Коротка історія лебединської церкви.

.

Села Лебедин та Кучаків засновані на початку 17-го століття, як сулимівські хутори. Перша письмова згадка про наше село датована 1615 -м роком. Протягом трьохсот років Лебедин, Кучаків, Сезенків та окружні хутори належали до приходу Покровської церкви, яку збудував в Сулимівці гетьман Війська Запорізького Іван Сулима приблизно у 1622 р.(ф 1) У 1904 р. повз села пролягла залізниця з Києва до Харкова, була збудована станція, яка відігравала роль роз’їзду на одноколійці, чисельність населення почала зростати. Постала потреба у власному храмі. Ще однією причиною, що спонукала до побудови церкви, була природна своєрідність нашої місцевості. Домеліоративні болота на весні широко розливалися, утворюючи суцільні водяні плеса. Були роки, що лебединці через бездоріжжя не потрапляли на Великодню службу до Покровської церкви. Доводилось розговлятись неосвяченими пасками.

Отож, у 1921 р. з благословіння о. Леоніда, настоятеля Покровської церкви (Леонід Іванович Міщенко ф 2) та правлячого архієрея, в Лебедині був побудований власний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці (ф 3). (Роком пізніше спорудили церкву в Кучакові) Побудували церкву поруч із приходською школою трирічкою, відкритою в селі у 1908 р.(ф 4). Церква закладалась 21-го вересня 1921 р. Керував роботами священник на прізвище Стецюра, та служити йому в Лебедині не довелось. Плотницькі роботи проводились під керівництвом Кузьми Дігтяря, столярні - Храпчинського І.В. Будували на пожертвування мешканців села, в основному хлібом (зерном). Хреста, зробленого власними руками, на маківці церкви встановлював Яременко Наум, а люди, що зібралися довкола, хором повторювали молитву: “Господи помилуй! ”, аж поки звершилась ця богоугодна справа. Освятив храм Переяславський митрополит на Стрітення Господнє 15-го лютого 1922р. Церкву споруджували як тимчасову, можливо з перспективою пришкільної каплиці. Постійну планували побудувати згодом, приблизно там, де тепер будинки Дігтяря В. та Дмитренка В. (вул. К.Маркса.) Уже і будівельний матеріал звозили. Але під час колективізації, у 30-х роках, матеріал пішов на потреби новостворених колгоспів ім. Т.Шевченка та “Перше Травня”, а діюча церква була закрита і перетворена у комору для зберігання зерна. У 1941-му році, під час німецької окупації, храм відкрили, відновили Богослужіння, які і дотепер не припиняються.

Цікавий факт: німці увійшли до села 21-го вересня 1941-го року, якраз на храмове свято, а у 43-му, знову ж таки 21-го вересня, залишили село. Мимоволі згадуються слова акафіста на честь ікони «Аз есмь с вами и никтоже на вы»: ” Буря богоборческого нечестия пронеслась, осквернивши святыни, и попусти Господь на люди наша вражье нашествие, да скорбями очистятся и слезами омыются и да, вразумившись, покаются и, покаявшись, возопиют Спасающему Богу: Аллилуиа.” Кондак 4

У 1987-му році була проведена так звана “реставрація”, а фактично --- побудована нова церква…

Для комуністичної влади діючий храм був більмом у оці. В 1985-му р. тільки но дізнавшись, що староста не в змозі виконувати свої обов’язки, уповноважена з району почала вимагати ключі від церкви. Та прихожани терміново старосту переобрали. Минуло два роки і постало питання про закриття храму, начебто через його аварійність. Та неврахували можновладці твердої віри, мужності і наполегливості лебединських жінок-пенсіонерок, які були основою приходу. (Ф-12) Поїхали вони з клопотаннями прямо до столиці, у Республіканське управління зі справ релігій та інші держустанови. Клопотались наполегливо, де потрібно задобрювали чиновників гостинцями. І, з Божою допомогою, виклопотали дозвіл на реставрацію храму. Основною умовою дозволу було збереження розмірів та архітектурної форми храму у первинному вигляді.

Реставрувалась церква, як і будувалась, на пожертвування людей. Нарівні з лебединцями на відбудову жертвували мешканці Кучакова. (Храм у Кучакові зруйнували під час хрущовських гонінь.). Фактично, церкву будували на два села, ніхто навіть і не думав, що настануть часи, коли по всіх селах відкриватимуть свoї храми. А через те на відбудову жертвували мешканці навколишніх сіл та м. Бориспіль. У Борисполі на той час не було жодної церкви (п’ять церков цього міста зруйнували комуністи) і частина бориспільців були прихожанами нашого храму. 5000 крб. виділив тодішній Київський митрополит.

Отож, по периметру церкви був залитий фундамент, вигнали цегляні стіни, потім дерев’яну церкву розібрали, швидко зробили купол-дах та першочергові внутрішні роботи. Не служилось у храмі лише дві неділі. Дубовий каркас старої церкви був обшитий міцними дошками і стояти б їй ще років з двісті, за свідченням тих, хто розбирав храм. От така була “аварійність” споруди.

На місці школи, яка згоріла у 1982 р., побудували хату для священника. Купівля дзвонів, оновлення іконостасу, розпис храму, облаштування церковного подвір’я та інші роботи проводились поступово, уже за теперішнього настоятеля о.Олександра (Жовнодій О.Д.) і старости Титаренко О.Я.

Протягом 16-ти років, з часу відбудови храму, церковний хор на кожні Святки обходив село з колядками та щедрівками, збираючи пожертви селян на всі ці потреби. Доречі, у 20-ті роки хор налічував більше 30-ти осіб, в основному молоді дівчата, чоловічих басів теж не бракувало, керував регент-професіонал. Та з часом хор порідів, а дівчата стали літніми жінками…

(ф 9, 10, 11)

Подія відбудови привернула увагу навіть центральної преси Радянського Союзу. В одному з номерів “Комсомольської Правди” кінця 80-х надрукували статтю, суть якої зводилась до критики місцевої комсомольської організації за занедбаний клуб та погану молодіжну роботу, в той час, як пенсіонерки села знаходять сили та кошти на побудову нового храму. Чого доброго ще молодь туди потягнеться…

Більшість старих ікон збереглася ще від заснування храму. Зокрема, ікона Покрови Пресвятої Богородиці із лебединської церковно-приходської школи. Коли церкву закривали у 30-х, люди розібрали, хто що міг на зберігання, лише одну з 4-х металічних хоругв устиг порубати місцевий активіст. Хоругви ці були куплені, ще до революції молоддю Лебедина для сулимівської церкви, на заколядовані ними кошти. У 1922-му о.Леонід хоругви віддав назад у Лебедин. А хрести, з царськими гербами, що красуються перед вівтарем, того ж таки року наші благочестиві предки купили у Переяславі за хліб (зерно). Одна з тамтешніх церков закривалася, а майно розпродували. У 41-му лебединці позносили святині до храму.

Першим настоятелем храму був о. Василій із Києва (ф 5), квартирував він у пана Ольховського. Після нього служив о.Роман. Потім, до закриття, ієромонах Міхей, який і похований на лебединському кладовищі.

Настоятель з 1941-го по 1947-й отець Петро (Прудченко).

З 1947-го по 1973-й настоятелем був протоієрей Михаїл. (Михайло Мартинович Галушкевич ф 6). Родом з Білорусії, мав ще й інженерну освіту. Газета “Трудова Слава” 60-х років у статті “Край тихого болота”, висміювала його та тодішню псаломщицю Федору Іванівну з Троєщини, яка теж мала за плечима технікум. Мовляв освітчені люди, а поширюють “опіум для народу”…

Та грамотний і розсудливий батюшка зумів у часи “хрущовщини” зберегти церкву від закриття, особисто ведучи документацію по сплаті церковного податку державі. (Формальним приводом закрити храм у Кучакові послужили якісь порушення, що стосувались саме цих податків.) Служити перестав о.Михаїл у віці 94-х років, помер у березні 1978 р., маючи вік 98 років, похований у Лебедині. Ще багато людей пам’ятають отця Михаїла як щирого, доброго, сповненого любові пастиря…

З 1974-го по 1977-й – настоятель о.Ісаакій.

З 1977-го по 1989-й рік, в Лебедині служив о.Георгій Смирнов (Ф7). Народився він 28 січня 1934 року в Росії в селі Шапляки, Оленінського району, Тверської (в той час Калінінської) області. Під час Великої Вітчизняної війни, був евакуйований в Марійську АРСР, потім - в Україну, де в Житомирській області жив у дитячому будинку до 1951 року, тобто до свого повноліття. Там же почався його трудовий шлях з роботи в колгоспі. Пізніше молодий юнак - Георгій Смирнов проходить навчання в ремісничому училищі №3 м.Києва. Після закінчення училища, працює електрозварником. Як і всі радянські юнаки, він служить в армії, а після неї - працює в КБ Дарницького радіозаводу м.Києва.

Але серце юнака прагнуло до Бога, він стає на шлях служіння Йому, вивчає Богослужбовий устав у київському храмі на честь Вознесіння Господнього, на Деміївці. Тривалий час Георгій Смирнов трудиться скарбником в адміністрації Українського Екзархату. Тут він був висвячений в сан диякона і пізніше, в сан священика. Перші роки служіння отця Георгія проходили на різних парафіях міста Києва.

З кінця 1977-го року отець Георгій почав служити в лебединській церкві. Саме на його долю випала перебудова храму і він приклав максимум зусиль для цієї святої справи.

Організаційними питаннями займалась Шеляг Олена (ф 12), яка була старостою приходу, у відбудові та вирішенні різного роду питань також були активно задіяні Посенко Варвара, Бойко Марфа, Титаренко Ольга, Марченко Серафима, Посенко Харитина та багато інших прихожан. І врешті, з Божою допомогою, храм було оновлено.

Та, як мовиться, ворог роду людського не спить і сіє плевели роздору скрізь де тільки може. Між церковною “десяткою” (основа приходу) та батюшкою виникли якісь непорозуміння з приводу ведення матеріально -господарських справ, що переросло в справжній конфлікт. На превеликий жаль повного примирення досягти невдалось і митрополит змушений був перевести отця Георгія до іншої парафії.

Новим місцем служіння отця Георгія з 1990-го року стало село Жукин Вишгородського району. Тут батюшка бере на себе подвиг будівництва храму на честь святителя Миколая. Початок 90-х, це був час суцільного хаосу, в цей складний період, священик Георгій Смирнов очолює будівництво нової церкви.

Будівництво було закінчено в 2000 році. Ці десять років були роками служіння на ниві Христовій і водночас важкої фізичної праці. Парафіяни згадують, як отець Георгій власноруч перевозив цеглу на візку, як вони кажуть, він сам своїми руками створив цей храм. Освячення храму звершив, нині покійний, Блаженніший Володимир, митрополит Київський і всієї України

Вранці, 14 жовтня 2014 на 81-му році життя отець Георгій відійшов до Господа. Він сам заздалегідь приготував собі труну і заповідав поховати себе тільки в ній. Це була проста дерев'яна труна, пофарбована у блакитний колір. І примітно, що й преставився отець Георгій на свято Покрови Божої Матері, коли вся Церква переоблачаєтся в блакитний колір. Його паства вірить, що Пресвята Богородиця взяла раба Божого протоієрея Георгія під свій чесний омофор. Парафіяни храму святого Миколая з щирою любов'ю згадують отця Георгія, його простоту, добру вдачу, нестяжательство. Вічна йому пам'ять!

З 1989-го і до тепер лебединську паству окормляє отець Олександр (Олександр Данилович Жовнодій ф-16).

Батюшка народився 1940-го року в с.Бобрик, Броварського р-н. До церкви почав ходити з дитинства, цьому сприяли його батьки, які були людьми віруючими. Будучи школярем зазнавав глузувань та знущань від однокласників та вчителів через віру в Бога. Ті ж прикрощі переслідували його і в армії, командир намагався всілякими способами змусити Олександра зняти натільний хрестик, але майбутній священник витримав це випробування.

Після армії Олександр Данилович працював фрезеровщиком на заводі, згодом на інших різних роботах, але Господь, своїм промислом, направив його стопи на шлях церковного служіння.

Якийсь час після хіротонії отець Олександр служив у Володимирському соборі, а з 1989-го року він стає настоятелем лебединського храму.

Продовжуючи справу отця Георгія, отець Олександр багато сил та енергії віддав задля облаштування храму, зокрема власноруч виготовив іконостас, як він сам каже день і ніч пиляв, стругав, видовбував, сам розвішував ікони…

Уже чверть століття отець Олександр несе людям слово Боже, намагається робити все від нього залежне, щоб люди мали чисті душі, чисті серця, чисті помисли, щоб робили реальні кроки для спасіння своїх душ.

Духовні якості нашого батюшки та його труди добре всім відомі і цінуються прихожанами.

Тимчасово у храмі служили схиієромонах Мартирій, о.Іаков, о.Олександр з Ірпеня (Ф-12, 14), о.Всеволод з Іванкова, та ін., в короткі періоди між постійними священниками.

Перший церковний староста - Олексій Максимович Бойко (ф 8). Господь дав мужності глибоко-віруючій людині виконувати ці обов’язки у найжорстокіший комуністичний період: від спорудження храму до 1958 р., майже сорок років. Опісля старостами були Бойко Олена, Бойко Марфа (ф-12), з січня 1985 р., Шеляг Олена (ф-12). У 1988 р., старостою стала Титаренко Ольга Яківна (ф-16), яка віддано та добросовісно потрудилась на церковній ниві понад двадцять років. (Враховуючи період її служіння церковним казначеєм.) З 2003 по 2007 рік старостою був Шестаков Микола Іванович.

Милістю Божою, молитвами Пресвятої Богородиці, трудами священників та благочестивих мирян, протягом десятиліть лебединська церква стояла острівцем віри серед моря комуно-атеізму. Проста з виду, збудована у формі ковчега, вона воістину стала ковчегом порятунку для багатьох, особливо у ті нелегкі часи. Люди хрестили дітей, сповідались, причащались Хистових Таін, у одній з малочисельних, на той період, діючих церков… (Ще на початку 90-х, у Бориспільському р-н таких було лише п’ять, зараз - понад тридцять.)

Іноді відбуваються чудотворні оновлення ікон, але і оновлення нашого храму схоже на чудо. Почалося все з питання про закриття “аварійної” церкви, а закінчилось побудовою нової, і це в часи правління компартії з її ставленням до релігії. Адже потепління державної політики щодо церкви настало у 1988 р., після святкування 1000-ліття хрещення Русі, храм же відбудували роком раніше. Тож, якщо придивитися пильніше, всюди можна побачити промисл Божий, всемогутність Творця та Його дивовижну премудрість…

(Складено за записами Посенка М.І.. та розповідями Титаренко О.Я.)

. (Ф-1 Сулимівська Покровська церква.)

(Ф-2 Отець Леонід та вчитель сулимівсь-. кої ц-п школи.)

(Ф-3 Лебединська церква. Початок 50-х років.)

.. (Ф-4 Лебединська школа.)

(Ф-5 У центрі перший лебединський батюшка. о, Василій, поруч священники Морозовки та.. Бзова, староста Бойко О.М., стоїть 1-й зліва)

(Ф-6 о.Михаїл Галушкевич)

(Ф-7 Протоієрей Георгій Смирнов.)

(Ф-8 Бойко О.М. – перший староста)

(Ф-9 Церковний хор 1988-89р)

(ф-10)

(Ф-11)

(Ф-12 Відбудовниці храму. Зліва на право після батюшки в. першому ряду Шеляг О., та Бойко М.)

(Ф-13 Біля церкви)

(Ф-14 Молебень.)

(Ф-15 Проповідь.)

(Ф-16 о. Олександр прибув до Лебедина.. Крайня зліва Титаренко О.Я.)

(Ф-17 о.Олександр. Позаду видно недооформлений іконостас)

(Ф-18 У церкві.)

(Ф-19 Освячення води)

о.Серафим із М.Стариці.

Церковний хор 2006 р.

Благочинний о.Феогност та о.Олександр із Cулимівки.

Вересень 2009.