Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






ТЕМА 10. СТРУКТУРА ВАРТОСТІ ТУРИСТСЬКОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА ЦІНИ ТУРИСТСЬКОГО ПРОДУКТУ




Сфера туризму безпосередньо пов'язана з наданням ряду видів послуг, які характеризуються нестійким попитом клієнтів. На міжнародному ринку більшість туристських послуг проходять своєрідний шлях через збутову, торговельну та виробничу мережу підприємств туріндустрії. Підприємства-організатори подорожей (здебільшого великі туристські комплекси, туристські клуби та туроператори, які мають філіали та дочірні підприємства в різних туристичних регіонах) здійснюють дослідження внутрішнього і міжнародного ринків туристичних послуг, розробляють маркетингові стратегії, туристські маршрути, налагоджують зв'язки з вітчизняними та зарубіжними партнерами, в тому числі з конкретними виробниками туристичних послуг — транспортними підприємствами, готелями, ресторанами, екскурсійними бюро, санаторно-курортними установами, базами відпочинку тощо, та реалізують туристичні послуги самостійно або через посередників.

До торговельної мережі туріндустрії належать, головним чином, турагентські та інші спеціалізовані фірми, які здійснюють роздрібну реалізацію турів за індивідуальними замовленнями фізичних та юридичних осіб, а також продаж індивідуальних і групових турів за рекламними каталогами, реалізацію окремих видів туристичних послуг, в тому числі на замовлення — авіаквитків, екскурсій, бронювання номерів у готелях, на базах відпочинку тощо. Також до торговельної мережі належать власні турфірми, створені за кордоном вітчизняними туристськими підприємствами.

 

Слід відзначити, що суттєвим джерелом валютних надходжень у більшості країн світу залишається реалізація товарів специфічного туристського попиту, в тому числі виробів народного промислу, сувенірів, книг тощо. За даними опублікованих матеріалів, частка експорту товарів і послуг туристського попиту у ВВП країн Західної Європи коливається у Нідерландах, Люксембурзі, Норвегії, Німеччині, Фінляндії, Швеції від 1,8 % ÷ 3,0 %, у Австрії, Греції, Іспанії – 17,7 % ÷ 21,1 %, тоді як частка експорту туристських путівок була майже в 2-2,5 рази меншою (від 1 % у Фінляндії до 8,4 % у Австрії).

Головними видами послуг, що пропонуються до продажу туристськими агентствами є групові та індивідуальні тури.

Індивідуальний тур – це конкретно сформований комплексний туристичний продукт за індивідуальною угодою з клієнтом. Ціна такого турпродукту, як підсумок цін окремих видів послуг, є змінною величиною, оскільки окремі види туристичних послуг включаються до вартості пакету та сплачуються туристом відповідно до його звичок і вподобань.

Залежно від умов формування групових (організованих) турів, вони поділяються на:



пекідж тури,

інклюзив тури,

інсентив тури,

спеціалізовані тури за формою організації та особливостями маршруту, складом учасників та рівнем комфортності обслуговування (наприклад, тури класу обслуговування VIP, stop-over, СЕТ-тури, фікс-тури тощо).

Суто специфічною та відносно новою формою реалізації рекреаційних послуг, для якої притаманні найвищі темпи зростання, є таймшери.

Ціна турпакету залежить насамперед від виду туру та від чисельності туристів в групі.

Як правило, ціна індивідуального туру є вищою від ціни групового туру в розрахунку на одного туриста. Чим більша чисельність групи, тим нижча вартість та ціна туру в розрахунку на одного туриста.

Ціна туру залежить від вікового складу туристів, оскільки послуги дітям, школярам, студентам та деяким іншим категоріям туристів надаються зі знижками. Зі знижками реалізуються також тури для корпоративних клієнтів та сімейні тощо.

 

Ціна типового пекідж-туру на стадії планування включає найбільше компонентів, у тому числі такі основні її складові.

1. Ціна «нетто», в тому числі:

1.1. прямі змінні витрати, що складаються з вартості окремих видів послуг (транспортні перевезення, розміщення туристів, харчування, екскурсійне обслуговування, страхування, оформлення візи тощо) конкретних виробників;

1.2. непрямі податки на окремі види послуг (універсальні та специфічні акцизи, місцеві збори).

2. Дохід (маржа) туристичного підприємства, що поділяється на:

2.1. умовно – постійні витрати туристичної фірми на розробку туристських маршрутів, екскурсійних програм, програм обслуговування туристів;



2.2. прибуток туристського підприємства з урахуванням податкових платежів;

2.3. комісійна винагорода на користь турагента та інших посередників, які беруть участь в реалізації туру;

2.4. сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів та туристських груп;

3. Податок на додану вартість з маржинального доходу.

Рис. 2.1. Структура ціни пакету туристичних послуг

 

Таким чином, при встановленні відпускної вартості пакету туристичних послуг і ціни туру використовуються два варіанти цін.

1. Ціна «нетто», що характеризує «обмежену собівартість» турпродукту.

2. Ціна «брутто», тобто ціна пропозиції тур продукту на ринку.

 

Ціна «нетто» відбиває суму цін, розцінок та тарифів на всі види послуг, що надаються туристам, включаючи податок на додану вартість, готельний збір, митні збори, страхові платежі. Трансфер, як правило, входить до вартості пакету послуг, бо він від самого початку забезпечує чітке обслуговування туристів. Для перевезення туристів та їхнього багажу до готелю (трансфер) використовують мікроавтобуси, легкові автомобілі та інші транспортні засоби.

Отже, до ціни «нетто» групового туру найчастіше відносяться такі складові виробничої собівартості:

вартість транспортних послуг;

вартість проживання в готелі та інших місцях розміщення;

вартість харчування;

трансфер;

вартість екскурсійного обслуговування;

страхові платежі.

Як і у міжнародній практиці, ціну «нетто»вітчизнянатуристична фірма повністю сплачує виробникам туристичних послуг.

 

Для визначення повної собівартості туру до ціни «нетто» додаються витрати туристичних фірм, пов'язані з організацією їхньої діяльності. До переліку цих витрат входять:

заробітна плата персоналу,

амортизація устаткування (комп'ютерної техніки, меблів тощо),

утримання приміщень (прибирання, охорона, ремонт, комунальні послуги, витрати на електроенергію, зв'язок тощо),

витрати на рекламу,

маркетинг,

відрядження,

представницькі заходи,

виробниче навчання та

інші адміністративні й загальногосподарські витрати.

 

Ціна «брутто» включає повну собівартість туру, прибуток туроператора, всі види його податкових платежів, комісійну винагороду турагента та інших посередників, сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів і туристських груп, суму ПДВ.

При розробці ціни на туристичний продукт, який реалізується через посередників, враховують загальний розмір комісійної винагороди туроператора та комісійні винагороди посередників. При розрахунках туроператору переказується сума з вирахуванням комісійної винагороди на користь туристичного агентства. Комісійні, як правило, становлять:

турагента – 5 – 10 %;

туроператора – 15 – 25 %.

 

Практика вітчизняного туристичного бізнесу розрізняє такі види комісійних винагород.

1. Комісійна винагорода туроператорів, що розробляють програми турів та реалізують їх самостійно або через посередників – 15 ÷ 30 % від ціни «нетто».

2. Роздрібна комісійна винагорода, що виплачується турагентам, які реалізують тури – 5 ÷ 10 % від ціни «нетто».

3. Комісійна винагорода інших посередників між туристом та готелем, екскурсійним бюро, розважальним закладом тощо коливається від 5 % до 15 % від ціни «нетто», з врахуванням обсягу реалізації послуг.

 

Залежно від умов агентських угод між туроператором та турагентами, договорів та контрактів туроператора з виробниками послуг, туристичні фірми формують свої доходи та прибутки за рахунок виплаченої їм комісійної винагороди або за рахунок надбавок до договірних цін.

Щодо великих туроператорів, то вони мають багато дочірніх підприємств і посередників у різних містах України, тобто, наявною є можливості щодо зменшення умовно-постійних витрат та здешевлення турів за рахунок значного обсягу операцій.

Отже, до ціни «брутто» включається вартість послуг туристичних фірм по формуванню й реалізації туру з урахуванням витрат, прибутку, податкових платежів, а також суми комерційних знижок для окремих категорій туристів.

Для організованого групового туризму туристичний продукт переважно являє собою пакет послуг, розрахованих на групу людей, до якої входять як туристи, так і особи, що їх супроводжують, якщо таке обумовлене туристичною угодою.

Ціна турпакета в розрахунку на одного туриста у цьому разі визначається за формулою:

 

Ц = [(∑Ві + ∑Ні) + (Вп + П + К + Вчі + ∑Знк) * 1,2] / Чт

де Ц - ціна турпакета в розрахунку на одного туриста, грн.;

∑Ві - вартість послуг, які входять до пакета, складеного туроператором, грн.;

∑Ні - непрямі податки на окремі види послуг, грн.;

Вп - умовно-постійні витрати туроператора, грн.;

П - прибуток туроператора, грн.;

К - комісійна винагорода турагенту чи іншому посереднику, який реалізує турпакет (без урахування ПДВ);

Вчі - вартість послуг осіб, які супроводжують групу туристів, грн.;

∑Знк - комерційні знижки для окремих туристів чи туристських груп;

Чт - чисельність туристів у групі, осіб;

1,2 – коефіцієнт 20 %, що враховує податок на додану вартість.

 

Усі складові вартості туру визначаються у національній грошовій одиниці (грн.), а у рекламних засобах можуть бути перерахованими в інші грошові одиниці (євро, дол. США). До рекламної ціни туру, що оголошується на ринку, вони включаються повністю або частково, залежно від виду туру.

Від вартості та якісних параметрів запропонованих послуг залежить наскільки ціна туру буде конкурентоспроможною.

Комплексна ціна туру має змінні елементи:

прямі змінні витрати (ціна «нетто») та

умовно-постійні витрати туристичної фірми — складові ціни «брутто».

Ряд умовно-постійних витрат (вартість послуг гіда, екскурсовода, перекладача та інших послуг працівників, що супроводжують групу туристів) в розрахунку на одного туриста зменшується (збільшується) по мірі збільшення (зменшення) чисельності туристів у групі й враховуються у ціні туру як прямі змінні витрати. Тому при визначенні вартості й ціни турпакета враховують загальний обсяг операцій та сумарну вартість угоди.

У міжнародній практиці використовують такі варіанти цін:

ціна пакета на одного туриста;

ціна пакета на групу туристів;

диференційовані ціни, які встановлюються залежно від чисельності туристів у групі та є певним компромісом в угоді між організаторами туру.

 

За даними досліджень у вітчизняній практиці найчастіше ціна туру визначається на основі його обмеженої собівартості та нормативної надбавки («маржі» (margin) або «доданого прибутку»).

Маржа використовується для покриття власних витрат туристичної фірми та формування її прибутку.

Доданий прибуток (маржа) встановлюється підприємством у відсотках до ціни «нетто».

У практиці іноземних туристичних фірм маржа складає 15 ÷ 25 % від ціни «нетто», за якою туроператори розраховуються з авіакомпаніями, готелями та іншими виробниками туристичних послуг.

Розмір маржі на вітчизняні туристичні продукти коливається в межах від 15 до 30 % від ціни «нетто» й залежить від багатьох факторів, але насамперед від кількості посередників, що беруть участь в реалізації туру.

Розрахунок загального планового обсягу маржинального доходу туристичної фірми необхідний для того, щоб визначити, чи зможе підприємство покрити постійні витрати та чи залишаться в нього кошти для формування прибутку.

Маржинальний дохід визначають окремо по кожному турпродукту, тому що тури нерівноцінні за своєю вартістю, різною є сума змінних витрат, які відносяться на собівартість туру. Складність планового розрахунку полягає в тому, що на момент розрахунку важко визначити, які саме тури користуватимуться найбільшим або найменшим попитом у плановому році, отже виникає необхідність прогнозування кон'юнктури ринку туристичних послуг.

Загальний обсяг маржинального доходу туристичного підприємства визначається як різниця між виручкою від реалізації туристичної продукції й прямими змінними витратами.

Маржинальний дохід від організації туру в розрахунку на одного туриста розраховується за формулою:

 

Дм = Ц – С,

де Дм – маржинальний дохід у розрахунку на одного туриста;

Ц – ціна туру (ціна «брутто»);

С – обмежена собівартість туру (ціна «нетто»).

 

Такий аналіз с одним із стандартних прийомів, які застосовуються у бізнес-плануванні для обґрунтування ефективності інвестиційних проектів туристичних фірм, у тому числі для визначення обсягу беззбитковості.

 

При калькулюванні цін на тури здійснюється розрахунок прямих змінних витрат та розподіл непрямих умовно-постійних витрат на окремі види турів.

На практиці прямі змінні витрати включають складові ціни «нетто» (вартість проживання, харчування, транспортні квитки, страхування, трансфер, вартість екскурсій тощо), передбачені у складі туру контрактною, агентською чи іншою угодою, а також прямі виробничі витрати турфірми на придбання прав на послуги сторонніх організацій, оплату праці виробничого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи, вартість послуг гіда, екскурсовода, перекладача та комісійну винагороду іншим посередникам – вітчизняним чи іноземним фірмам - партнерам.

Типова структура непрямих умовно-постійних адміністративних, комерційних та інших загальних витрат вітчизняних туристських фірм на виробництво і реалізацію туристичної продукції (Вп) включає такі складові:

 

Вп = Воп + Всз + Вр + Взб + Він

де Воп - витрати на оплату праці працівників адміністративного апарату туристського підприємства (30 ÷ 35 %);

Всз - відрахування на соціальні заходи (34,7 ÷ 49,7 %);

Вр - витрати на рекламу (≈ 20 %);

Взб - витрати на інші заходи щодо стимулювання збуту (≈ 10 %);

Він - усі інші витрати, в тому числі оренда офісу, комунальні послуги, опалення, банківські послуги, амортизаційні відрахування тощо (≈ 20 %).

 

Понад дві третини умовно-постійних витрат — це витрати на рекламу та на оплату праці працівників адміністративного апарату з відрахуваннями на соціальні заходи.

Структура умовно-постійних витрат відбиває специфіку діяльності переважної більшості вітчизняних туристичних фірм із юридичним статусом малих підприємств з обліковою чисельністю персоналу до 25 осіб, які орендують офісні приміщення і не мають власної матеріально-технічної бази, окрім офісного обладнання.

Питома вага загального обсягу умовно-постійних витрат у ціні окремих видів турів коливається несуттєво й становить в середньому близько 5 %. Визначальним фактором рівня умовно-постійних витрат є ціна туру. Чим вищою є ціна туру, тим нижчою є частка умовно-постійних витрат.

Інколи сума умовно-постійних витрат розподіляється між різними турами рівними частками, але такий метод розподілу витрат не можна вважати виправданим, тому що асортимент турів, які реалізує підприємство, суттєво відрізняється за ціною «нетто», за інтенсивністю продажу та іншими факторами. Некоректний розподіл умовно-постійних витрат спричиняє помилки у планових розрахунках цін на тури, валового прибутку та інших показників діяльності на наступний період.

Більш об'єктивним та економічно виправданим є метод розподілу умовно-постійних витрат пропорційно до маржинального доходу, що входить до ціни пропозиції туру та обумовлюється туристичними угодами й контрактами.

 

У процесі формування цін враховують специфічні особливості калькуляції різних видів турів та окремих туристичних послуг. При формуванні цін на вітчизняні, іноземні та закордонні тури механізм ціноутворення набирає певної специфіки.

При калькулюванні ціни закордонного туру ціна пакету послуг має валютне вираження, а частина витрат (деякі види страхування, консульський збір, транспортні тарифи – частково) встановлюється у національній валюті. Всі витрати зводять за діючим валютним курсом до загальної ціни туру в іноземній валюті (в залежності від дестинації у євро або дол. США), яка оголошується в рекламних та інших інформаційно-довідкових матеріалах щодо пропонованих до продажу турів із позначкою, що оплата послуг відповідно до чинного законодавства України здійснюється у національній валюті.

На сучасному етапі при реалізації закордонних турів через інфляційні процеси, туристична фірма може зазнати певних збитків при одержанні оплати туру в національній валюті, оскільки за час між оплатою туру споживачем і конвертацією отриманих коштів в іноземну валюту для здійснення розрахунків з фірмою, що приймає, може відбутися падіння курсу гривні. Тому туроператор, як правило, встановлює власний валютний курс, що у більшості діючих фірм оцінюється в розмірі до + 5 % до поточного курсу відповідної валюти.

Отже, при формуванні цін важливим пунктом контрактної угоди з іноземними партнерами є умови розрахунків. При їх обговоренні узгоджуються:

форми і способи платежів,

терміни платежів,

підстави для платежів тощо.

 

Розглянемо на конкретних прикладах структуру ціни закордонних пекідж турів до Європи «Відпочинок у Словаччині» та «Різдво в Парижі», пропонованих туристичною фірмою, що належить до малих підприємств України та виконує функції туроператора і турагента.

Приклади наведені в табл. 2.2 рис 2.2 і табл. 2.3 рис. 2.3.

Як видно з наведених даних, частка окремих складових у загальній структурі ціни на пропоновані тури різко відрізняється.

У структурі ціни туру «Відпочинок у Словаччині» найбільша частка в структурі ціни належить проживанню (у вартість якого входить 3-разове харчування) – 72,7 %.

Питома вага проїзду одного туриста в автобусі становить 4,36 %.

Частка екскурсійно-розважальних заходів – 5,81 %.

Питома вага умовно-постійних витрат – 5,81 %.

Найменшу частку становить вартість послуг страхування – 1,45 %.

Цей тур характеризується відносно невисокою ціною, оскільки для перевезення використовується дешевий вид транспорту.

Таблиця 2.2 - Структура ціни пекідж туру «Відпочинок у Словаччині» у розрахунку на одного туриста

Види витрат Сума витрат, Євро Питома вага від ціни «брутто»
Проїзд у автобусі 4,40
Проживання (7діб + 3-разове харчування) 72,70
Страхові послуги 1,40
Екскурсійно-розважальні заходи 5,81
Умовно-постійні витрати 5,81
Прибуток (з урахуванням податку на прибуток) 7,27
Комісійна винагорода - -
Знижки - -
ПДВ 2,61
Усього ціна «брутто» 100,00

Рис. 2.2. Структура ціни пекідж туру «Відпочинок у Словаччині»

 

Таблиця 2.3 - Структура ціни туру «Різдво в Парижі» у розрахунку на одного туриста

Види витрат Сума витрат, Євро Питома вага від ціни «брутто»
Авіаквиток 53,24
Проживання (7діб + сніданок) 31,02
Страхові послуги 0,93
Трансфер 0,58
Екскурсійно-розважальні заходи 3,82
Умовно-постійні витрати 2,30
Прибуток (з урахуванням податку на прибуток) 6,37
Комісійна винагорода - -
Знижки - -
ПДВ 1,74
Усього ціна «брутто» 100,00

Рис. 2.3. Структура ціни туру «Різдво в Парижі»

У структурі ціни туру «Різдво в Парижі» найбільша частка в загальній структурі витрат належить авіаквитку – 53,24 %.

Частка проживання – 31,92 % (з урахуванням вартості сніданку).

Питома вага екскурсійно-розважальних заходів становить 3,82 %.

Частка страхових послуг – 0,93 %.

Найменшу частку становить трансфер – 0,58 %.

Питома вага умовно-постійних витрат становить 3,21 %.

Висока вартість даного туру зумовлена високою ціною на авіаквитки. Подорож літаком відрізняється більшими зручностями, проте підвищує ціну.

 

Показник рентабельності реалізації туру як відношення прибутку до ціни туру є вищим для дешевого туру (7,27 %), тоді як величина питомого прибутку в складі кожного туру є діаметрально протилежними (відповідно 25 та 55 у. о.). Отже, значення в туристичних фірмах набуває не рентабельність реалізації туру, а абсолютна величина питомого прибутку в розрахунку на один тур.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.02 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал