Поняття і функції страхування

У фінансово-правовій теорії, що обслуговувала адміністра­тивно-командну економіку, було сформульовано та обґрунтовано тезу про те, що страхування є складовою частиною за­гальнодержавних фінансів. Це положення в минулому мало важливе значення для українського суспільства. Воно дозволя­ло значну частину страхових сум використовувати як допов­нення бюджетних ресурсів держави, що в кінцевому рахунку не могло не привести до фактичної деградації власне страху­вання.

Насправді страхування є системою особливих грошових відно­син, що займають проміжну ланку між фінансовими і кредитни­ми відносинами, а тому йому об'єктивно належить особлива роль в інфраструктурі ринку. Кошти, мобілізовані шляхом страху­вання, утворюють особливі фонди цільового призначення — страхові фонди.

Відомі різні форми організації страхових фондів. Найдревніша і водночас найпростіша з них полягає в тому, що страхо­вий фонд утворюється в межах окремо взятого господарства чи підприємства. Ця форма називається самострахуванням.

Самострахування — децентралізована форма організації стра­хового фонду. Такий фонд утворюється господарюючим суб'єк­том лише за рахунок власних ресурсів і тільки для особистих потреб. При цьому завдана непередбачена шкода не компен­сується, а тільки рівномірно розподіляється на весь період часу утворення страхового фонду.

Значно пізніше з'явилась інша форма страхового фонду — централізована. Такий фонд є єдиним для певного кола суб'єктів господарювання. Він утворюється в централізованому порядку з централізованих ресурсів (загальнодержавних, регіональних та місцевих), а не на основі страхових внесків відповідних гос­подарств. Шкода, що відшкодовується з цього фонду, не лягає на той самий суб'єкт господарювання, де вона мала місце.

Ці дві форми страхування до цих пір мають місце в Україні, проте вони не дуже поширені, оскільки за ефективністю знач­но поступаються третій формі організації страхових фондів — централізованому страхуванні за рахунок децентралізованих дже­рел. Суть цієї форми полягає в тому, що в ній страховий фонд централізується в спеціальних страхових організаціях, проте утворюється він в децентралізованому порядку, шляхом збору спеціальних внесків в цей фонд від суб'єктів господарювання — юридичних та фізичних осіб. Ця форма організації страхово­го фонду і є страхуванням у його найбільш розвинутому, сучас­ному вигляді.

Тобто, страхування ще можна визначити як форму органі­зації централізованого (в певному масштабі) страхового фонду за рахунок децентралізованих джерел (страхових внесків страху­вальників). Це визначення охоплює всі види страхування — добровільне і обов'язкове, договірне і недоговірне.

Основними суб'єктами страхування є: страховики — юри­дичні особи будь-якої організаційно-правової форми, що ма­ють державний дозвіл (ліцензію) на здійснення страхових опе­рацій, відають утворенням і витрачанням коштів страхового фонду. Страховиками можуть виступати державні страхові орга­нізації, акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування і перестрахування. В умовах ринкового господар­ства найпоширенішими є страхові компанії у формі акціонер­них товариств або сумісних підприємств. Концентрація капіта­лу на акціонерній основі забезпечує фінансову незалежність страхових організації;

страхувальники — юридичні і фізичні особи, що мають стра­ховий інтерес і вступають у відносини зі страховиками за при­писом закону, Ьтшого нормативного акту або на підставі дво­сторонньої угоди у формі договору страхування. На підтвер­дження укладеного договору страхування страховик видає страхувальнику страхове свідоцтво (поліс), в якому містяться правила страхування, перелік страхових ризиків, розмір стра­хової суми і страхової премії (внеску), порядок зміни і припи­нення договору та інші умови, що регулюють відносини сторін.

Суспільна сутність і призначення страхування найяскраві­ше та найповніше проявляються у його функціях. Найважливі­шими серед них є відновлювальна, попереджувальна, ощадна та контрольна функції.

Основною функцією страхування є відшкодування збитків від страхових випадків, відновлення продуктивних сил чи доб­робуту страхувальника (страхувальників). В юридичній літера­турі ця функція традиційно іменується відновлю вальною (в спе­ціальній літературі із страхування ця функція страхування най­частіше іменується ризиковою функцією). Саме в межах дії цієї функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв'язку з наслідками випадкових страхових подій.

Попереджувальна функція страхування спрямована на фінан­сування за рахунок частини коштів страхового фонду заходів по зменшенню страхового ризику. В страхуванні життя катего­рія страхування в найбільшій мірі зближується з категорією кредиту при нагромадженні у відповідності з договорами стра­хування на доживання обумовлених страхових сум. Збережен­ня грошових сум з допомогою страхування на доживання по­в'язане з потребою в страховому захисті досягнутого сімейного добробуту. Тим самим страхування має і ощадну функцію.

Контрольна функція страхування полягає в строго цільово­му формуванні коштів страхового фонду. Дана функція випли­ває з усіх вищевказаних специфічних функцій і проявляється одночасно з ними в конкретних страхових відносинах, в умо­вах страхування. У відповідності з контрольною функцією на підставі нормативних документів здійснюється фінансовий стра­ховий контроль за правильним проведенням страхувальних операцій.

Роль страхування у забезпеченні безперервності та збалан­сованості суспільного виробництва проявляється в кінцевих результатах його проведення: в оптимізації сфери застосування страхування; в показниках розвитку страхової справи; в по­вноті та своєчасності відшкодування шкоди від настання стра­хових випадків; в залученні тимчасово вільних коштів страхо­вого фонду до інвестиційної діяльності страхових організацій, в поповненні за рахунок частини прибутку від страхових та інших господарських операцій доходів державного бюджету країни.