Антикризове управління у світлі теорії інформаційної асиметрії.

Ураховуючи значне число фінансово-неспроможних суб'єктів господарювання в Україні, стабільне зростання кількості справ про банкрутство, можна зробити висновок про зростаючу дина­міку конфліктів інтересів, які виникають на грунті кризової ситу­ації на підприємствах. Звідси випливає необхідність дослідження природи вказаних конфліктів та вироблення на цій основі прак­тично орієнтованих рекомендацій для антикризового менеджме­нту щодо їх нейтралізації. У контексті антикризового управління фінансами підприємства непересічне значення має концепція принципал-агент відносин і теорія асиметричної інформації, які є складовою неоінституційної теорії й дають змогу дослідити кон­флікти інтересів між окремими учасниками фінансових відносин.

Предметом дослідження концепції принципал-агент відносин є форми коопераційних зв'язків між окремими економічними суб'єктами, які прагнуть якомога краще реалізувати свої власні інтереси. Типовими принципал-агент відносинами є стосунки між капіталодавцем (принципалом) та господарськи­ми суб'єктами, які отримали капітал в оперативне розпорядження (агентами). Досягнення економічних цілей принципала (інвесто­ра, кредитора, санатора) безпосередньо залежить від ефективнос­ті діяльності агента (менеджер, керуючий санацією, боржник тощо). Отже, діючі економічні суб'єкти вважаються агентами, а суб'єкти, інтереси яких безпосередньо залежать від зазначеної діяльності, — принципалами. Проблема полягає в тому, що, до­сягаючи своїх цілей, одні групи інтересів вступають у конфлікт з іншими групами. Головна мета теорії — оптимізувати фінансові відносини та узгодити умови відповідних договорів і законодав­чих актів у такий спосіб, щоб забезпечити баланс інтересів прин­ципала й агента. Іншими словами, концепція покли­кана оптимізувати розподіл результатів діяльності, яка є резуль­татом кооперації між принципалом та агентом.

Антикризовий менеджмент можна розглядати як процес управ­ління вирішенням конфліктів інтересів між вказаними сторона­ми. Його успіх залежить від узгодженості дій та посильної участі всіх зацікавлених осіб (інституцій). Основні його вимоги:

* підприємство не повинен залишати висококваліфікований персонал;

* клієнти та постачальники сировини, матеріалів мають збе­регти комерційні відносини з ним;

* власникам і кредиторам слід зберегти фінансові відносини із суб'єктом господарювання: не лише не вимагати повернення вкладеного капіталу, а й брати активну участь у фінансуванні са­наційних заходів;

* держава має забезпечувати податкове сприяння санації (по­датковий компроміс тощо).