Ставлення українських політичних сил та населення обох імперій до війни.

З початком світової війни представники українського національного руху розділилися на декілька таборів. До першого належали діячі україн­ських партій і організацій, які виступали на підтримку воєнних зусиль царського уряду.

Представники другого табору орієнтувалися на «німецький штик». Звичайно, в межах Наддніпрянської України вони перебували у латент­ному (від лат. їаіеепз - прихований, який не проявляє себе) стані. Розра­хунок тут був на те, що під час війни буде знищено основу національного гніту - царизм. Натомість німецьке панування здавалося їм прийнятні­шим.

Представники третього напряму політично активного українства до­тримувався не російської і не німецької орієнтації, а власної, з опорою на власний народ. За оцінкою В. Винниченка, таких поглядів дотримува­лись переважно соціалістичні течії, зокрема УСДРП (Українська соціал- демократична робітнича партія).

На території Галичини також виникли політичні об'єднання, що об­стоювали українські інтереси. Одне з них створили емігранти з Над­дніпрянщини А. Жук, В. Степанківський, а також В. Липинський і В. Кушнір, які спочатку організували видання у Львові періодичного органу «Вільна Україна», а потім створили Український інформаційний комітет (УІК). Його політичне кредо формулювалося так: для забезпе­чення всебічного культурного й економічного розвитку українського на­роду необхідно вибороти незалежність, а останню можна здобути тільки шляхом революції. Поразка Російської імперії у війні розглядалася ді­ячами УІК як можливість приєднання українських губерній до Австро- Угорщини, злуки їх з Галичиною та Буковиною й утворення окремої національно-територіальної одиниці.

Українська інтелігенція, що мешкала в межах «єдиної і неділимої», очікувала, що війна створить умови для піднесення національного руху й сприятиме демократичному розв'язанню «українського питання». Проте українська громадськість у Росії не була одностайною в оцінці перспектив і політичних орієнтирів. Так, редактор журналу «Украин- ская жизнь» С. Петлюра у статті «Війна і українці» запевняв, що серед українців немає австрійської орієнтації і вони сповнені бажання викона­ти свій громадянський обов'язок перед Росією. Водночас він висловлю­вав сподівання, що після завершення війни ставлення царського уряду до українців зміниться на краще і «українське питання» буде поставлене на порядок денний. Керівництво ж Товариства українських поступовців (ТУП) у вересні 1914 р. закликало українців не ставати на бік жодної воюючої держави, а дотримуватися нейтралітету.