Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






У цей період бурхливо зростали міста, зароджувалися внутрішні торговель­ні зв'язки між містом та селом, відбувався повсюдний розквіт культури.




В той же час загострилася соціальна боротьба. Під її впливом посилилося прагнення місцевих феодалів збільшити власну участь в управлінні "своєю" землею, взяти безпосередньо в свої руки та всебічно зміцнити державний механізм, удосконалити правові засо­би придушення опору закабалених народних мас. Внаслідок зазна­чених факторів феодальна роздробленість Русі стала фактом. Це яскраво виявилося після смерті Мстислава Володимировича, коли Київська Русь вступила в нову стадію свого історичного розвитку. На зміну ранньофеодальної монархії в другій треті XIII ст. прийшла поліцентрична структура державно-політичного устрою. Залишаю­чись відносно єдиним державним механізмом, Київська Русь явля­ла собою федерацію півтора десятка певною мірою відособлених, феодальних земель-князівств. В південно-західній частині Русі на українських землях знаходилися Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське та Галицьке князівства.

Але це був ще не розпад Стародавньої Русі. Важлива особли­вість історичного розвитку державних форм в розглядуваний період виявилася в тому, що разом з відособленням ряду князівств та земель мали місце й прямо протилежні тенденції. До цього часу склалася давньоруська народність. Спільність етнічної основи усіх князівств та земель Київської Русі перешкоджала її розпаду. У свідомості народних мас Русі в ході попередньої багаторічної боро­тьби з кочівниками сформувалося переконання в необхідності єд­ності.

Феодальна роздробленість як нова ступінь розвитку феодаліз­му на перших порах сприяла прогресивному розвитку Русі. Проте вона мала також негативні наслідки в умовах, коли над Руссю нависла загроза зовнішньої небезпеки. На початку XIII ст. поси­лився процес дроблення Русі, в чому не останню роль відігравав внутрішньополітичний фактор. Із складу великих князівств виділи­лися нові уділи, з'явилося близько п'ятдесяти окремих князівств та земель. Як зовнішня форма цього процесу виступає заздалегідь розроблений порядок розподілу феодалами володінь поміж усіма спадкоємцями — синами. Настає дійсна роздробленість. Нові, в тому числі й митні, кордони ослаблювали економічні зв'язки між князівствами та землями Русі. Неодмінним супутником роздробле­ності стали нескінченні кровопролитні феодальні війни ("усобиці") за землю, робочі руки, політичний вплив. Руйнувалися виробничі сили, йшло масове знищення господарств трудівників. Військові сили все більш розпилялися. Усобиці в конкретно-історичних умо­вах дійсно стали, за влучним визначенням сучасника, "погибелью земли Русской". Вторгнення орд Батия поставило під сумнів не тільки єдність Русі, а й саме її існування.



Державний лад. Обумовлені поступовим розвитком виробни­чих сил зміни соціальної структури та загострення класової бороть­би посилили вплив економічного базису на політичну надбудову і викликали в ній настільки значні перетворення, що деякі дослідни­ки навіть вважають, що з'явилася її нова форма. В період феода­льної роздробленості Русь за формою устрою являла собою комп­лекс напівсамостійних державних утворень.На думку деяких уче­них, Давньоруська держава цього періоду — це своєрідна феодальна федерація.

Отже, на першому етапі феодальної роздробленості Русь збе­рігала багато рис відносної єдності свого державного організму. Аж до навали орд Батия центром всієї Руської землі був Київ.

 

 

30. Розкрити особливості періоду і суспільно-політичного ладу Південно-Західних земель XII - XIV століть». Галицько-Волинське князівство.

Подальшому розвитку українського державотворення знач­ною мірою сприяло створення на заході сучасної України могут­нього державно-політичного центра — Галицько-Волинського князівства. Воно виникло у 1199 р. завдяки об'єднанню князем Романом Мстиславовичем Володимиро-Волинського та Га­лицького князівств, які наприкінці XI — на початку XII ст. від­окремилися від Київської держави.

За шість років князювання Романа Галицько-Волинське кня­зівство досягло великої могутності. У внутрішній політиці, спи­раючись на дрібне та середнє боярство й городян, Роман зо­середив увагу на зміцненні княжої влади, підпорядкувавши собі свавільну галицьку боярську верхівку. Здійснюючи актив­ну зовнішню політику, Роман поширював свій вплив на схід і в 1203 р. захопив Київ. Відтак під владу одного князя потрапи­ли всі, за винятком Чернігівського, руські князівства.



Галицько-Волинське князівство розквітнуло за князя Дани­ла Галицького, коли воно охопило велику частину земель ко­лишньої Київської держави, продовжило її державницькі й куль­турні традиції.

Під час монголо-татарської навали, щоб зберегти владу й кня­зівство, визнав себе васалом хана, зобов'язавшися сплачувати данину й надавати в розпорядження орди своє військо.

Влада Данила значно зросла після його перемоги над коалі­цією Угорщини, поляків та галицьких бояр у 1245 р. під Яросла­вом (тепер місто у Польщі). Данило узяв собі Галичину, а бра­тові Васильку віддав Волинь. Попри це, обидва князівства про­довжували існувати як єдине ціле під зверхністю старшого князя Данила.

Завдяки мудрій державній політиці Данило зумів збе­регти свою державу від знищення монголо-татарами.

За наступників князя Данила внаслідок посилення феодаль­них міжусобиць, чвар і спустошливих нападів монголо-татар почався занепад Галицько-Волинського князівства. Хоча на пев­ний час їм вдавалося зберігати державу й навіть розширювати території. Так, син Данила Лев приєднав до своїх володінь Люб-лінщину та частину Закарпаття, де жило українське населення. В середині XIV ст., після смерті останнього галицько-волинсько­го князя Болеслава Юрія II, який в 1340 р. був отруєний бояра­ми, польські феодали захопили Галичину й частину Західної Волині. Основна частина Волині та Берестейська земля опинили­ся під владою Литовської держави.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал