Короткі відомості з історії дослідження

Христофора Колумба (1451-1506),

Америго Веспуччі (1454-1512).

АМЕРИГО ВЕСПУЧЧІ (1454-1512)

в 1503 р. він запропонував іменувати материк Новим світом. 1507 р. лота­ринзький картограф Мартін Вальдземюллер приписав відкриття «четвертої частини світу», що його зробив X. Колумб, А. Веспуччі й

Александер Гумбольдт (1769-1859). Разом з французьким ботаніком Еме Бонпланом (1773-1858) він зібрав та уза­гальнив багатий географічний матеріал про особливості природи Півден­ної Америки (

Чарльз-Роберт Дарвін (1809-1882) під час навколосвітньої експедиції 1831-1836 pp. досліджував узбережжя Південної Америки та Галапагоські острови.

Рельєф і геологічна будова

Рельєф Південної Америки поділяють на дві частини:

рівнинно-плоско­гірну на сході й у центрі та гірську на заході. Це зумовлено тектонічною будовою континенту. Основою материка є давня Південноамериканська платформа, до якої на заході прилягає гірський пояс, що утворився на стику літосферних плит : Південноамериканської і Тихоокеанської. Серед­ня висота материка — 580 м.

На заході розміщена найдовша на Землі (9 000 км) складчаста область Анд, що виникла в результаті взаємодії Південноамериканської літосфер­ної плити та океанічної Тихоокеанської плити. Вона продовжує Кордильє­ри Північної Америки. Різниця між цими гірськими системами в тому, що в Північній Америці до молодої альпійської складчастості належить лише західна частина Кордильєр, а в Південній Америці Кордильєри або Анди загалом сформувалися в альпійську епоху.

Анди складаються з паралельних хребтів. Наближаючись, хребти утво­рюють гірські вузли з вершинами (Аконкагуа — 6 959 м, вулкан Котопахі — 5 897 м, Чимбосаро — 6 310 м таін.). Там, де хребти розходяться, лежать Центральноандійські нагір'я й плоскогір'я (від 3 500 до 4 500 м).

Горотворчі процеси в Андах не закінчилися: це активна зона земної ко­ри, що входить до Тихоокеанського вогняного кільця, тому тут часто трап­ляються землетруси й виверження вулканів.

У Південній Америці налічують ЗО діючих вулканів. Серед них Аконкагуа, Котопахі, Льюльяйльяко.

Аконкагуа — найвищий у світі згаслий вулкан (6 959 м).

Котопахі («Осяйна гора») — діючий вулкан, висота якого до­сягає 5 897 м.

На кордоні Чилі та Аргентини розміщений найвищий діючий вулкан світу — Льюльяйльяко (6 723 м), останнє виверження якого відбулося 1877 р.

Чилі поділяє з Японією 1-ше місце у світі за кількістю зем­летрусів — близько 1 000 на рік.

Корисні копалини.

Материк багатий на корисні копалини.

В Андах з магматичними та метаморфічними породами пов'язані родо­вища міді, олова, поліметалевих руд, золота, срібла, платини. Запаси мідних руд становлять близько третини світових. Родовища олована тери­торії Болівії утворюють «олов'яний пояс», який простягнувся з півночі на південь на 940 км. Найбільші запаси поліметалевих руд сконцентровано в центральній Кордельєрі Перу. На півночі Чилі та Перу розвідані родови­ща ртуті.

На весь світ відомі родовища смарагдів Колумбії. Розсипні родовища пла­тини та золота розвідано у вологих Андах Колумбії, де вміст металу в річко­вому алювії (продуктах руйнування) збільшується після кожної зливи.

З нерудних корисних копалин в Андах є сірка, а також бор, йод, що ут­ворилися на місці давніх висохлих водойм.

На Гвіанському й Бразильському плоскогір'ях до давньої кори вивітрю­вання приурочені родовища залізних, марганцевих, нікелевих руд, бок­ситів. В інтрузіях утворилися родовища алмазів, урану, літію, вольфра­му, ніобію, торію та інших цінних та рідкісноземельних металів. В осадо­вих породах на низовинах і в передгір'ї Анд є родовища нафти, газу, кам'яного вугілля.

На узбережжі Тихого океану в умовах пустельного клі­мату під час біохімічного розкладу посліду морських птахів (гуано) утво­рилася чилійська селітра.

Клімат

Особливості клімату Південної Америки визначає дія кліматотвірних чинників.

Багато вологи надходить з Атлантичного океану, що є результа­том пасатної циркуляції. Збільшенню опадів сприяють теплі Гвіанська та Бразильська течи. Навпаки, холодні Перуанська й Фолклендська течіїзменшують кількість опадів на західному та південно-східному узбережжях.

Розміщення Анд створює умови для відкритого впливу Атлантичного океану на материк, а кліматичний вплив Тихого океану поширюється тільки на його західне узбережжя.

В Андах добре виражена висотна клі­матична поясність. Зміна клімату в горах залежить від географічної ши­роти й висоти, а також від зорієнтованості щодо панівних вітрів.

Найсуворіший клімат Центрально-Андійских нагір'їв.

Материк лежить у шести кліматичних поясах: від субекваторіального поясу Північної півкулі до помірного поясу Південної півкулі.

В екваторіальному поясі лежить західна частина Амазонської низовини та північно-західне узбережжя материка. Для поясу характерна постійна висока вологість. Панують екваторіальні повітряні маси. Температури повітря впродовж усього року високі — близько +24...+28°С. Кількість опадів — від 1 500до 3 000 мм і більше. На схилах Анд і на Тихоокеансь­кому узбережжі кількість опадів збільшується до 5 000-7 000 мм за рік. Опади в цей район протягом року приносять південні та південно-західні вітри.

Воло­гий період пов'язаний з пануванням екваторіальних повітряних мас, су­хий — тропічнихповітряних мас. У Південній півкулі період дощів триває з грудня по травень, у Північній — з травня по грудень. Опадів випадає від 1 000 до 2 000 мм опадів на рік у літній період.

Узимку під час дії па­сатів опади не випадають. Тільки на північному відрізку прибережної час­тини Бразильського плоскогір'я, де пасати приходять з теплого океану й зустрічають на своєму шляху гори, дощі бувають і в зимовий період. Тем­пература повітря ніколи не буває нижче +20° С:

у сухий період темпера­тура піднімається до +28...+30°С,

у вологий — до +24° С.

Тому клімат ха­рактеризують вологе літо (має місцеву назву інверіо) і суха зима (місцева назва верано).

У тропічному поясі лежать південно-східна частина Бразильського плоскогір'я й північна частина Ла-Платської низовини. Середні темпе­ратури липня становлять +16° С, січня — +24° С. За умовами зволожен­ня клімат різний, виділяють морську та континентальну області. Морська область охоплює Бразильське плоскогір'я, перебуває під впливом пасатів, які приносять з Атлантичного океану багато опадів (1 000 мм на рік) рівномірно протягом року. З просуванням у глибину континенту кіль­кість опадів зменшується й збільшується протяж­ність сухого періоду.

Клімат західної частини тро­пічного поясу (континентальна область) форму­ється під впливом холодної Перуанської течії, води якої, охолоджуючи повітря, перешкоджають роз­виткові конвекції й випаданню опадів. Тут роз­міщене найсухіиіе місце на Землі — пустеля Атака­ма, яка є великим нагір'ям, що піднімається від 300 м на узбережжі Тихого океану до 950 м біля підніжжя Анд. Середня температура в Атакамі ко­ливається від +22° до +11° С, річна кількість опа­дів — від 10 до 50 мм на рік. У пустелі є ділянки, де жодного разу не зареєстровано опадів

Місячна долина

Місячна долина — це частина пустелі Атакама, яка простягнулася вздовж узбережжя Чилі на 3 217 км. Це найсухіше місце на планеті, хоч і розміщене поблизу океану, бо дістає за рік приблизно 0, 08 мм дощової вологи. Причиною задушливості території є вплив холодної течії в Тихому океані. Прибережні холодні повітряні маси охолоджені й містять мало во­дяної пари, тому дощі тут — рідкісне явище.

У субтропічному поясі, який охоплює Південне Бразильське плоско­гір'я, Межиріччя й Східну Пампу, наявні істотні відмінності в температу­рах за сезонами, а також за кількістю опадів на внутрішніх та прибереж­них територіях.

На сході панує теплий постійно вологий (морський) клі­мат: улітку опади (до 1 000 мм за рік) приносять мусонні вітри з Атланти­ки, в інші пори року — циклони рухливих полярних фронтів. Літо в цих районах дуже спекотне (середня температура становить +24° С), зима м'яка (середня температура — +10° С).

Для внутрішніх районів характер­ний сухий (континентальний) клімат. Опадів не більше 500 мм, випадають улітку. Протягом року спостерігають різкі коливання температури й часті її зниження: узимку температура опускається нижче 0°С, улітку— до +18° С. На Тихоокеанському узбережжі сформувався середземномор­ський тип клімату.

Зима тут волога (панує вологе повітря помірних ши­рот, середня температура липня +4...+8° С), випадає до 600 мм опадів на рік.

Улітку переважає тропічне повітря — сухе й спекотне (середня темпе­ратура січня +23...+25° С). Загалом для субтропічного поясу характерні сильні південні вітри.

У помірному поясі на західному узбережжі материка клімат дуже воло­гий, місцями опади, які приносять західні вітри, тривають до 330 днів на рік.

У східній частині поясу клімат помірно континентальний з неве­ликою кількістю опадів (до 300-400 мм), зима прохолодна (середня температура липня 0° С), проте буває різке зниження температури (до -ЗО...-35° С) і навіть заметілі, що зумовлене впли­вом Антарктиди, літо сухе й тепле (середня тем­пература січня +16° С). Патагонія розміщена в т. зв. дощовій тіні з напівпустельним кліматом, сильними південно-західними вітрами й різким коливанням температур. У горах випадає опадів до 300-400 мм на рік, а на узбережжі Атлантично­го океану — до 150 мм на рік. Максимум опадів припадає на зиму. Літо на півночі Патагонії спекотне, на півдні — прохолодне. Середні січневі тем­ператури на півночі становлять близько +24° С, на півдні — до +15° С. Се­редні температури найхолоднішого місяця близько 0° С, але бувають моро­зи й до -30° С.

Країна осені

На півдні Чилі, на узбережжі Атлантичного океану, 325 днів на рік іде дощ. Ураховуючи невисокі річні температури та постійну вологість, кліматологи називають цю місцевість «країною вічної осені».

У горах спостерігають добре виражену висотну кліматичну поясність. Особливо важкі кліматичні умови характерні для ізольованих міжгірних котловин у тропічному поясі.