Наступ польсько-українських союзників

Польсько-радянська війна 1920

Польсько-радянська війна 1920 — війна між Польщею і Українською Народною Республікою, з одного боку, і РСФРР та Українською Соціалістичною Радянською Республікою, з другого, у квітні-жовтні 1920. Це була спроба радянської армії прорватися через Польщу до Німеччини, щоб захопити її та звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу.

Переддень

Червень 1920Згідно з умовами Варшавського договору 1920 уряд Юзефа Пілсудського відмовився від претензій поширюватися до кордонів Речі Посполитої 1772 р. (тобто до першого поділу Речі Посполитої) і визнав територію Надніпрянської України, що була окупована більшовицькими військами, за УНР. Військова конвенція 24. 4. 1920 між УНР і Польщею проголошувала армії обох держав союзниками у боротьбі за визволення України і проти подальшої більшовицької експансії на захід.

Наступ польсько-українських союзників

25 квітня 1920 об'єднані польсько-українські збройні сили (20 тис. польських і 15 тис. українських вояків) форсували Збруч, 26 квітня зайняли Житомир і Коростень, і за тиждень боїв вибили червоноармійські підрозділи із Житомирщини, Бердичева, Козятина і 7 травня 1920 вступили у Київ. У боях за українську столицю відзначилась козача дивізія полковника Марка Безручка.

Наступ польсько-українських військ підтримали дві бригади Червоної Української Галицької Арміі, які 23 квітня перейшли на сторону Армії Української Народної Республіки під командуванням генерала Михайла Омеляновича-Павленка (польське командування їх невдовзі інтернувало). 27 квітня до Могилева-Подільського вступили частини 2-ї стрілецької дивізії полковника О. Удовиченка. Того ж дня до Бару, Могилівського повіту, Подільської губернії, вступило польське військо, яке обеззброїло третю бригаду ЧУГА. В Михнівці польські війська оточили першу бригаду ЧУСС. З оточення у напрямку Києва прорвалися 2 тис. стрільців і старшин. Кінна бригада ЧУГА отамана Е. Шепаровича (до 600 шабель) з'єдналася з армією УНР, що перебувала у Зимовому поході. За іншими джерелами, галицька бригада отамана Е. Шепаровича з'єдналася з армією УНР 25 квітня — 3-ій Галицький кінний полк ЧУГА Шепаровича 6 квітня повстав проти більшовиків, зайняв Тираспіль, звідки вирушив у повстанчий рейд. 27 квітня Польсько-українські сили витіснили червоні загони з Малина, Тетерева і Чорнобиля. В цей день в містах Житомирі і Бердичеві перебував начальник польської держави Юзеф Пілсудський, а в Бірзулі Одеської губернії відбувся бій Чорних запорожців з загоном Червоної Армії.

28 квітня поляки зайняли лінію Чорнобиль — Козятин — Вінниця — румунський кордон. А потім протягом доби пройшли 90 км і зупинились біля Києва, не зустрівши ніякого супротиву. Цього ж дня польські війська вступили до Козятина, Радомишля і Жмеринки. В містечку Ольгополь, Ольгопольського повіту, Подільської губернії, відбулася зустріч прем'єр-міністра УНР І. Мазепи з армією УНР, що перебувала у Зимовому поході. Постала нарада командуючих дивізіями (отаман Ю. Тютюнник від Київської дивізії, отаман А. Гулий-Гуленко від Запорізької дивізії, отаман О. Загродський від Волинської дивізії, начальник штабу полковник А. Долуд). Оскільки присутнім на нараді ще не було відомо про підписання Варшавського договору і спільний польсько-український наступ на схід, перед армією стояла задача пробитися через більшовицький фронт, який проходив по лінії Ямпіль — Жмеринка — Вінниця, для з'єднання з новосформованою армією УНР, щоб утворити регулярний антибільшовицький фронт. 1 травня польське військо всупило до Фастова. Того ж дня дійшло до зіткнення між «непримиренними друзями» — Галицьке угрупування першої бригади, що просувалося у напрямку Києва, повторно оточили і взяли в полон легіонери польського генерала Я. Ромера. Полонених розміщено у Кримських касарнях Вінниці. Цього ж дня Петлюра прибув до Проскурова.

2 травня. Могилів-Подільський, Подільської губернії. Вступ до міста 2-ї стрілецької дивізії Дієвої армії УНР. Кадри 4-ї стрілецької бригади розташувались в Озаринцях, 5-ї стрілецької бригади в Яришеві. Збірний загін на чолі з полковником П. Шандруком тримав лінію фронту Яруга (на Дністрі) — Мервинці — Бабчинці — Моївка, Ямпільського повіту, Подільської губернії. Бердичів, Бердичівського повіту, Київської губернії. Вступ до міста 6-ї стрілецької дивізії Дієвої армії УНР. На честь цієї події в місті відбувся парад і церковний молебен. 3 травня відбувся бій полку Чорних Запорожців армії УНР з частинами Червоної армії за м. Тульчин, Брацлавського повіту, Подільської губернії. Вступ Київської дивізії армії УНР до Вапнярки, Волинської дивізії до Крижополя та польських військ до Білої Церкви та Рокитного під Києвом.

4 травня. Ямпіль, Ямпільського повіту, Подільської губернії. Вступ до міста Донського кінного полку сотника М. Фролова, що входив до складу 2-ї стрілецької дивізії армії УНР.

5 травня. Українсько-польські війська вступили в бої за міську межу Києва. Цього ж дня в с. Писарівка, Ямпільського повіту, Подільської губернії, сталася зустріч полку Чорних Запорожців армії УНР, що перебувала в Зимовому поході, з роз'їздом Донського кінного полку сотника М. Фролова. Б. Монкевич датує цю зустріч 6 травня.

6 травня. Спільні сили зайняли Білу Церкву. Того ж дня відбулося завершення Зимового походу армією УНР — в районі Ямполя роз'їзд чорношличників зустрівся з роз'їздом 3-ї Залізної дивізії, яка наступала із заходу, та сіл Підлісівка — Кетроси. «Дух армії піднявся, настрій неописуємий. Незважаючи на страшну втому, армія знову готова йти на ворога…» — згадував політичний референт УНР Василь Совенко. М. Омелянович-Павленко датує завершення Зимового походу 5 травня. За даними газети «Хвиля», з'єднання армії УНР з військовими частинами сталося 5 травня. За даними газети «Киевские новости», це відбулося 8 травня.

6 травня відбувся вступ до Києва польського патруля легких кіннотників з групи полковника Ю. Рибака, які на трамваї з Пущі-Водиці доїхали до центру міста — Хрещатика — і повернулись назад. Перші польські роз'їзди з'явилися в Києві ще 5 травня на західній окраїні міста, у Святошино, біля 7 години ранку. За іншими даними, роз'їзд легкої кінноти попрямував на північне передмістя Києва, Куренівку.

7 травня українсько-польські війська звільнили Київ — частини ЧА втекли з міста, вступили кавалерійські частини війська польського. Згідно з наказом начальника Польської держави Ю. Пілсудського, польська армія зупинила наступ, осягнувши лінію Біла Церква — Тараща — Сквира — Липовець — Немирів — Брацлав — Вапнярка — Яруга (на Дністрі). 8 травня в Київ увійшла польська піхота.

9 травня відбувся спільний парад польсько-українських військ на Хрещатику, який приймав командуючий польською армією генерал Е. Ридз-Смігли. Парад замикала 6-а дивізія Дієвої армії УНР під командою полковника М. Безручка. Того ж дня союзницькі сили вступили в Брацлав і Тульчин. Продовжувалися бої частин польського війська (6-го піхотного полку легіонерів) з частинами Червоної армії за лівобережну частину Києва (Дарницю).

10 травня польські війська вступили до Ржищева. Запорізька дивізія Дієвої армії УНР розташувалась в с. Вербка і с. Ольшанки, Летичівського повіту, Подольської губернії.

12 травня вібулося потужне повстання у Кривому Розі, очолив отаман Степовий-Блакитний — 22-річний мешканець с. Ганнівка Криворізького повіту Костянтин Пестушко.

12 — 31 травня. Проведення мобілізації в Могилівському, Ямпільському і частині Ново-Ушицького повіту до Дієвої армії УНР. На 1 червня вона складалась з 955 старшин та 8180 козаків.

Протягом цього часу на фронті йшли позиційні бої, бо поляки, діставшись до кордонів 1772 року, не хотіли продовжувати наступ, а сили Дієвої армії УНР були замалі для самостійного виступу.

31 травня до полонених галичан першої бригади звернулися представники С. Петлюри з пропозицією записуватися до повстанської армії УНР для участі в польсько-радянській війні. З 2400 полонених до повстанської армії записалося лише 330.

Сотні галичан, які залишились у більшовицьких Дванадцятій та Чотирнадцятій арміях, були відправлені у в'язниці Києва, Харкова, Одеси, кожухівський концтабір під Москвою та у Соловецькі табори. Так, в Києві в червні прокотилася хвиля масових арештів січових стрільців і старшин. Репресій зазнали Польовий штаб, Кіш 1-ї бригади ЧУСС, курсанти школи червоних старшин, запасні курені й тилові підрозділи, що дислокувалися у місті. Загалом у Києві нараховувалося 1200 галичан, 150 з яких під суворою охороною відконвойовано до Москви.

Успішний наступ на Київ не спричинив всенародного антибільшовицького повстання, на яке так розраховував голова Директорії УНР Симон Петлюра. Повстансько-партизанські загони у Правобережній Україні громили не тільки більшовицькі, але й польські військові частини.