Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Загальна характеристика регулятивних не договірних зобов’язань.




Таким чином, недоговірні зобов’язання можуть бути регулятивними та охоронними. Класифікаційним критерієм у цьому випадку виступають підстави виникнення зобов’язання. Недоговірні регулятивні зобов’язання – зобов’язання, які виникають у результаті правомірної поведінки суб’єктів цивільного права, яка проявляється в односторонніх правочинах, адміністративних актах Стосовно недоговірних зобов’язань, що регулюються у ЦК, а їх шість видів, то до регулятивних, тобто таких, що є результатом вчинення одностороннього правочину, адміністративного акту чи юридичного вчинку, можна зараховувати: 1) зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди (з оголошенням конкурсу і без оголошення конкурсу); 2) зобов’язання, які виникають з факту рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи; 3) вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення. Об’єднуючим критерієм для цих видів зобов’язань є правомірність дій, що ведуть до виникнення зобов’язання. Навпаки, охоронні зобов’язання виникають, як правило, з неправомірних дій (правопорушень, деліктів). У рамках правоохоронних зобов’язань можна виділити три типи: 1) зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди; 2) зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; 3) зобов’язання у зв’язку зі створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. Загальний огляд регулятивних недоговірних зобов’язань: 1) без оголошення конкурсу (ч.3 ст. 1144) зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою ви у сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір нагороди. Проблема: розмір винагороди. Аналогія з ст. 339 ЦК(права особи, яка знайшла загублену річ), особа має право вимагати відшкодування витрат, пов’язаних із виконанням (зберігання, доставка) + має право вимагати винагороду в розмірі ДО 20 % вартості речі. 2) з оголошенням конкурсу: необхідно розмежовувати конкурси, які регулюються трудовим правом (прийом на роботу), адміністративним правом (конкурс при прийомі у вищі навчальні заклади), господарським правом (тендерні конкурси). 3) вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення. Проблема 1 трансформація цього не договірного зобов’язання в договір доручення (момент отримання гестором схвалення домінуса); Проблема 2 можливість гестора вимагати відшкодування лише фактично зроблених витрат (витрати повинні бути розумними), якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені; Проблема 3. Чи можуть бути гестором діти, або недієздатна особа? Відповідно до ч.2 ст. 41 ЦК недієздатна особа не має права вчиняти будь- якого правочину (ст. 202 ЦК дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків – тобто завжди має бути вольовий фактор – бажання до настання певного наслідку). Але по своїй суті дії гестора є не правочинами, а юридичними вчинками (юр. факти поділяються на юридичні акти (наприклад судові рішення чи акти органів РАЦСу) та юридичні вчинки – правомірні дії суб’єктів з якими закон пов’язує настання певних наслідків, незалежно від того чи була у суб’єкта мета досягнути певний правовий результат).

2. Загальна характеристика охоронних не договірних зобов’язаньОхоронні недоговірні зобов’язання – зобов’язання, що виникають у результаті порушення цивільних прав і охоронюваних законом інтересів суб’єктів цивільних правовідносин і мають на меті поновлення й укріплення правопорядку у сфері цивільного права. До таких зобов’язань належать: 1) квазіделікти (створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи; 2) делікти (зобов’язання із заподіяння шкоди; набуття, збереження майна без достатньої правової підстави). Відмінність – у 1 шкода не заподіюється, але може заподіятися; у 2 –– заподіюється завжди. Зобов'язання, що виникають унаслідок створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, привертає до себе увагу незвичністю правової конструкції. Так, у даних правовідносинах відсутні шкідливі наслідки у вигляді завданої шкоди. Невипадково такий вид зобов'язання називають квазіделіктним, оскільки віднесення його до деліктів є умовним через те, що деліктними називають зобов'язання, які виникли внаслідок завдання шкоди (delictum - шкода). Крім того, спірність віднесення зобов'язань, що виникають унаслідок створення загрози, до деліктних обумовлюється й порядком викладення глав у ЦК України: спочатку розміщена глава 81 «Створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи», а за нею - глава 82 «Відшкодування шкоди». Ідея відповідальності не лише за заподіяну шкоду, а навіть за створення небезпеки завдання такої шкоди була реалізована ще в римському приватному праві. Так, за преторським едиктом (edictum de positum) встановлювалася відповідальність за просте створення небезпеки для перехожих: якщо на даху 6 чи на карнизі, що виступав над місцем, де звичайно ходять люди, вивішувався чи встановлювався якийсь предмет, падіння якого могло заподіяти шкоду, то власник будинку сплачував певний штраф. Римські юристи підкреслювали, що претор видав цей едикт з величезною користю для суспільства: «щоб люди ходили по вулицях без страху і небезпеки». Концепція усунення загрози порушень цивільних прав та інтересів знайшла своє відображення і в інших цивільно-правових інститутах. Так, серед особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, закон окремо виділяє право фізичної особи на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю (ст. 282 ЦК України). Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Проблема: Згідно зі ст. 1164 ЦК України у разі неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати відшкодування завданої шкоди (тобто квазіделікт за умови заподіяння шкоди (матеріальної чи нематеріальної) трансформується в делікт). Поняття “делікт” (від латинського delictum) розглядається у правовій доктрині у широкому й вузькому розумінні. У широкому розумінні деліктом визначається будь-яка недозволена дія, правопорушення, що має наслідком застосування покарання до особи, яка його вчинила. Тобто делікти за сферою їх виникнення та реалізації можуть бути поділені на. Делікти поділяються на генеральний та спеціальні. Генеральний делікт визначає загальні умови для відшкодування будь-якої шкоди і включає стандартні правила, визначені у параграфі 1 глави 82 ЦК. Спеціальні делікти мають специфіку, викликану особливим характером заподіяння шкоди (наприклад, джерелом підвищеної небезпеки), провини (відповідальності за вину чи без вини), особи заподіювача шкоди (наприклад, якщо мова йде про державного службовця) і т. д. Практичне значення такої класифікації полягає в тому, бо за відсутності загальних підстав для відповідальності за заподіяну шкоду, а саме, коли відповідальність покладається безпосередньо на заподіювача шкоди за наявності повного складу деліктного правопорушення: шкоди, вини, протиправності, причинного зв’язку, спеціальні делікти не виключають відповідальності: і за дії правомірні, і за відсутності вини, і відповідальності безпосередньо не заподіювача шкоди, а відповідальної за шкоду особи тощо. Спеціальні делікти характеризуються такими особливостями: – способом заподіяння шкоди; – об’єктом, якому заподіюється шкода; – особою, яка заподіює шкоду; 7 – особою, яка відповідає за шкоду; – особою потерпілого; – обставинами заподіяння шкоди; – підставами виникнення зобов’язань; – особливими умовами та межами відповідальності. З урахуванням наведених критеріїв, поширеності деліктів, доступністю класифікації та її мети ми пропонуємо таку систему деліктних зобов’язань (спеціальних деліктів). Види спеціальних деліктів: І. Шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки: а) відповідальність за шкоду, заподіяну наземними джерелами підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України); б) відповідальність за шкоду, заподіяну морським судном (Кодекс торговельного мореплавства України); в) відповідальність за шкоду, заподіяну повітряним судном (Повітряний кодекс України); г) відповідальність за ядерну шкоду (Закон України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» від 13 грудня 1991р. та Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р.). Особливість цієї групи деліктів полягає в тому, що відповідальність за заподіяну шкоду настає без вини, в особливому суб’єкті такої відповідальності. II. Шкода, заподіяна працівниками юридичної особи при виконанні ними трудових (службових) обов’язків (ст. 1172 ЦК): Враховуючи ту обставину, що шкода заподіюється при виконанні трудових (службових) обов’язків, особливість цього делікту полягає в тому, що за заподіяну шкоду перед потерпілим відповідає безпосередньо не заподіювач шкоди, а організація чи підприємство, де ця особа працює. Організація (підприємство), в свою чергу, за певних обставин, набуває право регресних вимог до винної в заподіянні шкоди особи. III. Шкода, заподіяна посадовими особами або службовими особами: а) шкода, заподіяна посадовою особою органів державної влади або органом місцевого самоврядування (ст. 1174 ЦК України); б) шкода, заподіяна посадовою особою органів державної влади або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності (ст. 1175 ЦК України); в) шкода, заподіяна незаконними діями представників правоохоронних органів (ст. 1176 ЦК; закони України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 р.; «Про організаційно- правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 р.; «Про оперативно-розшукову діяльність»); 8 г) шкода, яка заподіяна особі, що визнана жертвою політичних репресій (Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1990 р.). Незважаючи на певну схожість зобов’язань, які виникають у зв’язку із вчиненням незаконних дій представниками правоохоронних органів та із заподіяння шкоди жертвам політичних репресій, між ними існують істотні відмінності щодо підстав виникнення, форм та розміру виплати відшкодування і компенсацій, що і дає підстави розглядати ці два зобов’язання як самостійні делікти. Особливість цього делікту полягає в тому, що шкода, заподіяна особами, які наділені владними повноваженнями, і заподіяна ними шкода, незалежно від вини посадових органів і службових осіб, відшкодовується органом місцевого самоврядування, Автономною Республікою Крим або державою. ІV. Шкода, заподіяна особами з пороками волі: а) малолітніми особами (ст. 1178 ЦК); б) неповнолітніми особами ( ст. 1179 ЦК); в) недієздатними особами (ст. 1184 ЦК); д) особами, які не усвідомлювали значення своїх дій та (або) не могли керувати ними (ст. 1186 ЦК). Цю групу деліктів об’єднує те, що особа, яка заподіяла шкоду, на момент заподіяння шкоди, в силу свого віку, стану здоров’я чи тимчасового психічного розладу не розуміла значення своїх дій і не віддавала повністю їм звіт. І, відповідно, за заподіяну шкоду за певних обставин можуть відповідати батьки цієї особи, опікуни, передбачений інший механізм відшкодування або заподіювач взагалі звільняється від обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду. V. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи: а) під час виконання особою договірних зобов’язань (ст. 1196 ЦК); б) під час виконання обов’язків за трудовим договором (ст. 1197 ЦК); в) фізичній особі-підприємцю (ст. 1198 ЦК); г) малолітній особі (ст. 1199 ЦК); д) неповнолітній особі (ст. 1199 ЦК); е) особі, яка не працювала (ч.2 ст. 1195 ЦК). УI. Відшкодування шкоди, заподіяної правомірними діями: а) при здійсненні права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони (ст. 1169 ЦК); б) в стані крайньої необхідності (ст. 1171 ЦК). Особливість відповідальності за заподіяну шкоду цих випадках полягає в тому, що на відміну від кримінальної відповідальності, де протиправність є однією із умов відповідальності, в цивільному праві в наведеному делікт відповідальність, як виняток, настає і за дії правомірні. Відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому середовищу: а) НПС в цілому; б) окремим об’єктам НПС (атмосфері, воді, землі тощо). Особливості: 1) невизначеність кола об’єктів, яким заподіюється шкода; б) таксовий спосіб визначення розміру збитків. УIII. Відшкодування моральної шкоди (ст. 1167 ЦК України, ст. 173-1 Кодексу Законів про працю України, ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», ст. 21 Закону України «Про туризм», ст. 24 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 44 Закону України «Про авторські і суміжні права», ст. 49 Закону України «Про інформацію», ст. 3 17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», ст. 3 Закону України «Про інформаційні агентства», Закон України «Про друковані засоби масової інформації» та ін.): а) заподіяння моральної шкоди пов’язано із діяльністю державних органів та посадових осіб; б) заподіяної моральної шкоди засобами масової інформації; в) заподіяної моральної шкоди приватними особами; г) відшкодування шкоди, завданої поширенням недостовірної інформації.



Лекція до теми № 8 «АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СПАДКОВОГО ПРАВА»


Данная страница нарушает авторские права?


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2020 год. (0.022 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал