Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Євангельські принципи – любов і гармонія у сім’ї.






Які життєві принципи прийме людина, такий дух панує в сім’ї і приносить плоди. Якщо молода людина, молода сім’я прийме євангелійні принципи, які її підтримують в духовній боротьбі проти егоїзму, то в сім’ї запанує гармонія і справжня любов. Людина мусить реформувати насамперед себе. Після кожного визнання свого гріху, засмакує Боже прощення. Через пізнання Божої любові отримує нову силу бачити в

 

Усе, чим людина, як людина, може і мусить бути, виражене цілком у Божественному вченні, і вихованню залишається лише попереду усього і в основу усього укоренити вічні істини християнства». К.Д.Ушинський

Саме ці слова Костянтина Дмитровича Ушинського (1824 – 1871) – геніального вченого й педагога – вдало вказують на те, що в царині виховання людини, перевагу надається вивченню духовно-моральних цінностей, які містяться в християнстві. Що це за цінності, яке їх значення і роль?
Досліджуючи це питання, ми обов’язково стикнемося з тим, що наявність великої кількості людських потреб і способів відчуття привела до появи різноманітних оцінок: те, що для однієї людини має велику цінність, для іншої – малу чи зовсім ніяку. З формального боку цінності розподіляються на позитивні та негативні, на відносні та абсолютні, на суб'єктивні та об'єктивні. За змістом вирізняють цінності речей, логічні, естетичні, моральні тощо. Виходячи з цієї ієрархії цінностей, морально-етичні установки мають абсолютний характер, універсальне значення і виступають основними категоріями духовності. До моральних цінностей відносяться нормативні, такі, як добро і зло, справедливість, прекрасне і потворне, про призначення людини, людські ідеали, норми, принципи життєдіяльності тощо. Вони лежать в основі всіх вчинків, діяльності людини, мають моральну значущість і впливають на загальне суспільне життя. Моральні цінності уявлення, установки та аксіоми є продуктом нашої історії та культури. Зародившись у І ст. нашої ери в Палестині в контексті розвитку християнства, вони пройшли разом з людством багатовікову еволюцію. Починаючи з перших релігійних книг – “Нового Завіту”, “Біблії”, відбувалося становлення основоположних християнських цінностей – загальних чеснот: розсудливість, поміркованість, справедливість, стійкість (чесність, правдивість, вірність слову) теологічних чеснот: віра, надія, любов (милосердя). Сталими моральними взірцями, своєрідними канонами є також “Десять Заповідей Божих”.

Уже не секретом є те, що для нас найважливішою подією в часі є пришестя в світ Сина Божого, однієї із Трьох Іпостасей Пресвятої Тройці. Онтологічне значення цього пришестя полягає в тому, що Творець всесвіту оновив людську природу. Через народження Пресвятою Дівою Марією, через страждання, смерть і воскресіння Ісус Христос очистив нашу спотворену гріхом природу від гріха і смерті.

Процес визволення від гріха і смерті кожної людини це і є процес її спасіння. Син Божий прийшов оновити весь світ, а не лише окремих людей або окремі народи. “Бо, – за словами апостола Іоана Богослова, – так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Ін. 3, 16). З одного боку, Христос Спаситель звершив спасіння роду людського, але тільки у Своїй особі, а з іншого, – процес спасіння не завершився; він триває і триватиме аж до другого пришестя.

Історичний процес – це не науково-технічний прогрес, яким би привабливим він не був. Історія людства – це історія спасіння людей. Любов Божа безмежна. Через народження людей вона приводить до буття таку безліч людей, як пісок морський і зірки небесні. І чим довше буде існувати цей світ, чим довше буде відтягуватися друге пришестя Христа, тим більше розумно-вільних істот увійде до буття і до життя вічного. Сутність любові полягає в тім, що вона не замикається сама в собі, а виливається на інших. У Посланні святого апостола Павла до Коринфян ми читаємо: “Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, а любові не маю, – то став я як мідь, що дзвенить, або кімвал, що бриньчить. І коли маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що гори можу переставляти, а любові не маю, – то я ніщо! І коли я роздам усе своє добро і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю, то нема мені з того ніякої користі. Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить! Любов ніколи не минає!... Нині ж перебувають ці три: віра, надія, любов; але більша з них любов” (І Кор. 13, 1– 13).

Таким чином ми бачимо, що у своїй повноті християнська любов є найвищим, найсильнішим та найяскравішим почуттям. Це є стан особливої духовної близькості, найсильнішого тяжіння людини до людини. Серце, сповнене християнською любов'ю, відкрите для того, кого воно любить, готове прийняти його. У любові сприймає іншого і себе віддає іншим. “По тому пізнають усі, що ви учні мої, якщо будете мати любов між собою” – сказав Ісус Христос (Ін. 13, 35). Християнська любов є відчуттям особливої близькості людини до Бога, Який Сам є Любов. У сфері земних почувань немає вищого від жертовної любові. Уся історія відносин між Богом і людиною – це самопожертва Небесної любові. Господь веде до спасіння грішника, Свого ворога і зрадника. Для їх порятунку не оберіг Свого Єдинородного Сина. Син Божий воплотився, страждає і вмирає для того, щоб через Воскресіння дати грішникові ту блаженну вічність, яку він втратив. Перед смертю Ісус дає своїм вірним заповідь та ідеал любові: “Як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного”. Християнська любов обнімає всіх: не тільки друзів, але і ворогів. Господь у Євангелії говорить: “А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те нагорода? Люблять бо й грішники тих; хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те нагорода? ” (Лк. 32, 37). Любити ворога – це протиріччя у рамках світської моралі. Але ж мати дитя своє любить не тільки тому, що воно ласкаве або користі від нього багато, а за те, що воно рідне. Вона оберігає його, рятує від біди. Тільки християнин повинен любити і ворога, розуміти, що той, хто чинить зло, потребує спасіння, бо він у руках диявола. Промінням християнської ласки і світла маємо зігріти і оповити брата свого, який потрапив у біду. Такі риси християнської моралі, як послух, чемність, взаємодопомога, вдячність, пошана стануть зрозумілими, коли християнську любов доповнимо смиренням, терпінням і милосердям. Християнська любов не є абстрактною любов’ю. Християнство – це не вчення, а спосіб життя. Завдяки цьому способу життя воно виросло із гірчичного зерна в могутнє дерево. Християнська любов зруйнувала рабство, створила міцну християнську сім’ю. Під її потужними ударами розпалася Римська імперія, яка була побудована на силі і доведена до повного морального розкладу. Царство Боже зруйнувало царство земне. Християнська любов – це Царство Боже, яке, за словами Христа, перебуває усередині людини. У дні Свого земного служіння Ісус Христос проповідував людям Царство Боже, тобто цінності духу, що є справжнім скарбом людини, який у неї ніхто не може забрати. Сутність проповіді Христа і Його діянь було Царство Боже, яке Він як Син Божий прийшов відкрити і дати людям. Таким чином ми можемо з впевненістю говорити про те, що “вічні цінності християнства” – це ті моделі та правила людського буття і поведінки, що встановлені Заповідями Бога, як єдиного Вічного Буття і Вічної Особистості, людині. А реалізуються ці вічні цінності, насамперед, на рівні окремої людської особистості, і вже вторинно – на рівні соціуму, щоза своєю природою сума людських індивідуальностей та існує аж ніяк невічно. Маючи такий великий багаж вічних цінностей, християнство вступило в третє тисячоліття. І відразу ж приймає на себе нові виклики, які попереднітисячоліття не знали. Спробуємо коротко обговорити основні проблеми, з якими стикається українське суспільство і освіта, зокрема. Насамперед це проблема біоетики і клонування, адже клонування є викликом Богу і створеній Ним за Своїм образом і подобою людині, невід’ємними частинами якої є свобода й індивідуальність особи. Проблема глобалізації – це прояв тотального науково-технічного прогресу, який за умови розвитку комунікації, лібералізації всіх сфер суспільно-економічного життя надає його учасникам можливість отримати максимальний прибуток, а також наслідує зближення людей, стандартизацію життя, трансформацію національних культур і конфесій та відбувається в усіх сферах людської діяльності. Звичайно, що процес глобалізації зупинити неможливо, якщо невідомими нам способами Сам Бог не зупинить його, як у свій час Він припинив будівництво Вавилонської вежі. Проблема екології, можливо є найсерйозніша проблема сучасного світу. Однією з головних причин забруднення навколишнього середовища є небачене і невиправдане зростання суспільного споживання, прагнення до необмеженого достатку і розкошів. Криза душі призвела до екологічної кризи. Вихід з екологічного глухого кута може бути знайдений лише через духовне відродження людської особистості та проведення активної просвітницької діяльності серед учнів і студентів навчальних закладів. Проблема евтаназії – умертвлення безнадійно хворих, у тому числі й за їх бажанням. Прохання хворого прискорити його смерть обумовлене, як правило, станом депресії. Таким чином евтаназія може стати формою вбивства або самогубства.

Проблема трансплантації органів, тобто теорія і практика пересадки органів і тканин, дозволяє надати допомогу багатьом хворим, які раніше були б приречені на смерть або тяжку інвалідність. Разом з тим, все більша потреба в органах для трансплантації породжує моральні проблеми і може стати загрозою для суспільства. Так, недобросовісна пропаганда донорства і комерція, пов’язана з продажем органів для трансплантації, закладають умови для торгівлі людськими органами, загрожуючи здоров’ю і життю людей. Пересадка органів живого донора може бути у випадках добровільної самопожертви заради спасіння життя іншої людини. В такому випадку згода на експлантацію (вилучення органа) стає виявом любові і співстраждання. Наступною проблемою, і на мій погляд, найболючішою в системі виховання – це проблема сім’ї. Християнство створило здорову сім’ю. Воно ліквідувало багатоженство і побудувало сім’ю на засадах любові. Без любові сім’я як така не може існувати. Бог для того і створив для Адама Єву, щоб любов, яка є основою блаженства і життя, виливалася на подібну до нього істоту. Сім’я ще називається домашньою церквою. Вона реалізує у собі любов, яка існує між Христом Спасителем і Церквою. За замислом Божим, сім’я призначена для дітонародження і розмноження людського роду. Без міцної сім’ї не може бути ні здорового суспільства, ні сильної держави. Втрата сім’ї може призвести до різкого скорочення народонаселення і поступового зникнення цивілізації. Головна причина розпаду сім’ї лежить у площині не економічній, а в моральній. Ослаблення християнської любові серед людей породило цю проблему. В результаті втрати духовних засад виникла ціла низка сімейних і суспільних проблем. До них насамперед треба віднести так звану сексуальну революцію – раннє статеве життя, пияцтво, тютюнопаління і наркоманію. Відсутність християнської сім’ї породжує проблему дітей і батьків. А з цими проблемами дитина приходить до школи і це дуже часто відображається на її поведінці.

Ще більшою бідою сучасного суспільства є наркоманія. Цей порок робить людину рабом темних сил. Найбільше вражена цим недугом молодь, і це є загрозою суспільству, яке веде боротьбу лише з наркобізнесом, а не з причинами наркоманії, на основі яких і з’явився наркобізнес. Основні причини наркоманії – це духовна спустошеність серед молоді, втрата сенсу життя і моральна нестійкість. Не відкидаючи необхідності втручання медицини, нам необхідно пропонувати наркоманам брати активну участь у християнському і суспільному житті і навертатися до моральних засад. Не сприяє зміцненню сім’ї свідоме припинення вагітності, яке набуло широкого розповсюдження. Аборт прирівнюється до вбивства, бо зародження людської істоти є даром Божим, тому посягання на життя майбутньої особистості є порушенням заповіді Божої: “Не убивай”. Широке розповсюдження абортів і їх виправдання стає загрозою майбутньому і є ознакою моральної деградації. Медики засвідчують, що вік пацієнтів, які приходять на аборт різко помолодшав. Що робити? Активно проводити роз’яснювальну роботу і наголошувати увагу на тому, що це страшний гріх. Окремо потрібно сказати і про вплив засобів масової інформації на підростаюче покоління. Телебачення, радіо, Інтернет, газети і журнали та всяке друковане слово покликані забезпечувати широкі верстви населення інформацією про все, що відбувається у світі, орієнтуючи людей у складних обставинах сьогодення. Інформування глядача, слухача і читача повинно ґрунтуватись не тільки на правді, а й на турботі про моральний стан людини і суспільства, що включає в себе пропагування загальнолюдських ідеалів, а також боротьбу з розповсюдженням зла, гріха і пороків. Але дуже часто працівники засобів масової інформації забувають про своювідповідальність перед Богом. І навіть пропагують насилля, ворожнечу і ненависть, національний, соціальний і релігійний розбрат, а також гріховні людські інстинкти, в тому числі і з комерційною метою. Всю негативну інформацію дитина не тільки сприймає, але й часто втілює в життя. З таким “багажем” дитина приходить до навчального закладу. Особливу увагу слід звернути на вплив Інтернету. Безконтрольне, багатогодинне перебування у світовому павутинні притуплює у дитини логічне мислення, вона стає замкнутою і не проявляє жодного зацікавлення до того, що відбувається на уроках і в класі загалом. На такі випадки слід негайно реагувати і разом з батьками та психологами спасати. Наголошую вашу увагу: спасати! Не можу обійти осторонь ще одну проблему. Два місяці тому в Одесі стався прикрий випадок: юнак, переможець кількох сезонів телепередачі “Самий розумний” викинувся із вікна багатоповерхівки, залишивши передсмертну записку, де було написано “Не бачу сенсу життя”. Яка ж причина цього трагічного випадку? Юнак навчався на відмінно, мав прекрасні знання в різних галузях наук, але був духовно і морально сліпим. Отже, дорогі педагоги, даючи знання не забувайте про духовний бік життя дитини. Таким чином, розбудова самостійної Української держави й реформування національної освіти потребують адекватного їм родинно-громадсько-шкільного виховання дітей та молоді, відродження гуманістичної педагогіки в Україні.

Ось чому у комплексі завдань, які розв’язуються нашим суспільством на сучасному етапі, перебудова діяльності загальноосвітньої школи має посістиособливе місце. Мета здійснюваних перетворень – забезпечити нову якість навчання і виховання молоді, створити тим самим необхідні умови для соціально-економічного й духовного розвитку нашого суспільства. Тому звернення до педагогічної спадщини минулого є тим науковим джерелом загальнолюдських цінностей, які спонукають до пошуку нових, більш оптимальних шляхів морального виховання на основі дослідження і відродження суспільно-історичного досвіду та освітніх надбань українського народу, зокрема, видатного його представника – Івана Івановича Огієнка (1882-1972), митрополита Православної Церкви, міністра освіти Української Народної Республіки.

У своїх працях " Українська церква" (Київ, 1918), " Українська культура" (Київ, 1918), " Бережімо все своє рідне! " (Холм, 1943), " Бог у природі" (Холм, 1943), " Як жити на світі. Мій дарунок для молоді" (Холм, 1943) та інші, професор дає поради. А саме – використанню в школі народно-християнської спадщини у вихованні духовних цінностей дітей і молоді сприяють такі форми роботи:

1. Підготовка і проведення зборів, доповідей, рефератів, виховних занять на теми: " Духовність і її джерела", " Родина – це домашня церква", " Українська мова – найбільша духовна сила українця", " Духовність і бутя людини", " Духовні цінності: втрати, пошуки, повернення" та ін.

2. Влаштування традиційних християнських свят з метою розв’язання завдань морального виховання учнів.

3. Поширення засобів користування духовною літературою та організації книжкових виставок і вітрин нових книжок.

4. Забезпечення єдності й наступності у вивченні українських народних традицій у процесі гурткових занять. Наприклад: Гурток християнської етики, " Гурток плекання рідної мови", " Гурток народної творчості", " Гурток цінителів української культури " та ін.

5. Організація конкурсів та влаштування виставок творчих робіт, виготовлених руками учнів.

6. Випуск цікавих за формою й змістом журналів, газет, де б розкривались основи духовності особистості.

7. Проведення походів й екскурсій по ознайомленню дітей з історично-культурною спадщиною рідного народу. Сподіваюсь, що поради І. Огієнка стосовно шляхів виховання духовних цінностей особистості обов’язково будуть корисними і для сучасного вчителя у формуванні національно свідомих, духовно розвинених і соціально грамотних громадян незалежної, демократичної України.

Але найголовніше завдання кожної європейської нації і України, зокрема у третьому тисячолітті повинно бути відродження християнської сім’ї. Тільки через християнську сім’ю можна подолати пороки суспільства. Сім’я може стати основою духовного оздоровлення. Для того, щоб створити нормальну сім’ю, треба не тільки турбуватися про створення матеріальних умов для сім’ї, а й виховувати дітей на основі християнської моралі і готувати їх до майбутнього сімейного життя.

Нам всім потрібно усвідомлювати, що у третьому тисячолітті перед людством виникне багато проблем, які з точки зору людського розуму розв’язати неможливо. Для нас, християн, у світі нема нічого безнадійного. Ми ставимо в центр буття Бога. Точніше сказати, Він є центром буття, незалежно від того, ставлять люди Його в центр чи не ставлять; Він є ним. Христос сказав: “Я є путь, і істина, і життя” (Ін. 14, 6). Бог не тільки створив Всесвіт, але й піклується і промишляє про нього. Ми не маємо підстав сумніватися, що Бог керує світом. Він попускає розповсюдження зла до певної межі, але в той же час припиняє його Своїми часто незбагненними для нас діями. Нас не повинні лякати жодні потрясіння, бо з нами Бог!

 

Сім’я як інституція має певні завдання і виконує певні функції в суспільстві. Завдання і функції треба розрізняти: завдання - це мета будь-якої діяльності, функція - це те, що необхідно для досягнення мети та її реалізації. Сім’я має два головних завдання: підтримка народжуваності і передання культури. Функції, які виконує сім’я, становлять 4 категорії:

  • Біопсихічні функції (народження, сексуальна функція)
  • Екологічні функції: матеріально-економічна, виробнича, господарча; споживацька; опікунська
  • Соціально-значучі функції (статус і місце людини в суспільстві)
  • Соціо-психологічні функції (соціалізація, культура, відпочинок, емоційно-експресивна)

Зв’язки в сім’ї [ред. • ред. код]

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.