Поняття витрат, собівартості та ціни продукції

У процесі господарської діяльності підприємство здійснює витрати ресурсів на виробництво продукції, а також витрати на придбання цих ресурсів. Розмір витрат розраховується у натуральній та грошовій формі за відповідними методиками

залежно від цільового призначення витрат та від цілей економічних розрахунків.

Витрати класифікуються за декількома ознаками і відносяться до певної групи:

За призначенням. Поточні (операційні) та інвестиційні (капітальні). Поточні діляться на циклічні та безперервні витрати.

За джерелами відшкодування. Витрати, що відшкодовуються за рахунок виручки від продажу продукції в порядку відшкодування її собівартості та витрати, що відшкодовуються за рахунок прибутку підприємства.

За необхідністю для виробництва конкретної продукції (продуктивністю витрат): продуктивні і непродуктивні.

За об`єктом розрахунку: загальні і на одиницю продукції

За ступенем однорідності: прості (елементні) і комплексні.

Зазв`язком і з обсягом виробництва. Постійні і змінні, які діляться на змінні пропорційні та змінні непропорційні. Останні діляться на прогресуючі і дегресуючі.

За способом обчислення на одиницю продукції: прямі і непрямі.

За економічною роллю у формуванні собівартості продукції: основні і накладні. Останні називають «витратами на організацію та управління підприємством і, зазвичай, ділять на загальновиробничі (цехові) витрати та на загальносподарські (заводські) витрати.

Економічна сутність витрат полягає у такому:

поточні циклічні – це витрати, що повторюють­ся з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент та ін.);

поточні безперервні – це витрати, що існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо);

інвестиційні (капітальні) – це витрати разового характеру (на придбання основних фондів і нематеріальних активів, створення та збільшення запасів оборотних фондів, виконання проектних робіт сторонніми організаціями тощо);

через собівартість відшкодовуються ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних

ресурсів та інші витрати, без яких неможливо забезпечити належну якість вироблюваної продукції, вимоги щодо безпеки праці, екології тощо;

за рахунок прибутку відшкодовуються: витрати на розширене відтворення факторів виробництва (інвестиційні витрати включно з оплатою відсотків за кредит), штрафні санкції, витрати соціального характеру для матеріального заохочення працівників підприємства, на підготовку та освоєння нової продукції серійного й масового виробництва та інші витрати, визначені чинним законодавством.

Продуктивні – це витрати грошей, які відповідають фізичним (натуральним) витратам ресурсів на виробництво конкретної продукції згідно із нормами витрат цих ресурсів.

Непродуктивні – це витрати грошей за ресурси, які були зіпсовані (браковані), втрачені або не використані при виробництві продукції, але вартість яких списана на витрати виробництва відповідно до чинного законодавства. (Наприклад, оплата часу скорочення робочого дня підлітків).

Загальні витрати – це витрати на весь обсяг продукції за пев­ний період, їхня сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції – це середні витрати на одиницю продукції за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Прості (елементні) – це витрати, що є однорідними за складом, мають єди­ний економічний зміст і є первинними. До них належать матері­альні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Перелік економічних елементів і порядок їх розрахунку є єдиним для підприємств всіх галузей та сфер діяльності.

Комплексні – це витрати, що є різнорідними за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх гру­пують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації управління. Наприклад, витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати, утрати від браку тощо. Комплексні (неоднорідні) витрати відповідають, зазвичай,

певній статті калькуляції (розрахунку) собівартості конкретної продукції підприємства.

Постійні – це витрати, що є функцією часу, а не обсягу продукції. Їхня загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції (у певних межах). За істотних змін виробничої потужності та обсягу виробництва значення постійних витрат стрибкоподібно міняється, після чого воно знову залишається постійним. До постійних нале­жать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, орга­нізацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обся­гу виробництва, але не істотно. Їх називають умовно-постійними.

Змінні пропорційні витрати — це витрати за певний період, загальна сума яких прямо пропорційно залежить від обсягу виготовленої продукції. Переважно це витрати на сировину, основні ма­теріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників.

Змінні прогресуючі витрати зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції (наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати тощо).

Змінні дегресуючі витрати зростають повіль­ніше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і ус­таткування, на ремонт, на інстру­менти тощо.

У практичних обчисленнях загальну динаміку змінних витрат спрощують, уважаючи всю їхню сукупність пропорційною, що знач­но полегшує аналіз і прогнозування витрат.

Прямі — витрати, що безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один різно­вид продукції, усі витрати — прямі.

Непрямі — витрати, які не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони пов'язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в

цілому (зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо)

Основні — витрати, що безпосередньо списуються тільки на виробництво даної продукції (сировина, основні матеріали, технологічне паливо та енергія, заробітна плата основних виробничих робітників та інші витрати, необхідні для виробництва даної продукції)

Загальновиробничі витрати — це частина тих витрат цеху (виробницт­ва) на управління, ви­робниче й господарське обслуговування, які розраховуються за певний календарний період і розподіляються за видами продукції (робіт, послуг) цеху. Це витрати на зарплату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуго­вуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, на охорону праці.

Загальногосподарські витрати є такими самими, як загальновиробничі, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають вит­рати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові пла­тежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату відсотків за кредити тощо. На невеликих підприємствах з безцеховою структурою загальновиробничі витрати не розраховуються, а розраховуються лише загальногосподарські витрати

Будь-які витрати необхідно розраховувати і розглядати з позицій доцільності їх здійснення (результативності витрат).

Основними показниками, що використовуються для оцінки результативності витрат є: собівартість та ціна одиниці продукції, грн. / одиницю продукції; собівартість продукції, виробленої за певний календарний період, грн./ рік (квартал, місяць тощо); виручка та прибуток від реалізації цієї продукції.

Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підго­товку виробництва, виготовлення та збут продукції.

Собівартість дозволяє зробити комплексну оцінку ступеня використання всіх ресурсів підприємства і рівень організації виробництва. Чим раціональніше підприємство використовує виробничі ре­сурси, тим меншою за значенням буде і собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва.

Собівартість продукції має безпосередній зв'язок з її ціною. Цей показник є базою для визначення ціни товару, оскільки доцільно випускати лише таку продукцію, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість і забезпечує виробникові прибутковість (рентабельність) виробництва на бажаному рівні.

Ціна — це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Значення ціни товару коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільно необхідних витрат живої та уречевленої праці.