Учасники проекту

Проектний аналіз

Проектне інвестування, учасники інвестиційного проекту, життєвий цикл інвестиційного проекту

1. Проектний аналіз – це: методологія, яка застосовується для визначення, порівняння та обґрунтування управлінських рішень і проектів, і дає змогу здійснити вибір та прийняти рішення за умов обмеженості ресурсів.

Головним завданням проектного аналізу є: встановлення цінності проекту, яка визначається різницею його позитивних результатів і негативних наслідків.

Інвестиційний проект – це пакет інвестицій і пов'язаних з ними видів діяльності, що характеризуються:

 певною метою (цілями), вирішенням проблеми досягнення результатів;

 обмеженістю фінансових ресурсів і періоду від початку до завершення проекту;

 наявністю певних зовнішніх умов (інституційних, економічних, правових тощо);

 взаємозв'язаністю процесів вкладення ресурсів (грошових, фінансових, інтелектуальних) та отримання результатів.

Учасники проекту

Ініціатор – сторона, яка є автором ідеї проекту, його попереднього обґрунтування та пропозицій щодо здійснення. Ініціатором може виступати практично кожний із учасників проекту, але в остаточному підсумку ділова ініціатива щодо здійснення проекту повинна виходити від замовника проекту.

Замовник – головна сторона, зацікавлена у здійсненні проекту та досягненні його результатів. Замовник, тобто майбутній власник та користувач результатами проекту, визначає основні вимоги та масштаб проекту, забезпечує фінансування проекту за рахунок своїх коштів чи коштів, залучених інвесторів, укладає контракти з головними виконавцями проекту, несе відповідальність за цими контрактами, керує процесом взаємодії між усіма учасниками проекту.

Команда проекту – специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту та створена на період здійснення проекту. Завдання команди – виконання функцій управління проектом для ефективного досягнення цілей проекту. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності та інших характеристик проекту. Проте в усіх випадках склад команди повинен забезпечувати високий професійний рівень усіх покладених на нього обов'язків.

Постачальники – субконтрактори, які здійснюють різні види поставок на контрактній основі (матеріали, устаткування, транспортні засоби та ін.)

Ліцензори – організації, що виділяють ліцензії на право володіння земельною ділянкою, проведення торгів, виконання окремих видів робіт і послуг та ін.

Органи влади – сторона, що задовольняє свої інтереси шляхом отримання податків від учасників проекту, висуває та підтримує екологічні, соціальні та інші суспільні й державні вимоги, пов'язані з реалізацією проекту.

Виробник кінцевої продукції проекту – здійснює експлуатацію створених основних фондів та виробляє кінцеву продукцію. Головна мета – отримання прибутку від продажу готової продукції споживачам. Бере участь в усіх фазах проекту та взаємодіє з основними учасниками проекту. Його роль і функції залежать від частки власності у кінцевих результатах проекту. В багатьох випадках є замовником та виробником продукції за проектом.

Споживачі кінцевої продукції – юридичні та фізичні особи, які є покупцями й користувачами кінцевої продукції, що встановлюють вимоги до виробленої продукції та наданих послуг і формують попит на них. За рахунок коштів споживачів відшкодовуються витрати на проект і формується прибуток усіх учасників проекту.

Інші учасники проекту. На здійснення проекту впливають і інші сторони з оточення проекту, які, по суті, також можуть належати до учасників проекту.Це конкуренти основних учасників проекту; громадські групи та населення, чиї економічні і позаекономічні інтереси зачіпає реалізація проекту; спонсори проекту; різні консалтингові, інжинірингові, юридичні організації, залучені до процесу здійснення проекту.

Життєвий цикл проекту – це час: від задуму проекту до його закінчення..

Життєвий цикл проекту – концепція, що розглядає проект як послідовність фаз, подій та етапів, кожна з яких має свою назву та часові межі.

Найчастіше проектний цикл поділяють на три фази: передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну, які, у свою чергу, розгалужуються на стадії.

Передінвестиційна фаза включає такі стадії:

 преідентифікація;

 ідентифікація;

 підготовка;

 розробка та експертиза;

 детальне проектування.

Інвестиційна фаза охоплює роботи, які можна об'єднати у такі стадії:

 підготовка і проведення тендерів;

 інженерно-технічне проектування;

 будівництво;

 виробничий маркетинг;

 навчання персоналу.

Основними стадіями експлуатаційної фази є:

 здача в експлуатацію (є граничною між інвестиційною та експлуатаційною фазами, тому може перебувати і в тій, і в іншій);

 виробнича експлуатація;

 заміна та оновлення;

 розширення та інновації;

 заключна оцінка проекту.

На якій стадії життєвого циклу проекту відбувається пошук зацікавлених осіб проекту? розробка концепції проекту.

До експлуатаційної фази входить стадія: заміна та оновлення технологічного устаткування.

. Інвестиційна фаза передбачає стадії: підготовки та проведення тендерів, будівництво, виробничого маркетингу, навчання персоналу.

2. У проектному аналізі методи аналізу та прогнозування грошових потоків використовуються при обґрунтуванні ефективності проекту та розрахунках забезпечення проекту коштами, що є центральною проблемою.

Існує декілька підходів до визначення грошового потоку залежно від методів його розрахунку.

Традиційний грошовий потік — це сума чистого доходу та нарахованої амортизації.

Чистий потік — це загальні зміни у залишках грошових коштів фірми за певний період.

Операційний грошовий потік — це фактичні надходження або витрати грошових коштів у результаті поточної (операційної) діяльності фірми.

Фінансовий потік — це надходження та витрати грошових коштів, пов'язані зі змінами власного та позикового довгострокового капіталу.

Загальний грошовий потік — це фактичні чисті грошові кошти, що надходять у фірму чи витрачаються нею протягом певного періоду.

Всі ці підходи можуть бути використані у проектному аналізі, але базовою моделлю є визначення загального грошового потоку. Поняття грошового потоку як загального руху коштів протягом певного періоду, тобто циклу реалізації проекту, найбільш прийнятне у проектному аналізі. Загальний грошовий потік розраховується за допомогою показника кеш-фло.

CF = CF _i – CF ₀,

де CF _i – грошові надходження;

CF ₀ – грошові витрати.

Грошовий потік — це різниця між грошовими надходженнями та витратами.

у проектному аналізі важливо зробити оцінку саме тих гронових потоків, які будуть прийняті при розрахунках критеріїв показників ефективності проекту. Такі грошові потоки називаються релевантними.

Проектний грошовий потік – відображає, наскільки змінюються грошові потоки внаслідок реалізації проекту.

Релевантні грошові потоки — це визначені грошові потоки, які розглядаються у проектному аналізі доцільності інвестицій _Та оцінки їх ефективності.

Якщо проект впроваджується на базі існуючого підприємства, тобто фірма має фіксовані на певну дату основні та оборотні засоби і намагається досягти певної мети, для достовірної оцінки впливу проекту на її фінансовий стан, результати та забезпеченість коштами необхідно враховувати тільки цей вплив, а не поточні фактори, які не мають відношення до проекту. Тому у розрахунках необхідно використовувати лише додаткові грошові потоки.

Додаткові грошові потоки — це грошові потоки, що стосуються інвестиційного проекту. Додаткові грошові потоки є виразом додаткових вигід і витрат проекту. Оскільки грошові надходження фірми не ідентичні їхнім доходам, проектний аналіз використовує поняття грошового потоку. Чистий доход, як правило, розраховується згідно з бухгалтерськими правилами й визначається як різниця між доходами та витратами:

Грошовий потік = Чистий доход + Неявні надходження (амортизаційні відрахування)

Кумулятивний грошовий потік — це чистий грошовий потік протягом тривалого циклу.

Як критерій оцінки доцільності грошового проекту виступають додаткові грошові потоки, які утворюються в результаті здійснення проекту.

Інвестиційний проект треба розглядати окремо від іншої діяльності фірми. Організаційно він може бути оформлений створенням нового підприємства або здійснюватись у межах поточної діяльності фірми. У будь-якому випадку розглядаються грошові потоки, що стосуються даного інвестиційного проекту.

Як уже було сказано, грошові потоки можуть бути надходженнями або витратами, тому існують такі поняття, як грошовий приплив та відплив.

Грошовий приплив — це надходження грошових коштів.

Грошовий відплив — це витрати грошових коштів (виплати).

Грошовий відплив може бути нерівномірним або рівномірним у часі. Поняття " витрати коштів" вживається, якщо відпливи коштів у часі нерівномірні, а " виплати" — якщо вони рівномірні у певні періоди часу.

2. Інструментарій проектного аналізу: " прості" і " складні" методи аналізу

До явних відносять такі матеріальні вигоди (затрати), які зумовлені збільшенням (зменшенням) затрат або отриманням додаткових доходів (витрат), величина яких піддається кількісному і якісному визначенню, і використовуються для підрахунків під час здійснення фінансового аналізу інвестиційного проекту.

До неявних вигід (затрат) належать такі, що не піддаються кількісному і якісному визначенню, проте обов'язково враховуються в економічній оцінці проекту з позиції оцінки суспільства.

Необхідність урахування в проектному аналізі неявних витрат випливає з принципу альтернативної вартості. Неявні вигоди можна визначити і як грошові потоки, котрі можна було б одержати від активів, які фірма вже має. Береться до уваги, що вони не використовуються у проекті, який розглядається. Неявні грошові потоки у вигляді внесків до статутного фонду або використання матеріальних і нематеріальних активів називають ще матеріальними та нематеріальними потоками.

До неявних вигід відносять також вигоди, які не мають прямої грошової оцінки і в радянській економічній літературі називалися " соціальним ефектом". їх врахування є досить складним економічним завданням, що постає, скажімо, при проведенні екологічного аналізу. Невідчутні вигоди мають враховуватися _При оцінці вигід і як зміцнення іміджу фірми (" гудвіл"), і як інші види нематеріальних активів.

Важливим методологічним принципом у розрахунках грошових потоків є врахування безповоротних витрат та неявних вигід.

Безповоротні витрати — це вже зроблені витрати, які неможливо відшкодувати прийняттям чи неприйняттям даного проекту.

Основні етапи аналізу вигід і витрат:

- формулювання мети реалізації проекту;

- визначення зацікавлених осіб, з позиції яких має проводитися аналіз вигід і витрат;

- ідентифікація вигід і витрат, що зумовлені здійсненням проекту;

- визначення часового проміжку для аналізу вигід і витрат;

- представлення вигід і витрат у грошовому вимірі.

Важливе значення в проектному аналізі має підхід, при якому розрізняється економічний і фінансовий аналіз проекту.

Економічний аналіз витрат і вигід треба проводити в такому обсязі, щоб можна було визначити з достатньою точністю економічну цінність проекту і встановити відносну цінність вибору варіантів проекту. Цей аналіз повинен з'ясувати, чи проект забезпечить збут продукції за цінами, що дають прибуток. При аналізі проектів, які не передбачають одержання товарної продукції, також необхідно прогнозувати потребу в результатах його здійснення. Так, для проекту по прокладенню шосе необхідно визначити відповідні проектно-конструкторські стандарти, для освітніх проектів — кількість і розміри освітніх закладів.

Фінансовий аналіз покликаний встановити фізичну привабливість капіталовкладень для організації, яка фінансує проект, а також для гаданих учасників та осіб, що одержують вигоду від реалізації проекту, і дати загальну схему фінансового плану, який би забезпечував наявність коштів на здійснення проекту. ^Як і у випадку технічної експертизи, економічний, фінансовий ^та інші види аналізу можуть, при потребі, провадитись детальніше після аналізу здійснимості проекту.

Результатом аналізу здійснимості проекту може бути висновок про необхідність подальших пошуків в інших галузях з метою сприяння успішній реалізації проекту і досягнення намічених ним цілей. До таких заходів можуть відноситись удосконалення методів керівництва і підвищення кваліфікації персоналу організації, що здійснює проект; зміна політики в галузі макроекономіки або окремих секторів економіки; забезпечення підтримки з боку зацікавлених у проекті осіб. На практиці аналіз проекту вперше було застосовано щодо великих капіталомістких проектів (наприклад, спорудження гребель, електростанцій та автострад), а консалтингові фірми, які часто залучаються до розробки таких обґрунтувань, починали свою діяльність як інженерні фірми. Тож технічні аспекти здійснимості переважали над іншими і розроблялися краще.

Альтернативна вартість у проектному аналізі

Поняття альтернативної вартості є основоположним для проведення аналізу витрат і вигід. Більше того, визначальною рисою різних економічних систем є те, яким чином враховується альтернативна вартість при прийнятті рішень. Ефективнішою є система, що забезпечує найповніше врахування альтернативної вартості. Оскільки для задоволення всіх потреб завжди бракує ресурсів, постає завдання оптимального використання доступних ресурсів. Потенційно будь-які ресурси можна використати кількома способами. Так, земельну ділянку в місті можна використати для спорудження на ній житла, адміністративних будинків, промислових підприємств або закладення парку. Резерви іноземної валюти країни можна використати для імпортування споживчих товарів, придбання промислової сировини або для інвестування в капітальне будівництво. Використання ресурсів на одні цілі неминуче виключає можливість іншого їх використання. Альтернативна вартість використовуваного певним чином ресурсу визначається цінністю, яку він міг би мати при використанні найкращим з можливих альтернативних способів. Концепція альтернативної вартості є простим, але потужним знаряддям, що відіграє центральну роль в аналізі витрат і вигід.

Альтернативна вартість – це втрачена вигода від використання обмежених ресурсів для досягнення однієї мети замість іншого, найкращого з тих, що лишилися, варіанта їх застосування.

Розглядаючи питання про витрати виробника, до уваги беруть сировину, матеріали, витрати робочого часу, необхідні інструменти й механізми тощо. Потім проводиться оцінка цих ресурсів у грошовому виразі. Вважається, що витрати на виробництво певного товару дорівнюють сумі проведених грошових оцінок. Тут немає помилки, але питання, чому ці ресурси мають саме таку грошову оцінку, лишається без відповіді.

Згідно з концепцією альтернативної вартості, грошова оцінка ресурсів відображає їх цінність при найкращому альтернативному використанні. Для пояснення цієї думки наведемо приклад. При збільшенні обсягів будівництва зростає попит на деревину, внаслідок чого її вартість збільшується. Відтак збільшуються і витрати, на виробництво дерев'яних меблів, оскільки їх виробники мають сплачувати зрослу вартість сировини.

Для визначення альтернативної вартості капіталу використовуються маргінальні або останні проекти оптимальної державної чи корпоративної інвестиційної програми. Це дає можливість враховувати як можливі інвестиції, так і найнижчий прийнятний прибуток від капіталу. Простіше кажучи, ми можемо визначити альтернативну вартість капіталу, якщо відомі всі можливості Щодо вкладення капіталу та розміри доступного капіталу. На Жаль, у реальному житті практично неможливо напевне визначити всі інвестиційні можливості, а відтак і досягти абсолютної точності альтернативної вартості капіталу.

При підготовці проектів здійснюється аналіз альтернативних рішень щодо досягнення мети проекту. Оскільки здійснення проекту спрямоване на досягнення певної мети, то після його ідентифікації, тобто чіткого формулювання поставленої мети та її структуризації, проводиться розгляд можливих або альтернативних рішень про шляхи її досягнення.

Сутнісна характеристика теперішньої та майбутньої вартості грошей

В економічному та фінансовому аналізі вимірювання теперішньої і майбутньої вартості здійснюється однією грошовою міркою, яка має назву приведення, або дисконтування. Ці ж прийоми застосовуються й у проектному аналізі.

Майбутня вартість являє собою суму інвестованих у даний час коштів, на яку вони мають перетворитися через відповідний проміжок часу з урахуванням певної ставки процента.

Під ставкою процента розуміється вимір часової вартості грошей (через рік, два і т. ін.), сума процента на інвестиції, яка може бути отримана за даний проміжок часу.

Якщо інвестування здійснюється у короткому проміжку часу, то користуються простим процентом - сумою, що нараховано на початкову вартість вкладу в кінці одного періоду.

Якщо же інвестування здійснюється у тривалому періоді, то користуються складним процентом. А це сума доходу, що утворюється в результаті інвестування за умови, що суму нарахованого процента не виплачують після кожного періоду, а приєднують до суми основного вкладу й у подальшому платіжному періоді вона сама приносить дохід.

Процес зростання основної суми вкладу за рахунок нагромадження відсотків називається нарахуванням складного відсотка. А сума, отримана в результаті нагромадження відсотків, називається майбутньою вартістю суми вкладу, на який після закінчення періоду здійснюється нарахування. Початкова ж сума вкладу називається теперішньою, або поточною, вартістю. Процес переходу від теперішньої вартості до майбутньої називається компаундуванням.

Компаундування (нарощування) - це операція визначення величини остаточної майбутньої вартості за допомогою складних процентів.

Вплив інфляції на вартість грошей

В інвестиційній діяльності постійно доводиться враховувати інфляційний фактор, який протягом часу знецінює вартість грошей (фінансових коштів), знижує їх купівельну спроможність.

При розрахунках інвестиційних грошових потоків з урахуванням інфляції використовують два основні поняття:

- номінальна сума грошових коштів;

- реальна сума грошових коштів.

Номінальна сума грошових коштів не враховує зміни купівельної спроможності грошей. А реальна сума грошей - це оцінка даних коштів (сум) з урахуванням змін їх купівельної спроможності під впливом інфляції.

У фінансово-економічних розрахунках, пов'язаних з інвестиційною діяльністю, інфляцію враховують у таких випадках:

- при корективах збільшеної вартості грошових коштів;

- при формуванні ставки процента (з урахуванням інфляції), що використовується для нарощення і дисконтування;

- при прогнозі рівня доходів від інвестицій, що враховують темпи інфляції.

При оцінці інфляції використовують два основні показники:

- темп інфляції, що характеризує приріст середнього рівня цін у періоді, що розглядається;

- індекс інфляції (зміна індексу споживчих цін), який становить 1 + t. Корективи нарощеної вартості з урахуванням інфляції здійснюють за формулою:

де FV_np - реальна майбутня вартість грошей;

FV_n - номінальна майбутня вартість грошей з урахуванням інфляції;

t - темп інфляції.

При цьому вважається, що темп інфляції зберігається по роках.

Якщо r - номінальна ставка процента, що враховує інфляцію, то реальну суму грошей розраховують за формулою:

або ж номінальна сума грошових коштів зменшується в (1 + t)ⁿ разів відповідно до зменшення купівельної спроможності грошей.

У загальних рисах при аналізі співвідношення номінальної ставки процента з темпом інфляції можливі три варіанти:

1. r = t - нарощення реальної вартості грошей не відбувається, оскільки приріст їх майбутньої вартості поглинає інфляція;

2. r > t – реальна майбутня вартість грошей зростає, незважаючи на інфляцію;

3. r < t - реальна майбутня вартість грошей знижується, а це означає, що процес інвестування стає збитковим.