Методика проведения сравнительно-правовых исследований.

Під порівнянням у філософії розуміється пізнавальна опе­рація, за допомогою якої встановлюється тотожність або відмін­ність об'єктів. У пізнавальному аспекті порівняння виступає як процес віддзеркалення у свідомості людини реальних відносин тотожності, схожість різних державно-правових явищ.

Проведення порівняльно-правових досліджень передбачає певні стадії і правила, що відображають методику його проведення, зокрема: вивчення кожного з порівнюваних об'єктів окремо; ви­явлення і дослідження ознак аналогічних об'єктів на основі вста­новлення загальних ознак; виділення ознак, що розрізняють їх; оцінка цих ознак.

Методика порівняльно-правових досліджень є сукупністю взаємопов'язаних етапів (стадій) і правил найбільш відповідного застосування порівняльно-правового та інших наукових методів і способів пізнання правових явищ з метою виявлення подібних і відмітних ознак, групування, класифікації цих явищ.

Порівняння може і повинне стати науковим і результативним, якщо за основу беруться не випадкові факти, а типові й достовірні факти. Тому встановлення фактів є найважливішим методологічним питанням, що визначає і забезпечує успіх та ре­зультативність проведення порівняльно-правових досліджень.

Найважливішою умовою проведення ефективного й результа­тивного порівняння є однорідність, однопорядковість і односистемність порівнюваних об'єктів.

На думку К- Осакве, порівняння права є багатостепеневим процесом, і грамотний порівняльний аналіз правових систем складається з таких восьми поетапних і послідовних стадій:

1) виявлення існуючих правил або підходів у системах «А» і «Б»;

2) зіставлення встановлених правил із метою пізнання їх спільних та (або) відмітних властивостей;

3) визначення історичних причин Існування даного правила в кожній системі;

4) з'ясування життєдатності, ефективності даного правила у відповідному національному законодавстві;

5) установлення необхідності (доцільності) внесення змін в Існуюче правило або заповнення прогалин у законі системи «А» шляхом запозичення певних ідей із системи «Б»;

6) вивчення сумісності ідей, запозичених із системи «Б», з природою правоної системи «А»;

7) адаптація запозиченого правила до національних умов правової системи «А»;

8) вирішення завершуючого кардинального питання законодавчої політики, тобто питання про те, чи дозріло, з погляду своєї правосвідомості і ріння правової культури, суспільство, що приймає, для прийняття пересаджуваного інституту¹.

Як відзначає Ю.О. Тихомиров, при проведенні порівняльно-пра­вового аналізу необхідно дотримуватися шести методологічних правил:

1) правовий вибір об'єктів порівняльного аналізу і ко­ректна постановка цілей;

2) проведення правового порівняння на різних рівнях із використанням методів системно-історичного, ло­гічного аналізу;

3) правильне визначення ознак порівнюваних пра­вових явищ, норм, інститутів і т.ін.;

4) виявлення ступеня схожості і відмінностей юридичних понять і термінів, використовуваних у правових системах, що зіставляються;

5) розроблення і за­стосування критеріїв оцінки схожості, відмінностей порівнюваних об'єктів;

6) визначення результатів порівняльно-правового аналізу і можливості їх використання в нормотворчій і правовій діяльності держави.

Таким чином, дотримання вищезгаданих правил проведення порівняльно-правових досліджень відповідно до перерахованих стадій (етапів) відображає реалізацію і використання методики порівняльно-правових досліджень, що, у свою чергу, забезпечує її правильне застосування та є необхідною умовою об'єктивного розгляду його об'єкта і предмета.