Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Вправа 3. Виконайте завдання




1. Функція попиту на товар має вигляд D = 30 – 5P, а функція пропозиції S = – 5 + 2P.

Визначте:

а) ціну рівноваги і рівноважний обсяг продажу;

б) яким чином зміняться попит і пропозиція, якщо ринкова ціна встановиться на рівні 4 грн.;

в) що відбудеться з обсягом продажу, якщо ринкова ціна встановиться на рівні 6 грн.

2. У таблиці наведені дані на ринку товару А.

а) побудувати криві попиту та пропозиції товару А;

б) якою є рівноважна ціна та рівноважний обсяг товару А на ринку;

в) якщо ринкова ціна дорівнює 32 грн, що є характерним для даного ринку – дефіцит чи надлишок? Чому дорівнює його величина?

 

Ціна на товар А Обсяг попиту на тов. А, тис. од. Обсяг пропозиції на тов. А, тис. од.

 

3. У результаті підвищення ціни на товар А з 5 грн до 7 грн обсяг попиту на нього знизився з 9 до 7 одиниць. Розрахуйте еластичність попиту за ціною на цей товар та зробить висновки .

4. Проаналізуйте еластичність попиту по ціні на наступні товари: а) апельсини; б) цигарки; в) паливо; г) хліб; д) вершкове масло; е) прикраси із золота; ж) сирники; з) автомобілі.

5. Визначте, яким чином зміститься бюджетна лінія відносно даної, якщо доходи споживача: а) збільшаться; б) зменшаться. Поясніть це графічно.

 

 

Глава 7. Теорія фірми

 

1. Економічна природа фірми

 

Поряд зі споживачем найважливішим господарським суб'єктом, поводження якого визначає економічну ситуацію на мікрорівні, є виробник. Його функція – забезпечення пропозиції, тобто постачання на ринок необхідної кількості товарів і послуг. Виробництво благ – складний процес. Деякі з них можуть бути зроблені індивідуально, а деякі – вимагають координованих зусиль багатьох людей. Кожний з учасників трудового процесу виконує свою частку роботи в процесі поділу праці, а кінцевий продукт є результатом їхніх спільних зусиль, тобто кооперації праці.

Розрізняються поняття «фірма» і «підприємство», хоча в закордонній і вітчизняній літературі вони часто ототожнюються. Під підприємствомварто розуміти певний виробничо-технологічний комплекс, використовуваний для виробництва товарів і послуг у будь-якій галузі національної економіки. Підприємствами є металургійний завод, швейна фабрика, аеропорт, магазин. Фірма– це організація, що володіє підприємствами і веде господарську діяльність на них. У складі фірми може бути одне чи кілька підприємств. Фірми можуть бути горизонтального типу, тобто охоплюють підприємства, що знаходяться на одній стадії виробництва (наприклад мережа продуктових магазинів), чи вертикального типу, тобто поєднують підприємства, що знаходяться на різних взаємозалежних стадіях виробничого процесу (наприклад, сталеливарні комбінати, куди входять рудники, шахти, вапнякові кар'єри, коксові печі, домни, прокатні стани, кузні, ливарні цехи). Досить розвинутим явищем у сучасній ринковій економіці є диверсифіковані фірми, які охоплюють підприємства, що оперують у різних галузях і на різних ринках.



Первісне слово «фірма» (від італ. “firmа”) означало “торгове ім'я” комерсанта. В даний час фірма – це суб'єкт підприємницької діяльності, що має економічну і юридичну самостійність. Фірма – це майновий комплекс, використовуваний власниками цього майна для здійснення підприємницької діяльності. До складу фірми входять усі види майна, які призначені для її діяльності, включаючи земельні ділянки, будинки, спорудження, устаткування, інвентар, сировину, нереалізовану продукцію, права вимог, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують її діяльність (фірмове найменування, товарні знаки), та інші виключні права.

У розвинутій ринковій економіці фірми різноманітні. Вони займаються виробництвом товарів, їхньою реалізацією, наданням усіляких послуг: фінансових, посередницьких, інформаційних, консультативних, науково-дослідних. По сферах підприємницької діяльності вони можуть бути промисловими, сільськогосподарськими, будівельними, транспортними, телекомунікаційними, торгово-посередницькими, рекламними, інжиніринговими, юридичними.

В економічній теорії існує два відомих підходи до розгляду природи фірми.

Технологічний підхід до вивчення фірми сформувався на базі неокласичних поглядів на мікроекономічні процеси. У його основі лежить припущення про те, що завжди є можливість визначити функцію, що виражає максимальний обсяг випуску при заданому рівні розвитку техніки і технології при всіх можливих комбінаціях факторів виробництва, які маються в наявності. За допомогою такої виробничої функції можливо визначити, за якої пропорції між окремими ресурсами досягається оптимальний обсяг виробництва з погляду співвідношення витрат і випуску. У рамках технологічного підходу проблема визначення оптимального розміру фірми є центральною. Його, як відомо, можна буде досягнути, коли позитивний ефект економії на масштабі виробництва використовується цілком. Неокласичну фірму справедливо порівнюють з «чорною шухлядою», куди опускають порції ресурсів, закривають її кришкою і через якийсь час витягають з неї зроблені блага. Але цей підхід не дозволяє з'ясувати феномена виникнення фірми, закономірностей її подальшого розвитку і, в остаточному підсумку, зникнення.



Альтернативний технологічному погляд на проблему економічної природи фірми був розроблений у рамках інституціональної економічної теорії. Ця традиція бере свій початок із класичної статті Р. Коуза «Природа фірми» (1937) і одержала надалі свій логічний розвиток.

Спочатку визначимо причини походження фірми як інституту, як виробничої організації. Уявимо собі економіку, у якій кожен окремий індивід самостійно, поза якою-небудь формальною структурою займається виробництвом блага. Кожна обмінна угода в цій моделі здійснюється тільки після відповідних трансакційніх витрат на процес обміну. Можна виділити наступні види трансакційніх витрат: пошук інформації про стан ринку (потенційні постачальники і покупці, ціни, характеристики товарів і послуг), укладання складних контрактів, що включають застереження на випадок непередбачених обставин; довгострокові відносини по окремих питаннях; періодично повторювані угоди з продажу різних товарів; дотримання умов контрактів; юридичний супровід виконання контрактів. При даних обмінно-операційних витратах може виявитися, що дешевше організувати виробництво так, щоб деякі ринкові операції були скасовані і заміщені діями адміністрації підприємства по контролю за виробничим процесом і керування їм усередині організації (фірми). Отже, можна зробити висновок про те, що створюючи фірми, індивіди прагнуть знайти альтернативні способи координації своєї діяльності, що скорочує величину витрат.

На відміну від природним чином сформованого ринкового порядку фірми базуються на ієрархічному принципі організації економічної діяльності. Ринок припускає відокремлення засобів виробництва, фірми – їх концентрацію. В умовах ринку панують непрямі методи контролю, у фірмі – прямі. Ринок ґрунтується на економічних стимулах, фірма, навпаки, – на адміністративних формах керування. Таким чином, фірма і ринок розглядаються як альтернативні способи економічної організації. Отже, вибір при прийнятті підприємцем рішення про створення фірми полягає в тому, щоб визначити, яким чином дешевше здійснювати трансакції (угоди): шляхом створення фірми чи за допомогою ринкового механізму.

Однак організація (фірма) має і свої слабкі місця. Виробництво за участю великої групи людей, які не зацікавлені в кінцевому прибутку, збільшує витрати на спостереження за виробничим і трудовим процесом, на вимір його проміжних і кінцевих результатів, на керівництво, на укладання трудових угод і захист від опортуністичного поводження працівників фірми (так зване «ухиляння») після укладання з ними трудової угоди.

Ринкові (зовнішні) і внутріфірмові трансакції тісним чином зв'язані між собою. Їхнє співвідношення детермінує оптимальний розмір фірми, інакше можна було б розглядати національну економіку як одну гігантську фірму. Дійсно, повинна бути досягнута деяка точка, у якій граничні витрати організації додаткових трансакцій усередині фірми дорівнюють граничним витратам, зв'язаним зі здійсненням трансакцій на відкритому ринку, чи витратам організації їх іншим підприємцем. Разом з тим, таке пояснення необхідності існування фірми представляється недостатнім. Адже фірма представляє складну управлінську систему, побудовану на ієрархічному принципі, а здійснення адміністративних функцій стає однією з відмінних ознак фірми.

У сучасній неоінституціональній теорії під фірмоюрозуміється коаліція власників факторів виробництва, зв'язаних між собою мережею контрактів, у результаті чого досягається мінімізація трансакційніх витрат.

У теорії економічних організацій виділяються поняття контракту та його три основні типи. Контракт – це угоди з приводу обміну між економічними агентами, які специфіцирує права та обов'язки сторін. Класичний контракт припускає, що угоди між агентами носять разовий характер і через низький ступінь невизначеності всі аспекти відношень можуть бути передбачені заздалегідь і включені в контракт. Він існує тільки в писемній формі, а захист прав учасників здійснюється судовою системою держави. Неокласичний контракт регулює лише деякі з можливих варіантів розвитку відношень між сторонами в ході виконання контрактних зобов'язань. Він нагадує, скоріше, договір про принципи співробітництва, ніж строгий юридичний документ. Відносинний чи імпліцитний контракт припускає довгострокові і безперервні в часі зв'язки між економічними суб'єктами в умовах високого ступеня невизначеності. Оскільки тут неформальні умови переважають над формальними, остільки для виконання контракту потрібен планомірний порядок, що припускає ієрархію.

Система контрактів узгоджується між власниками певних ресурсів. Американський економіст О. Уільямсон розділив усі ресурси (активи) на три групи: загальні, специфічні та інтерспецифічні. Загальні ресурси– це ресурси, цінність яких не залежить від перебування в даній фірмі: і усередині, і поза нею вони оцінюються однаково. Специфічні ресурси – це ресурси, цінність яких усередині фірми вище, ніж поза нею. Інтерспецифічні ресурси – це взаємодоповнювані, взаємоунікальні ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній фірмі і за допомогою її. Саме наявність останнього виду ресурсів дає синергетичний ефект, що перевищує просту суму внесків кожного учасника фірми. Таким чином, серцевину фірми складає довгостроковий відносинний контракт, укладений між власниками інтерспецифічних ресурсів. Наявність інтерспецифічних і специфічних ресурсів у фірмі дозволяє заощаджувати трансакційні витрати, а їхнім власникам – діставати економічний прибуток.

Таке трактування природи фірми дозволяє пояснити різноманіття сучасних фірм. Унікальність вступаючих у коаліцію інтерспецифічних ресурсів і різноманіття трансакційних витрат пояснюють специфіку форм контрактів, що лежать в основі різноманітних видів сучасних фірм. Різноманіття способів мінімізації трансакційних витрат визначає, на думку прихильників інституціонального підходу, різноманіття фірм.

 


.

mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал