Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Загадка Марко Вовчок 5 страница






Після розгону „Гуртка шавноців своєї народності” Опанас Васильович майже нічого не пише і не шле Марії нічого, крім грошей. Він вже відчуває, що жити йому залишилось недовго і благає Марію приїхати з Богданом попрощатись з ним. Вона тільки обіцяє. Ще й єхидно відповідає не в Сосницю, де він мешкає, а на адресу тієї Чернігівської квартири, яку він колись купив для неї, а потім подарував Меланії Ходот, і де тепер мешкає та з чоловіком. Листи читає Загорський. Як йому було читати привіти від Марії до Меланії і до малого Опанасового сина, батьком якого він вважав себе...

 

На початку червня 1867 Опанас по справам приїхав до Чернігова і зупинився в будинку, який колись подарував Загорським. Загорський в черговий раз напився і, посилаючись на той Марійкин лист, став лупцювати жінку. Опанас Васильович втрутився. Загорський поряд з ним був, як кіт поряд з ведмедем. Та тут з-за нервів у Опанаса Васильовича почався приступ. Він зліг і не міг вже ходити. До Сосниці він вже не повернувся. Лікарі знайшли у нього останню стадію туберкульозу кішківника. Жити у Загорських було нестерпно з-за щоденних пияток і скандалів Загорського. Хоч у Чернігові у Марковича було десятки близьких друзів, та він нікого не хотів наражати на небезпеку зараження туберкульозом. То ж він пристав на пропозицію смотрителя місцевої лікарні, письменника, біографа Шевченко, Олександра Конисського і був госпіталізований до лікарні. Щоб наглядати за ним в лікарні до Чернігова приїхали племінник Дмитро, та племінниця (дочка Аполлона) Манефа, дружина відомого письменника Писемського...Настали останні дні його життя. Дорошенко, Лазаревський, навіть рідна тітка-хрещениця Данилова, слізно прохають Марію привезти до нього попрощатись перед смертю Богдана. Та їй не до цього. Недавно поховала Сашка, який так само помер від туберкульоз і тепер лікувала горе в обіймах брата у других Дмитра Писарєва.

Опанас Васильович помер ранком 1 вересня 1867. До останньої хвилини він чекав дружину з сином, щоб попрощатись. Та вона так і не приїхала. Лише запросила у Федора Павловича Рашевського матеріальної допомоги, у зв’язку зі смертю чоловіка…

