Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Ресурси ОС






Для початку варто звернути увагу на те, що керівника вищого рангу, у першу чергу, цікавить вихід, результат операційного процесу, тобто мета і ступінь її досягнення. Потім — все необхідне для досягнення мети, тобто вхід. І тільки потім, якщо щось не спрацьовує, розглядався сам операційний процес і умови його функціонування (рис. 4.1).

На вході зображені стрілками п'ять видів ресурсів, необхідних для функціонування будь-якого підприємства. Це:

• люди — трудові ресурси (Р);

• матеріали — матеріальні ресурси (М);

• капітал — фінансові ресурси (Ф),

• технологія — технологічні ресурси (Т);

• інформація — інформаційний ресурс (1).

Предметом занепокоєння операційних (виробничих) менеджерів є безперебійність операційного процесу, усіх його забезпечуючих складових та інфраструктур, спрямованих на досягнення поставлених цілей (плану) організації.

.

Ресурси — це керовані фактори виробництва, що володіють вартісними властивостями і перетворюючими можливостями, необхідні для забезпечення функціонування і розвитку виробничих процесів з метою досягнення запланованих результатів.

Раніше у вітчизняній науці управління розглядали чотири види виробничих ресурсів: трудові, матеріальні, фінансові і технічні. Під технічними ресурсами малися на увазі машини, устаткування, силові установки і т.д. Вважалося, що цих чотирьох видів цілком достатньо для функціонування виробничих процесів.

Інформація, хоча і враховувалася в системі управління, однак, до категорії ресурсів її не відносили. Найчастіше інформаційне забезпечення вважалося видом діяльності і тому зараховувався до категорії функцій управління.

У період розвитку ринкових відносин значення інформації різко зросло. Без неї неможливо почати нову справу, переходити на новий продукт, технологію; вижити в конкурентній боротьбі. Без інформації не може обійтися жодне підприємство, адля деяких даний ресурс є домінуючим. Тому з повною підставою можна перейняти зарубіжний досвід і віднести дану економічну категорію до розряду операцій них ресурсів.

Аналогічно можна вчинити і з технологією, тому що будь-який технологічний процес сучасності не мислимий без технічних засобів, тобто відповідного устаткування, машин і механізмів, застосовуваних при виготовленні тих чи інших продуктів [5, с.56-57].

Однак в організації керують не тільки розглянутими ресурсами і процесами. Досягти мети можливо лише при реалізації випущеної продукції чи шляхом надання яких-небудь послуг. А це пов'язане з зовнішнім середовищем, що є споживачем продукту, який випускається, і джерелом постачання ресурсів організації. Адже зовнішнє середовище є не тільки джерелом погроз, але й можливостей. Інакше кажучи, менеджмент не обмежується управлінням ресурсами, виробництвом, але й організацією в цілому. Це поняття пов'язане з одержанням прибутку, тобто, досягненням мети підприємства, що приносить ДОХІД.

Зрозуміло, що без характеристики власного потенціалу не можна ні висунути перспективу цілей виробничої системи, ні виробити оптимальну (кращу) стратегію їхнього досягнення. Помітимо, що поняття «потенціалу» тісно пов'язане з характером цілей. Для одних цілей існуючий потенціал виробничої системи (тобто сукупність можливостей) буде високий, для інших — низький. Для досягнення одного набору цшей немає потреби змінювати спрямованість фірми, для іншого — необхідно її істотно переглянути.

Опановуючи питання теми, студенту важливо засвоїти, що реалізація ресурсів організації відбувається за допомогою операційних процесів.

2. Операційні процеси

Операційний процес — це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природи, внаслідок яких ресурси перетворюються на готові вироби (послуги).

Головну частину операційного процесу становить технологічний процес, який забезпечує зміну форм, розмірів і властивостей оброблюваних предметів праці і складання готових виробів (послуг).

І Технологічний процес — сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці.

Процес виробництва на підприємствах має такі стадії:

• Конструювання (проектування, планування) продукту;

• Видобуток сировини;

• Виробництво (перетворення сировини в комплектуючі частини);

• Збирання (об'єднання комплектуючих у готовий продукт);

• Розподіл (відправлення готового продукту оптовикам, роздрібним торговцям чи кінцевим споживачам);.

Операційні процеси класифікуються:

За роллю в операційному процесі розрізняють основні, допоміжні та обслуговувані процеси.

• Основні процеси — це технологічна зміна геометричних форм, розмірів і фізико-хімічних властивостей виробів, випуск яких передбачений профілем підприємства.

• Допоміжні процеси забезпечують безперебійність основних. За їх допомогою виготовляють засоби, необхідні для функціонування основного виробництва. До цих процесів належать, наприклад, виготовлення і ремонт інструменту та оснащення, ремонт устаткування, вироблення носіїв енергії (пари, повітря, електроенергії), технічний контроль.

• Обслуговувані процеси призначені для обслуговування основних і допоміжних (зберігання, транспортування та ін.) За складністю поділяються на:

• Простий операційний процес — це послідовність операцій, результатом яких є виріб (рис. 4.2, а).

• Складний операційний процес передбачає поєднання декількох простих процесів (рис. 4.2, 6).

Рис. 4.2. Схематичне зображення простого і складного операційних процесів

За формою організації операційні процеси поділяються:

- послідовні;

- паралельні;

- послідовно-паралельні;

За розміщенням операційного процесу в просторі:

- групові (технологічні) процеси;

- потокові процеси;

- предметні процеси.

Для кращого усвідомлення операційного процесу важливо виділити його тип.

Тип операційного процесу — це організаційно-технічна характеристика процесу, яка ґрунтується на його спеціалізації, повторюваності й характері технологічних процесів.

В загальному вигляді дослідники Р. Чейз, Н. Еквілайн та Р. Якобс операційні процеси поділяють на процеси переробки, виготовлення, тестування та складалькі процеси.

Властивий певному виробничому підрозділу тип операційного процесу зумовлює застосування методів підготовки, планування, контролю виробництва, форм організації праці, особливості технологічних процесів, кожен з яких характеризується сукупністю ознак, тому наявність лише однієї з них (наприклад, кількості виробів, що їх виготовляють, як це іноді прийнято вважати) або навіть декількох не дає підстав для висновку про наявність того чи іншого типу виробництва. Для менеджера необхідно знати як раціонально організувати операційний процес виготовлення виробу, а саме, розчленувати складний процес у прості, а потім звести їх в єдиний комплекс у часі й просторі так, щоб забезпечити випуск готових виробів у необхідній номенклатурі та кількості, у потрібний строк. Організація операційного процесу полягає також у забезпеченні раціонального поєднання у просторі й часі основних, допоміжних і обслуговуваних процесів, а також людей і матеріальних елементів виробництва [52].

Важливо зазначити, що технологічний процес тісно пов'язаний з структурою виробничого потоку (Process Flow Structure).

Структура виробничого потоку — визначає на підприємстві тип організації руху матеріального потоку із застосуванням одного чи декількох технологічних процесів.

Слід зазначити, що різні варіанти технологічного процесу впливають на середній час виробництва, трудомісткість виробів, вантажопотоки на підприємстві, використання виробничих потужностей. Як і при проектуванні виробу, розробник процесу повинен розглянути відносну значимість наступних критеріїв проектування:

1. Виробнича потужність.

2. Економічна ефективність.

3. Гнучкість виробничої системи.

4. Продуктивність.

5. Надійність.

6. Ремонтопридатність.

7. Стандартизація та стабільність результатів.

8. Безпека та промислова санітарія.

9. Задоволення життєвих потреб персоналу.

Важливим питанням у плануванні операційних процесів є рішення про закупівлі комплектуючих, про кооперацію і субпідрядників.

У рішенні з виробництва чи закупівель звичайно враховується ряд факторів [52]:

• наявні потужності — якщо в організації є достатні потужності, то часто ефективніше самим робити комплектуючі чи створювати послуги;

• спеціальні знання — якщо фірмі бракує досвіду і кваліфікації для якісного виконання роботи, то розумною альтернативою буде закупівля чи партнерство;

фактори якості — підприємства вузької спеціалізації звичайно можуть запропонувати більш високу якість, ніж може забезпечити сама організація. І навпаки, спеціальні вимоги до якості чи здатність самостійно контролювати якість можуть дозволити виробництву цілком виконувати всі роботи;

• природа попиту, коли попит на виріб високий і стабільний, то для організації буває вигідніше виконувати роботу самій. Однак при великих коливаннях попиту чи малому обсязі замовлень звичайно буває краще доручити роботу іншим;

• витрати — будь-яка економія витрат за рахунок закупівель чи виробництва повинна співвідноситися з попередніми факторами. При виборі типу операційного процесу також встановлюється оцінка ступеня його автоматизації і гнучкості й оцінка устаткування, що буде використовуватися.

 

3. Режим функціонування операційної системи

Операційна система в будь-якому своєму виді і будь-якій формі, чи освітня чи інформаційна, має дві тенденції свого існування:

• функціонування;

• розвиток.

Функціонування — це підтримка життєдіяльності, збереження функцій, що визначають цілісність операційної системи, та її суттєві характеристики.

Розвиток — це придбання операційною системою нової якості, що зміцнює життєздатність в умовах зовнішнього середовища, що змінюється.

Функціонування і розвиток найтіснішим чином взаємозалежні і відображають єдність основних тенденцій операційних систем будь-якого виду і типології. Цей зв'язок забезпечується режимом функціонування (режим — встановлений графік роботи).

Режим функціонування — це сукупність параметрів та умов функціонування, що забезпечують передбачене технологією створення продукту, а також збереження і поточне відтворення елементів операційної системи.

Слід зауважити, що поняття «режим функціонування» не включає корінні інновації, капіталовкладення й інвестиції, тому що ці процеси обов'язково викликають істотні взаємні відхилення основних параметрів операційної системи і тим самим породжують принципово іншу управлінську задачу. Поняття режиму операційної системи найтіснішим чином пов'язане з технологією. Технологія задає умови і конкретні значення найважливіших параметрів системи.

Варто звернути увагу на розходження між технологією і режимом, якоб'єктами управління, які полягають у наступному [43]:

Операційна система, що знаходиться на стадії стабільності функціонування, допускає не більше одного оптимального режиму. У той же час у сукупності параметрів, що характеризують оптимальний режим (тобто і той режим, що дає найкраще рішення взаємозалежних задач виробництва продукту і відтворення операційної системи), допускаються деякі варіанти параметрів, що пристосовують систему до поточних коливань зовнішнього і внутрішнього середовища [43 ].

Режим функціонування операційної системи як об'єкт управління є тією сферою менеджерських проблем, що забезпечують поточне узгодження зовнішніх і внутрішніх факторів дії системи. Це означає, що задачі управління режимом повинні порівнюватися з перспективними цілями і процедурами управління [43].

Нормативний режим — це збіг, або достатня наближеність фактичних і планових параметрів операційної системи, що функціонують в межах її реальної потужності

Поняття „реальної потужності55 в даному випадку припускає що рівень використання основного процесора дозволяє забезпечити його поточне функціонування і відтворення без виходу на критичні (руйнівні) параметри.

Аналізуючи життєвий цикл операційної системи нормативний режим характерний для 2-го і 3-го етапів. Причому вважається, що даний режим виникає всередині 2-го і закінчується в середині 3-го етапів.

Нормативний режим функціонування є більш передбачуваним «об’єктом управління», тому що саме його поняття будується на деяких стабільних мінімально взаємопов’язаних параметрах і показниках [43].

Необхідно відзначити, що саме для нормативного режиму найбільшою мірою придатний дуже ощадливий метод управління по відхиленнях. Цей режим дає можливість менеджеру сконцентрувати управлінські ризики на перспективних і стратегічних питаннях операційної системи. Система, що функціонує в нормативному режимі, забезпечує максимальну в порівнянні з іншим режимом віддачу. Тому її варто плавно готувати до неминучих обмежень і змін внутрішнього і зовнішнього характеру. Менеджер повинен планувати заміну і відновлення критичних ланок основної технології, знаходити «вільні вікна» у грошових потоках, що можуть забезпечити фінансування цих витрат [43].

Критерієм оптимальної стабільності режиму операційної системи є рівень використання ресурсів. Цей критерій дає характеристику вхідної, вихідної й операційної потужності системи і дозволяє аналізувати наявність резервів і можливості зміни даного режиму. Вхідна потужність характеризує можливість до сприйняття визначеного масиву ресурсів. Вихідна — забезпечення визначеної маси (кількості) готової продукції.

Операційна потужність характеризує внутрішню здатність системи забезпечити необхідну технологічну переробку ресурсів. Прийнято вважати, що критерій оптимізації режиму системи полягає у відповідності трьох видів потужності.

Типові проблеми і протиріччя управління операційною системою яка знаходиться в нормативному режимі:

• відсутність внутрішніх стимулів для інновацій;

• можливість нагромадження внутрішніх невідповідностей між параметрами, умовами та аспектами.

• зношення компонентів операційної системи,

• нагромадження так званої професійно-технологічної втоми усередині операційної системи, тобто перетворення творчих функцій у рутинні, стандартні й уніфіковані поза залежністю від реального стану зовнішнього і внутрішнього середовища [54].

Система, для якої автономність від несприятливих умов середовища перетворилася з засобу в самоціль, починає використовувати всі можливості для ізоляції від екзогенних інновацій.

 

Перехідний режим характеризується порушенням (недотриманням) вхідної потужності системи, недотриманням вимог технологічної дисципліни, порушенням якості і структури використовуваних ресурсів, підривами узгодження в просторі і часі основних параметрів і функцій.

Можливі виходи для системи в перехідному режимі наступні (рис.4.4):

 

1. повернення системи до оптимального рівня;

2. перехід системи до нового оптимального режиму;

З* руйнування операційної системи, тобто без по воротне припинення діяльності.

Слід зазначити, що перехідні режими пов'язані з рядом причин проблемного характеру, які можна поділити на зовнішні і внутрішні (рис.4.5) [54].

До зовнішніх відносяться проблеми ресурсного забезпечення та пов'язані зі споживачем; до внутрішніх — технологічні збої, пов'язані з поточними помилками персоналу, і організаційно — менеджерські проблеми, що можуть включати як поточні помилки менеджменту, так і стабільні системні помилки.

Виконавці не роблять системних помилок. Якщо помилка з'являється більш ніж один раз, то це помилка керуючого. Керівник повинний виявляти, аналізувати і запобігати системні помилки виконавця [54].

Кінцевим завданням управління режимом операційної системи € оптимальне співвідношення поточної і довготермінової ефективності, а безпосереднім завданням є оптимізація поточної ефективності операційної системи*

Тут слід зазначити, що оптимальність режиму буде забезпечена, якщо, крім всього іншого, операційний менеджер схильний до впровадження в операційну систему систем «канбан», «точно в термін» (ЛТ), «кайзен».

Необхідно звернути увагу на те, що в операційній системі виділяються інваріанти — стабільні, стійкі, несучі елементи конструкції. Вони забезпечують збереження якості системи. Їх звичайно виносять за дужки процесу інновацій [54].

Зміна окремих елементів несущої конструкції не входить у компетенцію операційного менеджера. Сфера повноважень операційного менеджера в процесі розвитку системи поширюється на всі ті істотні умови, зміни яких не торкаються фундаментальної якості операційної системи.

 

 

Практична організація розвитку операційної системи потребує від керівника рішення трьох задач [54]:

• виявлення й опис інваріантів конструкції, тобто тих елементів операційної системи, які ми не можемо змінювати ні в якому разі;

• виділення елементів системи, які можна змінювати;

• виділення тих елементів, які обов'язково потрібно змінювати для реалізації інновацій.

Поняття „тверді" та „м'які" чинники забезпечення усталеного функціонування операційної системи відбиває сутність погляду, що склався в межах сучасної концепції організації бізнесу та менеджменту, відповідно до якої всі ендогенні (внутрішнього походження) чинники організаційної ефективності можна поділити на дві категорії: „hard" чинники (тверді чинники) та „soft" чинники (інакше — м'які чинники). Ця термінологія запозичена з комп'ютерної лексики другої половини XX ст., в якій словом „hard" позначалося так зване залізо, тобто власне електронно-обчислювальна техніка, а термін „soft" застосовувався до програмного забезпечення. Перенесення цієї ідеології на грунт операційного менеджменту має на меті прищепити студентові розуміння того, що для підтримки усталеності функціонування операційної системи однаково важливе значення мають і матеріальне, технічне, енергетичне, просторове забезпечення (своєрідні „тверді" чинники), і кадрове, інформаційне та організаційно-управлінське забезпечення („м'які" чинники).

4. Поняття, структура та тривалість операційного циклу підприємства

Особливе значення для розуміння подальшої структуризації курсу та логіки, його загальної архітектури має концепція операційного циклу.

Ефективність операційного процесу залежить від часу здійснення і ступеня його безперервності ____

На ефективність операційного процесу значний вплив має форма його організації, яка визначається диференціацією і розміщенням процесів виробництва у просторі й часі (рис. 4.6).

Варто зауважити, що склад виробничих дільниць та інших підрозділів цеху і форми їх зв'язку формують виробничу структуру цеху. Відповідно до призначення виробничих процесів, що їх виконують цехи, виділяють основні, допоміжні цехи й обслуговувані господарства, в яких здійснюються відповідно основні, допоміжні й обслуговувані процеси.

Виробнича структура — це комплекс основних, допоміжних цехів, обслуговуваних господарств, а також характер їх взаємних зв'язків.

Машинобудівні підприємства залежно від рівня спеціалізації і кооперування мають різну структуру і склад виробничих цехів.

У літературі здебільшого розглядають три форми організації виробництва:

предметна

потокова

групова.

Деякі автори дотримуються іншої класифікації: індивідуальна, групова (не потокова) і потокова.

Непотокова форма організації ефективна там, де є багато номенклатурна програма цеху з невеликим обсягом випуску виробів кожного типорозміру;

вона характерна для одиничного і дрібносерійного виробництв [35].

При потоковій формі організації виробництва первинною структурною ланкою є потокова лінія виготовлення деталей або складання виробів.

• на основі технологічної послідовності операцій виготовлення виробів (предметна спеціалізація), тобто виробничі дільниці формуються з певної кількості технологічно різнорідних робочих місць (машин), які встановлюються відповідно до послідовності операцій виробничого процесу.

На підставі викладеного раніше можна виділити шість різних форм організації операційного процесу (табл.4.1).

Таблиця 4.1 Форма організації операційного процесу [35]

 

Операційний цикл — це календарний період часу, протягом якого оброблюваний виріб або партія виробів проходять усі операції виробничого процесу або певної його частини і перетворюються на завершений продукт. Тривалість операційного циклу визначається в одиницях календарного часу (годинах, днях, місяцях).

Необхідно підкреслити, що тривалість операційного циклу визначається в одиницях календарного часу (годинах, днях, місяцях). Тривалість циклу складається з таких елементів: тривалості циклу виготовлення деталей, в який входять заготівельна, механічна, термічна, гальванічна та інші стадії оброблення;

часу складання деталей у вузли та монтажу; часу складання вузлів у групи, груп — у виріб і його регулювання; часу випробування і приймання готових виробів; часу комплектування і упаковування.

Отже, можна зробити висновок, що виріб в операційному процесі перебуває тільки у двох станах: або його оброблюють, або він, пролежує (третього стану немає).

Водночас треба пам'ятати, що в операційному процесі бере участь ще один елемент виробництва — обладнання (і все, що його стосується: виробничі площі, пристрої тощо), яке в цьому процесі перебуває також тільки у двох станах: або воно працює, або воно простоює. Отже, в операційному процесі є виріб, який або обробляють, або він пролежує, і є обладнання, яке або працює, або простоює [35].

Щодо тривалості операційного циклу, то слід згадати його велике економічне значення, бо це впливає на швидкість оборотності обігових коштів, темпу випуску продукції, використання виробничої площі, устаткування та інших основних фондів.

Кожен із цих видів характеризується певними умовами передання виробів від одного робочого місця до іншого, роботи устаткування і пролежування виробів.

Послідовне поєднання операцій полягає в тому, що наступна операція починається тільки після закінчення обробки всіх предметів партії на попередній операції.

Послідовний вид руху характеризується такими ознаками:

• вироби на кожну подальшу операцію передають цілою партією після оброблення її на попередній;

• устаткування у межах оброблення партії виробів працює без простоїв. Перевагою послідовного виду руху є відсутність простоїв устаткування у межах оброблення однієї партії виробів, недоліком — значна тривалість циклу оброблення. Цей вид руху застосовується здебільшого в одиничному і дрібно-серійному типах виробництва.

Паралельне поєднання операцій характеризується тим, що кожний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію й обробляється.

Паралельний вид руху повинен задовольняти такі умови:

• вироби від одного робочого місця до іншого передають поштучно або транспортними партіями;

• вироби обробляються на всіх операціях без пролежування.

Перевага паралельного виду руху — найкоротша тривалість циклу оброблення партії виробів, недолік — простої устаткування у межах оброблення партії виробів, спричинені різною тривалістю операцій.

Паралельно-послідовне поєднання операцій — обробка предметів праці на наступні операції починається до закінчення обробки всієї всієї партії на попередній, але за умови, щоб партія оброблялась на кожній операції безперервно.

Дотримання таких правил дає змогу виконати вказані раніше умови, характерні для послідовно-паралельного виду руху, та обмежити кількість можливих варіантів передання частин партії від однієї операції до іншої (інакше — час запізнення початку операції) замість п варіантів (за кількістю виробів в партії) одним.

Необхідно знати, що послідовно-паралельний рух найчастіше застосовують у серійному виробництві.

Якщо є варіанти зміни послідовності операцій, що у практиці трапляється, то вибирають такий варіант, коли більших операцій буде менше, а менших більше.

 

Це дає змогу різко скоротити тривалість циклу без скорочення тривалості самих операцій, а лише замінивши їх послідовність у виробничому процесі (певна річ, якщо технологічний процес допускає таку перестановку) [35].

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.