Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






України

 

Частина І

Кораблебудування та судноходство княжої пори

ПОЧАТКИ ПЛАВАННЯ

 

Плавання в Україні було розвинене ще в найдавніші часи. Величезна кількість у слов’янських українських землях річок, річечок, озер, болот, численні розливи річок та паводки зумовлювали головну роль річкового шляху. Дніпро з великими притоками Прип’яттю та Десною і цілою мережею другорядних річок, Дністер, Буг, Сян, Дунай – все це були природні шляхи, вздовж яких скупчувалось й організовувалось людське життя. Річка на низині була найлегшою і найдоступнішою дорогою серед непрохідних пущ, і її спокійне плесо приманювало до себе первісну людину. Потребувало розвитку річного суднобудування й рибальство, яке з давніх часів все ще залишалося одним з головних джерел прожитку наших предків. Однак, не лише часті розливи річок та затоплення великих площ суходолу перешкоджали створенню торгово-господарських та військових доріг. Не меншим злом в житті слов’яни були часті нашестя кочовиків: печенігів, половців, хозар тощо, та контроль ними основних степових шляхів та транспортних артерій. Тому слов’яни здавна споруджували собі річні човни, а згодом, з розвитком торгівлі та військових експедицій, і морські судна.

Археологічні пам’ятники древньослов’янського суднобудування відносять нас ще до часів неоліту, коли наш предок, майстерно обробляв стовбури дерев, використовував лодку – довбанку, або одно-деревку. Греки звали їх «моноксилями». Ці одно деревні човни були різного розміру і іноді доходили до поважної довжини. Піднятий вже в наш час а зі дна річки південний Буг дубовий човен мав довжину 6.15м, ширину – 0.8м. Корпус був достатньо міцним, оскільки мав поперечні перегородки на носу та на кормі, а іноді й посередині. На побережжі Балтійського моря знайдено такий одноцільний човен 15м завдовжки.

Як свідчать грецькі письменники, слов’яни ще в VІІ столітті здійснювали свої військові походи на Візантію в моноксилях, доходячи аж до острова Кріт.

Костянтин Багрянородний, візантійський імператор і історіограф розповідає, що на Дніпрі у середині Х ст. були розповсюдженні човни-однодеревки, які виготовлялись протягом зими у північних слов’янських землях і в квітні-травні сплавлялися у Чернігів, Любеч, Київ для подальшої остаточної доробки та оснастки. Костянтин пише: «Підвладні Русі слов’яни, що звуться кривичі і лучани і інші слов’яни, вирубують за ними дерева на човни, обробляють і як прийде час, коли розтане лід, спускають їх у близькі озера. І як спустять у річку Дніпро, ідуть цією рікою, приходять до Києва, витягають човни і продають Русі. А Русь купує самі кадовби, розбиває давні однодеревки, бере з них весла, уключини до весел та інший припас і споряджує нові».



Великий вплив на розвиток й поліпшення плавання у давні часи слов’янської історії мали варяги. Вони були найславнішими мореплавцями середніх віків, перепливали широкий досвід нашим предкам, які наймали варязькі контингенти на військову службу. Кораблі скандинавських вікінгів збереглися до наших днів у Норвегії і знаходяться в університетському музеї у місті Осло.

Тодішній корабель варягів був понад 20м. завдовжки, до 5м. завширшки і майже 2м. в глибину. Будували його з дубового матеріалу, а допоміжні частини виробляли з явору, ясеня, берези та липи. Основу корабля становила на споді балка, до якої були прибиті поперечні ребра, відповідно вигнуті, і кількість їх доходила до 20. Зверху кінці ребер були з’єднані балками, покритими дошками, які розділяли трюм від палуби. Здовж корабля по обох боках були прикріплені довгі та низькі лави для гребців-весельників. У верхній частині обшивки робили отвори для весел, останні сягали 3м. завдовжки. Кермо містилося позаду човна на правому боці і теж було біля 3 метрів. Посередині кріпилася щогла, на 20 і більше метрів заввишки.

Вітрила мали форму трапеції, ширшої у долині. Їх виробляли найчастіше з білої бавовняної матерії, зустрічалося й з кольоровими смугами, але князі вживали дорогоцінні та різнобарвні матеріали.

Для норманського воєнного корабля була характерна струнка та легка побудова. Відношення між шириною та довжиною / 1:4 / давало кораблеві певну достатню несхитність та стійкість; перед і зад корабля мали однакову форму трохи підняту догори, тому кораблеві було легко повертати; судно збивалося за допомогою дерев’яних кілків і було дуже еластичним. Важливо звернути увагу на те, що в 1893 р., коли було побудовано аналогічну й докладну модель, яка здійснила подорож із Норвегії до Америки, розвиваючи часом швидкість до 18-20 миль на годину.



На превеликій жаль, українські кораблі княжої пори не збереглися, хіба що може й були де знайдені на мілинах сучасної української території, але бурхливі останні століття не дали змоги подбати про збереження та докладне вивчення тих човнів. Однак літописна традиція дає нам змогу дізнатися про дещо з давнього кораблебудування та мореплавства Х-ХІІ століття.

За своїм призначенням та цілями використання судна ділили на військові, транспортно-господарські та рибальські. Були різні назви: лоддя, лодка, суд, човен, струг; павозок, або паузок, учан.

Павозок напевно був малим за розмірами човном, теж саме можемо сказати й про учан та струг. В «Руській правді» згадується що струг в тричі дешевше коштує великої морської лодді і в два рази лодді річної. Можна припустити, виходячи з назви, що це було невелике плоскодонне низькобортне судно а дуже мілкою осадкою, можливо, у вигляді плоту а точно підігнаними, обтісаними колодами і дощатими бортами. Продовжуються дискусії а приводу означення характеру суден типа «учан». Як і струг, це грузове, товарне й, напевно, риболовецьке судно. Літописці вказують на те, що учан велике, містке судно на зразок плоскодонного дощаника. Насад означає, мабуть, судно збудоване з різних частин, в основі якого лежить балка, на яку насаджувались упоперек перекладини й дошки (ще й сьогодні використовують при побудові воза чи саней). Човен, лоддя, суд значили судна різного роду й величини.

Майже усі типи суден, зважуючи на войовничий побут наших предків, використовувались під час воєн і воєнних походів для перевезення людей, зброї та коней.

Воєнне судно найчастіше називалось лоддя.

Розрізнялись лодді звичайні, «набойні», тобто по оббиті дошками й морські, які відрізнялись оснасткою та кількістю набоїв. Закони Київської Русі призначали кару за крадіжку човнів: «коли хто вкраде лоддю, платить 7 кун, і Лодзю мусить віддати власникові; за морську – три гривни, за набойну – дві гривни». Гривна мала біля 30 кун, отже морське судно цінувалося найвище, воно було найбільшим за розмірами і більш досконалим за конструкцією.

Якої величини були слов’янські воєнні кораблі, ми можемо здогадуватись звертаючи увагу на те, яку кількість людей військового реманенту та коней вміщували ці кораблі. Наприклад, в готських записках, які дійшли до нас, згадується, що на переправі через Дніпро в 60-ті роки Х ст. були човни, які вміщували не більше 3-х чоловік; однак деякі судна були довжиною 20 м. і шириною 3 м. Про похід князя Олега на Царгород літопис пише, що в одному кораблі вміщувалося 40 людей, стільки ж уміщали лодді Ігора в поході на Візантію, бо, як згадує літописець дружинники гребли самі, а в лодді було по «40 ключей» (кріплення для весел). Але про похід русичів на Каспій у ті ж самі часи історики свідчать, що кораблі мали по 100 чоловік команди. Тож бачимо, що кораблі бували різних розмірів.

Про будівництво та зовнішній вигляд споруджених кораблів нашими пращурами знаємо небагато. Мабуть тільки менші човни були «однодеревні», видовбані з одного пня. Яка ж була технологія виробництва? Спочатку стовбур товстого дерева видовбувався сокирою, після чого оброблявся теслом. Потім, щоб колода була еластичною та гнучкою, її розпарювали у спеціальних котлах, розводили з боків до потрібної ширини; при цьому края колоди зв’язувались міцно канатами, щоб під час розведення не було тріщин.

Крім описаного способу, ймовірно, був ще один: вибравши потрібне дерево, за допомогою дубових клинів корабели робили у стовбурі трихіну довжиною, рівною довжині майбутнього човна, і поступово вбивали, заглиблюючи клини та розпорки таким способом, щоб надати деревині відповідної форми. Після цього дерево зрубували, зайву деревину вирубували або випалювали, а внутрішню частину отриманої колоди заливали водою і тримали її у такому стані протягом тижня. Далі розпалювали уздовж колоди вогнище: дерево розпарювалось, ставало гнучким. Усередині установлювалися полегшені «упруги» (на зразок шпангоутів). Однак, на виготовлення такого моноксила витрачалося від двох до п’яти років.

Наявність у русів моноксилів підтверджується й археологічними дослідженнями. Так, згаданий вже нами човен, знайдений у 1937 р. у намулі р. Південний Буг у двох кілометрах від села Сабо тинівка (Грушецький р-н Миколаївської області) за свідченням проф. Р.О. Орбелі було випалено зі стовбура 360-ти річного дуба. Хімічний аналіз вказує на те, що моноксил побудовано у Х ст. до Р.Х.

Набагато більші судна мали в основі свої балки, на які набивалися дошки (т. з «набої»). Передній кінець човна називався «нос», а задній – «корма» або «керма», там же кріпилося кермове весло («ключ»). Судно приводилось в дію веслами, а великі кораблі ще й вітрилами. Вітрила називалися «пре» або «парус» (від грецького «фарос»); мачта мала назву «щегла» чи «шегла». Вітрила виробляли з простого полотна, що мало назву товотина або кропина; були також вітрила з дорогих матерій, а паволок. Літописець розповідає про похід на Царгород у 907 р. Олег сказав: «пошийте Русі паволочні вітрила, а слов’янам кропи няні. І пошматував їх (паволоки) вітер. І сказали слов’яни: тримаймося своїх товстин».

Якщо виходити з того, що на парус йшло, за ствердженням Костянтина Багрянородного, 28-30 локтів тканини, то він був не великий і мав всього лише біля 10 метрів.

З корабельної снасті та знаряддя у стародавніх джерелах згадуються також «ужі» або «ужища» /т. з. канати-линви/ і якорі. Цікаво було б запропонувати читачеві вислови з мореплавної термінології того часу що збереглися: «вспяти паруси» – напинати вітрила; «розволочити пре» – піднести вітрила; «покосний вітер» – пригожий, придатний вітер; «волочити» – перетягувати корабель; «корабельник» – моряк, а «корабельчий» – будівничий корабля; «кормник» – рульовий-керманич; «гребці гребть» – гребці гребуть та ін.

На Чорному морі слов’яни познайомились й з грецькими кораблями і саме від греків переняли різні нові винаходи та поліпшення. В літописах знаходимо різні назви грецьких кораблів: «галея», «кубара», «олядь», «скедія» тощо.

Однак, київська лоддя мала цілу низку переваг у порівнянні з важкими бойовими кораблями греків: швидка, рухома, з мілкою осадкою, що дозволяло успішно маневрувати на невеликих глибинах. За свідченням короля Лангобардії /Північ Італії/ у сер. VIII ст. «судна русів у наслідок своїх малих розмірів проходять там, де мало води, чого робити не можуть халанди греків через свою глибину /мається – осадку/».

Нема навіть сумніву, що на кораблебудування княжої пори великого впливу завдали греки та варяги. Відомо, що галери /або галеї/ використовувались слов’янами однаково як і скандинавські кораблі. на нашу ж думку, використовування кораблів сусідів могло бути присутнім лише на краях шляху «із варяг у греки» - на Чорному морі /«Понот море»/ та Балтійському /«море Варязьке»/. А основна частина, середня та нижня течії р.Дніпро, не кажучи вже про безліч другорядних артерій, долалися збудованими у слов’янських землях суднами. Безумовно, як і зараз, процес запозичення різних удосконалень проходив і тоді. Однак слов’янське кораблебудування мало свою специфіку та традиції. Про спроби створити свій власний тип воєнного корабля свідчать оповідання літопису від 1151 р. Тоді йшла кровава боротьба за Київ між «мономаховичами» – київським князем Ізяславом Мстиславовичем та володимиро-суздальським – Юрієм, і було ужито кораблі для оборони Дніпра на широкому просторі від Київа до гірла Прип’яті.

Адаптувавши Лаврентієвський літопис, читаємо «Зхитрив лодді дивно: бо гребці у них пливуть і їх не видно, тільки весла видно, а людей не видно, бо лодді було покрито дошками і бійці стоять зверху у бронях і стріляють; а керманичів було двоє, один на носі, а другий на кормі, і куди хотіли туди й пливли, не повертаючи лодій.».

 

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал