Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття та характерні риси системи права

Почнемо з того, що термін "система" є універсальним, використовуваним в самих різних галузях людських знань.

Система права - об'єктивне, зумовлене системою суспільних відносин, багаторівневе будову національного права, що полягає у поділі єдиних за своєю соціальною сутністю і призначенням у суспільному житті, внутрішньо узгоджених норм на певні частини, звані галузями, підгалузями та інститутами права.

Система права виступає як внутрішня форма права, що відображає реально існуючі в тій чи іншій країні і опосередковувані їм суспільні відносини і часто розкривається як результат систематизації юридичних норм, тобто як продукт раціональної діяльності державних органів. Подібний погляд добре вписувався в загальну теорію наукового комунізму, яка оголошувалася концепцією планомірного руху суспільства до свого комуністичного майбутнього. [ 4, c. 278]

Раціонально будується будинок світлого майбутнього, раціонально будується і система права. Не меншою мірою цю думку відповідало і розуміння права як функції держави. Якщо держава творить право, то воно творить і його систему, тобто свідомо створює його у вигляді системи.

Наше праворозуміння виключає характеристику системи права як штучної конструкції і результату побудови державою логічно стрункої структури. Якщо право - продукт природничо-історичного розвитку, то й об'єктивно притаманна йому системність - того ж самого походження. Воно спочатку структуроване, упорядковано, і розглядати його структуру (системність) у відриві від нього самого, можна тільки умовно, розуміючи, що мова йде лише про штучне препаруванні для приватних пізнавальних цілей. Після їх досягнення доведеться знову повернутися до розгляду системності як сторони, моменту самого права. Адже вивчати право - значить вивчати його систему, а вивчати його систему - значить вивчати право з однією з його істотних сторін. Тому будь-який тип права має таку властивість, як системність. Системність вказує на те, що право є не випадковим набором розрізнених юридичних норм, а цілісним стійким утворенням. [ 7, c. 123 ]

В основі цієї цілісності і єдності лежать численні об'єктивні і суб'єктивні чинники. Серед суб'єктивних факторів можна назвати прагнення і докладені зусилля законодавця до створення і розвитку такої системи права, яка б відрізнялася не тільки монолітністю і органічною єдністю, а й елементарної злагодженістю і непротиворечивостью складових її частин. До об'єктивних факторів, що сприяють формуванню цілісність та єдність системи права, слід віднести ті матеріальні, соціальні та інші умови життя суспільства, які визначають не тільки процес виникнення й існування системи права, але й об'єктивну необхідність її злагодженого та ефективного функціонування.



Система права володіє наступними ознаками:

· Об'єктивний характер, тобто відбиває реально існуючу систему суспільних відносин;

· Цілісність, тобто узгодженість, несуперечність і взаємодія всіх норм права;

· Диференційованість, тобто підрозділяється на відносно самостійні частини - галузі, підгалузі, інститути права;

· Наявність зв'язків між елементами системи права;

· Стійкість і динамізм.

 

1.2. Проблемні питання визначення структури системи права

Право — сукупність норм, що створені й охороняються державою. Але це не випадкове і не хаотичне їх накопичення, не механічна маса, а узгоджена і взаємозалежна цілісна система, в якій норми групуються в чітко визначеному порядку. Це складне системне ієрархічне утворення, що будується під впливом єдності (інтеграції),диференціації.

Внутрішня будова права характеризується єдністю його складових елементів, що зумовлюється системою суспільних відносин, які визначають зміст правових норм; диференціацією права на відносно відокремлені складові у вигляді певних об’єднань правових норм за інститутами, підгалузями і галузями права; наявність взаємозв’язку норм права та їх об’єднань. [ 2, c. 84 ]

Розглянемо структуру системи права. Структурними елементами системи права є норма права, галузь права, підгалузь права, інститут права.
Норма права — первинний елемент системи права. Вона являє собою встановлене чи санкціоноване державою загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, що надає учасникам регульованого правом відношення суб’єктивні права і юридичні обо-в’язки. Завдяки своєму універсальному значенню норма права поширює свої властивості й на інші рівні системи права, служить одиницею виміру правової матерії.



Норма права самостійно регулює якусь одну сторону (грань) суспільних відносин. Для правового регламентування відносин у цілому найчастіше потрібна взаємодія комплексу норм.

Норми права певним чином взаємопов’язані. У результаті їх об’єднання виникають такі утворення в системі права, як галузі (найбільші об’єднання правових норм), підгалузі та інститути.

Галузь права — це сукупність правових норм, що відокремилася всередині системи права, які регулюють певну сферу однорідних суспільних відносин. Однорідність тієї чи іншої сфери суспільних відносин викликає до життя відповідну галузь права (цивільне, кримінальне, адміністративне та ін.). Галузь права відбиває вищий рівень системоутворюючих зв’язків у праві, характеризується певною цілісністю, автономністю.

У межах найбільш розвинутих правових галузей виділяються підгалузі, що поєднують кілька інститутів однієї і тієї ж галузі. Зовнішнім вираженням підгалузі є наявність у ній такої групи норм, що містить загальні принципові положення, властиві кільком (але не всім) правовим інститутам цієї галузі. Наприклад, у цивільному праві — авторське, спадкове, зобов’язальне, винахідницьке право; у конституційному — виборче, муніципальне, парламентське право; у фінансовому — бюджетне і податкове право; у земельному — гірське, водне, лісове право.

Інститут права — це порівняно невелика, стала група правових норм, що регулюють певний різновид суспільних відносин. Якщо юридична норма — “вихідний елемент” правової матерії, то правовий інститут являє собою первинну правову спільність, об’єднання. Інститут права — це відокремлена група юридичних норм, що регулюють суспільні відносини конкретного виду.
Правові інститути покликані регламентувати окремі ділянки, фрагменти, сторони громадського життя. Інститут — складова, блок, ланка галузі. У кожній галузі їх безліч: у кримінальному праві — інститут необхідної оборони, інститут крайньої необхідності, неосудності, у цивільному — інститут позовної давності, інститут дарування, угоди, купівлі-продажу; у конституційному — інститут громадянства; в адміністративному — інститут посадової особи; у сімейному — інститут шлюбу.

Норми різних галузей права утворюють так звані вторинні угруповання системи права — комплексні інститути (які відносяться одразу до кількох правових галузей) та міжгалузеві комплекси (сукупність правових норм кількох галузей, що регулюють певну сферу суспільних відносин). До міжгалузевих комплексів можна віднести господарське право, яке об’єднує в собі норми цивільного, адміністративного та фінансового права.

Питання про критерії поділу права на галузі й інститути постійно перебуває в центрі уваги вчених-юристів і є предметом обговорення.
У ході першої дискусії (1938–1941) була відзначена важливість виділення об’єктивного критерію розподілу права на галузі й інститути, яким є предмет правового регулювання, тобто певна сукупність однорідних суспільних відносин. Предмет правового регулювання — це та сфера, на яку поширюється право. Це — матеріальний критерій розподілу права на структурні елементи. [ 13, c. 245 ]

Однак класифікація галузей права тільки по предмету регулювання зводить дискусію про систему права лише до питання про систему суспільних відносин. Тому в ході другої дискусії (1955–1958) було визнано необхідним, крім основного критерію (предмета правового регулювання), виділити додатковий юридичний критерій — метод правового регулювання, під яким розуміється сукупність прийомів, способів і засобів впливу права на суспільні відносини. Специфіка суспільних відносин, регульованих нормами однієї галузі права, обумовлює необхідність використання при цьому певного методу, що у кожній окремій галузі буде специфічним.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал