Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття та види речових прав у сучасному цивільному праві України

 

Під речовим правом у сучасній цивілістиці розуміють право, що забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом безпосереднього впливу на річ, що знаходиться у сфері її господарського панування.

Сутність протиставлення речових і зобов'язальних прав полягає в тому, що в галузі речових прав вирішальне значення для задоволення інтересів уповноваженої особи мають його власні дії, в той час як в сфері зобов'язальних прав задоволення інтересів відбувається, насамперед, у результаті дій зобов'язаної особи.

Оскільки набуття, перерозподіл, а також різноманітні видозміни прав стосовно майна та їхній захист є основним завданням приватного (цивільного) права, цілком природно, що речові права є центральним інститутом даної галузі.

Речові права належать до числа абсолютних. Це означає, що коли річ належить певній особі, то усі інші особи зобов'язані визнавати цю належність речі й не порушувати її.

Протилежністю речовому праву є зобов'язання, що належать до прав відносних, оскільки уповноваженій особі (кредитору) захист надається лише від порушень з боку конкретної особи — боржника.

Разом із тим, речові права не є однорідним поняттям, а відрізняються одне від одного характером, змістом, особливостями захисту тощо.

Залежно від значущості і характеру виникнення речові права можуть бути поділені на основні та похідні.

Основні речові права є визначальними в системі відносин з приводу речей. їхні властивості випливають із самого характеру присвоєння майна і необхідності забезпечення використання цього майна. До них належить право власності, яке дає власнику повну владу над майном (речами) і абсолютний захист, тобто, можливість подання позову проти будь-якого порушника його прав власника.

Проте «повна влада над майном» не означає необмеженості прав власника. У даному випадку мається на увазі лише та обставина, що власник має щодо до конкретних речей більшу владу, ніж будь-хто інший. Але державні або суспільні інтереси можуть стати причиною обмеження повноважень власника.

При цьому слід сказати про таку особливість власності, як здатність до «самовідновлення». Суть цього явища полягає в тому, що у випадках припинення встановлених обмежень правомочностей власника, його право власності поновлюється «автоматично» у повному обсязі.

Наприклад, існував узуфрукт, що є довічним правом певної особи користуватися чужими речами та плодами, які ці речі дають. Своїм існуванням узуфрукт обмежує (обтяжує) право власності. Але після смерті узуфруктарія право власності відновлюється в повному обсязі. Це і є характерне для права власності бажання «підвестися на повний зріст», котре іменують «принципом еластичності права власності» (Й. А. Покровський).



Похідними від права власності є права на чужі речі. У цьому випадку право власності належить одній особі, в той час як інша особа має на те саме майно таке саме безпосереднє речове право, тільки обмежене за змістом або обсягом правоможностей.

У свою чергу, права на чужі речі можна, з деякими застереженнями, розділити на чотири групи.

1. Універсальні права на чужі речі можуть бути майже такими самими широкими за обсягом правоможностей, як і право власності. Проте вони є похідними від останнього, оскільки мають своїм підґрунтям основні речові права, що зумовлює існування певних обмежень для їхнього використання. Вони виникають, оскільки існують перші, і не можуть існувати без них. До вторинних універсальних речових прав належать емфітевзис, суперфіцій, право повного господарського відання і право оперативного управління.

Емфітевзис — право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з можливістю відчуження і передачі такого права в порядку спадкування.

Суперфіцій — право користування чужою земельною ділянкою для забудови з можливістю відчуження і передачі такого права в порядку спадкування.

Право повного господарського відання означає можливість володіння, користування і розпорядження майном у своїх інтересах, але на підставі надання цих повноважень власником.

Право оперативного управління — це право володіння, яке ґрунтується на праві власності іншої особи, що надала це повноваження, а також обмежені правокористування і розпорядження майном з метою і в межах, установлених власником.



Право володіння чужим майном. Варто було б розрізняти «володіння (посідання)» і «право володіння». Відносити до речових прав фактичне володіння річчю не зовсім коректно, оскільки йдеться про фактичний стан речей, а не про право на річ. У той час як право володіння є елементом права власності, фактичне володіння на законних підставах означає, що особа, яка не є власником, володіє річчю з наміром володіти нею для себе.

Таким чином, точно кажучи, володіння (посідання) не є речовим «правом», оскільки йдеться не про «право на річ», а про фактичне перебування речі в певної особи. Проте, з міркувань практичної доцільності в сучасному українському цивільному законодавстві його відносять до розряду прав на чужі речі.

Права користування чужими речами. Це, передусім, сервітути, які можуть бути особистими (персональними) і майновими (предиальними). З урахуванням можливості існування начебто подвійного права володіння і користування речами (різними особами, але щодо однієї і тієї ж речі) свого часу виникла теорія «розділеної власності».

Права розпорядження чужими речами. До них належить застава, і зокрема, іпотека. Суть цього права в тому, що кредитор у випадку невиконання зобов'язання має право реалізувати заставлене майно для задоволення своїх майнових інтересів.

Наприклад, іпотека — застава нерухомості — є правом на чуже майно, оскільки, хоча воно й залишається у власності боржника, кредитор-заставодержатель може витребувати його від будь-якої особи для того, щоб продати і захистити свої інтереси.

Речові права і право інтелектуальної власності

Відповідно до Конституції України, кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У статті 54 Конституції України йдеться про те, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, їхніх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з інтелектуальною діяльністю.

Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом котрої є що-небудь якісно нове, що відзначається неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

Результати творчої діяльності об'єднані поняттям інтелектуальної власності (О. А. Підопригора).

Визначення поняття «інтелектуальна власність» поки що не досконале. Недосконалість його полягає в тому, що цей вид власності формується інтелектуальними зусиллями автора, але оформляється юридично за допомогою документів, що гарантують майнові права, які стають реальністю лише завдяки уведенню останніх у господарський обіг за допомогою системи спостереження, вимірювань і реєстрації господарських операцій і процесів матеріального виробництва. Тільки в результаті такої сукупності дій об'єкт творчості перетворюється на особливий вид власності.

Країни з ринковою економікою давно усвідомили значення інтелектуальної власності для темпів промислового розвитку. В Україні інтелектуальна власність вперше була передбачена лише Законом України «Про власність», що не є чинним на цей час. Цим самим Законом були визначені суб'єкти й об'єкти права інтелектуальної власності.

Вважається, що інтелектуальна власність охоплює тільки майнові права: право використовувати самому ідею у своїй підприємницькій діяльності; право забороняти це робити іншим особам, за винятком тих випадків, коли законодавством встановлені обмеження; право дозволяти на підставі угод використовувати висловлені іншими особами ідеї, як правило, на платній основі у підприємництві. Разом із тим, до правоможностей особи, яка має права інтелектуальної власності, входять і особисті немайнові права. Цим право «інтелектуальної власності» суттєво відрізняється від «права власності» у його традиційному розумінні.

Загальні положення про інтелектуальну власність містяться у главі 35 ЦК України.

Згідно з нормами цієї глави Кодексу, до об'єктів права інтелектуальної власності належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції баз даних; виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; виведені сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знак для товарів і послуг), географічні позначення; комерційні таємниці.

Права на об'єкти інтелектуальної власності виникають за фактом їхнього створення або ж внаслідок надання правової охорони уповноваженим державним органом.

Авторам результатів інтелектуальної діяльності належать щодо цих результатів особисті немайнові і майнові права.

Особисті немайнові права належать автору незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним у випадках переходу його майнових прав на результати інтелектуальної діяльності до іншої особі.

Власникам права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг (далі — засоби індивідуалізації) належать щодо цих засобів майнові права.

Право вважатися автором результату інтелектуальної діяльності (право авторства) є особистим немайновим правом, що не передається і не відчужується, і може належати тільки особі, творчою працею якої створено результат інтелектуальної діяльності.

Якщо результат створено спільною працею двох або більше осіб, вони визнаються співавторами. По відношенню до окремих видів результатів інтелектуальної діяльності законом може бути обмежене коло осіб, що визнаються співавторами всього утвору в цілому.

Тому, хто володіє майновими правами на результат інтелектуальної діяльності або засобів індивідуалізації, належить виключне право правомірно використовувати цей об'єкт інтелектуальної власності на свій розсуд у будь-якій формі і будь-яким способом.

Використання іншими особами інтелектуальної власності, щодо якої правоволодільцеві належить виключне право, допускається тільки з дозволу правоволодільця.

Володілець виключного права на об'єкт інтелектуальної власності має право передати його іншій особі цілком або частково, має право дозволити іншій особі використовувати цей об'єкт і має право розпорядитися ним іншим чином, якщо це не суперечить законодавству.

Обмеження виключних прав, у тому числі шляхом надання можливості використання об'єкта інтелектуальної власності іншим особам, визнання цих прав недійсними і їхнє припинення (анулювання) допускається у випадках, порядку і межах, установлених законодавством.

Обмеження виключних прав допускається за умови, що воно не завдає шкоди нормальному використанню об'єкта інтелектуальної власності і не зачіпає безпідставно законних інтересів правоволодільців.

Майнові права, що належать володільцеві виключних прав на об'єкт інтелектуальної власності, якщо інше не передбачено законодавством, можуть бути передані правоволодільцем цілком або частково іншій особі за договором, а також переходять у порядку спадкування і внаслідок ліквідації юридичної особи-правоволодільця.

Передача майнових прав за договором та їх перехід у порядку спадкування не мають наслідком передання або обмеження права авторства й інших невідчужуваних і таких, що не передаються, виключних прав. Умови договору про передачу або обмеження таких прав є нікчемними.

Виключні права, що передаються за договором, мають бути визначені в ньому. Права, не зазначені в договорі як відчужувані, визнаються такими, що не передані, оскільки не доведено інше.

До договору, який передбачає надання виключного права в період його дії іншій особі на обмежений час, застосовуються правила про ліцензійний договір.

Виключне право на об'єкт інтелектуальної власності діє протягом строку, встановленого законодавством. Однак законом може бути передбачена можливість подовження цього терміну.

Особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності діють безстроково.

У випадках, передбачених законом, дія виключного права може припинятися внаслідок невикористання цього права протягом певного часу.

Виключне право на результат інтелектуальної діяльності або засіб індивідуалізації існує незалежно від права власності на матеріальний об'єкт, у котрому такий результат або засіб індивідуалізації втілені.

Захист виключних прав здійснюється в порядку, встановленому для захисту цивільних прав та інтересів, а також за допомогою засобів, передбачених ст. 432 ЦК України.

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Володіння (посідання) не є речовим «правом», оскільки йдеться не про «право на річ», а про фактичне перебування речі в певної особи. Проте, з міркувань практичної доцільності в сучасному українському цивільному законодавстві його відносять до розряду прав на чужі речі. Права користування чужими речами. Це, передусім, сервітути, які можуть бути особистими (персональними) і майновими (предиальними). З урахуванням можливості існування начебто подвійного права володіння і користування речами (різними особами, але щодо однієї і тієї ж речі) свого часу виникла теорія «розділеної власності». Права розпорядження чужими речами. До них належить застава, і зокрема, іпотека. Суть цього права в тому, що кредитор у випадку невиконання зобов'язання має право реалізувати заставлене майно для задоволення своїх майнових інтересів.

 

 


Висновки з теми:

 

На відміну від зобов’язальних прав речові права оформлюють і закріплюють приналежність речей (об’єктів матеріального світу, тілесних об’єктів) учасникам цивільних відносин, тобто, статичні відносини майнові відносини. Зобов’язальні права оформлюють перехід речей та інших об’єктів цивільних правовідносин від одних учасників цивільних відносин до інших, тобто відображають динаміку майнових відносин, іншими словами, цивільний обіг).

Речовим правом визнається право особи на річ, за яким забезпечується задоволення її інтересів шляхом безпосереднього впливу на річ без сприяння інших осіб.

Ознаки речових прав: 1) абсолютний характер речових прав (одна із сторін у речовому право відношенні чітко невизначена, зобов‘язаними щодо суб’єкта речового права є кожен учасник цивільних відносин; здійснення речового права забезпечується пасивною поведінкою зобов’язаних особі, які повинні утриматися від вчинення певних дій; 2) об’єктами цих прав є лише речі (об’єкти матеріального світу); 3) наявність такої властивості як право слідування (з переходом одного речового права на річ не припиняються інші речові права на неї, іншими словами право слідує за річчю – ст. 659 обов’язок продавця попередити покупця про права третіх осіб на товар; ст. 769 права третіх осіб на річ, передану у найм; ст. 770 правонаступництво у разі зміни власника речі, переданої у найм; 4) вимоги, що випливають з речових прав, підлягають переважному задоволенню; 5) захист речових прав здійснюється за допомогою особливих речово-правових способів захисту (віндикація, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, визнання права власності та ін.).

Види речових прав: речове право на своє майно (право власності); речові права на чуже майно: 1) право володіння; 2) право користування (сервітуту); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій); 5) законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно (право застави).


МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ:

При самостійній підготовці до даної теми, варто звернути увагу на такі питання:

1. Історія розвитку речових прав.

2. Особливості спадкування сервітуту.

3. Види сервітутів.

4. Припинення права на суперфіцій.

 

 


[1] Основные институты гражданского права зарубежных стран: Сравнительно-правовое исследование / Рук. авт. кол. В. В. Залесский. — М.: НОРМА, 1999. — С. 220.

[2] Рубаник В. Є. Інститут права власності в Україні: проблеми зародження, становлення й розвитку в період до 1917 року: Історико-правове дослідження. — X.: Легас, 2002. — С. 339

[3] : Советское гражданское право. Часть первая / Под ред. В. Т. Смирнова, Ю. К. Толстого, А. К. Юрченко. — Изд-во Ленинград, ун-та, 1982. — С. 309.

[4] Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность // Венедиктов А. В. Избранные труды по гражданскому праву. В 2 т. Т. 2. — М.: Статут, 2004. — С. 7—412; Венедиктов А. В. О государственной собственности в СССР и организации управления ею // Венедиктов А. В. Избранные труды по гражданскому праву. В 2 т. Т 2. — М.: Статут, 2004. — С. 442—466.

[5] Красавчиков O.A. Основы жилищного законодательства: предмет регулирования и юридическая природа // Основы советского жилищного законодательства: Межвуз. сб. науч. трудов. — Свердловск: УрГУ, 1981, —С. 20—21.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.012 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал