Особливості суспільного ладу та державного устрою

Галицько-Волинське князівство значною мірою зберігало риси суспільного й державного устрою, притаманних Давньоруській державі. Водночас суспільна та державна організація князівства, внаслідок впливу сусідніх держав середньовічної Європи, мала свої особливості.

Могутньою економічною й політичною основою феодального класу на Галичині була численна група боярської аристократії (" мужі галицькі"), яка володіла великими земельними латифундіями, значною кількістю сіл і міст. Бояри помітно впливали на внутріш­ню й зовнішню політику держави.

До панівного класу належали також служиві феодали, що економічно і політично залежали від великого князя чи впливо­вих бояр

До класу феодалів примикала верхівка духовенства. Церк­ва, як і за часів Київської Русі, була могутнім землевласником і мала неабиякий вплив на соціально-політичне життя суспільства.

Селяни становили основну масу населення. Переважна біль­шість (смерди) була особисто вільною, мала власне господар­ство. Холопство в Галицько-Волинському князівстві не дуже по­ширилось.

Серед важливих особливостей соціально-політичного розвит­ку Галицько-Волинської землі слід назвати наявність тісних еко­номічних і торгівельних зв'язків із європейськими державами, що сприяло бурхливому розвиткові міст.

Галицько-Волинське князівство упереваж зберігалося у ха­рактерні для Давньоруської держави риси державного устрою. Верховна політико-адміністративна та судова влада належала великому князю. Він здійснював центральне управління, очо­лював військову організацію, керував збором податків. Прерога­тивою великокнязівської влади була також зовнішньополітична діяльність держави. За згодою великого князя призначалися єпис­копи. Атрибутами великокнязівської влади були " вінець" (коро-на), герб, печатка й прапор. Проте галицько-волинські князі не мали достатньої соціально-економічної опори й фактично зале­жали від боярської аристократії, оскільки для здійснення тих чи інших заходів потребували військової та фінансової підтримки. Князівська влада мала переважно обмежений характер: без зго­ди бояр не відбувалася жодна політична акція. Тобто зо фор­мою правління це була феодальна монархія, обмежена впливом боярської олігархії.

Помітну роль у політичному житті Галицько-Волинського кня­зівства відігравала боярська рада. Вона являла собою різновид олігархічної форми правління, що протистояла єдиновладдю князя.

У Галицько-Волинських містах, як і на інших давньоруських землях, скликалося віче. Однак тут воно не відігравало такої значної політичної ролі.

Двірський очолював апарат управління князівським доменом, супроводжував князя й забез­печував його охорону під час воєнних дій та виїздів за межі кня­зівства.

Важливі функції державного управління покладалися на канц­лера. Він був хранителем державної печатки, організовував підго­товку державних документів та їх зберігання, виконував зовні­шньополітичні та інші доручення князя.

Своєчасне надходження доходів із князівських володінь мав забезпечувати стольник.

Місцеве управління здійснювали посадовці, яких призначав князь. У межах своєї компетенції вони мали адміністративні, військові та судові повноваження, а також збирали данину, по­датки й мито на користь князя з населення та приїжджих купців.

Судова система Галицько-Волинської держави не відокрем­лювалась від князівської адміністрації. Вищою судовою інстан­цією були князь, а в окремі періоди — боярська рада. Від імені князя незрідка суд здійснював двірський, який був " суддею кня­зівського двору". Князівське судочинство здійснювали також княжі тіуни, вірники, мечники, отроки.

Право суду належало й посадовцям місцевого рівня: тисяць­ким, посадникам, воєводам, волостелям, а також великим зем­левласникам.

Судовий процес мав такі ж елементи, як і в Київський Русі, й мав змагальний характер.

31. Охарактеризувати основні риси права Південно-Західних земель Русі другої третини XII - першої половини XIV століть.

Активну роль у розвитку і зміцненні підвалин феодалізму, в захисті інтересів великих землевласників й усього па­нівного класу феодалів продовжувало відігравати фео­дальне право. В 30-ті роки XII — першій половині XIII ст. у князівствах та землях Русі діяла система права, яка в загальних рисах сформувалася ще в ранньофеодальний період і зафіксована в нормах Руської Правди. Водночас унаслідок змін у суспільно-економічних відносинах відбувається перегляд де­яких правових норм. З'являються нові редакції Руської Правди. Однак це було не нове законодавство, а лише часткова кодифікація чинного, творчість переписувачів, які «підправляли» текст закону, прийнятого ще в часи розквіту Давньоруської держави.

У період феодальної роздробленості регулятивна роль права посилилася за рахунок збільшення кола конкретних об'єктів фео­дального господарства, які захищалися правом, розширення складу різних за своїм правовим становищем соціальних груп, передусім феодально залежних верств населення, а також зміцнення основ права-привілею.

В усіх князівствах Південно-Західної Русі в період феодаль­ної роздробленості чинними були норми церковних статутів князів Володимира та Ярослава. Але й вони зазнали деяких змін. З'явили­ся, наприклад, такі редакції церковного статуту князя Ярослава, які посилювали санкції, встановлені на основі принципів феодаль­ного права-привілею. Інтереси панівного класу захищалися в та­ких збірниках права, як «Кормча» і «Номоканон», які включали за­позичені з Візантії церковні правила.

Серед поодиноких документів юридичного характеру, створе­них у період, що розглядається, для повнішого відображення систе­ми права важливими є чотири правові пам'ятки Галицько-Волинської Русі, які збереглися. Хоча вони й різні за часом появи, змістом і характером, однак містять цінні відомості про правове життя на цій землі після ординського завоювання. Так, збереглася грамота князя Івана Ростиславича (Берладника). Вона рег­ламентувала правове становище деяких іноземних купців під час приїзду їх на землі Русі. «Рукописання» (заповіт) князя Володимира Васильковича (бли­зько 1287 р.) свідчить про існування в період роздробленості права успадкування феодального володіння у Володимиро-Волинському князівстві, певного порядку передавання князем права експлуата­ції феодально залежного населення своїм спадкоємцям.

Поширеним був і договір купівлі-продажу рухомого майна, що свідчить про розвиток товарно-грошових відносин, а також до­говір обміну. У грамотах згадується і про заставу рухомого майна. Часто право власності на майно, придбане за угодою, підтверджу­валося спеціальною князівською грамотою. П оширеним був договір позики, який нерідко ставав кабалою для тих, хто позичав гроші, продукти, бо взяте мало повернутися з відсотками.

У деяких містах Південно-Західної Русі починає впроваджу­ватися Магдебурзьке право, на основі якого в них здійснювалося самоврядування. Магдебурзьке право в межах Галицько-Волинсь-кого князівства вперше починає діяти в період правління Данила Галицького, який закликав німецьких колоністів селитися в містах. Одним із перших в Україні Магдебурзьке право здобуло місто Санок (1339 р.). У 1356 р. право управління за нормами Магдебурзь­кого права дістав Львів, а згодом — й інші міста.

Проте самоврядування українських міст, засноване за норма­ми Магдебурзького права, було обмеженим. Магдебурзьке право застосовувалося далеко не в повному обсязі. Крім того, основна маса православного селянства позбавлялася можливості брати участь у діяльності органів міського самоврядування, а також обме­жувалася в правах займатися ремеслами, торгівлею тощо. Через це вона чинила опір введенню Магдебурзького права.

32. Проаналізувати процес політичного зближення Великого князівства Литовського і Польського королівства та його наслідки для української державності (кінець XIV-XVI століть).