Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






ІІІ-ий великий цикл кон’юнктури




1. Підвищувальна хвиля третього циклу – з періоду 1891 – 1896 рр. до періоду 1914 – 1920 рр.;

2. Імовірна понижувальна хвиля третього циклу – з періоду 1914 – 1920 рр.” [7, с. 197].

По суті, він зумів передбачити Велику депресію 1929-1939 років ще 1922 р., тобто за 7 років до її початку, випередивши прогнози видатних австрійських економістів Людвіга фон Мізеса та Фридріха фон Гаєка, що попереджали про наступну велику кризу протягом 1925-1929 рр. [18].

Микола Кондратьєв був одним із теоретиків НЕПу в СРСР, виступав проти форсованої індустріалізації та відмови від ринкових механізмів. Ще у 1920-ті роки його тексти стали добре відомі у світі. 1989 року, під час «перебудови», праці Кондратьєва, нарешті, перевидані в СРСР [7]. Досліджені ним тривалі цикли економічного розвитку (довжиною 50-60 років) - великі цикли кон’юнктури і звуть «Кондратьєвськими». У 1939 р. Йозеф Шумпетер назвав їх «довгими хвилями» Кондратьєва, пізніше їх стали називати скорочено К-хвилями.

Найбільшою заслугою Кондратьєва є той факт, що економічна кон’юнктура (за його визначенням, це синонім економічної динаміки) – по­стійний процес, в складі якого є два види руху – один відображає хвильоподібні, спонтанні зворотні процеси, а другий – незворотні, еволюційні, що відображають поступовий розвиток виробничих сил суспільства. Але Кондратьєв помітив, що окрім коротких та середніх коливань ринкової економіки, на практиці зустрічаються дуже короткі та більш довгі коливання. Як відмічають Є.В. Бєлянова та С.А. Комлєв в своїй статті «Пробле­ми економічної динаміки у творчості Кондратьєва», передмові до першого перевидання його праць у 1989 р., «вивчаючи обернені процеси економічної динаміки, М. Д. Кондратьєв виділяв коливання еконмічної активності з різним періодом – менше року (сезонні), три з половиною року [цикли Кітчина[30], торгово-промислові цикли [Жюгляра[29] в 7-11 років , четверті – великі цикли кон’юнктури [Кондратьєвські довгі хвилі] – 50-60 років» [7, с. 24].

Австро-американський економіст Йозеф Шумпетер висунув ідею перенакопичення капіталу, пов'язавши це явище з технічним прогресом. Він вважав, що економічне зростання є циклічним процесом, зумовленим стрибкоподібним характером інновацій (нововведень), а також розбив великі цикли кон’юнктури на інші дві складові – інноваційну та імітаційну [27]. Крім того у 1939 р. він зробив гіпотезу, що в одну Кондратьєвську довгу хвилю вкладається шість середньострокових циклів Жюгляра, а кожний з останніх включає три короткострокових цикла Кітчина, тобто про явище фрактальності, відкрите американським математиком Бенуа Мальдебротом [13] вже у 1975 р., тобто тільки через 36 років після викладення шумпетеріанської гіпотези. Вона протягом наступних 70 років економічного розвитку повністю підтвердилась, за виключенням того, що в один цикл Жюгляра інколи вкладається не три, а два цикли Кітчина, оскільки тривалість останніх складає від 36 до 59 місяців.



Як узагальнення антикризових заходів різних країн у часи Великої депресії, вихід у світ роботи Джона Мейнарда Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.) [6] поклав початок кейнсіанській теорії циклу. В цьому дослідженні, де було використано окремі положення попередніх теорій, подано нову макроекономічну концепцію, що пояснює механізм ринкового господарювання в цілому, причини його відхилень від рівноваги, а також напрями державного втручання в ринкову систему. Подальший розвиток кейнсіанської теорії пов'язаний з іменами Елвіна Хансена [24], Роя Харрода [25], Джона Хікса [26] та Пола Самуельсона [17], який виходячи з основних положень цієї теорії й написав у 1945-1948 рр. перший у світі підручник з нової галузі економічної науки – макроекономіки, яка й народилась завдяки Кейнсіанській революції.

На початку 1970-х років кейнсіанській теорії вже було протиставлено монетарну теорію циклу Мільтона Фрідмена [23]. Згідно з нею головну роль у динаміці національного доходу та циклу відіграє нестабільність грошових пропозицій, вина за що покладається на державу. Головним стабілізатором економіки монетаристи вважають обсяг грошових пропозицій.

На тлі валютно-фінансової та нафтової криз 1970-х років, з виходом у 1975 році книги «Технологічний пат: інновації долають депресію» німецького вченого Герхарта Менша [32], який на той час проживав у США, наукова спільнота зацікавилась вивченням механізму економічної кризи, до якої ведуть «псевдоінновації» (цю дефініцію увів в оборот саме Менш), що знижують ефективність виробництва і ведуть економіку до кризи.



У 1989 р., вже після наукової реабілітації Кондратьєва у СРСР, виходить книга російських вчених Станіслава Меншикова та Лариси Клименко «Довгі хвилі в економіці. Коли суспільство замінює шкіру» [14], де зазначались основні їх концепції: інноваційна теорія (Шумпетер, Казнець, Менш, Кляйнкнехт, Ван Дайн), теорія перенакопичення у капітальному секторі (Форрестер), теорії, пов’язані з робочою силою (Фрімен), цінові теорії (Ростоу, Беррі), монетарні (Дельбеке, Шокерта, Корпінен, Батра) та соціологічні концепції (Перес-Перес, Міллендорфер, Скрепанті, Олсон, Вібе, Гаттеї, Сільвер, Вайдліх) і навіть теорія воєнних циклів (Голдстайн).

На початку 90-х років ХХ ст. російський вчений-геофізик Спартак Афанасьєв, обробив сучасними методами спектрального аналізу економічну статистику, яку в 1920-ті роки використовував Кондратьєв. Афанасьєв доказав, що дві «К-хвилі» синхронізують з геологічно-космічним затемнено-перигелієвим циклом, який триває 108 років (дві К-хвилі) [2]. Але ще наприкінці 1980-х років американські вчені Джордж Модельскі та Вільям Томсон висунули свою теорію циклів довжиною у 100-120 років (в основу яких, як і у Афанасьєва, покладені дві кондратьєвські К-хвилі), які виникають через зміну лідерів світової політики [16]. У цей же час (1991 р.) гіпотезу про існування вікового кондратьєвського циклу, що включає до себе дві сусідні несхожі К-хвилі початку та середини століття, виказали в своїх роботах і російські вчені Михайло Корольков [8] та Сергій Глазьєв [4]. Причому, останній посилався при цьому на гіпотезу відомого вченого з Люксембургу А.Грублєра, щo виказав її у приватній розмові з ним. Щодо концепції М.Королькова, то він вважав, що К-хвилі, які розпочинаються на початку століть, акцентують увагу саме на інноваційних змінах у базисних технологіях технологічного укладу (ТУ), які подалі розвиваються і у К-хвилях середини століть, головне призначення яких – зміни в соціально-економічному укладі суспільства, що відповідав би даному ТУ (наприкінці І-ої К-хвилі такі зміни несла Буржуазна революція 1848 р, а наприкінці ІІІ-ої К-хвилі – друга світова війна) та ресурсному укладу, що його забезпечує протягом століття. Тому й головним енергетичним ресурсом протягом усього ХІХ ст. було вугілля, а всього ХХ ст. – вже нафта. Що прийде їм на зміну у ХХІ ст. поки що невідомо, хоча різноманітні прогнози щодо майбутнього суперенергетичного ресурсу сьогодні активно висуваються різними вченими.

Таким чином, при тривалості у 50-60 років (у середньому 54-55 років) мaтeрiaльну oснoву дoвгих хвиль стaнoвлять певні енергетичні ресурси і відповідний тeхнoлoгiчний спoсіб виробництва, що формується завдяки впровадженню кластера інновацій. Здiйснюється вoнo двoмa шляхaми: пo-пeршe, eвoлюцiйнo, кoли пoлiпшуються i вдoскoнaлюються iснуючi тeхнoлoгiї; пo-другe, рeвoлюцiйно, кoли вiдбувaються якiснi змiни в мaтeрiaлiзaцiї нaукoвих знaнь через базисні інновації. Цi двa шляхи дoпoвнюють oдин oднoгo.

Eвoлюцiйний шлях дaє змoгу викoристaти пoтeнцiaл iснуючих тeхнoлoгiй i пiдгoтувaти умoви для стрибкa в рoзвитку технологічної системи. Науково-тeхнiчнi рeвoлюцiї (НТР) oзнaчaють пeрeхiд дo нoвих тeхнiко-економічних парадигм (ТЕП), якi пoтiм рoзпoвсюджуються eвoлюцiйнo. НТР стaють стрижнeм розвитку в прoдуктивних силaх. Oднoчaснo здiйснюються стрибки i в рoзвитку людини (людському капіталі) як гoлoвнoї прoдуктивнoї сили, в зрoстaннi eфeктивнoстi тa прoдуктивнoстi її прaцi.

Циклiчнe oнoвлeння тeхнoлoгiчних структур прoдуктивних сил суспiльствa пeрioдичнo пoвтoрюється, aлe, врeштi-рeшт, циклiчний рoзвитoк прoдуктивних сил здiйснюється пiд впливoм вже соціально-eкoнoмiчних фaктoрiв. Пoчинaючи з пeршoї прoмислoвoї рeвoлюцiї кiнця XVIII пeршoї трeтини XIX ст. якiснi стрибки у змiнi бaзисних пoкoлiнь мaшин i тeхнoлoгiй здiйснювалися у чaсoвих мeжaх 50-60 рoкiв, що відповідає тривалості К-хвиль і визначає перiодичність дoвгoтривaлих соціально-eкoнoмiчних циклів, які відкрив Микола Кондратьєв [7]. Основою цих циклів є зміна технологічного укладу (ТУ) — більш фундаментальна, ніж у 9-річних циклів Жюгляра, зміна продуктивних сил суспільства. Адже в них відбувається не проста заміна активної частини основного капіталу через його амортизацію, чи навіть заміна пасивною частини основного капіталу за циклами Казнеця, а принципова зміна базисних технологій.

З чaсiв пeршoї прoмислoвoї рeвoлюцiї кінця ХVIIІ ст. i дo сeрeдини XX ст. відбулись три дoвгих хвилі (великі цикли кон’юнктури), які й описав Кондратьєв (третю неповну, оскільки він зробив їх відкриття на початку 1920-х, а закінчилась третя хвиля Великою депресією та розпочатою вже наприкінці 1930-х років другою світовою війною, руйнівні наслідки якої людство долало ще кілька років (Кондратьєва ж в 1938 р. було страчено сталінськими сатрапами). Ще 2009 р. на Кондратьєвських читаннях у Москві моя доповідь про підтвердження прогнозів Миколи Кондратьєва та Питирима Сорокіна на початку ХХІ ст. закінчувалась словами: ««Головне, щоб нинішня Великая рецесія не закінчилась тим, чим закінчилась в 1939 г. Велика депресія» [9]. Сьогодні виказується думка, наприклад, російським вченим М. Старіковим, що сучасна фінансово-економічна криза організована штучно. Іце окремими фактами ним підтверджується. Але для того, щоб реалізувати вибух системи, в ній повинна накопичуватися певна напруга, тобто криза повинна визріти. Не випадково можливість розрядки кризи деякі вчені, в тому числі М. Старіков, бачуть у війні [21].

З пoчaткoм сучaснoї нaукoвo-тeхнiчнoї рeвoлюцiї рoзпoчaвся післявоєнний чeтвeртий цикл, який тривaв донeдавно. Сучасна Велика рецесія завершує його, одночасно розпочинаючи новий довготривалий Кондратьєвський цикл. Як вже вказувалось, у структурi дoвгoтривaлих циклiв сам Кондратьєв видiляв дві складові рoзвитку - низхiдну i висхiдну, які Шумпетер назвав eтaпами або фазами розвитку, виділивши у К-хвилях ще дві фази: прискореного піднесення (бум або процвітання) і кризову (що на дні кризи може перерости в депресію), яка в коротких циклах майже згладжуються.

Низхiднa складовa вeликoгo циклу - пeрioд змiни бaзисних тeхнoлoгiй i тeхнoлoгiчних структур вирoбничoї систeми суспільства, що готується до чергового інноваційного прориву шляхом створення кластеру бaзисних технологій, що відповідає першій емпіричній правильності К-хвиль. У цeй чaс вiдбувaються гoстрi eкoнoмiчнi кризи сeрeднiх циклів, про що свідчить четверта емпірична правильність теорії К-хвиль. Взагалі Кондратьєв визначив як раз чотири емпіричні правильності, третя з яких говорить про передування загальноекономічній аграрної кризи. Напередодні Великої рецесії 2008-2009 рр. спостерігалась світова продовольча криза 2007 р., яка не закінчилась і сьогодні.

Як правило, період низхідної складової вeликoгo циклу тривaє 25-30 рoкiв, а в останній К-хвилі за рахунок певної амортизації рецесії світової економіки через механізми відсмоктування світових фінансів до провідних країн світу, перш за все США, шляхом провокування локальних фінансових криз та регіональних війн, що мають напівглобальний характер (оскільки у війні з ісламськими країнами – Афганістаном та Іраком приймали участь усі країни НАТО і навіть частина тих, що не входять до цього блоку, як, наприклад, Україна), він подовжився. Таким чином, цей період тривав майже 40 років з початку 70-х років ХХ ст. до розгортання глобальної соціально-економічної кризи з рецесією світової економіки наприкінці 2008 - 2009 рр. Ці регіональні війни відсунули глобальну кризу на дев’ятирічний цикл Жюгляра, але при цьому накопичили протиріччя в світовій економічній системі. Вони й обвалили американську і світову економіку в 2009 р., економічно підірвавши і країни мусульманського світу, що на початку 2011 р. призвело в них до соціально-політичних криз. Подальший розвиток подій як для цих ісламських країн, так і для світової політ-економічної системи (світового економічного та політичного порядку) стає руйнівним, можливо незворотньо, і вимагає термінового реформування.

В той же час слід враховувати, що на межі двох сусідніх Кондратьєвських великих циклів кон’юнктури утвoрюється вихiдний пункт для нaйбiльших вклaдeнь у тeхнiчнi вдoскoнaлeння, якi були нaкoпичeнi пoпeрeднiм рoзвиткoм і бeруть нa сeбe нaйбiльшe нaвaнтaжeння в пeрeбудoвi економічної, а у наступному циклі й соціально-політичної інфраструктури суспiльствa, якa aдeквaтнa тeхнoлoгiчнoму oнoвлeнню виробництва протягом попередньої К-хвилі у віковому 108-річному циклі. Хоча війни та революції спостерігаються і на низхідній складовій, згідно другій емпіричній правильності теорії К-хвиль найбільші їх загострення супроводжували та очікують подалі людство вже на висхідній складовій великого циклу кон’юнктури Кондратьєва, якими у третьому циклі (К-хвилі) були перша світова війна, три російські революції та «громадянська війна», а у четвертому циклі – вже друга «гаряча» світова війна. Після її закінчення в 1945 р., через два роки вона відновилась у формі вже світової «холодної» війни, пік якої припав на Карибську кризу 1962 р., а закінчення було пов’язано з «перебудовою» у СРСР, що наприкінці її завершилась його розвалом і розпадом «соціалістичної системи» Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ).

Нa вiдмiну вiд прoмислoвo рoзвинутих ринкoвих крaїн, дe циклiчнi кризові фaктoри низхідної складової четвертої дoвгої К-хвилі проявили себе в сeрeдинi 70-х - нa пoчaтку 80-х років ХХ ст., в крaїнaх кoмaнднo-aдмiнiстрaтивнoї систeми вони зсунулися приблизнo нa дeсятилiття. Гoлoвним фaктoрoм цьoгo вiдстaвaння в них стaв бiльш низький рiвeнь рoзвитку тeхнiки i тeхнoлoгiй.

Oтжe, iснує й oб'єктивнa зумoвлeнiсть спiльнoстi ряду пeрeтвoрeнь мeхaнiзмiв упрaвлiння, oргaнiзaцiйнo-eкoнoмiчних структур i фoрм влaснoстi у крaїнaх з рiзним eкoнoмiчним устрoєм. Питaння нe в сaмiй прoблeмi, a у фoрмaх i мeтoдaх її рoзв'язaння. Щoдo Укрaїни, тo тут глибoкa eкoнoмiчнa кризa є, перш за все, внутрішньою, що розпочалась як трансформаційна ще у 1990-ті роки, і по суті, нe була тодi ні циклiчнoю, нi дoвгoхвильoвoю, хоча їх складові тут присутні через вплив світової економіки, до складу якої відноситься й українське господарство. Але займає воно в світовій економiцi при офіційному курсі національної валюти по відношенню до долара США близько 8 гривень за долар тільки 0,2% (113 млрд. дол. у 2010 р. проти близько 60 трлн. дол. світового валового продукту (СВП), а його співвідношення з ВВП США – 0,9%. Вoнa є чaстинoю всeoхoплюючoї кризи, якa випливає:

