Огляд слизоіОІ оболонки носа у коня

при сибірці, сапі. Витікання при цьому червонуваті, а при розпаді еритроцитів — шоколадні або темно-червоні. При гангрені ле­гень витікання буро-сірого, сіро-зеленого або шоколадного кольо­ру, смердючого гнійно-гнильного запаху.

Таким чином, колір, запах і консистенція носових витікань залежить від характеру патоло­гічного процесу.

Із сторонніх домішок у носо­вих витіканнях буває повітря, яке надає їм пінистого характеру. Спостерігають домішки повітря у випадку набряку легень, легене­вій кровотечі, хронічному бронхіті. Велике пухирчасті витікання, змішані з слиною і кормовими масами, бувають при запаленні або паралічі глотки. Крім повітря, слини та кормових мас, у носових витіканнях зустрічаються нитки фібрину, шматочки легеневої тка­нини, гельмінти, блювотні маси (їх відрізняють за кислою реак­цією).

При дослідженні видихуваного повітря особливу увагу зверта­ють на його запах. Він стає неприємним, гнильним при гангрені легень, аміачним — уремії, а при кетозі нагадує запах ацетону.

Дослідження носових отворів і слизової оболонки носа. При дос­лідженні ніздрів звертають увагу на їх контури, набряки шкіри, новоутворення. Ніздрі розширені у коней при альвеолярній емфізе­мі легень, набряку та паралічі гортані, а зміщені вниз при пара­лічі лицьового нерва. Набряки шкіри носа бувають при глибокому запаленні слизової оболонки носової порожнини, злоякісній катаг-ральній гарячці великої рогатої худоби, інфекційному риніті у кролів.

Потім досліджують слизову оболонку носа (рис. 42). Зверта­ють увагу на її колір, вологість, опухання, порушення цілісності, висипання, рубці, виразки (див. главу III).

При гострому риніті слизова оболонка носа внаслідок інфіль­трації опухає, що небезпечно для тварин з вузькими носовими хо­дами, особливо свиней, кролів, собак, у яких вони звужуються настільки, що утруднюють дихання, і тому з'являються шуми, які чути на відстані.

Порушення цілісності слизової оболонки носа можна знайти у вигляді ран, подряпин, виразок, вузликів, пустул, нашарувань, но­воутворень.

Дослідження верхньощелепної і лобноТ пазух та повітроносних мішків здійснюють за допомогою огляду, пальпації і перкусії, а при необхідності — ендоскопії, пробного проколу, трепанації, рентгено­графії і рентгеноскопії.

Оглядом визначають асиметрію лицьової частини черепа, ха­рактерну для однобічного гаймориту, звертають увагу на ділянку повітроносних мішків, розміщених між крилом атланта і заднім краєм гілки нижньої щелепи. Можливі деформація кісток, додат­кових пазух (при рахіті, остеодистрофії, актиномікозі, ЗКГ), ви­пинання і збільшення об'єму повітроносних мішків, поява носового витікання, особливо при нахилянні голови вниз.

Пальпацією визначають цілісність, потовщення кісток, чутли­вість, температуру та збільшення об'єму пазух, болючість і наяв­ність флюктуації у їх ділянці. Болючість кісток — одна із почат­кових ознак запалення пазух, яка з'являється раніше інших симп­томів.

Перкусію додаткових лицьових пазух проводять безпосередньо пальцем або обушком перкусійного молоточка. У здорових тва­рин виявляють своєрідний притуплено-тимпанічний (коробковий) звук, а в ділянці повітроносних мішків — тимпанічний. Поява при­тупленого й тупого звуків у ділянці пазух свідчить про наявність запальних процесів у них і про нагромадження гною або новоутво­рень. При скупченні ексудату або гною у повітроносних мішках звук буде притуплений або тупий, а при їх метеоризмі — голосний тимпанічний з металічним відтінком.