Розвиток Освіти Київської Русі

Відкриття першої школи автори «Повісті минулих літ» пов'язують із князем Володимиром, але, мабуть, справжній початок шкільної освіти слід датувати 996 р., коли учнів перевели з княжих покоїв до Десятинної церкви. Вважаєть­ся, що в цій школі діти знатних киян вивчали богослов'я, співи, арифметику, грецьку мову. У храмах Святої Софії в Києві та Новгороді існували навчальні осередки, де готували священиків. У них навчалися майбутній митрополит Іла-ріон Троїцький, майбутні новгородські посадники Ратибор та Остромир, коди­фікатори «Руської правди» Коснячко, Переніг, Никифор Киянин, діти Ярослава Мудрого та іноземних монархів — з Англії, Данії, Угорщини, Норвегії.

У XI ст. в Києво-Печерській лаврі виник своєрідний центр підготовки ви­щого духовенства, лікарів, художників, поліграфістів, перекладачів, літописців. До 1240 р. тут здобули освіту понад 80 осіб, які згодом стали єпископами та настоятелями (ігуменами) монастирів.

Дехто з дослідників вважає, що першою повноцінною хроніко тописний звід 996 р., у якому далася взнаки певна продревлянськ Можливо, найдавніші літописи язичницької доби знищили христия.

Продовженням «Повісті минулих літ» є Київський літопис 1118-Галицько-Волинський 1201—1291 рр. Поряд з історичною розвивала но-житійна, філософсько-публіцистична та художня література. У 105 написано «Остромирове Євангеліє», 1073 — «Ізборник» Святослава. «Київське Євангеліє». Звичайно, рукописні книги коштували дуже до доступні лише небагатьом. їх обмежене тиражування почалося з 998 р.

Центрами переписування книг були Київ, Володимир-Волинсьі Новгород, Переяслав, Ростов, Чернігів та інші міста. Над кожною ї гою працювали, крім книгописців, перекладачі, художники, май* ментники, ювеліри. Тому за ціною однієї такої книги можна бул добротний будинок або 12 га землі. Волинський володар Володим кович подарував одній із місцевих церков молитовник, за який і купити чималу отару овець.

Серед членів князівських сімей та вищої знаті були освічені люди: знавці інозе передусім грецької, латини, болгарської, німецької, шанувальники Гомера, Плі мокріта, Арістотеля. У 1037 р. князівна Єфросинія створила бібліотеку при Сої соборі, книжкові зібрання з'явилися в монастирях, єпископських містах. Деякі с слідники вважають, що в XI—XIII ст. на терені Русі у вжитку було близько 14С 200—300 назв. Крім того, було написано приблизно 95 літературних творів, в першу працю географічного характеру — «Життя та подорожі Данила, настоят тиря в Руській землі» (після 1108 року), книгу з медицини «Аліма» (лікувальні Систематичне літописання в XII—XIII ст. існувало в Києві до 1238 р. У Переяа єпископські й князівські літописи, у Чернігові — сімейні князівські.

Ще протягом IX ст. існував обряд «постригу» для дітей 3—4 і жив до XIV ст.; «посвята у воїни» для еліти проводилась у 12—13-а для простолюду — з 17—18 років. Виховання юнаків проходило «будинках молоді» («чоловічі будинки»), у лісових школах, де ледь не звіриним життям далеко від поселень. У Києві й Новгороді товариства стрільців та фехтувальні школи.

Серед давньоруських музичних інструментів відомі органи, флютні, гуслі, дудки, сопілки, кастаньєти. З кінця X ст. пошир» одно-й багатоголосий спів, пізніше — нотна система.

Невідомими авторами створено цикли епічних пісень-билин про трьох богатирів Муромця, Альошу Поповича, Добриню Микитовича, боротьбу із силами зла — Змієм Тугарином, Жидовино міфічними персонажами. У1643 р. Ілля Муромець був канонізований, а його гробницю перенесли з усипальниці Софійського собору до Києво-монастиря. У1992 р. група українських учених під керівництвом проф. Іріад дослідила мумію Іллі Муромця і дійшла висновку, що він був акромегалом -неприродно великими ступнями ніг та кистями рук.

Важливе значення мало заснування 1068 р. онукою Ярослав ною Всеволодівною школи для дівчаток при київському Андріївському монастері, аналогів якої не мала тоді Європа. Княжна керувала нею упродовж 26 років. У цій школі дочки знатних киян навчалися письма, читання, шиття та вишивання, співів, правил шляхетної поведінки.

Проте загалом системи світської освіти не іс­нувало, головним методом навчання було заучуваня напам'ять латинських, грецьких, давньоєв­рейських текстів, читання Псалтиря, служебників, іншої релігійної літератури. Грамотність запроваджувалася зверху: за Володимира І дітей для навчання забирали від батьків силоміць, і матері плакали за ними, «наче за небіжчиками».

Історія України. Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / Володимир Володимирович Петровський, Людмила Олексіївна Радченко, Валерій Іванович Семененко. – 2-ге, випр.. та доп. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2008. – 608 с., {18} арк. іл.