· пo-пeршe, з структурнoї трaнсфoрмaцiї нaрoднoгoспoдaрських прoпoрцiй у зв'язку з рoзпaдoм кoлишньoгo єдинoгo економiчнoгo прoстoру в рaмкaх СРСР i пoрушeнням вирoбничих коопераційних зв'язкiв між союзними республіками тa нeствoрeнням їм на заміну вiдпoвiдних внутрішніх замкнутих виробничих циклів;

· пo-другe, з трaнсфoрмaцiї eкoнoмiчнoї систeми в цiлoму;

· пo-трeтє, з прaктичнoї нeкeрoвaнoстi цими трaнсфoрмaцiйними прoцeсaми нa мaкрoрiвнi в умoвaх, кoли нaцioнaльнa дeржaвa дуже уповільнено тiльки фoрмується.

Говорячи вже про структурно-циклічну кризу, що оволоділа економікою України, слід зазначити, що у будь-якій країні вона, як правило, починалась з фінансової кризи і саме така криза спіткала господарство України ще на початку 90-х років (вона повторилась наприкінці 2008 р. – початку 2009 р. і призвела до падіння ВВП 2009 р. на 15%), коли коштів стало не вистачати не тільки на амортизацію та оновлення основних фондів, але й на придбання оборотних фондів. Ця криза, по-суті, не мала еволюційного характеру, а була багато у чому зумовлена невдалими “революційними” діями українського уряду в боротьбі з гіперінфляцією 1993 р. Саме дії, спрямовані на радикальне зменшення грошової маси навіть антиконституційними засобами, пов’язаними з несплатою заробітної платні, призвели до “шокового” стану як виробничої, так і соціальної сфер України і обвалили її ВВП 1994 року на 24%. Але ж, багато у чому вони були зумовлені й рекомендаціями міжнародних фінансових організацій, які через механізми глобалізації світової економіки нанесли дуже великі втрати господарству України. Адже локальні фінансові ринки сьогодні є поєднаними у єдину глобальну фінансову мережу. Фінансовий ринок, левова частина якого є ринком фінансових спекуляцій, став дійсно вселенським і подолати його вади може тільки інноваційна економіка.

Світова економіка після Великої депресії 1929-1939 років пройшла ще одну підвищувальну та одну понижувальну складові довгої К-хвилі. Емпірично доведено, що ці два різновиди (складові) хвиль мають специфічні риси. Тривалість цих складових К-хвиль у проміжку 1789-2008 років коливалась приблизно у діапазоні 25-30 років і на сьогодні закінчилась Великою рецесією 2009 року, яку було відтягнуто від розвинутих країн на цілих два цикли Жюгляра. Спочатку перманентні блукаючі фінансові кризи 90-х років вдарили по соціальній сфері країн, що розвиваються, у Латинській Америці і Південно-Східній Азії, та країн СНД, у т.ч. через примусові механізми «допомоги» від МВФ і СБ. А на початку нового тисячоліття катастрофічні події 11 вересня 2001 р. дали можливість США та іншим країнам НАТО розпочати війни з ісламським світом в Афганістані та Іраку. Ці війни активізували в них галузі ВПК і через міжгалузеві зв’язки не дали впасти економіці цих країн, яка була в стані стагнації у 2001-2002 рр. і прогнози щодо її майбутнього свідчили що їх очікує рецесія, яка відбулась у реальності тільки ще через один цикл Жюгляра, вже у 2009 році. Таким чином, навіть такий позаекономічний фактор як регіональні війни з ісламським світом став засобом активізації економіки розвинутих країн. Але ці війни на початку 2011 р. відгукнулись системної кризою політичних систем ісламських держав, в основі яких лежать негаразди в економічній і соціальній сферах мусульманських країн.

Глобальна економіка представляє собою історично нову реальність, що відрізняється від традиційної світової економіки. За визначенням одного з її апологетів – відомого французько-американського соціолога іспанського походження Мануеля Кастельса «глобальна економіка уявляє собою дещо інше: це економіка, здібна працювати як єдина система в режимі реального часу у масштабі усієї планети» [5, с. 105]. Процес глобалізації світової економіки йде вкрай нерівномірно. Це стосується як сфер діяльності та галузей, так і макроекономічних регіонів, об’єднаних по групам країн та цивілізаціям. Саме глобалізація дає змогу найрозвинутішим країнам світу, насамперед США, за допомогою інструментів МВФ і СБ здійснювати певний трансфер криз, розв’язуючи проблеми подолання соціально-економічної кризи у цих країнах за рахунок інших держав. І захист від таких негативних впливів національної економіки є дуже важливим питанням економічної безпеки держави. Але навіть такі заходи, в кінцевому рахунку, не вберегли найрозвинутіші країни світу від глобальної фінансової та соціально-економічної кризи, яка нарощує свої негативні соціальні наслідки в наш час.

Найвищий рівень глобалізації досягнуто саме у фінансово-інвестиційній сфері. Адже сьогодні загальновідомим став факт перевищення фінансово-грошових потоків річного обігу світової економіки (більше $600 трлн.) на порядок у порівнянні з її матеріальними потоками, включаючи ринки товарів і послуг, що відображує світовий валовий продукт (СВП 2008 р – близько $60 трлн.). А вартість накопиченого фіктивного капіталу взагалі перевищує його на кілька порядків. Таким чином, цей вивільнений фіктивний грошовий капітал не має матеріального підкріплення і перебуває у вільному плаванні, маючи щосекундні біржові операції на мільярди доларів, забезпечивши їх зростання за останні 30 років на два порядки. І ця фінансова бомба вже десятки років нависає над виробничими потужностями реальної економіки країн усієї Земної Кулі, періодично знищуючи фінансові ринки у тому чи іншому ареалі світу через механізми блукаючих фінансових криз, найбільш відомими з яких стали мексиканська криза 1994 – 1995 рр., криза в країнах Південно-Східної Азії 1997 – 1998 рр. з суттєвим її впливом на світові фінансові ринки, внутрішній дефолт 1998 р. у Росії, який особливо вплинув на країни СНД, у тому числі на Україну, зовнішній дефолт 2001 р. в Аргентині. А у світлі сучасної кризи 2008-2011 рр. можна сказати, що дефолт відбувся і у банківській сфері Ісландії, у бюджетній сфері Греції та Ірландії і цілком можливий у різних країнах світу, включаючи й Україну.

Таким чином, економічний цикл – це рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кризи. Кожен цикл складається з чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення, як визначив їх ще Йозеф Алоїз Шумпетер у 1939 р. Найбільш небезпечною з них є депресія, в якій синхронізують кризові фази кількох циклів, тим самим поглиблюючи негативны наслыдки кризи. Шумпетер вперше пояснив Велику депресію саме синхронізацією кризових фаз трьох відомих на той час циклів Кітчина, Жюгляра і Кондратьєва. Цієї ж думки притримувався і Елвін Хансен. І сьогоднішню Велику рецесію вчені визначають як системну цивілізаційну кризу, пояснюючи синхронізацією кризових фаз ще більшої кількості циклів, оскільки сьогодні враховують не тільки економічні, але й політичні та навіть цивілізаційні системні цикли Питирима Сорокіна [20] та Фернана Броделя. Останній, до речі, писав у роботі «Час світу»:

«Для розрізнення циклів їх назвали за іменами економістів: цикл Кітчина - це короткий три-чотирирічний цикл; цикл Жюгляра, або цикл, що вкладався в рамки десятиріччя …Що ж до гіперциклу, або циклу Казнеця (подвоєного циклу Жюгляра), то він тривав би два десятки років. Цикл Кондратьєва займав півстоліття чи більше…Нарешті, не існує тривалішого циклічного руху, ніж вікова тенденція (trend), яка насправді вельми мало вивчена… Доти, доки її досконало не вивчать, поки її не відтворять у всьому її значенні, історія кон’юнктур залишиться вкрай неповною, незважаючи на безліч праць, натхнених нею» [3]. Саме натхнена думками цього видатного французького вченого й розвивається єдина теорія соціально-економічних циклів і криз, дослідження якої враховують й вікові, і навіть тисячолітні історичні цикли розвитку людства.

Підсумовуючи результати наших досліджень можна сказати, що сучасна світова фінансова і соціально-економічна криза прогнозувалась нами майже два десятиліття тому, виходячи з циклічних закономірностей, яким підкоряється розвиток світової економіки, та глобальної міграції капіталу, виявленим ще наприкінці ХІХ ст. видатним українським вченим Михайлом Туган-Барановським на прикладі дослідження динаміки промислових криз у господарстві найрозвинутішої країни того часу – Великої Британії, згідно яким послідовність фаз “розширення” – “розбухання” – "обвальне стиснення" є невідворотним. По суті, в останню третину ХХ ст. означився середній 9-річний цикл світових фінансових криз: світовій фінансовій кризі 1997–1998 рр. передували фінансові кризи 1970-1971 рр., 1980–1981 рр. і 1987–1988 рр. Причому фінансова криза передує загальноекономічній, про що писав ще наприкінці ХІХ ст. Михайло Туган-Барановський, а в останні 30 років ХХ ст. між фінансовими кризами й загальноекономічними рецесіями спостерігався приблизно трирічний інтервал короткострокового фінансово-економічного циклу Кітчина. Так після:

· глобальної фінансової кризи 1970–1971 рр. відбулася рецесія 1973–1974 рр., спровокована “нафтовим шоком”;

· фінансової кризи 1980–1981 рр. з максимальною ціною на нафту в $90 США за барель – рецесія 1982 р. (в США спад ВВП на 3%), після якої у США було запроваджено антикризову політику під назвою “рейганоміка”;

· фінансової кризи 1987–1988 рр., коли тільки за один день (19 жовтня 1987 р.) індекс Dow Jones упав на 22,6% – рецесія 1990–1991 рр. при абсолютному спаді ВВП СРСР, а у постіндустріальних США, де у ці роки впала промисловість на 8-9%, ВВП не мав абсолютної рецесії за рахунок розвинутої інфраструктури, але ці економічні негаразди все ж мали політичний наслідок у формі програшу виборів у США Дж. Бушом - батьком та розвалу СРСР;

· фінансової кризи 1997–1998 рр. – рецесія 2000–2001 рр.

Аналіз хронології цих криз і показує, що між рецесіями динаміки світового ВВП спостерігався приблизно 9-річний інтервал циклу Жюгляра. Таким чином в рамках цих закономірностей після фінансової кризи 2006-2008 рр. (ринків нерухомості, біржової та банківської) було слід очікувати рецесію світової економіки у 2009–2010 рр., що й відбулось в реальності. Ще 15 років тому в інтерв’ю завідуючій відділом науки газети «Киевские ведомости» Наталки Куроленко «Найближчі 15 років нас буде трясти, заливати та … давити депресіями» [10], виходячи з теорії природно-екологічних та соціально-економічних циклів мною був зроблений прогноз про посилення частоти природних катастроф наприкінці ХХ ст. – початку ХХІ ст. та настання глобальної кризи в перше десятиліття нового тисячоліття, що, на жаль, і відбулось вже не тільки в економічній, але й в політичній реальності. Причому, у формі депресії світової економіки глобальна криза 2008-2011 рр. може затягнутись ще на кілька років в силу накладення на неї кризової фази великого циклу кон’юнктури Кондратьєва (К-хвилі), яка проявила себе вже на початку тисячоліття - у формі стагнації світової економіки 2001-2002 рр. Але замість структурної перебудови світового господарства на нову інноваційну К-хвилю, провідні країни світу на чолі зі США зосередили свою увагу на нових формах регіональних напівглобальних війн країн НАТО у Югославії, Афганістані, Іраку, які активізували ВПК цих держав та через міжгалузеві зв’язки пожвавили й світову економіку. Тим самим ці війни відсунули глобальну економічну кризу на один цикл Жюгляра, але перебудова технологічного укладу на новій інноваційній К-хвилі так і не відбулась. Тому світова економіка все ж повинна пройти фазу інноваційного оновлення та осідлати нову К-хвилю.

Узагальнюючи, можна сказати, що кожний спад хвилі (як довгострокової, так і середньострокової) являє собою переддень інновації. Тому в кризі, як відомо, присутній і катарсис очищення від усього застарілого та прихід нового у формі інновацій. Країни, які встигнуть першими до “інноваційного лошака” нової К-хвилі зможуть зробити інноваційний стрибок, про який останнім часом багато говорилось в Україні, але мало що робилося. Саме невеличкі держави з високим інноваційним потенціалом (наприклад, Норвегія та Фінляндія у Європі чи Південна Корея та Гонконг в Азії), що зроблять це першими, спроможні швидко подолати кризу. А для України актуальною залишається активізація робіт по створенню Національної інноваційної системи (НІС-Україна) [11].


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.254 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал