяльності підприємства певні витрати можуть визнаватися релевантними, але вплинути на них практично неможливо, не дивлячись на те, що такі витрати можуть бути визнані неефективними.

На результати ухвалення рішень істотний вплив може надати ділення витрат на ефективних і неефективних. Ефективні - це продуктивні витрати, в результаті яких отримують доходи від реалізації тих видів продукції, на випуск яких були проведені ці витрати. Неефективні - це витрати непродуктивного характеру, в результаті яких не будуть отримані доходи, оскільки не буде проведений продукт. Неефективні витрати - це втрати на виробництві. До них відносяться втрати від браку, простоїв, недостачі і псування товарно-матеріальних цінностей та ін. Обов'язковість виділення неефективних витрат трактується тим, щоб не допустити проникнення втрат в планування і нормування.

Будь-яке підприємство, яке прагне максимізувати свій прибуток, повинне так організувати своє виробництво, щоб витрати на одиницю продукції, що випускається, були мінімальні. Тому ухвалення рішення повинно орієнтуватися на завдання мінімізації витрат. У виконанні цього завдання важливе значення надається процесу прогнозування, в ході якого витрати підприємства розглядаються в короткостроковому і довгостроковому періодах.

У короткостроковому періоді окремі чинники виробництва не змінюються: їх називають постійними (фіксованими) чинниками. До них, як правило, відносяться такі ресурси, як будівлі, верстати, устаткування. Проте, це може бути і земля, послуги менеджерів і кваліфікованих кадрів. Економічні ресурси, які міняються в процесі виробництва, вважають змінними чинниками. У середньостроковому періоді можуть змінюватися всі чинники виробництва, що вводяться, але базові технології залишаються без змін. В ході довгострокового періоду можуть змінюватися і базові технології.

Ухвалені управлінські рішення не можуть бути здійснені, якщо вони не матимуть безпосереднього зв'язку з процесом планування, в ході якого передбачувані витрати, пов'язані з виконанням виробничої і комерційної діяльності, розглядаються з погляду можливостей їх об'єму планом. У цих цілях витрати підприємства підрозділяються на планові і непланові.

До планованих відносяться продуктивні витрати підприємства, обумовлені його господарською діяльністю і передбачені кошторисом витрат на виробництво. Вони відповідно до норм, нормативів, лімітів і кошторисів включаються в планову собівартість продукції. Непланові - це непродуктивні витрати, які не є неминучими і не витікають з нормальних умов господарської діяльності підприємства. Ці витрати вважаються прямими втратами і тому в кошторис витрат на виробництво не включаються. Вони відбиваються тільки у фактичній собівартості товарної продукції і на відповідних рахунках в бухгалтерському обліку. До них відносяться втрати від браку, простої та ін. їх відособлений облік сприяє здійсненню заходів, направлених на їх попередження.

В управлінському обліку важливе значення має класифікація витрат залежно від їх відношення до норм, що діють на підприємстві, нормативів, лімітів і стандартів. За даною ознакою всі витрати, що включаються в собівартість продукції, групуються в розрізі встановлених норм, що діють на початок поточного місяця, і по відхиленнях від норм, що діють, що виникли в процесі виробництва. Таке ділення витрат лежить в основі нормативного обліку і є найважливішим засобом поточного оперативного контролю за рівнем витрат виробництва.

Процес управління підприємством неможливий без чіткої його організації. Вона складає основу повсякденної управлінської діяльності і без неї, зазвичай, не працюють ні плани, ні програми. В процесі організації формуються структури управління, місця і сфери виникнення витрат, а також відповідальні за їх здійснення і поведінку особи.

За місцями виникнення витрати групуються і враховуються в розрізі виробництв, цехів, ділянок, відділів, бригад і інших структурних підрозділів підприємства, тобто по центрах відповідальності. Таке угрупування витрат дозволяє організувати внутрішній госпрозрахунок і визначити виробничу собівартість продукції. Облік по центрах відповідальності " прив'язує" облік витрат до організаційної структури підприємства. Дане групування витрат безпосередньо залежить від організаційної структури, що діє.

