Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Валеохвилинка.






Термін «мистецтво» не відразу набув сучасного значення. У Стародавній Греції, наприклад, і мистецтво, і техніку виконання, тобто майстерність, позначали одним словом — «техне».

Нині ми вживаємо слово мистецтво, коли говоримо про музику, літературу, живопис, графіку, скульптуру, архітектуру, театр, кіно тощо. Залежно від способу відображення дійсності розрізняють часові та просторові види мистецтв.

Часові види мистецтв — музика, література — сприймаються на слух. Просторові (їх іще називають пластичними, візуальними) ми сприймаємо зорово; вони перебувають у реальному просторі й не змінюються в часі, тобто є статичними, а не динамічними. Ці види мистецтв мають предметний характер, створюються в процесі обробки певного матеріалу. Існує умовний поділ просторових видів мистецтв на зображувальні (живопис, графіка, скульптура) й такі, що не зображують конкретних предметів (декоративне мистецтво, архітектура, дизайн).

Деякі види мистецтв поєднують у собі часові та просторові риси Тому їх називають просторово-часовими, або синтетичними, адже вони синтезують різні художні засоби (звук, слово, зображення).

Робота зі схемою.

Робота з підручником.

Робота з твором мистецтва.

Картина Леонардо да Вінчі«Пані згорностаєм».

«Пані з горностаєм» (італ. Dama con l'ermellino) — жіночий портрет пензля Леонардо да Вінчі, написаний близько 1489–1490 років. На думку багатьох дослідників, зображує Чечилію Галлерані і написаний в період, коли вона була коханкою міланського герцога Людовіко Сфорца, а Леонардо був у герцога на службі.

Є одним із лише чотирьох жіночих портретів написаних Леонардо — разом з «Моною Лізою», «Портретом Джиневри де Бенчі» і «Прекрасною Ферроньєрою». Експонується в Музеї Чарторийських (Краків, Польща) і згадується в путівнику музею, як перший по-справжньому сучасний портрет.

Передбачається, що Леонардо, який працював при міланському дворі, написав портрет починаючи з 1489—1490 років, коли Чечилія стала коханою герцога. В літературі прийнято вказувати, що на портреті зображена 17-річна Чечилія, що, проте, не може бути доведеним. З іншої сторони, зустрічається датування, яке відноситься до раннього періоду творчості Леонардо в Мілані, — 1482—1483 роки. В такому випадку на портреті зображена не Чечилія, оскільки в той час їй було близько 10 років. За іншою версією: «Портрет написаний після 1487 року, на що вказує зачіска Чечилії за іспанською модою, яка була введена в Мілані Ізабеллою Аргонською», дата весілля якої з племінником Лодовіко Сфорца відома.

Існують непрямі дані про знайомство Чечилії з Леонардо. Вона зустрілася з ним в замку Сфорца, як вважається, в 1489 році він почав писати її портрет. Вона запрошувала його на зустрічі міланських інтелектуалів, на яких обговорювалисяфілософія та інші науки, Чечилія особисто головувала на цих зустрічах.

У Леонардо збереглась чернетка листа, ймовірно адресованого Чечилії, що починається: «Кохана моя богиня...» (amantissima mia diva). Існують припущення про інтимний зв'язок між Леонардо і Чечилією, але вони мало обґрунтовані, оскільки подібний стиль письма не був характерний для любовного листування, а достовірні свідчення про інтерес Леонардо до жінок відсутні.

Говорять, що побачивши портрет сеньйори Чечилії, поет Бернардо Беллінчіоне (1452—1492) сказав: «Ломбардські телепні та ненажери отримали прекрасний урок: в стайнях, повних перегною, тосканець зумів відшукати перл чистоти і витонченості, лютню, бренькотіння якої заглушає п'яні крики цих нахаб і нероб», а також написав сонет («Rime», XLV), який опублікували через рік після його смерті (вони були добре знайомі з Леонардо — художник виготовлявсценографію для постановки його La Festa del Paradiso).

Припускають, що саме ця картина згадується в листі Ізабелли д’Есте до Чечилії Галлерані від 29 квітня 1498 року. Ізабелла висловлювала прохання надіслати їй портрет, для того щоб порівняти його з роботою Джованні Белліні: «Пам'ятаючи, що Леонардо намалював ваш портрет, ми просимо вас бути люб'язними і надіслати нам Ваш портрет з цим посильним, щоб ми змогли не тільки порівняти роботи цих двох художників, але також мали задоволення знову бачити ваше обличчя».

Чечилія відповідає, що портрет більше не схожий на оригінал, оскільки він був написаний, коли вона була ще дуже молода, і її вигляд з тих пір повністю змінився (per esser fatto esso ritratto in una età sì imperfecta che io ho poi cambiata tutta quella effigie). Вона пише «15 років минуло», а це відносить написання портрету до 1483 року, коли насправді їй було 10 років. Портрет був посланий Ізабеллі.

Картина сильно переписана, що не дозволяє з повною впевненістю сказати, що її автором є Леонардо. Тим не менш, хороший стан збереження тих частин картини, на яких зображені обличчя дівчини і фігура горностая, виявляє високу майстерність виконання.

Крім Леонардо, робота раніше приписувалась різним художникам: Марко д'Оджоно, Больтраффіо, Амброджио ді Предісу

Опис і символізм картини

На портреті Чечилія Галлерані повертається ліворуч, немов прислухаючись до когось невидимого (це вперше відзначив поет Бернардо Беллінчіоне). Такий портрет в три чверті був одним з винаходів Леонардо. Лоб дівчини перехоплений тонкою фероньєркою, на голові у неї прозорий чепчик, закріплений під підборіддям. На шиї — намисто з темних перлів, що навколо шиї обертається і спускається довгою петлею на груди, де воно візуально губиться на фоні квадратного вирізу сукні.

Чечилія зображена в повороті голови трохи вбік, що, незважаючи на сильний нахил голови до лівого плеча, виглядає вельми природно. Враження доповнюють м'які та ніжні риси незрілого обличчя, обрамленого гладко укладеним під підборіддя волоссям. Строгість зачіски і відведений в бік від глядача погляд створюють відчуття неяскравого, стриманого образу, в зовнішності Чечилії відчувається деяка незавершеність, що надає їй своєрідної чарівності.

«В портреті сеньйори Чечилії Галлерані плечі розгорнуті таким чином, що цілком зрозуміло, наскільки їх рух залежить від положення рук і повороту голови. Якщо плечі рушать далі, обернеться і голова, однак відповідно до правила контрапосту в протилежний бік. Юнацька за своїми пропорціями і худорлявістю кисть сеньйори Чечилії складена ковшиком і середні фаланги пальців розсунуті: ковшиком огороджене звірятко, що притиснулось з переляку до плоских грудей сеньйори, — біла куниця, яких тримають у будинках заради розваги. Зображення куниці тлумачиться подвійно — як символ невинності і як символ влади. Перше сюди не підходить — залишається друге: куниця може стати горностаєм, а Лодовіко Моро — герцогом Міланським

К. Педретті вважає: «Можливо, найкрасивіша картина Леонардо да Вінчі. Причина — оригінальність пози, яскрава виразність, яка ніби встановлює символічні відносини між аристократичним обличчям жінки і геральдичним знаком звіра. Цією картиною Леонардо да Вінчі започатковує традицію портретів п'ятнадцятого століття: подається вже не профіль моделі, як на медалі, а зображення в три чверті, типове для бюстів. У ньому є природність, фіксація однієї миті, схожа на кадри в стрічці кінематографа».

В. Гращенков пише про цю картину: «Дотримуючись флорентійських зразків 1470-х років, Леонардо зобразив свою модель по пояс, отримавши тим самим можливість показати руки. З великою психологічною точністю передано їх рух, що дозволяє вловити прихований душевний вплив. Пальці Чечилії з трепетною обережністю ласкаво торкаються шерстки полохливого звірка, горностая, що розташувався в її руках. Виразним був і сильний контрапост, введений в портретну композицію. У той час як плечі молодої жінки розгорнуті вліво, її майже незворушне обличчя різко повернулася у протилежний бік. Цей контрапост вносить в портретний образ натхнений рух, викликаючи в пам'яті знаменитий малюнок Леонардо тих років (Турин, Королівська бібліотека) — замальовку жіночої голови, використану в якості етюду для обличчя ангела в його картині «Мадонна в скелях» (1483-86, Париж, Лувр). Проте думка про те, що в малюнку зображений образ Чечилії Галлерані, представляється нам занадто сміливою».






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.