Німеччина і Румунія

• Група армій «Південна Україна» (командуючий генерал-полковник Й. Фріснер). До її складу входили:
• армійська група «Велер» (8-а німецька армія, 4-а румунська армія та 17-й армійський німецький корпус)
• армійська група «Думітреску» (6-а німецька армія та 3-я румунська армія)

Всього: 25 німецьких, 22 румунських дивізії і 5 румунських бригад; 900 тис. о/с, 7600 гармат та мінометів, понад 400 танків і штурмових установок.

Авіаційну підтримку військам надавав 4-й повітряний флот, у складі якого було 810 німецьких і румунських літаків.

СРСР [1]	Співвідношення	Третій Рейх Королівство Румунія
Війська	1 314 200	1, 46: 1	900 000	Війська
2-й Український фронт (сд-46, пдд — 7, кд-3, мк-2, тк-3, отбр-1, сабр- 1, УР-2) 3-й Український фронт (сд-34, пдд- 1, мк-1, омсбр- 1, отбр-1, УР-1). Всього: дивізій — 91, мк и тк — 6, бригад — 4, УР — 3.	771 200 523 000	190 000	Група армій «Південна Україна» (47 дивізій, в тому числі румунських — 22; бригад — 5)
Чорноморський флот СРСР Дунайська військова флотилія	20 000
Артилерія і міномети	16 000	2, 1-2, 5: 1	7 600	Артилерія і міномети
Танки і САУ	1 870	4, 68: 1		Танки і САУ
Літаки	2 200	2, 71: 1		Літаки

Яссько-Кишинівська наступальна операція почалася рано вранці 20 серпня 1944 року з потужного артилерійського наступу, що три­вав 1 год. 45 хв., перша частина якого полягала в придушенні ворожої оборони перед атакою піхоти і танків, а друга — в артилерійському супроводі атаки. О 7 годині 40 хвилин, радянські війська, що супроводжувалися подвійним вогневим валом, перейшли в наступ з Кицканського плацдарму і з району на захід від Ясс. Одночасно штурмова авіація групами по 8—20 літаків з інтервалами в 15 хвилин завдавала бомбових і штурмових ударів по найсильнішим опорним пунктам і вогневим позиціям артилерії противника. Управління військами в ланці батальйон — полк — дивізія було ворогом втрачено.

Вогневе ураження було настільки сильним, що перша смуга німецької оборони була майже повністю знищена. От як описує стан німецької оборони в своїх спогадах один з учасників тих боїв:

Коли ми рушили вперед, то на глибину приблизно десять кілометрів місцевість була чорною. Оборона противника практично була знищена. Ворожі траншеї, вириті в повне зростання, перетворилися на дрібні канави, завглибшки не більше ніж по коліно. Бліндажі були зруйновані. Інколи попадалися дивом уцілілі бліндажі, але солдати противника, що знаходилися в них, були мертві, хоча ми не бачили слідів поранень. Смерть наставала від високого тиску повітря після розривів снарядів і ядухи.

Сприятливу обстановку використали війська ударних угрупувань фронтів для розвитку високих темпів наступу і прориву тактичної оборони противника в найкоротший термін.

З'єднання 2-го Українського фронту в першій половині дня прорвали дві смуги оборони противника. У смузі 27-ої армії генерал-лейтенанта С. Г. Трофіменка почалося введення в прорив 6-ої танкової армії генерал-лейтенанта А. Г. Кравченка, чим викликала в рядах німецько-румунських військ, як визнав командувач групою армій «Південна Україна» генерал Фріснер Йоханес, «неймовірний хаос».

Німецьке командування, намагаючись зупинити просування радянських військ в районі Ясс, кинуло в контратаки три піхотні і одну танкову дивізії. Але це не змінило становища. На другий день наступу ударне угрупування 2-го Українського фронту вело вперту боротьбу за третю смугу на хребті Маре, а 7-а гвардійська армія і кінно-механізована група — за Тиргу-Фрумос.

До кінця 21 серпня війська фронту розширили прорив до 65 км по фронту і до 40 км в глибину і, здолавши все три оборонні смуги, опанували містами Ясси і Тиргу-Фрумос, тим самим узявши два потужні укріплені райони за мінімальний строк.

20 серпня, при прориві оборони противника, в боях в районі Тиргу-Фрумос відзначився сержант Олександр Шевченко. Просування його роти було під загрозою зриву із-за противника, що вів з ДЗОТу вогонь. Спроби подавити ДЗОТ артилерійським вогнем із закритих вогневих позицій успіху не принесли. Тоді Шевченко кинувся на амбразуру і закрив її своїм тілом, відкривши дорогу штурмовій групі. За цей подвиг Шевченка посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу^[2].

3-й Український фронт успішно просувався на південній ділянці, на стику 6-ою німецької і 3-ою румунської армій. Атака була настільки стрімкою, що під кінець першого дня операції його війська завершили прорив головної смуги оборони противника і вийшли до другої оборонної смуги, місцями уклинившись на глибину 10—12 км і розширивши фронт прориву до 40 км. Це створило сприятливі умови для розвитку стрімкого наступу в глибину і для ізоляції з'єднань 3-ої румунської армії з метою подальшого їх розгрому по частинах.

Противник, прагнучи зірвати наступ, що розпочався, з ранку 21 серпня підтягнув резерви і, спираючись на другу смугу оборони, наніс контрудар по військах 37-ої армії генерал-лейтенанта І. Т. Шлеміна, покладаючи особливі надії на дії своєї 13-ої танкової дивізії. Проте всі його спроби зупинити наступ виявилися безуспішними. Вимотавши і знекровивши противника, війська 37-ої армії рішучою атакою опанували населеним пунктом Єрмоклія, а наприкінці дня вийшли в район Опач. З'єднання 46-ої армії до цього часу вийшли в район Александрень.

Під кінець другого дня операції війська 3-го Українського фронту ізолювали 6-у німецьку армію від 3-ої румунської, замкнувши кільце оточення 6-ої німецької армії біля села Леушени. Її командувач втік, кинувши війська.

Активно фронтам допомагала авіація. За два дні радянські льотчики здійснили близько 6350 вильотів. Авіація Чорноморського флоту завдавала ударів по румунських і німецьких кораблях і базах в Констанці і Суліні. Німецькі і румунські війська понесли великі втрати в живій силі і бойовій техніці, особливо на головній смузі оборони, і почали поспішно відступати. За перші два дні операції були повністю розгромлені 7 румунських і 2 німецьких дивізії.

Командувач групою армій «Південна Україна» Фріснер, детально проаналізувавши обстановку після першого дня наступу радянських військ, зрозумів, що битва складається не на користь групи армій і прийняв рішення відвести війська групи армій за Прут і, не зважаючи на відсутність наказу Гітлера, довів свій наказ до військ 21 серпня. Наступного дня, 22 серпня, дав дозвіл на відведення військ групи армій і Генеральний штаб, але було вже пізно.

На той час ударні угрупування радянських фронтів вже перехопили основні дороги відходу на захід. Німецьке командування продивилося можливість оточення своїх військ в районі Кишинева. У ніч на 22 серпня моряки Дунайської військової флотилії спільно з десантною групою 46-ої армії успішно форсували 11-кілометровий Дністровський лиман, звільнили місто Аккерман і почали розвивати наступ в південно-західному напрямку.

21 серпня Ставка ВГК видала директиву, згідно з якою було необхідно «об'єднаними зусиллями двох фронтів швидше замкнути кільце оточення противника в районі Хуши, після чого звужувати це кільце з метою знищення або полонення кишинівського угрупування противника».

Виконуючи наказ Ставки, війська 2-го Українського фронту продовжували розвивати наступ. 22 серпня перейшли в наступ з'єднання 4-ої гвардійської армії генерал-лейтенанта І. В. Галаніна, що завдавала головного удару на правому фланзі уздовж східного берега річки Прут. До кінця дня війська фронту глибоко охопили угрупування противника в районі Ясс і Кишинева із заходу.

23 серпня 1944 з'єднання 27-ої армії 2-го Українського фронту завершили виконання завдання, запланованого на п'ять днів. Того ж дня 6-а танкова армія закінчила очищення від противника міста Васлуй і, просунувшись на 45 км південніше, опанувала місто Бирлад. Війська 7-ої гвардійської армії генерал-полковника М. С. Шумилова повністю здолали Тиргу-Фрумосський укріплений район і форсували річку Серет, а кінно-механізована група генерал-майора С. І. Горшкова звільнила місто Роман. 73-й стрілецький корпус 52-ої армії цього ж дня опанував місто Хуши.

23 серпня після завершення оточення німецьких військ радянські фронти продовжувати просування на зовнішньому фронті. 46-а армія 3-го Українського фронту відтіснила війська 3-ої румунської армії до Чорного моря, де вона 24 серпня припинила опір. Цього ж дня кораблі Дунайської військової флотилії висадили десант у районі Жебріяни — Вилкове.

Також 24 серпня 5-а ударна армія під командуванням генерала Н. Е. Берзаріна зайняла столицю Молдавії — Кишинів. Цей день з тих пір вважається днем звільнення Молдавії.

24 серпня був завершений перший етап стратегічної операції двох фронтів — прорив оборони і оточення яссько-кишинівського угрупування німецько-румунських військ. До результату дня радянські війська просунулися на 130—140 км. У оточенні виявилося 18 дивізій.

24-26 серпня Червона армія увійшла в Леово, Кагул, Котовськ. До 26 серпня вся територія Молдавії була звільнена.

У боях за звільнення Молдавії звання Героя Радянського Союзу було присвоєне більш ніж 140 бійцям і командирам.

Радянське командування направило 50 дивізій і основні сили обидвох повітряних армій углиб Румунії на допомогу антиурядовому повстанню, що спалахнуло 23 серпня 1944 у Бухаресті, а 34 дивізії були залишені для ліквідації оточеного угрупування. До 27 серпня оточене на сході від Пруту угрупування перестало існувати. До 28 серпня була знищена і та частина німецьких військ, якою удалося переправитися на західний берег Пруту з наміром пробитися до Карпатських перевалів.

Наступ радянських військ на зовнішньому фронті усе більш наростав. Війська Другого Українського фронту розвивали успішне просування у бік Північної Трансільванії і на фокшанському напрямі, 27 серпня зайняли Фокшани та вийшли на підступи до Плоєшті й Бухаресту. З'єднання 46-ої армії Третього Українського фронту, наступаючи на південь по обох берегах Дунаю, відрізали шляхи відходу розбитим німецьким військам до Бухаресту.

Чорноморський флот і Дунайська військова флотилія сприяли наступу військ, висаджували десанти, завдавали ударів морською авіацією. 28 серпня були узяті міста Браїла і Сулина, 29 серпня — порт Констанца. Цього дня була завершена ліквідація оточених військ противника на заході від річки Прут. На цьому Яссько-Кишинівська операція завершилася.