Тема 10 Оцінювання вартості майна підприємства

Згідно з Законом України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка вартості майна підприємства проводиться в наступних випадках:

- створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності;

- реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна);

- виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна);

- визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства;

- приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

- переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;

- оподаткування майна та визначення розміру державного мита згідно з законом;

- передачі майна під заставу;

- визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;

- в інших випадках за рішенням суду або у зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Фінансові процедури процесу ліквідації підприємства при банкрутствістві включають:

1. Оцінювання майна підприємства-банкрута за балансовою вартістю. Воно здійснюється на основі повної інвентаризації майна підприємства, що належить йому на правах власності чи повного господарського ведення. Інвентаризаційні описи орендованих активів складаються окремо по кожному орендодавцю з вказівкою, крім установлених даних, термінів і форм (видів) оренди. В інвентаризаційний опис нематеріальних активів мають бути внесені дані про їх найменування та характеристику, первинну вартість й суму амортизації, дату придбання та термін корисного використання.

2. Визначення обсягу і складу ліквідаційної маси. Остання являє собою майно підприємства, оголошеного банкрутом, призначене до реалізації для забезпечення задоволення претензій кредиторів. Основу ліквідаційної маси становить усе майно підприємства-банкрута, оцінене за балансовою вартістю, за окремим вилученням, передбаченим чинним законодавством. Так, не підлягає включенню до ліквідаційної маси майно підприємства-банкрута, що є предметом застави; майно, яке орендоване таким підприємством або знаходиться в нього на відповідальному зберіганні; особисте майно його працівників (крім випадків, коли відповідно до статутних документів на нього може бути звернене стягнення по зобов'язаннях боржника). У ліквідаційну масу не входять також об'єкти житлового фонду, дитячих дошкільних установ, виробничої і комунальної інфраструктури, що відповідно до законодавства повинні бути прийняті на баланс відповідних органів місцевого самоврядування чи державної влади.

3. Оцінювання майна, що входить до складу ліквідаційної маси, за ринковою вартістю. Через те, що майно підприємства-банкрута підлягає реалізації з метою задоволення претензій кредиторів, воно має бути попередньо оцінене за мінімально можливою ринковою вартістю (за ціною попиту). Для оцінювання майна арбітражний керуючий має право залучати фахівців. Для майна, що продається на аукціоні, оцінна вартість є початковою.

4. Вибір найбільш ефективних форм продажу майна. Цей вибір ґрунтується на можливостях одержання максимальної суми коштів від реалізації майна підприємства-банкрута. Про порядок продажу майна потенційні покупці мають бути заздалегідь інформовані через засоби масової інформації.

При надходженні двох чи більше пропозицій від покупців, призначається проведення конкурсу чи аукціону.

5. Забезпечення задоволення претензій кредиторів за рахунок реалізації майна підприємства-банкрута. Це найбільш складна й відповідальна функція фінансового менеджменту в процесі здійснення ліквідаційних процедур при банкрутстві. Джерелом забезпечення такого задоволенню претензій є кошти, отримані від продажу майна підприємства-банкрута.

Оцінювання майна проводиться з дотриманням принципів корисності, попиту та пропозиції, заміщення, очікування, граничної продуктивності внесків, найбільш ефективного використання.

Принцип корисності ґрунтується на тому, що майно має вартість тільки за умови корисності для потенційного власника чи користувача. Під корисністю розуміємо здатність майна задовольняти потреби власника чи користувача протягом певного часу.

З метою визначення корисності під час оцінювання розглядають корисність окремого майна в складі об'єкта оцінювання як складову корисності об'єкта оцінювання в цілому і корисність майна як окремого об'єкта оцінювання, враховують сучасний стан його використання, що може не відповідати його можливому ефективному використанню, а також випадки, коли окремі об'єкти стають тимчасово зайвими, використовуються з іншою метою чи не використовуються взагалі.

Принцип попиту та пропозиції відображає співвідношення пропозиції та попиту на подібне майно, враховуються ринкові коливання цін на аналогічне майно й інші фактори, що можуть привести до змін у співвідношенні пропозиції та попиту на майно.

