Загальна характеристика доказування

Вирішення цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін.

Доказуванням є діяльність, яка врегульована цивільним процесуальним законодавством і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін шляхом зазначення про докази, їх збирання, подання, дослідження та оцінки.

1.2.1. Засоби доказування

Поняття засоби доказуваннядо цих пір залишається у теорії доказів нерозвиненим, не знайшов цей термін розкриття суті у новому ЦПК, хоча у деяких нормах, наприклад ст.59 нового ЦПК, замість терміна “допустимість засобів доказування” норму названо “допустимість доказів”, а у ч.2 вживається термін “засіб доказування”. Таким чином, у новому ЦПК мають місце два терміни “доказ” та “засіб доказування”.

1.2.2. Стадії процесу доказування

Доказова діяльність здійснюється у певній послідовності. В теорії цивільного процесуального права не має спільності поглядів щодо кількості стадій (етапів) такої діяльності. Зазвичай, виділяють такі стадії доказування:

а) формування предмету доказування, в тому числі посилання на фактичні обставини справи;

б) збір та подання доказів;

в) дослідження доказів;

г) оцінка доказів.

Переліки, за потреби, можуть бути наведені всередині пунктів або підпунктів. Перед переліком ставлять двокрапку.

Перед кожною позицією переліку слід ставити малу літеру української абетки з дужкою, не нумеруючи – дефіс (перший рівень деталізації).

Для подальшої деталізації переліку слід використовувати арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації).

Приклад:

Класифікація доказів

а) За процесом формування даних про факти:

1) первинні;

2) похідні;

б) за джерелами, за допомогою яких суд їх одержує

1) особисті;

2) речові;

в) За характером зв’язку доказу з предметом доведення:

1) Предметні докази;

2) Додаткові докази;

Переліки першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого рівня – з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня.

Доцільним є висвітлення сучасного стану розробленості питання (проблеми, ідеї тощо) що досліджуються. Автор курсової роботи повинен проаналізувати всі концепції, провести порівняльну роботу, визначити спільні елементи, і показати відмінні моменти. Кожен розділ, пунк та підпункт роботи має закінчуватися висновками.

Висновки, як заключний розділ курсової роботи, можна оформити у вигляді чітких тез, що стосуються розділів роботи. Рекомендований обсяг висновків – до 3 сторінок.

Список використаних джерел та літератури – це обов'язкова складова частина, важливий елемент наукового апарату курсової роботи, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Джерела у “Списку використаних джерел та літератури” слід розміщувати в алфавітному порядку початкових літер бібліографічного опису і має становити не менше 20 опрацьованих позицій. В останньому випадку можливе виділення окремих видів джерел за їх походженням або змістовими особливостями та юридичною силою.

Зокрема, можливе подання всіх використаних джерел інформації в такій послідовності:

а) Конституція України;

б) закони України (у хронологічній послідовності);

в) укази Президента, постанови уряду (у хронологічній послідовності);

г) нормативно-інструктивні матеріали міністерств, відомств (у хронологічній послідовності);

д) стандарти;

е) наукова і навчальна література: монографії, підручники тощо (абетковий порядок);

є) публікації з періодичних видань, збірників наукових праць, наукових конференцій (абетковий порядок);

ж) внутрішні неопубліковані документи підприємства: інструктивні, нормативні, звітні матеріали та ін.;

з) іншомовні джерела;

і) електронні джерела.

Відомості про включені до списку джерела слід подавати згідно з вимогами ДСТУ ГОСТ 7.1: 2006 “Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання” (Див. додаток 4).

Усі джерела (з першого на останнє) мають бути пронумеровані за принципом суцільної нумерації арабськими цифрами. Якщо використано дві чи більше праць одного автора, то вони вказуються у хронологічній послідовності їх публікації.

4.2. Правила цитування та посилання на використані джерела

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору варто наводити цитати.

Науковий етикет вимагає точного відтворення цитованого тексту, без найменшого спотворення змісту джерела.

Загальні вимоги до цитування такі:

§ текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз “так званий”;

§ цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Допускається пропуск слів, речень, абзаців за умови, якщо це не спотворює авторського тексту; такі пропуски позначаються трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, в кінці). Якщо перед вилученим текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

§ кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

§ при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів. Посилатися при цьому треба на джерело непрямого цитування, наприклад: (цит. за: …);

Посилання. В бібліографічному розумінні цього слова, означає вказівку на джерело інформації (книгу, статтю, документ тощо). Воно є обов'язковим, якщо в роботі наведено цитату чи якісь важливі або оригінальні фактичні (цифрові) дані, принципові положення або точки зору різних авторів.

Посилання в роботах слід оформлювати у вигляді квадратних дужок безпосередньо в тексті роботи одразу після цитати чи даних, що потребують такого посилання. Спочатку зазначають арабськими цифрами порядковий номер джерела інформації, під яким воно внесено у “Список використаних джерел та літератури”, а потім (через кому) – номер сторінки (чи сторінок), на яких вміщено саме ту інформацію, на яку робиться посилання, наприклад, “… текст цитати … [7, с. 25–27]”. Якщо в роботі просто згадується певне видання (джерело інформації), то посилання на нього не передбачає вказівку конкретних сторінок, наприклад, “… у працях [1 – 7]…”, “… як зазначається в роботі [12]”.

При посиланні на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, додатки курсової роботи зазначають їх номери, наприклад “… у розділі 4 …”, “… дивись 2.1. …”, “… за 3.4.4. …”, “… відповідно до 2.3.4.3. …”, “… у додатку Б …”.

Додаток 1. Зразок титульного аркуша курсової роботи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ

ЧЕРКАСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ “ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ”

Кафедра спеціально-правових дисциплін

Реєстраційний №______

Дата_________________