Конституційній Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Це визначено в ст. 147 КУ та ст. 1 ЗУ “Про Конституційний Суд України.”[12] та у ст. 3 п. 2. 34 “Про судоустрій”.[13]

Згідно з КУ (ст. 127) судочинство здійснюється КСУ та судами загальної юрисдикції. Завданням КСУ є гарантування верховенства КУ як Основного Закону держави на всій території України.

Інститут конституційного правосуддя існує у переважній більшості сучасних країн. Це пов’язане з тим, що загальновизнаною стала ідея правової держави, однією з визначальних рис, якої є верховенство права і його головного джерела – конституції. Світовий досвід підтверджує, що найбільш ефективною правовою гарантією верховенства Конституції є судовий конституційний контроль.

Традиційно виділяють дві системи конституційного правосуддя: американську і європейську.

При американській системі, конституційність законів і інших правових актів перевіряють суди загальної юрисдикції. Така система має два різновиди. В одних країнах конституційний контроль здійснюється усіма судами загальної юрисдикції, тобто будь-який суд може вирішувати питання про конституційність нормативного акта. В інших країнах конституційний контроль здійснює тільки Верховний Суд. Основна відмінність європейської системи від американської полягає в тому, що конституційне правосуддя виділено із загального правосуддя.

Конституції багатьох країн розглядають конституційні суди як органи правосуддя. Це ж стосується і України, адже як уже зазначалось КУ визначає, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Тому є підстави вважати, що КСУ разом із судами загальної юрисдикції складають самостійний вид державної влади – незалежну судову владу.

В юридичній літературі висловлюється й інша точка зору стосовно правової природи КСУ. Зокрема КСУ розглядається як орган, що стоїть окремо від трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової, тому останніми роками у світі дедалі більше обґрунтовується думка про те, що має існувати і четверта влада – контрольна.

Згідно з однією з теорій влади, яка посідає самостійне місце в системі розподілу державно влади поряд із трьома іншими гілками влади.

У багатьох країнах контрольна влада представлена вищими органами держави особливого роду (конституційні суди, рахункові палати, державні контролери, суперінтенданти, омбудемени). Інститути контрольної влади посідають самостійне місце, і організаційно відокремлені від гілок влади.

Ограни контрольної влади не встановлюють загальних правих поведінки, як це робить законодавча влада; не займаються державним управлінням, не розглядають конкретних кримінальних, цивільних, трудових, та ін. справ, що становить сферу діяльності судової влади.

Органи контролю, і зокрема КСУ, займаються лише розслідуванням, перевіркою, вивченням стану справ й н мають права втручатися в оперативну діяльність підприємств і установ. Звичайно вони доповідають про результати перевірок іншим органам держави, які й застосовують відповідні заходи до порушників. Самі ж органи контролю, у тому числі КСУ, зазвичай, ніяких покарань призначати не можуть.

КСУ посідає особливе, відокремлене від інших органів держави, місце. Це підвереджується наступним:

- незважаючи на те, що про КСУ йдеться у розділі VІІ КУ, від не є складовою, а ні загальних, а ні спеціалізованих апеляційних судів;

- ось чому правовий статус КСУ визначено в окремому розділі ХІІ “Конституційний Суд України”, цим і підкреслюється значення КСУ як спеціального органу конституції юрисдикції.

- система судів загальної юрисдикції і спеціалізованих судів відрізняється від КСУ тим, що: КСУ не має власної системи; порядок призначення судів загальної і спеціальної юрисдикції дуже відрізняється від порядку формування КСУ; вимоги, що пред’являються до судів КСУ відрізняються від вимог щодо суддів загальної і спеціальної юрисдикції, на діяльність КСУ не поширюються норми процесуальних кодексів України; КСУ має власну, притаманну лише йому процедуру розгляду питань своєї компетенції, КСУ приймає специфічні і властиві тільки йому акти; до суддів цього Суду пред’являються підвищені вимоги щодо стажу роботи, вікового цензу та місця проживання в Україні; акти цього органу не підлягають спеціальному та касаційному оскарженню; судді КСУ призначаються на суворо визначений строк і вони не входять до складу Вищої ради юстиції.

Отже, Конституційно-правовий статус УСУ визначається у розділі ХІІ КУ і ЗУ “Про КСУ” від 16 жовтня 1996 р.

Стаття 147 КУ визначає сутність КСУ і його призначення, яким є:

- вирішення питань про відповідність законів і ін. правових актів КУ;

- офіційне тлумачення КУ і ЗУ Конституційним Судом України.

Згідно п.2. ст. 34 “Про СУ” такий Суд є юридичною особою, має свою печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.[14]

Принципами на яких ґрунтується діяльність КСУ є:

- принцип верховенства права;

- принцип незалежності;

- принцип колегіальності;

- принцип рівноправності суддів;

- принцип гласності;

- принцип повноти і всебічності розгляду справ;

- принцип одгрунтуваності прийнятих КСМУ рішень.