Операции 3 страница

Держави-члени ЄС прийняли законодавство ЄС як національне законодавство, як норми прямої дії. Наприклад, після вступу до ЄС Великобританії парламент цієї країни ввів у дію акт Європейських Співтовариств від 1972 року. В розділі 2 цього акта зазначається, що «всі подібні права, повноваження, зобов'язання..., обов'язки, створені цим Договором або які випливають з нього..., є такими, що не потребують подальшого введення в дію для надання їм юридичної сили на території Великобританії».

Отже, законодавство ЄС може вплинути на громадян держав-членів безпосередньо, без втручання законодавчих органів держав-членів. Це стосується лише норм прямої дії. Національні суди зобов'язані застосовувати законодавство ЄС, що має характер прямої дії, а громадяни можуть застосувати таке законодавство при розгляді справ у національних судах. За рішенням Європейського суду, якщо певні положення будь-якого установчого договору ЄС є чітко визначеними і спрямованими на покладання конкретних юридичних обов'язків та надання прав фізичним особам, державам-членам і установам співтовариства, то вони є нормами прямої дії. Це стосується положень договорів щодо тарифів, квот, державних монополій, конкуренції, недискримінації за національними та іншими ознаками. Такі положення можуть відрізнятися від більш численних «приєднаних» умов договору, які не встановлюють норм прямої дії.

Право ЄС складається з:

1) первинного законодавства:

· установчих договорів, якими були засновані співтовариства, з наступними змінами і доповненнями;

· загальних принципів права;

2) міжнародних угод, стороною яких є Європейські Співтовариства;

3) вторинного законодавства – актів нормативного характеру, які приймаються компетентними органами Європейських Співтовариств:

· імплементуючих регламентів;

· директив;

· загальних та індивідуальних рішень;

4) загальних принципів адміністративного права;

5) міжнародних угод між державами-членами;

6) рішень Європейського суду, які подають офіційне тлумачення окремих правових норм.

45. Охарактеризуйте первинні джерела права ЄС.

Первинне законодавство:

· установчі договори, якими були засновані співтовариства, з наступними змінами і доповненнями;

· загальни принципи права.

Первинним джерелом права ЄС є три договори про створення співтовариств разом із додатками і протоколами до них та з наступними змінами і доповненнями, а саме:

· договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі 1951 року;

· договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства 1957 року (Римський договір);

· договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергетики 1957 року;

а також договори, що доповнюють їх:

· договір про злиття 1965 року;

· акти про приєднання 1972-го (Великобританія, Ірландія, Данія), 1985-го (Іспанія, Португалія), 1994 року (Австрія, Фінляндія і Швеція);

· Єдиний європейський акт 1986 року;

· договір про Європейський Союз 1992 року (або Маастрихтський договір);

· Амстердамський договір 1999 року (або консолідований договір, що об'єднав Римський і Маастрихтський договори та вніс до них зміни).

З моменту набуття чинності до цієї категорії відноситиметься також і Ніццький договір 2001 року.

Ці установчі договори містять у собі основні фундаментальні положення щодо цілей ЄС, його організаційної структури, modus operandi (порядку дії), а також основні принципи економічного права ЄС. Таким чином, вони встановлюють конституційну структуру життя ЄС, тобто становлять той кістяк, який доповнюється законодавчими й адміністративними актами, що приймаються в інтересах співтовариства його органами. Договори як правові механізми, створені безпосередньо країнами-учасницями ЄС, відомі як «первинне законодавство». Їх можна вважати Конституцією ЄС.

Єдиний європейський акт полегшує процес прийняття рішень Радою ЄС. Спочатку для прийняття рішень щодо передбачених цим договором напрямків діяльності співтовариства обов'язковою була кваліфікована більшість голосів. Та поступово держави-члени почали вимагати замість цього одностайності, а це виявилося джерелом уповільнення, ускладнень, блокування. Єдиний європейський акт знаменує собою повернення до прийняття рішень у Раді ЄС кваліфікованою більшістю голосів.

Відповідно розширюються повноваження Європейського парламенту, запроваджується процедура кооперації між Радою ЄС і Європейським парламентом.

Розширюються й повноваження Європейської комісії, яка одержує виключне право на висунення пропозицій щодо всіх справ співтовариства, котрі підлягають регламентації. Єврокомісія наділяється роллю рушія в співробітництві між Радою і парламентом, а також розширеними виконавчими функціями.

Відкриваються нові сфери діяльності співтовариства, зокрема компетенція ЄС поширюється на наукові дослідження, валютний обіг, економічне зближення, соціальну політику, охорону навколишнього середовища.

Юридично узаконено співробітництво держав-учасниць у сфері зовнішньої політики.

Уточнено мету, що має бути досягнута. Єдиний європейський акт прямо визначає цю мету: «...формування великого спільного ринку має завершитися до 31 грудня 1992 року».

Таким чином, посилюються повноваження трьох керівних європейських інституцій, що дає надзвичайно сильний поштовх діяльності співтовариства загалом.

Маастрихтський договір був підписаний від імені глав держав і урядів, що зібралися 9–10 грудня 1991 року на засідання Європейської Ради в Маастрихті та погодилися розширити повноваження співтовариства і ще більше зміцнити владу його інституцій, зокрема парламенту. Цей договір:

· трансформував Європейське Економічне Співтовариство у Європейський Союз і наділив країни Східної Європи правом приєднатися до нього свого часу;

· перетворив кожного громадянина держав-членів на «громадянина Європи», який може безперешкодно оселятися в усіх країнах-членах Союзу;

· надав кожному громадянинові будь-якої з держав-членів, що мешкає на території іншої держави-члена, можливість голосувати (і бути обраним) у країні свого перебування на виборах до місцевих та європейських органів;

· створив основу для запровадження єдиної європейської валюти (з 1999 року, в готівковому вигляді – з 2002 року);

· розблокував концепцію «соціальної Європи», дозволяючи «чотирнадцяти» (Великобританія посідає окрему позицію з цього питання) гармонізувати їхню регламентацію щодо профспілкового представництва на підприємствах, гігієни та безпеки на робочому місці, рівноправності чоловіків і жінок та іншого;

· запровадив у Раді ЄС механізм голосування кваліфікованою більшістю;

· суттєво посилив роль і розширив повноваження Європейського парламенту, піднісши його до рангу, що забезпечує колегіальність прийняття спільних з Радою ЄС рішень у багатьох фундаментальних сферах (культура, освіта, права споживачів та ін.);

· для забезпечення механізму включення гострих місцевих питань до розгляду в процесі прийняття рішень створив Комітет регіонів, що має консультативний характер;

· посилив солідарність між Північчю і Півднем шляхом створення фонду розвитку;

· насамкінець, заклав перший камінь у фундамент майбутньої спільної європейської політики в галузях оборони, безпеки та міжнародних справ.

46. Перелічити правові інструменти ЄС. Визначте області їх використання.

Правовым инструментом реализации политики ЕС является право Сообщества – acquis communautaire – весь массив действующих нормативных документов, включая неписанные нормы – то есть общие принципы права и сложившиеся традиции взаимодействия институтов Сообщества между собой и с органами государств-членов. Принятие этого законодательства в полном объеме является непременным условием вступления любого государства в ЕС.

Право Сообщества состоит из большого массива документов, который можно разделить на три большие группы:

1) первичное (договорное) право состоящее из учредительных договоров и приложенных к ним документов – деклараций, протоколов, поправок, а также договоров о вступлении в ЕС;

2) вторичное право – регламенты, директивы, рекомендации, общие и индивидуальные решения, изданные различными органами ЕС;

3) международные соглашения ЕС с третьими странами.

Главенствующая роль принадлежит межгосударственным Договорам об учреждении и функционировании Европейского Союза: (Парижский 1951, два Римских договора 1957, Единый европейский акт 1986, Маастрихтский 1992, Амстердамский 1997 и Ниццский 2000). В них провозглашаются основные цели ЕС, порядок формирования и деятельности институтов, компетенция ЕС. Вторичное законодательство ЕС составляют нормативные акты, принятые институтами ЕС в пределах их компетенции. Договор о ЕС выделяет пять разновидностей юридических документов, которые могут быть приняты его институтами:

Регламент (regulation) вступает в силу с момента, указанного в тексте, на всей территории Сообщества и обязателен во всех своих элементах для всех субъектов права. Он вводится в действие без участия или согласия национальных органов власти. Регламенты регулируют общие вопросы, имеющие значение для всех государств-членов (например, о создании единой валюты или о введение импортных квот и т.п.).

Директива (directive),, не обладает универсальным действием, поскольку имеет конкретных адресатов – одно или несколько государств-членов. Директива определяет цель или результаты законотворческого процесса, которых государства-члены обязаны достичь. вступает в силу посредством включения ее положений в национальное законодательство,

Решения (decision),, имеют конкретных адресатов – ими могут быть как государства-члены, так и другие субъекты права. Решение предписывает совершить конкретные действия и обязательно в полном объеме для тех, кому оно адресовано.

Рекомендации (recommendations) и заключения (opinions) не обладают обязательной силой..

Международные соглашения ЕС с третьим странами и международными организациями являются составной частью права Сообщества и обязательны как для институтов ЕС, так и для государств-членов. Наряду с основополагающими Договорами и вторичным законодательством, международные соглашения имеют приоритет над национальными законами и являются актами прямого применения и прямого действия, если только суть самих соглашений не предусматривает иного.

47. Визначте основні складові Маастрихтського договору за допомогою яких було розширено повноваження співтовариства та зміцнена влада його інституцій, зокрема парламенту.

11 грудня 1991 року відбулося підписання Маастрихтської угоди про створення Європейського Союзу. З набуттям нею чинності з 1 листопада 1993 року Співтовариство зробило безповоротний крок до створення економічного й валютного союзу (ЄВС) -найвищої сходинки економічної інтеграції, що передбачає введення єдиної валюти, проведення єдиної валютної політики, створення нового інституту - Європейського Центрального Банку (ЄЦБ). Саме відтоді, з 1 листопада 1993 року, Європейські Співтовариства стали називатися Європейським Союзом.

Расширение полномочий Европейского парламента. В со­ответствии с Договором о Европейском Союзе, особенно в его амстердамском варианте, ЕП стал активным участником про­цесса принятия решений, т.е., по сути, законодательного про­цесса в ЕС. В Договоре предусмотрены четыре варианта взаи­модействия ЕП с Советом ЕС и Комиссией: совместное реше­ние Совета и ЕП по основной массе вопросов, решаемых Сове­том квалифицированным большинством; согласие (или вето) ЕП в тех случаях, когда Совет принимает решения единоглас­но; консультации Совета с ЕП, если согласия последнего не требуется; процедура сотрудничества Совета с ЕП при реше­нии вопросов, относящихся к функционированию Экономи­ческого и валютного союза. Во всех случаях Комиссия уча­ствует в этих процедурах на стадиях внесения проектов реше­ний и при их доработке.

Процедура співучасті у прийнятті рішень, започаткована Маастрихтським договором і значно розширена після підписання Амстердамського договору, прийшла на зміну процедурі співпраці (пошуку спільної позиції) у деяких важливих напрямках політики. В рамках цієї процедури Парламент може прийняти рішення про відхилення законопроекту і завадити таким чином його ухваленню, або ж шляхом внесення поправок підключити до процесу законотворчої діяльності ще й погоджувальний комітет. Якщо Рада відхиляє поправки Парламенту, то обидва органи через погоджувальний комітет зобов'язані розробити спільний проект того законодавчого акту, який заплановано ухвалити.

В результаті рішень, прийнятих протягом останніх міжурядових конференцій щодо внесення змін у Європейські договори (ЄЄА - 1987 рік, Маастрихтський договір - 1993 рік, Амстердамський договір - 1999 рік), значно розширилось коло тих галузей політики, в яких передбачено право ЄП на участь у законодавчій діяльності Співтовариства.

48. Розкрийте, яким чином можна класифікувати спрямування та силу дії правових інструментів ЄС?

49. Що означає інтеграція та процес інтеграції?

Можно встретить следующие определения термина " интеграция":

· объединение экономических субъектов, углубление их взаимодействия, развитие связей между ними. Проявляется в расширении и углублении производственно-технологических связей, совместном использовании ресурсов, объединении капиталов, в создании друг другу благоприятных условий осуществления экономической деятельности, снятии взаимных барьеров [6];

· сращивание процессов воспроизводства, научное сотрудничество, образование тесных хозяйственных, научно-производственных и торговых связей [5];

· процесс развития глубоких и устойчивых взаимосвязей, в результате чего происходит сращивание процессов воспроизводства, научное сотрудничество, образование тесных хозяйственных, научно-производственных и торговых связей [4];

· Европе́ йская интегра́ ция — это процесс производственной, политической, правовой, экономической (также в некоторых случаях социальной и культурной) интеграции держав, которые целиком либо частично находятся в Европе. Европейская интеграция преимущественно осуществляется посредством Европейского Союза и Совета Европы. Процесс европейской интеграции рассматривается как эффективный способ избежать войны между государствами Европы и стал ответом на военные потрясения XX века.

· В политической науке существует несколько подходов к определению понятия европейская интеграция: межправительственный, институциональный и коммуникативный подходы.

· Сторонники межправительственного подхода отводят приоритетную роль в процессе интеграции национальным государствам. Результатом их взаимодействия на межправительственном уровне является особая окружающая среда, которая влияет на появление общих институтов. В рамках институционального подхода (Эрнст Хаас) европейская интеграция рассматривается как процесс трансформации национальных практик взаимодействия институтов, которая ведет к созданию особой многоуровневой системы управления с множеством центров принятия решений (governance). Коммуникативный подход трактует европейскую интеграцию как процесс создания социальных общностей посредством эффективного взаимодействия между их членами в различных областях. В результате чего формируется сообщество безопасности, в котором политические факторы ориентированы на создание нового политического центра. Этот политический центр и должен будет координировать работу участников.

50. Чим визначається інтеграція в просторовому аспекті?

Відповідно до ієрархії економічних систем (світова економіка, національна економіка, регіональна економіка, економіка фірми, економіка домогосподарства) існують і різні види економічної інтеграції: міжнародна (глобальна), міжрегіональна, внутрішньорегіональ на, міжфірмова. Усередині економічної системи домогосподарства також діють процеси інтеграції. Прикладом можуть слугувати шлюбні союзи, метою яких було об’єднання майна для здійснення значних підприємницьких проектів.

У просторовому аспекті «об’єктом» інтеграції можуть виступати територіально-суспільні утворення (регіони), які набувають специфічних форм і мають місце на

різних рівнях ієрархії. Базуючись на вищевикладених узагальненнях щодо економічної інтеграції, сформулюємо визначення економічної інтеграції міжрегіонального рівня.

Міжрегіональна економічна інтеграція – це процес зближення, взаємопроникнення і зрощення відтворювальних процесів суб’єктів господарювання двох і більше регіонів, що перетворює їх на цілісний господарський механізм, на міжрегіональну економічну систему

51. Завдяки яким науковцям концепція митного союзу одержала розвиток?

Концепция таможенного союза получила свое развитие благодаря ученым, которые исследовали таможенное развитие и его последствие. Например, Демиденко исследовал таможенную политику в условиях глобализации. Олефир исследовал практику применения странами тарифных и нетарифных мер, а Линдерт рассматривал природу мирохозяйственных связей. И многие другие ученые-экономисты рассматривали возможность дальнейшего развития таможенного союза, и благодаря им это объединение получило высокий уровень развития.

