Злочин і покарання за Законами Ману.

Другу групу з 18 підстав судового розгляду становлять злочини — наклеп, образа дією, крадіжка, гра в кості і «биття об заклад» (які прирівнюються до крадіжки), насилля, перелюбство.

До цього кола злочинних діянь не входять так звані державні злочини — дії, спрямовані проти царя та існуючого режиму. У гл. IX, щоправда, йдеться про суворе покарання осіб, які «зламують царський склад, крадуть його слонів, коней»: 280. «Тих, хто зламує царський склад, арсенал чи храм, краде слонів, коней або колісниці, треба стратити негайно». За ламання міської стіни чи воріт або засипання рвів закони Ману наказують негайно виганяти винних у цьому з країни: 289. «Того, хто ламає [міську] стіну, засипає рви, ламає |міські] ворота, треба негайно вигнати».

Відповідно до шлоки 399 гл. VIII підлягає конфіскації усе майно купця, який вивозить з країни товари, торгівля якими є монополією царя: 399. «Цареві слід конфісковувати усе майно купця, який через свою жадібність вивозить [з країни] товари, [торгівля якими] оголошена [монополією] царя, а також ті, що заборонені до вивезення».

Відсутність повного переліку державних злочинів — характерна риса багатьох давньосхідних пам'яток права, яку можна пояснити очевидністю найсуворіших покарань — смертною карою за ці злочини.

У законах Ману серед злочинів проти особи, які визначаються загальним поняттям «насилля», перше місце посідають убивства і тілесні ушкодження. Суворість покарання за ці злочини залежить, по-перше, від їх тяжкості, по-друге, від соціального становища злочинця і потерпілого. Найтяжчим злочином цієї групи вважається убивство брахмана.

Варте уваги те, що в тлумаченні убивства дхармашастра фактично формулює поняття «необхідна оборона». Убивця звільняється і від гріха, і від покарання, якщо він вбив «захищаючи себе, охороняючи жертовні дари, захищаючи жінок і брахманів» (VIII, 349). При цьому не має значення, чи був убитий «гуру, дитина, стара людина чи навіть брахман, який знає Веди» (350. «Можна вбивати, не вагаючись, вбивцю, який нападає, — [навіть] гуру, дитину, стару людину чи брахмана, який знає Веди». 351. «Вбивство убивці — відкрите чи таємне — ніколи не є для убивці гріхом; у цьому випадку сказ нападає на сказ»).

Далі йдуть такі склади злочинів, як образа словом чи дією. Як і життя, гідність людей у законах Ману розцінюється залежно від їхньої станово-варнової приналежності. Якщо образа словом чи дією рівного собі за. становищем чи представника вищої варни карається, як правило, штрафом VІІІ, 267: «Кшатрій, облаявши брахмана, підлягає штрафу в сотню [лан], вайшій — у дві з половиною [сотні пан], а шудра підлягає тілесному покаранню»; 268. «У разі образи кшатрія брахман має бути оштрафований п'ятдесятьма [панами],. вайшія — двадцятьма п'ятьма, шудри — штрафом у дванадцять пан»), то такий само злочин шудри стосовно «двічі народженого» тягне за собою тілесне покарання: відрізання язика (VIII, 270. «Народжений один раз, який ображає жахливою лайкою «двічі народжених», заслуговує на відрізання язика, адже він — найнижчого походження»), губ, руки, ноги (VIII, 279. «Той член, яким людина нижча за походженням вдарить вищу — саме він в нього має бути відрізаний, така настанова Ману»; 280. «Піднявши руку чи палку, він заслуговує на відрізання руки; лягнувши у гніві ногою, він заслуговує на відрізання ноги»), кастрацію (VIII, 282. «У того, хто плюнув із нахабства [на вищих] треба наказати вирізати обидві губи, у того, хто облив сечею — дітородний член, у того, хто зіпсував повітря, — задній прохід»).

У ряді шлок цієї глави йдеться про злочини проти власності, при цьому розрізняють грабіж, привласнення чужої власності у присутності власника із застосуванням насилля та крадіжку, здійснювану за відсутності власника (VIII, 332. «Діяння, вчинене у присутності [власника] і супроводжуване насиллям, — грабіж, якщо [це здійснене] за його відсутності, — крадіжка, [навіть якщо] вона після вчинення заперечується»). Покарання за крадіжку визначається залежно від того, що і у якій кількості було викрадено. У разі привласнення «коріння, плодів з дерев, дров для вогню та ін.» особа взагалі звільняється від покарання (VIII, 339. «[Збирання] коріння і плодів з дерев, дров для вогню, трави для корів Ману оголосив не крадіжкою»; 341. «Двічі народжений мандрівник, позбавлений засобів до існування, який бере з чужого поля дві стеблини цукрової тростини чи два корені — не повинен сплачувати штраф»). Покарання залежить також від станово-варнової приналежності крадія. Але тут тяжкість покарання збільшується для «двічі народжених», бо вину вайшія порівняно з виною шудри закони Ману вважають у два рази більшою, кшатрія — у 4 рази, брахмана — у 8 разів (VIII, 337. «Але вина шудри у разі крадіжки більша у вісім разів, вайшія — у шістнадцять, кшатрія — у тридцять два; 338. Брахмана — у шістдесят чотири, або повністю у сто разів, чи удвічі більше, ніж шістдесят чотири, [відповідно] до розуміння [кожним з них суті] добра і зла»). Так само караються і ті, хто приховував злодія, давав йому вогонь, їжу, зброю і притулок. Співучасниками злочину вважаються навіть брахмани, які отримують винагороду за виконання жертвоприношення з рук злодія (VIII, 340. «Брахман, який намагається отримати за виконання жертвоприношення чи за навчання майно з рук [людини], яка присвоїла [майно], не дане їй, такий само, як і злодій»).

