Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Суспільно-політичне життя на західноукраїнських територіях у 1920-ті рр. Політика пацифікації Ю. Пілсудського в Східній Галичині.




Пацифікацією були названі масові репресії восени 1930 щодо українського населення Галичини, проведені урядом Польщі, який тоді очолював Пілсудський. Приводом для пацифікації послужили численні протипольські акції, зокрема підпали майна польських власників, пошкодження ліній зв'язку, які відбувалися в краї влітку та восени 1930 року. Відповідальність за ці дії польська влада поклала на українське підпілля, тим паче, що провід ОУН (УВО) публічно визнав причетність до організації саботажів як форми протесту проти національної політики Польщі на українських землях. Рішення про проведення пацифікації затвердив особисто маршал Юзеф Пілсудський, який з 24 серпня 1930 року очолив уряд Польщі. Її метою, окрім "умиротворення" Галичини та послаблення українських політичних сил, було забезпечення максимального успіху урядовому таборові на виборах до сейму у листопаді 1930 року. Під час поліційних експедицій у трьох воєводствах Галичини було проведено понад п'ять тисяч брутальних обшуків, численні арешти активістів українських організацій та установ, здійснювалось побиття і знущання над місцевими українськими селянами, учителями, священиками (сім осіб загинуло). У багатьох громадах було ліквідовано осередки організацій "Пласт", "Луг", "Сокіл", філій "Просвіти", кооперативів. Репресії, тиск влади на українське громадянство спричинилися до зменшення українського представництва у парламенті. Українці Галичини здобули у сеймі 20 місць, у сенаті -- чотири. Одним із головних наслідків пацифікації стало зростання серед галичан національної свідомості, настроїв ворожості до польської держави і поляків, що вело до подальшого посилення боротьби ОУН.

 

41.Діяльність українських політичних партій і рухів на західноукраїнських територіях у 1930-ті рр.

Незважаючи на антиукр. політику правлячих кіл Польщі ЧСР та Румунії їхні політ режими допускали певну політ діяльність. Так у Польщі в 1925 р існувало 12 укр політ партій. Укр. Народно демократичне об’єднання (УНДО) , яке утворилось у 1925 р, було ліберальною партією інтелектуальної еліти краю. УНДО виступала за конституційну демократію і незалежність Укр. Вагомою політ силою була Укр. Соціал-радикальна партія (УСРП) , яка була партією соціалістичного напрямку. Її підтримували селяни, сільська інтелігенція. Радикали прагнули поєднати принципи демократичного соціалізму з ідеєю незалежності Укр. Ще однією впливовою силою була Комуністична партія Сх. Галичини, яка в 1923 р перетворилася на комуністичну партію Зх Укр. (КПЗУ). Вони боролися за місця у польському парламенті. У 1920 р була заснована Укр. військова орг-я (УВО), яку очолив Є. Коновалець. У 1929 р. була заснована ОУН в результаті об’єднання УВО з іншими націоналістичними орг-ями. ОУН очолив Є. Коновалець. Програма ОУН ґрунтувалася на радикальному націоналізмі Д. Донцова, який проголошував прийнятними для здобуття незалежності Укр. будь-які методи та засоби. У Закарпатті політ. життя було особливо складним. Суто укр. партій тут не було, проте діяли певні політ. течії. Найвпливовішими течіями були русинство і народовці (українофіли). Русинський напрям вимагав автономії краю, користувався підтримкою населення. Народовський послідовно відстоював укр. характер населення краю і виступав за автономію з перспективою возз’єднання з Укр. державою. Мадярофіли прибічники ідеї повернення Закарпаття до Угорщини. Комуністи виступали за приєднання до Рад. Укр. У Румунії були найменш сприятливі умови для діяльності укр. політ. пртій. Там діяла єдина легальна партія 1927 р Укр. нац. Партія (УНП) це була партія ліберального спрямування, на чолі з В. Залозецьким. (шукали компроміс з урядом Румунії). Комуністична партія Буковини 1918 р боролася за возз’єднання з Рад. Укр. 1926 р вона об’єдналася з Компартією Румунії лідери С. Канюк, В. Гаврилюк, Ф. Стасюк. Націоналістичний табір (лідери О. Зибачинський, І. Григорович, Д. Квітковський) використовуючи умови конспірації зуміли об’єднати навколо себе молодь і селянство. У 1938р в Румунії була встановлена військова диктатура й всі партії перейшли на нелегальне становище.



 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал