Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить самооцінку особистості.

У сучасній психологічній науці розрізняють кілька видів самооцінки. Залежно від того, що підлягяє оцінюванню – окремі сторони особистості або особистість в цілому, – розрізняють два види самооцінки: глобальну, під якою розуміють загальну недиференціойвану самооцінку особистості, й часткову, яка належить до різних властивостей особистості.

За ступенем адекватності розрізняють два види самооцінки: адекватну та неадекватну. В свою чергу, неадекватна самооцінка може бути завищеною або заниженою.

Із віком самооцінка стає більш диференційованою, стають більшдетальними окремі уявлення людини про себе. За даними досліджень, при порівнянні різних вікових категорій (учнів середніх класів, старшокласників та дорослих людей віком до 30 років) виявлено, що за п’ятьма параметрами самооцінки (фізичні якості, успішність, інтелектуальний розвиток, міжособистісне спілкування та відповідальність) із віком індивідуальні варіації збільшуються. В той час, як дитина оцінює себе однаково за всіма параметрами, старші респонденти краще знають свої сильні та слабкі сторони. Це пов’язано з розширенням особистісного досвіду, і як наслідок, із збільшенням когнітивної зрілості особистості. Недиференційованість самооцінки свідчить про соціальну та інтелектуальну нерозвиненість („Що скажуть про тебе інші, коли ти сам про себе нічого сказати не можеш”, – писав Козьма Прутков).

Самооцінка людини формується під впливом різних чинників. Вона завжди є результатом порівняння людиною своїх якостей із певним еталоном, зразком, критерієм. У дитинстві такими еталонами є оцінкові судження дорослих, які згодом інтеріоризуючись, впливають на самовідношення. В міру розвитку особистості в неї формується система ”внутрішніх” еталонів, тобто власні уявлення про належні риси особи, її цінності, поведінку.

Самооцінку можна визначити за такою формулою:

Самооцінка = Я-реальне / Я-ідеальне

Я-реальне – це уявлення людини про себе на сьогодні;

Я-ідеальне – це те, якою людина хотіла б стати, орієнтуючись на власну систему цінностей.

У кожної людини є певна група людей, на норми та цінності якої вона орієнтується. Така група називається референтною. Зазвичай це може бути не одна група, а кілька – сім’я, друзі, однокласники, студентська група, клуб фанів тощо. Референтна група також може бути й уявною соціальною спільнотою – наприклад, кінозірки, політичні діячі, історичні та літературні герої. Проте і в такій формі вона має для людини реальну значущість.

Американський психолог В. Джемс пов’язує самооцінку з рівнем домагань людини:

Самооцінка = Успіх / Домагання

Великі розходження між рівнем домагань людини та її досягненнями призводить до неадекватної самооцінки.

Самооцінка значно впливає на успішність діяльності та спілкування особистості. Від неї залежить впевненість людини у власних силах та послідовність її поведінки.

Ступінь адекватності самооцінки є однією з найбільш значущих її характеристик. Про гармонійний розвиток особи свідчить адекватна або дещо завищена самооцінка. Для успішної діяльності необхідно, щоб людина оцінювала себе вище реальних досягнень, у такий спосіб мотивуючи саму себе. Занижена (нижче реальних досягнень) самооцінка свідчить про депресивність, схильність особистості до невротизації. Чисельні дослідження показали, що самооцінка безпосередньо впливає на академічну успішність. Виявлено, що не дуже здібний, проте впевнений учень може навіть краще вчитися, ніж здібний, який має сумнів щодо своїх здібностей. Негативна Я-концепція породжує надмірні психологічні захисти, обмежуючи коло діяльності та спілкування особистості.

Неадекватно завищена самооцінка, також може бути джерелом життєвих труднощів для її власника: недостатня критичність до себе призводить до інфантильності, безвідповідальності, неумінню планувати свою діяльність, прогнозувати її наслідки та будувати стосунки з іншими.

Підвищення самооцінки можливо за таких умов: а) наявність досягнень у діяльності; б) коли людина не боїться негативної оцінки оточуючих у разі неуспіху; в) при впевненості у доброзичливому відношенні до неї інших людей.

Тут слід пам’ятати, що, по-перше, самооцінка завжди має суб’єктивний характер, незалежно від того, чи покладені в її основу власні судження людини про себе чи думка інших, власні внутрішні ідеали чи культурно задані стандарти; до-друге, в основі самореалізації є ПРИЙНЯТТЯ ЛЮДИНОЮ СЕБЕ ТАКОЮ, ЯКОЮ ВОНА Є.