Принцип заміщення передбачає врахування поведінки покупців на ринку, суть якого полягає в тому, що за придбання майна не сплачується сума, яка перевищує мінімальну ціну майна такої самої корисності на ринку.

Принцип очікування передбачає, що вартість майна визначається розміром економічної вигоди, що очікується від володіння, користування, розпорядження ним.

Принцип внеску (граничної продуктивності) передбачає врахування впливу на вартість об'єкта оцінювання таких факторів, як праця, управління, капітал і земля, що є пропорційним до їх внеску в загальний дохід. Вплив окремого фактора вимірюється як частка вартості майна чи як частка вартості, на яку загальна вартість майна зменшиться в разі його відсутності.

Принцип найбільш ефективного використання полягає в урахуванні залежності ринкової вартості майна від його найбільш ефективного використання. Під найбільш ефективним використанням розуміють використання майна, у результаті якого вартість є максимальною. При цьому розглядаються тільки варіанти використання майна, що є технічно можливими, дозволеними й економічно доцільними.

Оцінювання проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості чи неринковим видам вартості. Для визначення ринкової вартості враховується найбільш ефективне використання майна підприємства. До неринкових видів належать вартість заміщення, вартість відновлення, залишкова вартість, споживна вартість, вартість ліквідації тощо.

Оцінку бізнесу здійснюють з позицій трьох підходів:

- прибуткового;

- витратного;

- порівняльного.

Кожний підхід дозволяє підкреслити певні характеристики об’єкту.

Так, при оцінці з позиції доходного підходу головним є доход як основний фактор, який визначає величину вартості об’єкту. Чим більше доход, який приносить об’єкт оцінки, тим більше величина його ринкової вартості за інших рівних умов. При цьому мають значення тривалість періоду отримання можливого доходу, ступінь і вид ризиків, супроводжуючих даний процес. Оцінювач, що уважно вивчає відповідну ринкову інформацію, перераховує ці вигоди в єдину суму поточної вартості. Доходний підхід - це визначення поточної вартості майбутніх доходів, які виникнуть в результаті використання власності і можливого подальшого їх продажу. В даному випадку застосовується оцінний принцип очікування.

Хоча, як правило, доходний підхід є найприйнятнішим для оцінки бізнесу, корисно буває використовувати також порівняльний і витратний підходи. В деяких випадках витратний або порівняльний підхід є більш точним і ефективним. У багатьох випадках кожний з трьох підходів може бути використаний для перевірки оцінки вартості, отриманої за допомогою цих підходів.

Порівняльний підхід особливо ефективний у разі існування активного ринку зіставних об’єктів власності. Точність оцінки залежить від якості зібраних даних, оскільки, застосовуючи даний підхід, оцінювач повинен зібрати достовірну інформацію про недавні продажі зіставних об’єктів. Ці дані включають: фізичні характеристики, час продажу, місцезнаходження, умови продажу і фінансування. Дієвість такого підходу знижується, якщо операцій було мало і моменти їхнього здійснення і оцінки розділяє тривалий період, якщо ринок знаходиться в аномальному стані, оскільки швидкі зміни на ринку призводять до спотворення показників. Порівняльний підхід базується на застосуванні оцінного принципу заміщення. Для порівняння вибираються конкуруючі з оцінюваним бізнесом об’єкти. Звичайно, між ними існують відмінності, тому потрібно провести відповідне коригування даних. За основу коригування покладений принцип внеску.

Витратний підхід найбільше застосовується для оцінки об’єктів спеціального призначення, а також нового будівництва, для визначення варіанту найкращого і найефективнішого використання землі, а також в цілях страхування. Зібрана інформація включає дані про ціни на землю, будівельні специфікації, дані про рівень заробітної плати, вартість матеріалів, витрати на устаткування, про доход і невигідні витрати будівельників на місцевому ринку тощо. Необхідна інформація залежить від специфіки оцінюваного об’єкту. Даний підхід складно застосовувати при оцінці унікальних об’єктів, що володіють історичною цінністю, естетичними характеристиками, або застарілих об’єктів.

Витратний підхід заснований на принципі заміщення, якнайкращого і найефективнішого використання, збалансованості, економічної величини і економічного розподілу.

В цілому всі три підходи взаємопов’язані. Кожний з них передбачає використання різних видів інформації, одержуваної на ринку. Наприклад, основними для витратного підходу є дані про поточні ринкові ціни на матеріали, робочу силу і інші елементи витрат. Доходний підхід вимагає використання коефіцієнтів капіталізації, які також розраховуються за даними ринку.

При виборі підходу перед оцінювачем відкриваються різні перспективи. Хоча ці підходи ґрунтуються на даних, зібраних на одному і тому ж ринку, кожний має справу з різними аспектами ринку. На ідеальному ринку всі три підходи повинні привести до однієї і тієї ж величини вартості. Проте більшість ринків є недосконалими, пропозиція і попит не знаходяться в рівновазі. Потенційні користувачі можуть бути неправильно інформовані, виробники можуть бути неефективні. З цих та інших причин дані підходи можуть давати різні показники вартості.

Стандарт BSV-І дає наступне визначення цим підходам:

1. Ринковий підхід (market approach) - загальний спосіб визначення вартості підприємства та/або його власного капіталу, у рамках якого використовується один або більш методів, заснованих на порівнянні даного підприємства з аналогічними вже проданими капіталовкладеннями.

2. Дохідний підхід (іncome approach) - загальний спосіб визначення вартості підприємства та/або його власного капіталу, у рамках якого використовується один або більш методів, заснованих на підрахуванні очікуваних доходів.

3. Підхід на основі активів (asset based approach) - загальний спосіб визначення вартості підприємства та/або його власного капіталу, у рамках якого використовується один або більш методів, заснованих безпосередньо на обчисленні вартості активів підприємства за винятком зобов’язань.

Кожний з трьох розглянутих підходів передбачає використання при оцінці властивих йому методів (Рис.).

Процес оцінки бізнесу передбачає визначення задачі, збір і аналіз інформації в цілях отримання обґрунтованої оцінки вартості. Процес оцінки бізнесу може бути розділений на сім етапів:

1. визначення задачі;

2.складання плану оцінки;

3. збір і перевірка інформації;

4. вибір доречних підходів до оцінки;

5. узгодження результатів і підготовка підсумкового висновку;

6. звіт про результати оцінки вартості;

7. представлення і захист звіту.

Не залежно від того, розрахована вартість бізнесу методами, заснованими на прогнозі на майбутнє, чи за основу беруться ретроспективні дані, оцінка бізнесу спирається на ряд ключових перемінних. Їх відносна важливість може бути різною в залежності від конкретної ситуації, але на висновок про вартість впливають такі внутрішні перемінні, що потребують коригування, як:

- розмір оцінюваної частки бізнесу (контрольна чи міноритарна);

- наявність голосуючих прав;

- ліквідність частки та/або бізнесу;

- положення, що обмежують права власності;

- фінансове положення оцінюваного об’єкта тощо.

Більш того, сума вартостей всіх окремих пакетів акцій (часток бізнесу) може дорівнювати, а може і відрізнятися від вартості підприємства в цілому. У більшості випадків сума вартості окремих пакетів (часток) менше вартості всього підприємства, якби воно було придбано одним покупцем. Цей факт пояснюється тим, що володіння підприємством, оцінюваним як єдине ціле, сполучено з іншими правами й інтересами, ніж сума всіх інтересів, взятих на міноритарній основі.

Проведення більшості коригувань здійснюється на підставі експертних методів.

Висновок про вартість майна має містити дані про:

- замовника й виконавців звіту про оцінювання майна;

- назву об'єкта оцінювання і його коротку характеристику;

- мету й дату оцінювання;

- види зумовленої вартості;

- використані методичні підходи;

- величину вартості, отриманої в результаті оцінювання.

Звіт про оцінювання майна, додаток до нього готують не менше ніж у двох екземплярах, один з яких залишається в оцінювача, а інші видаються замовнику після реєстрації в книзі обліку виданих документів.