В одному ряду з крадіжкою і грабежем закони Ману розглядають такі тяжкі злочини, як наклеп, перелюбство (VIII, 386. «Цар, у місті якого немає ні злодія, ні перелюбника, ні обмовника, ні грабіжника, ні насильника, удостоюється миру Шакри»). Злодіїв, перелюбників, обмовників, грабіжників, насильників закони Ману відносять до найбільш неправедних, брудних людей, приборкання яких надає цареві «становище верховного властителя» (VIII, 387. «Приборкання цих п'яти у його країні забезпечує для царя становище верховного властителя серед рівних йому і славу у світі»).

Спеціального переліку покарань у законах Ману немає. Вони варіювалися від смертної кари (шляхом спалення, утопления, садіння на кіл) і калічних покарань до штрафів і ганебних для злочинця покарань (накладення тавра на чоло, стегно). Градація штрафів визначалася здебільшого соціальним становищем потерпілого. Закони не рекомендують застосовувати до брахмана як покарання смертну кару (VIII, 379. «Для брахмана встановлювалося оббриття [голови замість] смертної кари; для інших же варн смертна кара може застосовуватися»; 380. «Ніколи не можна вбивати брахмана, навіть того, який потопає у всіляких пороках; потрібно вигнати його з країни з усім його майном без [тілесних] ушкоджень»; 381. «На землі немає вчинка, більш невідповідного дхармі, аніж убивство брахмана, тому цареві не слід навіть думати про його убивство»). До покарань належало і вигнання з общини, касти, яке широко застосовували брахмани, обстоюючи привілей «двічі народжених» варн. Уникнути позакастового становища з усіма тяжкими наслідками, що випливають з цього, можна було лише пройшовши спеціальний обряд очищення (XI, 104. «Той, хто осквернив ложе гуру, зізнавшись у гріху, нехай ляже на розпечене зроблене із заліза [ложе] чи нехай обійме розпечене залізне зображення жінки: він очищається смертю»; 105. «Або, відрізавши сам свій член і мошонку, взявши їх у руки, нехай іде в країну Нірріті, поки не впаде мертвим»; 106. «Або носячи ніжку від ліжка, в одязі з лика, відпустивши бороду, нехай виконує один рік у безлюдному лісі [покаяння] кріччхру, оголошене Праджапаті»; 140. «Двічі народжений, який не може спокутувати убивство змії чи подібних тварин діянням, може виконати за кожне з них для очищення від гріха (покаяння) кріччхру»; 209. «Напавши — нехай виконує кріччхру, вдаривши — атікріччхру, викликавши кров у брахмана — кріччхру й атікріччхру»; 214. «Двічі народженому, який виконує атікріччхру, потрібно їсти кожен раз; протягом трьох періодів по три дні, як сказано раніше, [але тільки їжу у кількості] одного наповнення рота, а останні три дні постити»).

Релігійне покарання — епітимія (від грецького epitimion — покарання у вигляді посту, тривалих молитов тощо) — призначалося за найрізноманітніші проступки — від порушення обрядовості до вчинення злочинних дій, в тому числі і за відсутності умислу. За один і той самий проступок брахман міг ризна-чити епітимію від найлегшої до найтяжчої, яка тягне смерть, винного. Так, убивця брахмана міг спокутувати свою вину або добровільно ставши мішенню для воїна, або віддавши «знавцеві Веди» своє майно, або майно, «достатнє для життя, або будинок разом з начинням» (XI, 77). Брахмани-судді не пропускали нагоди нажитися на смерті ближнього. Діяв у системі покарань і принцип символічного таліону (VIII, 280). Так, наприклад, той, хто підняв на людину руку чи палицю, заслуговував на відрізання руки, «той, хто лягнув у гніві ногою, заслуговував на відрізання ноги». Навряд чи ці тяжкі покарання насправді застосовувалися. Вони мали швидше характер попередження, застереження, як і інші положення законів Ману, які не є законами у прямому розумінні цього слова.