52. Які чинники спонукають країни ЄС до розширення?

Современный этап расширения ЕС характеризуется целым рядом особенностей по сравнению с предыдущими.

На предыдущих этапах речь неизменно шла о вступлении в ЕС стран с давно сложившимися рыночными экономиками, хотя некоторые из них и не относились к разряду развитых стран. Тем не менее и они были прочно интегрированы в мировое хозяйство и, как правило, имели опыт участия в западноевропейской интеграции (через их членство в ЕАСТ) с ее жесткими законами открытой экономики, полностью или почти полностью либерализованной взаимной торговлей.

В отличие от этого нынешние кандидаты на полное членство в ЕС еще недавно были плановыми хозяйствами (это не относится только к Кипру (греч.), а также к Словении) и принадлежат к категории стран с переходной экономикой, которым еще предстоит пройти большой путь к формированию нормальных рыночных хозяйств.

И на предыдущих этапах расширение ЕС (ЕЭС) детерминировалось определенным сочетанием экономических, политических и прочих факторов. Однако превалировали первые. От расширения Сообщества экономически явно выигрывали как члены ЕС, так и вступающие в него страны. Совершенно иная картина складывается на нынешнем этапе.

Так как среди детерминирующих факторов явно преобладают политические, экономически на выигрыш от расширения ЕС, по меньшей мере в обозримой перспективе, могут рассчитывать лишь страны-кандидаты. Трудно представить себе, что, скажем, Великобритания могла бы рассчитывать на экономические выгоды для нее от вступления в ЕС Польши, а Франция - Венгрии. Скорее для стран - членов ЕС в результате его нового расширения возникают весьма сложные, " головоломные" экономические проблемы.

На предыдущих этапах расширение ЕС само по себе не вызывало объективной необходимости коренного реформирования Сообщества (Союза). Существующие структуры ЕС более или менее безболезненно " переваривали" новых членов. Глубокие реформы, например, связанные с Единым европейским актом или Маастрихтским договором, не были обусловлены расширением ЕС.

Иное дело на нынешнем этапе. При 21-26, а тем более большем числе членов, которые к тому же привнесут в ЕС " экономическую дивергенцию" и массу других, не менее сложных проблем, Союз в принципе будет нуждаться в глубоком реформировании.

53. Які обставини стримують співпрацю між Україною і ЄС

В Соглашении о партнерстве и сотрудничестве прямо не идет речь о перспективах присоединения Украины в ЕС. Не определены перспективы приобретения Украиной полноправного членства в Европейском Союзе и в Общей стратегии ЕС относительно Украины. Принимая Общую стратегию относительно Украины, рассчитанную на четырехлетний срок, Европейский Совет признал, что успешная и стабильная Украина отвечает интересам Европейского Союза, было, в частности, подчеркнуто, что полное выполнение Соглашения о партнерстве и сотрудничестве является предпосылкой успешной интеграции Украины в экономику Европы и поможет Украине утвердить свою европейскую идентичность.

Очевидно, что современные слабые евроинтеграционные позиции Украины и ее несоответствие политическим и экономическим критериям для вступления в ЕС является закономерным результатом непоследовательности и промедления в осуществлении реформ.

Слабая институциональная и функциональная приоритетность политики европейской интеграции в повседневной деятельности правительства, неэффективные механизмы межведомственной координации и мониторинга выполнения принятых решений, низкий уровень профессиональной подготовки и знаний государственных служащих, негативно влияют на реализацию Соглашения о партнерстве и сотрудничестве и Стратегиях интеграции в ЕС.

Корпоративная закрытость системы государственного управления, высокий уровень коррупции, слабость демократических институций и неразвитость гражданского общества, притеснения свободы прессы, политические проблемы, отсутствие стабильного национального консенсуса по ключевым вопросам внутреннего развития и внешней политики образуют крайне негативный фон для отношений Украины из ЕС и угрожают превратить Украину в страну-аутсайдера.

Подобные угрозы и неуверенности есть и в сфере экономики. Имеющееся правовое поле и институционная инфраструктура не создают достаточную безопасность для инвесторов и кредиторов, способствуют возникновению торговых споров и ограничивают потенциал регионального экономического сотрудничества.

Основными формами сотрудничества Украины и Европейского Союза сегодня являются техническая помощь, торговля и инвестиционная деятельность.

54. Чому на сучасному етапі розвитку суспільства інтеграційні процеси це універсальна закономірність притаманна багатьом регіонам, не тільки європейським?

Интеграция является одной из определяющих тенденций развития современного мира, порождающей серьезные качественные изменения многих его составляющих. Прежде всего, трансформируется

пространственная организация системы международных отношений, ее традиционная центрально-периферийная конструкция и перераспределяются роли между участниками, в качестве которых начинают

выступать также интеграционные объединения и группировки, созданные в разных регионах мира – Европейский союз (ЕС), Южноамериканское сообщество наций (ЮАСН) и др. Пространственную организацию системы составляют т. н. институированные регионы, где активно протекают процессы интеграции и экономической кооперации, взаимодействие в которых приобретает разные организационные формы, вплоть до внедрения элементов наднациональности.

Факторы (причины) международной экономической интеграции:

o возросшая интернационализация хозяйственной жизни;

o углубление международного разделения труда (МРТ) (специализация и интеграция);

o развивающийся научно-технический прогресс (НТП) и научно-техническая революция (НТР);

o повышение степени открытости национальных экономик.

55. Чому митний союз розглядається як безумовний крок до повної інтеграції регіону і є її першим етапом?

Таможенный союз — это фундамент, первый этап интеграции. В рамках ТС создается общий рынок товаров, который носит незавершенный характер, поскольку у разных стран отличаются антимонопольное регулирование, налоговые системы. Создание таможенного союза является первым этапом в процессе интеграции, потому что самым важным аспектом является объединения стран и устранение препятствий в их торговом и экономическом взаимодействии. При создании таможенного союза создаются такие пути к объединению:

- устранение между странами-членами таможенных пошлин и количественных ограничений в торговле, а также любых других мер с эквивалентным эффектом;

- устранение между государствами-членами препятствий для свободного передвижения лиц, услуг и капиталов.

56. У чому полягає основа діяльності Спільноти?

Принципы деятельности Европейского сообщества - это основные начала, регулирующие функционирование данной организации.

Наиболее важные из этих принципов закреплены в Договоре об учреждении Европейского сообщества

- принцип законности, в соответствии с которым деятельность Сообщества и Союза в целом должна осуществляться в рамках полномочий и целей, зафиксированных в учредительных документах организации;

- принцип субсидиарности, требующий от Сообщества воздерживаться от вмешательства в те вопросы, которые государства-члены могут эффективно решать самостоятельно, собственными усилиями. Принцип субсидиарности, однако, не распространяется на сферы, отнесенные к исключительной компетенции ЕС;

- принцип пропорциональности, согласно которому действия Сообщества должны строго соответствовать (быть " пропорциональны") его целям.

ЕС при осуществлении своих полномочий, если он действует вне сферы исключительной компетенции, должен принимать на себя реализацию необходимых мер только в том случае, если они не могут быть должным образом и эффективно осуществлены на уровне государствчленов.

Детальные условия реализации двух последних принципов закреплены в специальном протоколе к Договору о ЕС: Протокол " О применении принципов субсидиарности и пропорциональности".

Лиссабонский договор 2007 г. усиливает гарантии принципа субсидиарности, который служит барьером против " гиперцентрализации" в современной Европе.

Все три рассмотренных принципа признаны Лиссабонским договором в качестве основополагающих принципов компетенции Европейского Союза в целом. При этом принцип законности получил новое официальное название - принцип наделения компетенцией.

К числу общих принципов деятельности ЕЭС относятся: принцип охраны прав и свобод личности, принцип правовой определённости, принцип пропорциональности, принцип недискриминации, принцип субсидиарности, а также ряд процессуальных принципов.