З вищенаведеною класифікацією тісно пов'язано групування витрат залежно від сфер і функцій діяльності підприємства. За даною ознакою витрати підрозділяються на постачальницько-заготовчі, технологічні, комерційно-збутові і організаційно-управлінські. Таке групування витрат дозволяє організувати функціональний облік, при якому витрати спочатку збираються в розрізі сфер і функцій діяльності підприємства, і тільки потім - по об'єктах калькуляції.

Функціональний облік витрат сприяє зміцненню внутрішньогосподарського розрахунку, посиленню взаємозв'язку і взаємозалежності між центрами витрат, забезпечує точніше надання інформації про проведені витрати. Це допомагає менеджерам ухвалювати спільні обґрунтовані рішення про склад, ціну, шляхи збуту продукції і сприяє підвищенню ефективності виробничо-комерційної діяльності підприємства.

Всі заходи, що робляться, направлені на здійснення управлінської діяльності, можуть бути зведені нанівець, якщо на підприємстві не функціонуватиме ефективна система обліку. Цей напрям несе основну відповідальність за інформаційне забезпечення процесів ухвалення і виконання необхідних управлінських рішень. Для здійснення облікових процедур витрати підприємства групуються по складу, економічному змісту, ролі в технологічному процесі виготовлення продукції, відношенню до об'єму виробництва, способу і часу включення в собівартість продукції і так далі

По складу витрати підрозділяються на одноелементних і комплексних. Одноелементними називаються витрати, що складаються з одного елементу - матеріали, заробітна плата, амортизація і ін. Ці витрати незалежно від місця їх виникнення і цільового призначення не діляться на різні компоненти. Комплексними називаються витрати, що складаються з декількох елементів, наприклад, загальновиробничі і загальногосподарські витрати, до складу яких входить заробітна плата відповідного персоналу, амортизація будівель і інші одноелементні витрати.

По економічному змісту витрати класифікують по статтях калькуляції і економічним елементам. Економічним елементом прийнято називати первинний однорідний вид витрат на виробництво і реалізацію продукції, який на рівні підприємства неможливо розкласти на складові частини.

Положенням про склад витрат, що включаються в собівартість продукції, встановлений єдиний для всіх підприємств перелік економічно однорідних витрат: матеріальні затрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати.

Поелементне угрупування витрат показує, скільки проведено тих або інших видів витрат в цілому по підприємству за певний період часу незалежно від того, де вони виникли і на виробництво якого конкретного виробу вони використані. Групування витрат по економічних елементах є об'єктом фінансового обліку і використовується при складанні річної бухгалтерської звітності у формі додатку до балансу (форма №5). Дане угрупування дає можливість встановлювати потребу в основних і оборотних фондах, визначенні фонду оплати праці і так далі

Проте класифікація витрат по економічних елементах не дозволяє обчислити собівартість окремих видів продукції, встановити об'єм витрат конкретних структурних підрозділів підприємства. Наприклад, електроенергія на підприємствах може бути використана як в технологічному процесі виробництва продукції, так і для освітлення офісу підприємства, приміщення цехів і так далі У свою чергу, в технологічному процесі електроенергія може витрачатися на виготовлення різноманітних виробів в різних кількостях: на один вид продукції - більше, на інший - менше. Для вирішення цих завдань застосовують класифікацію витрат по статтях калькуляції.

Калькуляційною статтею прийнято називати певний вид витрат, створюючий собівартість як окремих видів, так і всієї продукції в цілому. Групування витрат по калькуляційних статтях дозволяє визначати призначення витрат і їх роль, організовувати контроль над витратами, виявляти якісні показники господарської діяльності як підприємства в цілому, так і його окремих підрозділів, встановлювати, по яких напрямах необхідно вести пошук шляхів зниження витрат виробництва. На підставі цього угрупування будується аналітичний облік витрат на виробництво, складається планова і фактична калькуляція собівартості окремих видів продукції.