Робочий час та відпочинок

Законодавство передбачає такі види робочого часу:

нормальна і скорочена тривалість робочого часу;

неповний робочий час;

ненормований робочий день.

Тривалість робочого часу за нормального робочо­го тижня не може перевищувати 40 годин. Це є за­гальна норма, яка не залежить від кількості робочих днів на тиждень.

Деякі категорії працівників мають скорочені (не­повні) обсяги робочого часу. До них, зокрема, нале­жать неповнолітні: працівникам віком од 16 до 18 років установлюється 36 годин на тиждень; для осіб віком од 15 до 16 років (учні віком од 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працю­ють протягом навчального року у вільний від на­вчання час, не може перевищувати половини макси­мальної тривалості вказаного вище робочого часу (для осіб відповідного віку); працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень; учителям у середньо­му встановлено шестигодинний робочий день; ліка­рям, наприклад, стоматологам, лікарям поліклінік, станцій, кабінетів установлено 5, 5-годинний робо­чий день; лікарям лікарень, середньому медичному персоналові лікарень, інших стаціонарних лікар­ських закладів, спеціалізованих санаторіїв, лікарям ясел та деяким іншим установлено 6, 5-годинний ро­бочий день.

Скорочена тривалість робочого часу може вста­новлюватися за власні кошти на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда,

Можливість працювати неповний робочий час здебільшого використовується особами за певних життєвих обставин, скажімо, за необхідності догля­ду за дітьми, хворими членами сім'ї, у зв'язку з на­вчанням, станом здоров'я і т. ін. Неповний робочий час установлюється обов'язково на прохання вагіт­ної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходить­ся під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку.

З огляду на специфіку й характер трудової діяль­ності певної частини населення законодавством перед­бачено можливість роботи понад установлену нормальну тривалість робочого часу.

Велике значення для відновлення здоров'я, фізичних, розумових здібностей працівників має час відпочинку — час, вільний од виконання трудових обов'язків, використовуваний працівником на влас­ний розсуд. Як і робочий час, час відпочинку має де­кілька видів. Це — перерви в робочому дні для відпо­чинку і харчування, щоденний відпочинок після ро­боти, щотижневі дні відпочинку (переважно субота й неділя), святкові й неробочі дні, щорічні й додаткові відпустки.

За загальним правилом, перерви впродовж робочо­го дня надаються через 4 години після початку робо­ти і тривають від ЗО хвилин до 2 годин. Така перерва не включається в робочий час.

Працівники на час перерви можуть відлучатися з місця роботи. Законодавством передбачено й додат­кові перерви, надавані через короткий відтинок часу.

Відносно святкових і неробочих днів чинне зако­нодавство визначає святкові та неробочі дні (Різдво Христове одночасно є святковим і неробочим днем).

До святкових віднесено: 1 січня — Новий рік; 7 січня — Різдво Христове; 8 березня — Міжнарод­ний жіночий день; 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День Перемоги; 28 червня — День Конституції України; 24 серпня — День незалежності України.

До неробочих днів належать дні релігійних свят: 7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця.

Найтривалішим часом відпочинку є відпустка. Вона також має декілька видів:

1. Щорічні: основна; додаткова за роботу зі шкід­ливими й тяжкими умовами праці; за особливий характер роботи; інші, передбачені чинним законо­давством.

2. Додаткові у зв'язку з навчанням (для тих, хто навчається без відриву від виробництва).

3. Творча (надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників тощо).

4. Соціальна: у зв'язку з вагітністю й пологами; з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; працівникам, які мають дітей.

5. Відпустки без збереження заробітної платні надаються на різні строки у випадках, передбачених Законом України " Про відпустки". Без згоди власника або уповноваженого ним органу: ветеранам війни; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; пенсіонерам за віком; інвалідам; особам, які одружуються; працівникам у разі смерті рідних — чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер тощо. За згодою сторін трудового договору відпустка надається до 15 календарних днів на рік і може поділятися на частини, але загалом не більше ніж 15 календарних днів.

Відпустка без збереження заробітної платні (або з частковим її збереженням) може надаватись і в разі простою підприємства (строк і порядок надання ви­значається колективним договором).

Всі відпустки визначаються в календарних днях. При цьому святкові й неробочі дні під час визначення тривалості відпустки не враховуються і не оплачуються.

Найбільш поширеною є щорічна основна відпустка, її тривалість не повинна бути меншою ніж 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, визначення якого здійснюється від дня укладення трудового договору (контракту).

86. Індивідуальні й колективні трудові спори. Індивідуальні трудові спори — непорозумін­ня між працівником і власником (уповноваженим ним органом), що виникли в трудових правовідноси­нах. Чинне трудове законодавство передбачає два органи, які мають право розглядати трудові спори. Це —- комісії з трудових спорів (КТС) і районні (міські) суди.

КТС обираються загальними зборами (конферен­цією) трудового колективу підприємства, установи, організації з кількістю працюючих не менш як 15 осіб.

Порядок обрання, чисельність, склад і строк пов­новажень комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. Кількість робітників у складі комісії з трудових спорів підприємства не може бути меншою від половини її складу.

Чинним трудовим законодавством установлено перелік спорів, що можуть розглядатися в КТС і що розглядаються в судах. Наприклад, відповідно до ст, 224 Кодексу законів про працю КТС є обов'язко­вим первинним органом із розгляду трудових спо­рів, за винятком спорів, що безпосередньо розглядаються в судах, або спорів деякої категорії пра­цівників.

Працівник може звернутися з заявою про вирі­шення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк од дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а в справах про звільнення — в місяч­ний строк од дня вручення копії наказу про звіль­нення або від дня видачі трудової книжки.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, уста­нові, організації, встановлюється строк в один рік од дня виявлення заподіяної працівником шкоди.