Організація і методи дослідження

В дослідженні рівня самооцінки молодших школярів при взаємодії з дорослими взяли участь 18 учнів 2-го класу загальноосвітньої школи, 18 батьків та 4 вчителі. Гіпотеза дослідження: рівень самооцінки дитини залежить від стилю сімейного виховання та стратегії оцінювання вчителем навчальних досягнень учнів. Дослідження проводилось у декілька етапів:

На першому етапів було визначено і статистично оброблено такі дані:

1) Базовий рівень самооцінки дітей.

2) Рівні відносин батьків і дітей.

3) Стратегії оцінювання вчителями навчальних досягнень учнів.

На другому етапі було впроваджено комплексну методику корекції самооцінки учнів, проведено тренінгово-корекційне заняття для батьків у формі батьківських зборів, розроблено пам’ятку для вчителів щодо справедливого та коректного оцінювання навчальних досягнень учнів.

На третьому етапі було проведено повторне дослідження рівнів самооцінки молодших школярів після впровадження запропонованої колекційної методики.

Для вивчення самооцінки дітей було використано такі методики:

Для визначення рівня самооцінки дітей було використано методику „Сходинки” (авт. В.Г. Щур), методику самооцінки „Дерево” (авт. Д.Лампем), анкету „Я і моя сім’я” та анкету для вивчення стану задоволення учнів молодших класів шкільним життям (джерело: Рабочая книга школьного психолога / сост. И. Дубровина, М. Акимова, Е. Борисова. – М.: Просвещение, 1991. – 314 с.) [62, с. 34 – 39].

Для дослідження стану дитячо-батьківських відносин було використано опитувальник батьківського відношення авт. А.Я. Варга, В.О. Столін [1, с. 74].

Для вивчення стратегії оцінювання вчителем навчальних досягнень учнів використано анкету для вчителів „Самооцінка та стиль педагогічного викладання” (авт. І. Бех) [13, с. 29].

Для вивчення динаміки самооцінки дітей після впровадження комплексної методики корекції самооцінки учнів застосовано методику „Три оцінки”, авт. А.Ліпкіна [1, с. 104].

1) Опис методик вивчення самооцінки дітей.

1.1. Методика дослідження самооцінки дитини „Сходинки”, В.Г. Щур. заснована на оцінюванні дітьми молодшого шкільного віку своїх особистісних якостей, таких як доброта; розумові якості; сила; сміливість; здоров’я; зовнішність; вольові якості. Обстежуваним пропонувалося на зображенних сходах у сім ступенів відзначити фішками рівень розвитку у них цих якостей (показник самооцінки) і рівень домагань (такий рівень розвитку цих якостей, який би їх задовольнив). Крім оцінки, даної дітьми самим собі, пропонувалося відзначити іншими фішками своє місце з позиції оточуючих його людей: однолітків, батьків, вчителів. Методика дозволяє визначити висоту самооцінки дітей молодшого шкільного віку, її стійкість або суперечливість, рівень домагань особистості і ступінь неузгодженості рівнів самооцінки і домагань, а також адекватність уявлень дитини про себе.

Матеріальне забезпечення: карточка, оформлена у вигляді сходинок, олівці чи фломастери (рис. 2.1).

Інструкція: „Якщо всіх дітей розсадити на цих сходах, то на трьох верхніх сходинках опиняться хороші діти: розумні, добрі, сильні, слухняні – чим вище, тим кращі (показують: „хороші”, „дуже хороші”, „найкращі”). А на трьох нижніх сходинках опиняться погані діти – чим нижче, тим гірші („погані”, „дуже погані”, „найгірші”). На середній сходинці діти не погані і не хороші. Покажи, на яку сходинку ти поставиш себе. Поясни чому? „Після відповіді дитини, її запитують: „Ти такий насправді чи хотів би бути таким? Познач, який ти насправді і яким хотів би бути”. „Покажи, на яку сходинку тебе поставила б мама”.

Використовується стандартний набір характеристик: „хороший – поганий”, „добрий – злий”, „розумний – дурний”, „сильний – слабкий”, „сміливий – боягузливий”, „найбільш старанний – найбільш недбалий”. Кількість характеристик можна скоротити. У процесі обстеження необхідно враховувати, як дитина виконує завдання: вагається, роздумує, аргументує свій вибір. Якщо дитина не дає жодних пояснень, їй слід задати уточнювальні питання: „Чому ти себе сюди поставив? Ти завжди такий? ” та ін.

Ключ:

Неадекватно завищена самооцінка. Не роздумуючи, ставить себе на найвищу сходинку; вважає, що мама оцінює його так само; аргументуючи свій вибір, посилається на думку дорослого: „Я хороший. Хороший і не інакше, це мама так сказала”.

Завищена самооцінка. Після деяких роздумів і коливань ставить себе на найвищу сходинку, пояснюючи свої дії, називає якісь свої недоліки і промахи, але пояснює їх зовнішніми, незалежними від неї, причинами, вважає, що оцінка дорослих в деяких випадках може бути трохи нижчою її власної: „Я, звичайно, хороший, але іноді лінуюся. Мама каже, що я неакуратний”.

Адекватна самооцінка Обміркувавши завдання, ставить себе на 2-у або 3-ю сходинку, пояснює свої дії, посилаючись на реальні ситуації і досягнення, вважає, що оцінка дорослого така ж або трохи нижче.

Занижена самооцінка. Ставить себе на нижні сходинки, свій вибір не пояснює або посилається на думку дорослого: „Мама так сказала”. Якщо дитина ставить себе на середню сходинку, це може свідчити про те, що вона або не зрозуміла завдання, або не хоче його виконувати. Діти із заниженою самооцінкою через високу тривожність і невпевненість в собі часто відмовляються виконувати завдання, на всі питання відповідають: „Не знаю”.

1.2. Методика самооцінки „Дерево”, Д.Лампем, орієнтована на діагностику стану самооцінки дитини на поточний момент.

Матеріальне забезпечення: листи з готовим зображенням сюжету: дерево і розташовані на ньому й під ним чоловічки. Кожен учень отримує лист із таким зображенням, фломастери (рис. 2.2).

Інструкція. Подивися уважно на малюнок. Перед вами лісові чоловічки. У кожного з них різний настрій, кожен зайнятий своєю улюбленою справою, кожен займає своє становище. Візьми коричневий олівець (фломастер) і розфарбуй стовбур і гілки дерева. А коли будеш розфарбовувати, уважно розглянь кожного чоловічка: де він розташований, чим зайнятий. А тепер візьми червоний олівець (фломастер) і розфарбуй того чоловічка, який нагадує тобі себе, схожий на тебе, твій настрій і твоє становище. Тепер візьми зелений олівець (фломастер) і розфарбуйте того чоловічка, яким ти хотів би бути і на чиєму місці ти хотів би перебувати.

Ключ. Інтерпретація результатів виконання проективної методики „Дерево” проводиться виходячи з того, які позиції вибирає дитина, з положенням якого чоловічка ототожнює своє реальне і ідеальне положення, чи є між ними відмінності. Для зручності пояснення кожної фігурці присвоєно свій номер.

Вибір позиції № 1, 3, 6, 7 характеризує установку на подолання перешкод.

№ 2, 11, 12, 18, 19 – товариськість, дружня підтримка.

№ 4 - стійкість положення (бажання домагатися успіхів, що не долаючи труднощів).

№ 5 – стомлюваність, загальна слабкість, невеликий запас сил, сором'язливість.

№ 9 – мотивація на розваги.

№ 13, 21 – відстороненість, замкнутість, тривожність.

№ 8 – відстороненість, занурення у себе.

№ 10, 15 – комфортний стан, нормальна адаптація.

№ 14 – кризовий стан, „падіння у прірву”.

Позицію № 20 часто вибирають як перспективу діти з завищеною самооцінкою і установкою на лідерство. Слід зауважити, що позицію № 16 діти не завжди розуміють як позицію „чоловічка, який несе на собі чоловічка № 17”, а схильні бачити в ній людину, яка підтримує і обіймає іншого.

1.3. Анкету „Я і моя сім’я” (додаток А) використано для дослідження бачення дитиною власної позиції в сім’ї й співставлення з результатами тестування батьків. За допомогою анкети для вивчення стану задоволення учнів молодших класів шкільним життям (додаток Б) визначено позицію дитини у класі, фактори що позитивно (або негативно) впливають на її психологічний стан, загальний ступінь задоволеності навчанням, колективом та вчителями. Анкетування дітей є доповненням до інформації, отриманої в результаті використання методик „Сходинки” та „Дерево”. Воно дозволило визначити вагомі чинники, що впливають на формування самооцінки дитини в сім’ї та школі. Співставлення результатів анкети „Я і моя сім’я” із даними, отриманими в ході вивчення стилів сімейного виховання, дає змогу оцінити ситуацію в сім’ї під кутом зору дорослого й дитини, тобто скласти цілісну картину умов виховання.

2) Опис методики вивчення стилів сімейного виховання.

Відношення батьків до дітей являє собою систему різноманітних почуттів стосовно дитині, поведінкових стереотипів, що практикуються в спілкуванні з нею, особливостей виховання і розуміння характеру й особистості дитини, її вчинків.

Діагностика психологічного клімату в сім’ї і взаємин батьків з дітьми дозволяє виявити стиль виховання дитини, а також можливість прогнозувати вплив тих чи інших моделей виховання на формування самооцінки дитини. Оцінити, наскільки сприятлива для дитини існуюча в сім’ї система взаємин батьків з ним, можливо за допомогою опитувальника батьківського відношення (рос. ОРО, опросник родительского отношения). Автори методики Я.А. Варга та В.В. Столін.

Опитувальник складається із п’яти шкал:

„Прийняття-відкидання”. Шкала відображає емоційне відношення до дитини. Зміст одного полюса шкали: батькам подобається дитина такою, якою вона є. Батьки поважають індивідуальність дитини, симпатизують їй, схвалюють її інтереси та плани. На іншому полюсі шкали: батьки сприймають свою дитину як невдаху. Здебільшого батьки відчувають до дитини злість, образу, роздратування, досаду. Вони не задоволені дитиною, не довіряють і не поважають її.

„Кооперація”. Соціально бажаний образ батьківського відношення. Зміст цієї шкали: батьки зацікавлені у справах і планах власної дитини, співчувають їй та прагнуть допомогти. Батьки високо оцінюють інтелектуальні та творчі здібності дитини, відчувають гордість за неї. Вони заохочують ініціативу і самостійність дитини, прагнуть до спілкування на рівних. Батьки довіряють дитині, намагаються адекватно сприйняти її точку зору в спірних питаннях.

„Симбіоз”. Відображає міжособистісну дистанцію у спілкуванні з дитиною. При високих балах по цій шкалі можна вважати, що батьки прагнуть до симбіотичних відносин з дитиною. Батьки відчувають себе з дитиною єдиним цілим, прагнуть задовольнити всі потреби дитини, відгородити її від труднощів і неприємностей життя. Батьки постійно відчувають тривогу за дитину. По своїй волі батьки ніколи не дозволяють дитині діяти самостійно.

„Авторитарна гіперсоціалізація”. Відображає форму і напрям контролю за поведінкою дитини. Батьки вимагають від дитини беззастережного підкорення і дисципліни, намагаються нав’язати дитині свою волю. За прояви свавілля дитину суворо карають. Батьки пильно стежать за соціальними досягненнями дитини, її індивідуальними особливостями, думками, почуттями.

„Маленький невдаха”. Відображає особливості сприйняття і розуміння дитини батьками. При високих значеннях за цією шкалою в батьківському відношенні є прагнення інфантилізувати дитину, приписати їй особистісну та соціальну неспроможність. Батьки бачать дитину молодшою у порівнянні із реальним віком. Дитина видається не пристосованою, не успішною, відкритою для деструктивних впливів. У зв’язку з цим батьки намагаються захистити дитину від труднощів життя і суворо контролювати її дії. Текст опитувальника представлений у додатку В.