За цю жорстокість її покарали і Бог, і люди. Втопився на мілині у Балтійському морі Дмитро Писарєв. У неї було ще сотні коханців, постійними з яких були ті, з ким разом вона могла писати. Та з 70-х років вона перестала бути письменницею. Так її покарала за брата Катруся Керстін. От як це було. Марія мала здібності до мов. Росіянка, вона добре розмовляла українською, польською, французькою. Її коханець Етцель запропонував їй перекладати твори Жюля Вєрна. В 70-ті роки Марійці вже було далеко за 40. Бальзаківський вік вже минув. Тепер важко стало вибирати коханців. Та й невідомих талановитих письменників навколо не було. А вона ж сама-одна ніколи нічого не могла створити. То ж Маріїя вирішила зайнятись перекладацтвом, та не тільки Жюля Верна перекладати, а наймоднішіх західних письменників. 24 травня 1870 вона підписала угоду з видавцем Звонарьовим на видання місячника „Переклади кращих іноземних письменників”, по якій Звонарьов повинен був платити їй по 2000 рублів сріблом на рік, та по 25 рублів сріблом за друкований аркуш. Вона ж за це передавала йому право власності на опубліковані в цьому місячнику переклади. До перекладів Марія залучила відомих і невідомих письменниць, які добре володіли французькою, англійською, іспанською і німецькою мовами. В коло цих перекладачок потрапила і сестра Опанаса Васильовича – Катруся Керстін. Першими її перекладами були переклади П’єра Жюля де Сталя(псевдонім Етцеля). Переклади так сподобались Марії, що вона доручила Катрусі переклад казок Андерсена. Маючи таку надійну перекладачку, вона уклала договір на переклад повного зібрання творів Андерсена. Звичайно, з Катрусею, як і з іншими своїми наймичками-перекладачками, вона ніяких письмових договорів не укладала, та й гроші поза часто „забувала” платити. Катруся вирішила скористатись випадком і відомстити Марії за скалічене життя брата, за вкрадене у нього ім’я. Вона взяла опублікований у 1868 році переклад Казок Андерсена, зроблений М.В.Трубніковою та сестрою знаменитого критика Володимира Стасова, і майже дослівно списала його. Марія, навіть не прочитавши, поставила свій підпис і віддала для друку Звонарьову. Коли переклад тому був надрукований, Катруся інкогніто переслала по примірнику Трубніковій і Стасовій. Надія Василівна читає перший том Казок Андерсена у перекладі Марко Вовчок і не може очам своїм повірити. Текст повністю її. Марія в цей час була знаменитою революційно-демократичною письменницею і Надія Василівна вирішила не паплюжити однодумицю. Промовчала. Та от 3 грудня виходить другий том казок Андерсена у перекладі Марко Вовчок. І знову текст ідентичний. Катруся знала, що робила. Сім’я Стасових у ті часи володіла думками інтелігенції всієї Російської імперії, та й Європи. Володимир Васильович – відомий публіцист, критик, письменник, натхненник передвижництва. Дмитро Васильович – відомий юрист, який уславився вдалим захистом революціонерів. Надія Василівна – відома письменниця, перекладачка. І от це тріо встало проти Марії. 11 грудня Стасов публікує в газеті „ Санкт-Петербурзькі відомості»статтю „ Щось дуже негарне”, в якій звинувачує Марію в плагіаті. Марія ще намагається відбитись, пише, що її переклад має вищий художній рівень, вимагає третейського суду. Та куди їй було тягатись з блискучим юристом Дмитром Васильовичем. До того ж вона і правди про те, що була не автором, а редактором, сказати не могла. Адже вона „забула” заплатити Катрусі за переклад, то ж навіть морального права перевести стрілки на неї не мала! Третейський суд, що складався з 19 письменників та юристів підтвердив твердження Стасова, що переклад Марко Вовчок є плагіатом перекладу Стасової-Трубнікової. Внаслідок цього рішення Марія втратила і журнал, і лице. Її твори знімались з друку. В бібліотеках ставились подалі. Її перестали приймати в світі. Від такої ганьби Марія втекла в глухомань, переїхавши в 1872 році до маєтку Львових біля Торжка Тверської губернії.

Літом в гості до неї приїхав син Богдан, який вчився на фізико-механічному факультеті Петербурзького університету. Разом з ним приїхала компанія його найближчих друзів – студенти-медикі Анатолій Ген та Павло Нілов, випускники Морського училища Ваня Лебедєв та Мишко Лобач-Жученко. Гостювали довго. Якось Мишко показав Марії свій переклад „Історії неба”, П.Ж.Сталя. Марія запропонувала йому перекласти „Історію осла” того ж автора. Він, за власною ініціативою, переклав ще й „Бесіди з хімії” Качура й Ріша. Марія зрозуміла, що перед нею талановитий початківець-письменник. Доля Мишка була вирішена. Друг –одноліток її сина стає її другим чоловіком! Вони були разом до останнього дня життя. Та от писати разом вони так і не стали. Бо ті переклад йому зробили друзі...На довгих 20 років Марія щезла з літератури. Лише коли у сина Богдана проявився яскравий письменницький дар і вони стали жити разом, наприкінці 90-х знову виплив з мороку письменник Марко Вовчок. Та і стиль оповідань був вже зовсім інший, і мова не та, та й часи не ті.Тихло померла вона в Нальчику 28.07.1907. На її похоронах не було навіть синів, які в липні приїжджали прощатись з матір’ю – Богдан виїхав до Петербургу 23 липня, Борис – 25...На могилі стоїть пам’ятник, біля могили музей, споруджений по наказу Сталіна. Він її підняв з праху.Щоб демонструвала єдність народів СРСР...

Хто такий Марко Вовчок? Скажу словами прапрадіда Пантелеймона Куліша: «Коли вмер Маркович (1867), то й Марія вмерла для літератури української, - перестала писати свої повістки в мові, котру полюбила заради свого мужа. Опісля писала вона романи й деякі педагогічні письма по-російськи, однак Сіми творами не з’єднала собі славного імені в літературі російській. Ба, можна сказати, що й ті оповідання українські, котрі она описувала від того часу, коли Опанас став нездужати, не мають уже великої стойкості літературної: ослаб животворний дух колишнього гарячого патріота, що дотоле здвигав Московку в гору, спонукаючи її рисувати картинки з суспільного побуту на Українє, котрі ачей сам Опанас прикрашува барвами чудовими…»

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.