Підсумки

Починаючи з 2010 р., під впливом світової економічної кризи, деякі з економічних проблем в ЄС матеріалізувалися у ризики повного розпаду зони євро і навіть ЄС. Європейський інтеграційний проект, який започатковано після Другої світової війни і який прогресував крок за кроком протягом понад 60 років, нині має пройти етап болючих політичних, економічних та фінансових реформ.

Протягом 2012-2013 рр. Європейський Союз залишатиметься у зоні турбулентності, що матиме безпосередній вплив на перспективи світової економіки. Будь-який невірний крок може спровокувати ризики, що погіршуватимуть поточні тренди. Водночас у довгостроковій перспективі Європейський Союз залишатиметься потужним гравцем у міжнародній економічній системі.

Європейська інтеграція є важливою складовою процесу глобалізації сучасного світу та продовженням магістрального шляху модернізації західної цивілізації. Вона має декілька вимірів: по-перше – поглиблення інтеграційних процесів у різних сферах суспільно-політичного життя країн (політична, економічна, військово-політична), що організаційно утворюють повноцінну спільноту, по-друге – процес географічного розширення європейської спільноти за рахунок вступу нових країн-членів.

В умовах глобалізації зміст і роль державного суверенітету трансформуються. У межах ЄС як інтеграційного утворення новітнього типу йдеться не про відмову від державного суверенітету, а про «об’єднання суверенітетів» – спільні дії країн-членів з метою більш ефективної реалізації

власних національних інтересів.

ЄС має гнучку систему прийняття рішень, яка поєднує суверенітети держав-членів та дозволяє їм контролювати процеси обмеження їх прерогатив. У цій системі право індивідуального вето доповнюється системою «участі або неучасті за бажанням» (у єврозоні, Шенгенській угоді, Хартії фундаментальних прав тощо), а також системою голосування кваліфікованою більшістю. У цих умовах кожна з країн-членів, незалежно від розміру та рівня економічного розвитку, реально впливає на рішення всередині ЄС і отримує, за необхідності, безпекові гарантії.

Процес інтеграції до ЄС відкриває для України перспективу підтримки державного суверенітету у нових міжнародних умовах, коли державна незалежність реалізується не у праві на здійснення одноосібних дій, а у реалізації національних інтересів спільно з іншими державами, які поділяють ті ж самі цілі. У разі набуття повноправного членства в ЄС Україна отримає гарантії безпеки, передбачені для країн-членів.

Інтеграційні проекти на пострадянському просторі, ініційовані Російською Федерацією, також передбачають обмеження державного суверенітету країн-учасниць. Водночас, процес прийняття рішень у таких об’єднаннях передбачає переважну роль Росії, а також не дозволяє іншим державам-учасницям контролювати процес обмеження свого суверенітету.

Розвиток процесів консолідації Європи потребує вирішення проблеми узгодження європейських геополітичних та геоекономічних інтересів на глобальному рівні. Здійснюються певні кроки в напрямку формування спільних зовнішньополітичних інтересів Європи, про що свідчить розширення сфери європейських стратегічних інтересів у східному та південному напрямах: проекти Середземноморського та Східного партнерства, формування системи транспортних та енергетичних комунікацій з відповідною інфраструктурою.

Повномасштабна реалізація Європейського інтеграційного проекту означатиме формування орієнтованого на Європу геоекономічного простору з відповідним включенням проміжних країн в сферу європейських інтересів. В межах такої моделі майбутнього Європи цілком закономірно знаходиться і місце для України, яку прагнуть бачити у ролі чинника стабільності у регіоні Східної Європи згідно з її геополітичним потенціалом.

Включення України у світову економічну і політичну систему, а отже і включення у глобалізаційні процеси, можливе у трьох основних варіантах: самостійне (в економічному вимірі – протекціонізм), через євразійську геополітичну модель (повернення до старого – економічний контроль центру) та шляхом європейської інтеграції (демократія та ринкова економіка). На стратегічний вектор розвитку Української держави впливають вагомі внутрішні чинники у вигляді позицій провідних політичних сил, а також зовнішні стимули і тиск з боку світових держав.

Україна, намагаючись дистанціюватись від реінтеграційних процесів у пострадянському просторі і значно поступаючись європейським сусідам за темпами суспільних перетворень, посідає в обох регіонах периферійне становище. Ця суперечлива ситуація містить у собі виклик фактичної ізольованості України, яка зацікавлена у підтримці усталених конструктивних відносин в обох напрямках, натомість наявні тенденції загрожують погіршенням міжнародного становища держави.

Стратегічний контекст євроінтеграційного проекту для України в перспективі містить як додаткові можливості й стимули до економічного розвитку, так і серйозні виклики. Нереалізований економічний потенціал України, з одного боку, та кардинальне поліпшення державної управлінської культури, у тому числі підвищення спроможності державних інституцій щодо управління кризовими ситуаціями, з іншого, створюють простір для стратегічного маневрування у середньостроковій перспективі.

Остання обставина має стати визначальною стосовно перспектив глибшої економічної та політичної інтеграції з ЄС, оскільки значення належного політичного та економічного керування підвищується в умовах кризи. Для розвитку незалежної України одним з нагальних питань є практичне забезпечення принципу цілеспрямованості її зовнішньої політики у сфері інтеграції у міжнародні економічні та безпекові структури. Його впровадження гальмується не тільки різноспрямованими, іноді діаметрально протилежними орієнтаціями українських політичних еліт та громадян, але й різнорівневими процесами, що мають реально забезпечити стратегію інтеграції.

Визначення ролі України у формуванні нової структури без пекових відносин у Європі має бути одним з основних важелів просування її ключових інтересів у відносинах як з європейськими країнами, так і провідними організаціями в галузі європейської безпеки, насамперед, з НАТО та ЄС.