Навчання з ОП

Згідно з ЗУ «Про охорону праці» передбачене безперервне навчання населення з ОП, починаючи з дошкільного віку. На виробництві навчання з ОП ділиться на такі види:

1) інструктажі;

2) підвищення кваліфікації;

3) курсове навчання;

4) спеціальне навчання;

5) навчання посадових осіб.

Все навчання здійснюється «Типового положення про навчання та перевірку знань працівника з питань ОП». На кожному підприємстві СОП організовує навчання, яке проводиться у вгляді лекції або практичних занять в обсязі не менше 20 годин за спеціальною програмою. Після навчання кожен працівник складає іспит, якщо іспит не складено то працівнику дається 1 місяць для перездачі.

ІНСТРУКТАЖІ:

1) вступний – проводить інспектор з ОП з кожним працівником, що влаштовується на виробництво в спец кабінеті.

Зміст інструктажу:

- ознайомлення з законодавчою базою Украйни в галузі ОП;

- ознайомлення з режимом роботи та правилами внутрішнього розпорядку;

- ознайомлення з шкідливими та небезпечними факторами на підприємстві;

- ознайомлення з правилами надання 1 медичної допомоги при нещясних випадках;

- правила пожежної безпеки.

2) Первинний – проводить керівник робіт на робочому місті.

Зміст:

- Будова та робота обладнання;

- Правила виконання засобів контролю;

- Основні, небезпечні і шкідливі фактори на робочому місці;

- Правила використання засобів колективного та індивідуального захисту;

- Основні аварійні ситуації та правила поведінки у разі їх виникнення.

Після первинного інструктажу працівник проходить стажування протягом 2-15 змін, після чого може бути допущений до самостійної роботи.

3) Повторний – проводиться в такомуж порядку що й первинний, але з такою періодичність:

- Для робіт з підвищеною небезпекою 1 раз на 3 місяці;

- Для робіт без підвищеної небезпеки – 1 раз в 6 місяців.

4) Позаплановий – проводиться керівником робіт на робочому місті у випадках:

- Якщо трапилася аварія чи нещасний випадок на підприємстві;

- При введенні в дію нового обладнання на робочому місті;

- При введенні в дію нових нормативних сигналів з ОП;

- На вимогу інспектора Держгірпромнагляу

- Якщо працівник був відсутній на робочому місті 30 діб для робіт з підвищеною складність, та 60 діб – без підвищеної небезпеки.

5) Цільовий – проводиться на робочому місці перед виконанням разових робіт, або масових заходів.

1.Класифікація праці.

Класифікація праці залежить від енергозатрат організму людини:

1) Легка – Іа – до 100ккал/год, Іб – 100-150 ккал/год.

2) Середньої важкості – ІІа -150-200, ІІб – 200-250.

3) Важка – ІІІ –більше 250ккал/год.

2.Мікроклімат робочої зони.

Мікроклімат – це сукупність метеорологічних факторів в повітрі робочої зони, таких як: відносна вологість, температура, швидкість руху повітря та теплевіддача від гарячих поверхонь обладнання, повинна бути на поверхні не більше 45С.

Параметри мікроклімату бувають оптимальні і допустимі.

Оптимальні – це такі параметри при яких людина почуває себе комфортно.

Допустимі – такі параметри, при яких механізм терморегуляції організму працює з напруженням, але швидко відновлюється в нормальних умовах без негативних наслідків для організму. Нормування параметрів мікроклімату здійснюється в залежності від категорії робіт та пори року.

Розрізняють 2 періоди року:

1) Холодний – вважається період, коли середньо-добова температура менша +10;

2) Теплий – коли більше + 10.

В повітрі робочої зони містяться шкідливі речовини такі як: гази, пари, пил та ін. Класифікація шкідливих речовин за характером дії на організм людини:

1) Речовини загально токсичної дії;

2) Речовини подразнюючої дії;

3) Опікаючої дії;

4) Мутагенної дії;

5) Канцерогенної дії;

6) Речовини, що знижують репродуктивну функцію організму.

Пил може викликати захворювання на астму та бронхіт.

3.Чистота повітря робочої зони.

Для зменшення шкідливої дії речовин в повітрі робочої зони введене поняття гранично допустимої концентрації(ГДК).

ГДК – уе така концентрація речовини, яка не викликає негативних змін у стані здоров’я протягом довготривалої дії на організм людини.

В залежності від ГДК всі речовини діляться на 4 класи небезпеки:

1) Надзвичайно небезпечні до 0, 1 мг/м³;

2) Високо небезпечні – 0, 1-1, 0 мг/м³ ;

3) Небезпечні – 1, 0 – 10, 0 мг/м³

4) Мало небезпечні – ГДК більше 10, 0 мг/м³

Якщо у повітрі робочої зони знаходиться декілька речовин односпрямованої дії то їхній безпечний рівень визначається за формулою:

С₁/ГДК₁+ С₂/ГДК₂ +…+С_п/ГДК_п < 1

Де С₁...С. – фактична концентрація певної речовини в повітрі.

4. Вентиляція.

Під вентиляцією розуміють сукупність засобів та заходів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування робочих приміщень метеорологічних умов та чинників повітряного середовища. Що відповідає гігієнічним та технічним вимогам.

Основним завданням вентиляції є – вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.

Вентиляції класифікують за такими ознаками:

- За способом переміщення повітря:

А) природна;

Б) штучна;

В) суміщена;

- за напрямком потоку повітря:

А) припливна;

Б) витяжна;

В) припливно – витяжна.

- за місцем дії:

А) загально обмінна;

Б) місцева;

В) комбінована.

Природна – відбувається в результаті теплового вітрового напору.

Штучна – дає можливість очищення повітря перед його викидом в атмосферу. Вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місця їх утворення, обробляти припливне повітря, більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону.

Загально обмінна – забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об’ємі робочої зони приміщень.

Припливна – повітря подається в приміщення розсіяним потоком для чого використовується спец насадки.

Витяжна та припливно -витяжна – використовується не лише зовнішнє повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення.

Місцева –може бути припливною і витяжною:

1) Місцева припливна – здійснюється концентроване подання припливного повітря заданих параметрів, виконує вико у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно – теплових завіс.

2) Місцева витяжна – здійснюється за допомогою місцевих витяжних зонтів, висмоктуючи панелей, витяжних шаф та ін.

1.Основні характеристики шуму та вібрацій.

Шум – це невпорядковане поєднання звуків різної частоти та інтенсивності.

Вібрація – це механічні коливання, які призводять до розладу роботи організму.

Основні характеристики звуків:

1) Частота – кількість коливань звукової хвилі за одиницю часу.

2) Інтенсивність(сила) –показує кількість енергій, яка розповсюджується із звуковою хвилею.

3) Звуковий тиск – це різниця між тиском в середовищі із джерелом звуку та стаціонарним тиском в цьому ж середовищі.

Поріг слухового відчуття – це мінімальні знаення сили звуку та звукового тиску, при частоті 100Гц, які людина сприймає, як звук.

Поріг вольового відчуття – це максимальні значення сили звуку та звукового тиску, які людина сприймає як звук.

2.вимірювання шуму та вібрацій.

Для вимірювання та нормування шуму на виробництві, користуються відносними показниками:

1) Рівень сили звуку – L=lg I/I₀

2) Рівень звукового тиску – L=2lg P/P₀

І – сила звуку від даного джерела звуку;

І₀-сила звуку порогу звукового відчуття;

Р –тиск від даного джерела;

Р₀- тиск звуку порогу звукового відчуття.

3.Нормування шуму та вібрації

Нормування шуму та вібрації

здійснюється за граничним спектром.

Граничний спектр – це сукупність нормативних рівнів звукового тиску в дев’яти активних смугах.

Активна смуга – це діапазон частот, в якому частота нижньої межі в 2 рази менша за частоту верхньої межі. Граничний спектр встановлюється в залежності від умов робіт.

1.Безпека систем під тиском.

Всі роботи по проектуванню, виготовлення, монтажу, та експлуатації обладнання під тиском рекламується «Правилами будови та експлуатації посудин, що працюють під тиском». Кожна посудина при виготовленні забезпечується технічним паспортом, в якому вказується основні технічні характеристики, інформація про основні елементи посудини та вносяться дані про результати ремонту.

Всі посудини під тиском діляться на 2 групи:

1) Обладнання: робочий тиск -0, 07 МПа, температурте робочого середовища – 115С.

А все інше обладнання належить до 2 групи.

Обладнання 1 групи підлягає обов’язковій реєстрації в органах Держгврпромнагляду. В процесі експлуатації системи під тиском підлягають періодичному технічному опосвідченню, яке буває повне і не повне.

Неповне – проводиться 1 раз на 4 роки в присутності експерта Держгірпромнагляд, воно полягає в зовнішньому та внутрішньому огляді посудини.

Повне – проводиться 1 раз на 8 років і полягає в гідравлічному випробуванні.

Гідравлічне випробування здійснюється шляхом подачі води і підняттям тиску до значення, яке на 20-25% більше робочого тиску.Тиск витримують 5 хв. Обладнання 2 групи перевіряється такому ж порядку спеціалістами підприємства.

2.правила обслуговування стрічкових транспортерів:

1) всі рухаючи частинки транспортерів повинні бути закриті кожухом;

2) кожен транспортер повинен бути оснащений кнопкою аварійного вимикання червоного кольору, яка встановлена на початку або в кінці транспортера.

3) транспортери оснащуються місцевою вентиляцією для відсмоктування пилу, або пари.

4) транспортери встановлюються таким чином, щоб була площа для обслуговування шириною не менше 1 м.

5) до обслуговування транспортерів допускаються особи, яким не менше 18, які пройшли спец навчання та інструктаж з техніки безпеки.

6)перед пуском транспортера необхідно:

- впевнитись у відсутності сторонніх предметів на транспортері;

- перевірити справність електродвигуна на холостому ході;

- перевірити відсутність сторонніх осіб біля транспортеру;

- подати звуковий сигнал, або світловий, про включення.

7) при роботі забороняється:

- проводити очищення і ремонт транспортера;

- поправляти вантаж руками;

- кататися на транспортері.

8) для проведення ремонту необхідно вимкнути транспортер, від’єднати електродвигун і на пусковій апаратурі вивісити табличку «Не вмикати! Працюють люди!».

3. Безпека при обслуговуванні вантажо – підіймальних пристроїв.

До вантажо-підіймальних пристроїв належать:

1) Крани;

2) Талі;

3) Лебідки

4) Ліфти

5) Тельфери

В залежності від вантажо підіймання все обладнання ділиться на 2 групи:

1) Обладнання більше 10 тон;

2) Обладнання менше 10 тон.

Обладнання 1 групі реєструється в органах Держгірпромнагляду і періодично піддається технічному опосвідченню, яке буває повне і не повне.

Не повне – проводиться 1 раз на рік і полягає в зовнішньому огляді та перевірці працездатності окремих механізмів.

Повне – проводиться 1 раз 3 роки і включає статичні та динамічні випробування:

1) Статичні - проводиться шляхом підняття вантажу, маса якого на 10-15% більша номінального вантажо-підіймання на максимальну висоту, вантаж тримать 10 хв.

2) Динамічні – проводяться шляхом перевірки працездатності всіх елементів при повному навантаженні.

При роботі крана забороняється:

1) переміщувати вантаж над людьми;

2) переміщувати вантаж з людьми;

3) переміщувати вантаж маса якого перевищує номінальний вантажопідйьом;

4) поправляти вантаж руками;

5) працювати поблизу ліній електропередач;

6) використовувати кран для відривання вантажу.

1 .вплив елктро струму на людину.

Дія стуму на організм:

1) електрична;

2) механічна;

3) термічна;

4) електролітична;

5) біологічна.

Електротравми діляться на загальні та місцеві:

Загальні – ураження електричним струмом.

Місцеві – електричні опіки, електричні знаки(мітки), металізація шкіри, механічні пошкодження, електрофтальмія.

2.Фактори що впливають на наслідки ураження:

1) електричний струм:

2)вид і частота струму – більш небезпечний є змінний струм при частоті 20-100ГЦ.

3) напруга – при збільшенні напруги, зростає сила струму, а отже і небезпека ураження.

Для зменшення небезпеки ураження використовують напругу < 42В.

4)Опір людини – складається з таких складових R_л= R_т+ R_вз + R_п

5) індивідуальні особливості людини.

6) шлях проходження струму через тіло людини

- рука-ноги;

- рака-рука;

- рука-голова;

- рука – ноги;

- нога –нога.

Перші 3 найбільш небезпечні, остання найменш.

7)тривалість дії струму.При збільшенні дії струму опір людини зменшується, а небезпека зростає.

3.класифікація приміщень за небезпекою ураження струмом.

Всі виробничі приміщення діляться на 3 категорії за ураженням струмом:

- приміщення з підвищеною небезпекою;

- приміщення без підвищеної небезпеки;

- особливо небезпечні.

До приміщень з підвищеною небезпекою відносять приміщення в яких присутній один з факторів:

1) висока температура(+35С);

2) підвищена вологість(75%);

3) в повітрі присутній струмопровідний пил;

4) струмопровідна підлога;

5) можливість одночасного дотику до корпусу електроустаткування і пристрій який має гарнийзв’язок з землею.

Особливо небезпечні, це ті в яких присутні наступні фактори:

1) особливо велика вологість(до 100%)

2) якщо в повітрі є хімічно-активне агресивне середовище.

3) Якщо є одночасно 2 і більше факторів попереднього приміщення.

Зовнішні електро-установки та робота в середині металічних апаратів відносяться до особливо небезпечних умов.

1.Перша мед. Допомого при ураженні струмом.

Перша мед допомога – це комплекс заходів, спрямованих на відновлення або збереження здоров’я потерпілих, здійснювана не медичним працівником, або самим потерпілим. Найважливіше положення – терміновість та швидкодія

Послідовність надання:

1) усунути вплив на організм ушкоджуючи факторів, котрі загрожують здоров’ю та життю потерпілому, оцінити його стан.

2) Визначити характер та важкість травм, найбільшу загрозу для життя і послідовність заходів, щодо врятування потерпілого;

3) Виконати необхідні заходи і рятування потерпілого в послідовності терміновості;

4) Підтримати основні життєві функції потерпілому до прибуття мед працівників.

5) Викликати швидку допомогу або вжити заходів, щодо транспортування потерпілого до найближчого мед. Центру.

Рятування потерпілих залежить від струму, а також від швидкості та правильності надання йому допомоги.

2.Вимоги до персоналу, що обслуговує електроустановки.

Головною засадою організації безпечної експлуатації електроустановок є забезпечення обслуговування професіоналами. Існує 5 груп з електробезпеки персоналу:

1) І група – присвоюється особам, які не мають спец електротехнічної підготовки, але мають елементарну уяву про небезпеку ураження ЕС і вміють надавати допомогу.

2) ІІ група – особи цієї групи повинні мати елементарне технічне знайомство з електроустановкою, чітко уявляти загрозу ураження. При наближенні до стумо відвідних частин, знати заходи безпеки і вміти надавати допомогу.

3) ІІІ група – особи, що належать до цієї групи повинні:

-знати будову електроустановки та вміти обслуговувати її.

- мати уявлення про небезпеку;

- знати загальні правила техніки безпеки, правила допуску до роботи в мережі 1000В;

- вміти здійснювати нагляд за тими, хто працює з установкою та вміти надавати допомогу.

4) IV група – особи цієї групи повинні:

- мати знання з електротехніки в обсязі спец профтехучилища.

- мати повну уяву про небезпеку під час роботи з ЕС.

- знати повність ПТЕ та ПТБ.

- добре знати установку, щоб знати, що вимикати при виникненні ЧП.

- перевіряти виконання необхідних заходів з тех.безпеки;

- вміти організувати безпечне виконання робіт;

- вміти надавати допомогу.

5) V група – особи цієї групи повинні:

- знати всі схеми і обладнання своєї ділянки;

- знати ПТЕ та ПТБ;

- Знати чим викликана та чи інша неполадка;

- вміти організувати безпечне виконання робвт та здійснювати нагляд над установками.

- навчити персонал правилам техніки безпеки;

- вміти надавати І мед допомогу.

3. Аналіз небезпеки ураження струмом.

На промислових підприємствах переважно використовують 2 типи електромереж:

1) Трьохфазна чотирьох провідна з ізольованою нейтраллю;

2) Трьохфазна чотирьох провідна з хлухозаземленою нейтраллю.

Підключення людини в мережу умовно ділять на однофазне та двофазне.

4 .система заходів безпеки експлуатації установок.

Системи заходів діляться на технічні та організаційні.

Технічні діляться на:

1) Заходи при нормальних режимах роботи;

2) Заходи при аварійних режимах роботи.

Технічні заходи при нормальних умовах роботи:

- Ізоляція струмоведучої частини;

- Розташування струмоведучої частини на недосяжній висоті;

- Огородження електроустановок;

- Блокування електроустановок (електричне, механічне, електромагнітне).

- Використання малих напруг;

Технічні заходи при аварійних режимах роботи:

1) Захисне заземлення – навмисне з’єднання електроустановки з землею, або її еквівалентом на струмоведучу частину. Ураження струмом не відбудеться з використанням захисного заземлення, тому що опір людини більший, ніж у заземлювача.

Заземлення повинно бути передбачене:

1) У приміщеннях при напрузі змінного струму вище 220 В і постійного – 380В.

2) У приміщеннях з підвищеною небезпекою та особливо небезпечних, при напрузі -42В, а постійного – 110В.

3) У вибухо – небезпечних приміщеннях, у зовнішніх електроустановках при будь яких напругах.

2) Занулення – навмисне з’єднання нормальних не струмоведучих частин електроустановки з нульовим проводом. При подачі напруги на корпус струм піде в нульовий провід і мережа відключиться.

Статична електрика – це явище накопичення електричного заряду на поверхні тіл внаслідок електризації. Результатом збирання статичної електрики може бути іскровий розряд.в інших випадках надлишковий заряд стікає на землю.Статична електрика виникає на діалектриках або ізольованих від землі провідниках.Най частіше причиною виникнення надлишкового заряду є трибо електричний ефект – електризація тертям.серед інших причин можна назвати п’єзо електричний ефект. У піроелектрика статична електрика може виникнути в наслідок зміни температури.

Атмосферна електрика – це сукупність електричних явищ в земній атмосфері. Атмосфері властива електровідмінність, що зумовлюється наявністю в ній позитивних та негативних зарядів іонів. Іонними заторами атмосфери являються космічні промені, радіоактивне випромінювання земних порід, ультрафіолетове випромінювання, та інше випромінювання Сонця, блискавки. Електропровідність атмосфери змінюється з висотою і в часі вона максимальна влітку, мінімальна взимку, протягом доби – найбільша вранці, найменша – близько півдня. Напруженість електричного поля при ясній погоді в середньому 130 в/м і зменшується з висотою.

1. Класифікація пожеж.

Пожежі класифікуються за такими групами:

1) Група А – горіння твердих речовин;

2) Група В – горіння рідких та твердих матеріалів, які плавляться при низьких температурах.

3) Клас С – горіння газів;

4) Клас Д – горіння металів та їх сполук.

5) Клас Е –горіння електроустановок.

Горіння – це процес взаємодії горючої речовини та окислювача, які супроводжуються виділенням тепла і світла.

Види:

1) Спалах – це швидке загорання парів горючої речовини без переходу в стійке горіння;

2) Займання - процес початкової стадії горіння до появи полум’я;

3) Запалювання – стійке горіння речовини з утворенням полум’я;

4) Самозаймання – процес горіння речовини без джерела запалювання (теплове, мікробіологічне, хімічне);

5) Вибух – швидке згорання речовини з утворенням стиснених газів, які можуть виконати роботу.

2.Пожежонебезпечні властивості горючих речовин.

Небезпечність:

1)рідини – температура спалаху;

Температура спалаху – найменша температура, при якій над поверхнею рідини утворюється достатня кількість пари, що спалахує від джерела запалення. В залежності від джерела запалення рідини діляться на 2 групи: легкозаймисті(ЛЗР) та горючі рідини(ГР).

ЛЗР – це рідини, які спалахують при температурі +61С.

ГР – це рідини, які спалахують, ьколи температура більше +61С.

2)тверді речовини – температура займання – найнижча температура, при якій речовина починає горіти без появи полум’я.

3) гази – основний показник це нижня та верхня концентраційна межа вибуху(НКМВ, ВКМВ).

НКМВ – це така концентрація газу в суміші з окислювачем, при якій він уже може вибухати від джерела запалювання.

ВКМВ – це така концентрація газу, при якій він ще може вибухати від джерела запалення.

4)горючий пил – основний показник межі займистості, це нижня та верхня концентраційна межа займистості(НКМЗ, ВКМЗ)

В залежності від цього показник ділиться на 2 групи:

1) Вибухонебезпечний пил;

2) Горючий пил, складається з 4 класів:

- 1 клас – НКМЗ < 15 г/м³

- 2 клас – НКМЗ – 15 – 65 г/м³

- 3 клас – НКМЗ > 65 г/м³

- 4 клас – НКМЗ - > 65 г/м³ I t> 250C

3.класифікація приміщень за пожежо-вибухо-небезпечністю.

Пожежонебезпечна зона – це простір, де можуть знаходитись горючі речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях.

Клас В-І – зони приміщення, в яких виділяються горючі гази і пари в такій кількості і з тими властивостями, що можуть створити вибухонебезпечні суміші.

Клас В-І_А – зони приміщень, в яких вибухонебезпечна концентрація газів і пари можлива лише внаслідок аварій або несправності.

Клас В-І_б – ті ж самі зони, що й у класу Клас В-І_А, але мають такі особливості:

- Горючі гази мають високу НКМ поширення полум’я та різкий запах.

- При аварії в цих зонах можливе утворення лише місцевої вибухонебезпечної концентрації;

- Горючі гази і рідини використовуються у не великих кількостях без застосування відкритого полум’я.

Вибухонебезпечна зона – ті приміщення які знаходяться за межами вибухобезпечность.

Клас В-І_Г - зовнішні установки, які містять вибухонебезпечні гази.

Клас В-ІІ – зони приміщень, де можливе утворення вибухонебезпечних концепцій пилу або волокон з повітрям.

Клас В-ІІ_А - зона, аналогічна зонам каналу В-ІІ, де може виникнути лише при аваріях.

Клас П-І – зони, в яких застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху більше 61 С.

Клас П-ІІ – зона приміщень, де виділяється горючий пил або волокна з НКМ поширення полум’я 65.

Клас П-ІІ_А - зона приміщень, в яких є тверді або волокнисті речовини.

Клас П-ІІІ – зовнішні установки де застосовуються, або зберігаються рідини з температурою спалаху пари понад 61 С.

4.Вогнестійкість – це здатність приміщень протистояти пожежі.

Вогнестійкість приміщень обумовлена вогнестійкістю буд матеріалів і конструкцій, з яких вона виготовлена.Буд матеріали ділять на горючі, не горючі та важкогорючі.

Вогнестійкі буд конструкції – це здатність зберігати захисні і несучі властивості під час пожежі.

Межа вогнестійкості - це час протягом якого буд конструкції зберігають свої захисні та несучі властивості. В залежності від вогнестійкості всі виробничі приміщення діляться на 5 груп:

1) Всі конструкції виготовлені з негорючих матеріалів, а основні несучі елементи мають межу вогнестійкості близько 2, 5 години.

2) Всі буд конструкції виготовлені з негорючих матеріалів.

3) Основні елементи з важкогорючих, а несучі – з не горючих.

4) Всі з важкогорючих або горючих, а стіни кліток з не горючих.

5) Всі елементи з горючих.